Рішення № 126131365, 26.03.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/14613/23

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в загальній сумі 45899,07 грн у день звільнення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток згідно з Порядком обчислення середньої плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення.

У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 1-3).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

До Житомирського окружного адміністративного суду 06.07.2023 за вх. №46472/23 та 24.07.2024 за вх. №50468/23 надійшли відзиви на адміністративний позов Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 , у яких відповідачі проти позовних вимог заперечують, просять відмовити у їх задоволенні. У відзивах зазначено про те, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців, у зв`язку з чим відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби (а.с. 17-18, 21-22).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 матеріали, що були необхідними для розгляду справи.

25.10.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №58826/24 повторно надійшов відзив на адміністративний позов Військової частини НОМЕР_2 (а.с. 36-39).

25.10.2024 до Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №58834/24 надійшло клопотання, у якому Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що не може надати витребувані у неї матеріали, оскільки ОСОБА_1 був виключений з особового складу 08.06.2017, коли Військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_3 (а.с. 31, 32).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 витребувано у Військової частини НОМЕР_3 матеріали, що були необхідними для розгляду справи.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 повторно витребувано у Військової частини НОМЕР_3 матеріали, що були необхідними для розгляду справи.

30.12.2024 на виконання вимог ухвал Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 та 06.12.2025 надішли витребувані судом матеріали (а.с. 53-57).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залучення до участі у справі як третьої особи Військової частини НОМЕР_3 .

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 , яка до 31.12.2021 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_3 , а з 01.01.2022 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 (а.с. 58).

Наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 31.05.2017 №18-РС звільнено ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом "а" частини 6 статті 26, з урахуванням підпункту "і" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2011 №119 ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 08.06.2017 (а.с. 12).

При звільненні зі служби 08.06.2017 позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі. Остаточний розрахунок із позивачем відбувся 04.05.2023.

Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 08.06.2017 до 04.05.2023.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд зазначає наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме: статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивача звільнено з військової служби з 08.06.2017 (а.с. 12), а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 04.05.2023, підтвердженням чого є банківська виписка про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення) (а.с. 11).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Зважаючи на наведене, судова палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX (пункти 65-68 постанови Верховного Суду).

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, суд визначає наступний розмір середнього заробітку до стягнення.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_3 (а.с. 56) розмір середньоденного заробітку позивача складає: квітень 2017 року 5266,50 грн + травень 2017 року 5266,50 грн / 61 день = 172,67 грн.

Враховуючи законодавчі обмеження щодо періоду за який може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (ч.2 ст.117 КЗпП) суд задовольняє позовні вимоги частково та стягує середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 180 днів, що складає суму у розмірі 172,67 грн х 180 днів = 31080,60 грн.

Щодо відповідальності військових частин за допущену протиправну бездіяльність судом встановлено, що протиправну бездіяльність по відношенню до ОСОБА_1 допустили Військова частина НОМЕР_1 і Військова частина НОМЕР_3 , на утриманні якої на час звільнення ОСОБА_1 перебувала Військова частина НОМЕР_1 , однак, станом на час розгляду справи фінансову відповідальність мають нести Військова частина НОМЕР_1 і Військова частина НОМЕР_4 , на утриманні якої перебуває Військова частина НОМЕР_1 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, у зв`язку з чим, суд не стягує судові витрати із відповідачів на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі у день звільнення.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 31080,60 грн середнього заробітку за 180 днів затримки розрахунку при звільненні у період з 08.06.2017 до 04.05.2023.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін