Рішення № 126122300, 25.03.2025, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2025 Справа № 917/113/25

за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_2 )

про стягнення 744682,45 грн.

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін: згідно протоколу

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 744682,45 грн., що складається із основної заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції від 19.12.2023 року в розмірі 488 680 грн. грн. та неустойки і штрафних санкцій в розмірі 256002,45 грн.

Ухвалою від 28.01.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 04.03.2025, запропонувати відповідачу, зокрема, відповідачу: протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Від відповідача відзив на позов не надійшов.

Інші заяви чи клопотання сторони не подавали.

У підготовчому засіданні, 04.03.2025р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 04.03.2025р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/113/25, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 25.03.2025.

Сторони, повідомлені належним чином про розгляд справи (підтверджується підписами на повідомленнях про вручення поштових відправлень) явку представників не забезпечили.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд зазначає, що ухвали по справі надсилалися позивачу та відповідачу засобами "Украпошта" та отримані ними.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/113/25.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

19.12.2023 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Позивач, «ПРОДАВЕЦЬ»)та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Відповідач, «ПОКУПЕЦЬ») укладено договір поставки сільськогосподарської продукції (далі Договір).

У відповідності до п.1.1 зазначеного договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю соняшникове зерно (в подальшому - «Товар»).

У відповідності до п.4.5 зазначеного договору для підтвердження поставки Продавцем надаються наступні документи: рахунок-фактура на Товар, що проставляється за Договором із зазначенням кількості Товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ; видаткова накладна Товар;товар-транспортні накладні, що оформлені відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п. 5.1 договору якщо інші умови оплати не погоджені Сторонами у Додатковій угоді, Покупець здійснює оплату Товару готівкою в українських гривнях

- 50% від вже отриманого Товару в кількості 17,6 тон по ціні 12000,00 гривень за тону на суму 211200,00 гривень до 30.12.2023 року

- 50% від вже отриманого Товару в кількості 17,6 тон по ціні 12000,00 гривень за 1 тону на суму 211200,00 гривень до 10.01.2024 року.

-100% від отриманого Товару в кількості 20 (двадцять) тон по ціні 14000,00 гривень за 1 тону на суму 280000,00 гривень до 15.03.2024 року згідно видаткової накладної №58 від 20.12.2023 року.

Відповідальність сторін визначена у розділі 6 Договору. Зокрема,

6.1 У випадку порушення, невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених даним Договором (надалі іменується - «Порушення умов Договору»), винна Сторона несе відповідальність, визначену чинним законодавством України, з урахуванням умов даного Договору.

6.2 За порушення будь-якою Строною умов Договору така Сторона відшкодовує іншій Стороні спричинені цим збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Сторони домовились, що збитки стягуються у повній сумі понад неустойку.

6.3 У випадку прострочення оплати Товару більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, крім неустойки, передбаченої п.6.2 Договору. Покупець сплачує штраф в розмірі 10% від вартості.

6.4 Також у випадку несвоєчасної оплати Товару, відповідно до умов цього Договору, Покупець сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості несплаченого Товару, за кожен день такого прострочення.

6.5 У випадку односторонньої відмови Покупця від повного або часткового виконання своїх обов`язків за даним Договором, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від загальної вартості Товару за даним Договором.

6.6 Сплата штрафних санкцій та пені, а також відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням умов даного Договору, не звільняє винну Сторону від виконання своїх зобов`язань за даним Договором. Штрафні санкції сплачуються винною Стороною до повного виконання нею своїх обов`язків встановлених цим Договором.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором поставки сільськогосподарської цродукції від 19.12.2023року виконав належним чином, поставивши ФОП ОСОБА_2 37,420 т. насіння соняшнику на загальну суму 488 680 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 21 грудня 2023 року та від 09 жовтня 2023 р., а також накладними від 09.10.2023 року та 20.12.2023 грудня.

Так, згідно з накладною № 41 від 09.10.2023 року позивач поставив відповідачу 17,6 т. насіння соняшнику на загальну суму 211 200,00 грн.; згідно з накладною № 58 від 20.12.2023 року позивач поставив відповідачу 19,82 т. насіння соняшнику на загальну суму 277480,00 грн.

Як стверджує позивач, відповідач як Покупець товару, належним чином умов договору не виконав, на час звернення до суду з позовом не здійснив розрахунок за поставлене йому насіння соняшнику в кількості 37, 420 т. на загальну суму 488 680 грн.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 744682,45 грн., що складається із основної заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції від 19.12.2023 року в розмірі 488 680 грн. грн. та неустойки і штрафних санкцій в розмірі 256002,45 грн.

Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом було встановлено, що позивач належним чином та в повному обсязі виконав перед відповідачем взяті на себе зобов`язання за договором поставки сільськогосподарської продукції від 19.12.2023 року. Так, позивач здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 21 грудня 2023 року та від 09 жовтня 2023 р., а також накладними від 09.10.2023 року та 20.12.2023 грудня.

Відповідач при розгляді справи не повідомляв суд про наявність претензій до позивача щодо факту отримання ним товару, його якості чи кількості.

В даному випадку, у п.5.1 Договору сторони узгодили, що якщо інші умови оплати не погоджені Сторонами у Додатковій угоді, Покупець здійснює оплату Товару готівкою в українських гривнях

- 50% від вже отриманого Товару в кількості 17,6 тон по ціні 12000,00 гривень за тону на суму 211200,00 гривень до 30.12.2023 року

- 50% від вже отриманого Товару в кількості 17,6 тон по ціні 12000,00 гривень за 1 тону на суму 211200,00 гривень до 10.01.2024 року.

-100% від отриманого Товару в кількості 20 (двадцять) тон по ціні 14000,00 гривень за 1 тону на суму 280000,00 гривень до 15.03.2024 року згідно видаткової накладної №58 від 20.12.2023 року.

Про наявність інших умов оплати Сторони суд не повідомляли. Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

В порушення умов договору, відповідач станом на дату звернення з позовом не здійснив оплату вартості поставленого товару по вказаним накладним повністю або частково, у зв`язку із чим має заборгованість перед позивачем у розмірі 488 680,00 грн.

При розгляді даної справи відповідач не спростував факту прострочення оплати товару та не надав належних, вірогідних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 488 680,00 грн заборгованості за поставлений товар обґрунтовані, доведені, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача неустойку і штрафні санкції у розмірі 256002,45 грн., оскільки:

у відповідності до п. 6.3. договору поставки сільськогосподарської продукції від 19.12.2023 року, у випадку прострочення оплати товару більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, крім неустойки, передбаченої п. 6.2 вказаного договору, покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 10 % від вартості поставленого товару.

у відповідності до п. 6.4 договору поставки сільськогосподарської продукції від 19.12.2023 року, у випадку несвоєчасної оплати вартості поставленого товару, відповідно до умов договору Покупець сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується , від загальної вартості несплаченого товару за кожен день такого прострочення.

згідно п. 6.5 договору поставки сільськогосподарської продукції від 19.12.2023 року, у випадку односторонньої відмови Покупця від повного або часткового виконання своїх обов`язків за даним Договором, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від загальної вартості Товару за даним Договором.

Щодо нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу судом враховується наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначено вище, згідно з п. 6.4. Договору, у випадку несвоєчасної оплати Товару, відповідно до умов цього Договору, Покупець сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості несплаченого Товару, за кожен день такого прострочення.

Позивач на підставі пункту 6.4 договору нарахував та просить стягнути з відповідача:

пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за накладною № 41 у розмірі 26261,74 грн. (на суму 105 600,00 грн період розрахунку з 30.12.2023 по 01.12.24, на суму 105 600,00 грн період розрахунку з 10.01.2024 по 01.12.24);

пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за накладною № 58 у розмірі 83136,71 грн. (на суму 27748,00 грн період розрахунку з 15.03.2023 по 01.12.24).

Як вбачається з наведеного вище розрахунку, пеню позивач нарахував без обмежень строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Суд враховує, що у п.6.6. договору сторони визначили, що штрафні санкції сплачуються винною Стороною до повного виконання нею своїх обов`язків встановлених цим Договором.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У численних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду суд зазначав, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання "за кожний день прострочення", установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок "нараховується протягом року" тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок "до повного виконання зобов"язання", "до повної сплати заборгованості", "протягом всього періоду існування прострочення" тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що такий підхід до застосування частини шостої статті 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17., ухвалі від 23.01.2024р. 911/952/22 і ін..

У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, оскільки дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.

З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п. 6.6 договору містить інший строк, відмінний від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є більшим шести місяців, оскільки зазначено "до повного виконання".

У зв`язку із зазначеним, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання з оплати вартості отриманого товару від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, по 01.12.2024 (кінцева дата здійсненого позивачем розрахунку).

Відтак, нарахування пені за порушення виконання грошового зобов`язання до 01.12.2024 у даному випадку є правомірним.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені, суд встановив, що розраховані позивачем розміри не перевищують розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 109 398,45 грн за порушення грошового зобов`язання за договором поставки товару є правомірними.

Разом із тим, прострочення поставки товару складає більше 5 календарних днів, тому позивач правомірно нарахував штраф у розмірі 10% від вартості товару.

Крім того, оскільки відповідач не здійснив розрахунок за отриманий товар, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивача відповідачу штрафу на підставі п.6.5. Договору.

За розрахунком позивача загальна сума штрафів склала 146 604,00 грн.

Суд, перевіривши надані Позивачем розрахунки штрафів, дійшов висновку, що вказані розрахунки зроблені правильно.

При ухваленні рішення суд враховує, що у постанові від 16.03.2021 у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульовано розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

З огляду на наведені положення законодавства та правові позиції Верховного Суду, зважаючи на відсутність доказів, які могли б підтверджувати, що прострочення оплати поставленого товару спричинило позивачу збитки, а також враховуючи, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення загального розміру неустойки на 50 %, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 54699,23 грн пені та 73302, 00 грн штрафів.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, в частині вимог про стягнення 488680,00 грн. основного боргу, 54699,23 грн пені та 73302, 00 грн штрафів. В іншій частині суд відмовляє у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Звертаючись з даним позовом до суду позивачем заявлено майнову вимогу 744682,45 грн.

Згідно пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (чинної на момент винесення рішення) судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

Згідно пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід II групи.

Відповідно до ч. 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід бюджету судовий збір у розмірі 11170,24 грн.

Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) основний борг в розмірі 488 680 грн., неустойку і штрафні санкції в розмірі 128001,23 грн.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_2 ) в дохід державного бюджету України 11170,24 грн судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.03.2025

Суддя Киричук О.А.