Рішення № 12611116, 21.10.2010, Господарський суд Полтавської області

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

21.10.2010р.                                                                                          Справа № 14/196

          за позовом Фермерського господарства "Грига", вул. Шкільна, 24, с. Василівка, Полтавський район, Полтавська область, 38743

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Джерело", вул. Київська, 2-д, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714

про стягнення 50292,65 гривень                                                   Суддя Іваницький О. Т.

          Представники:

          від позивача: Сенкевич В.І., дов. б/н від 20.09.2010 р.

Грига В.О., голова

          від відповідача: представник не з'явився (повідомлений належним чином)

          СУТЬ СПОРУ: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, збитків від інфляції та 3% річних на загальну суму 50292,65 гривень, із яких основний борг 44555,00 гривень, штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ 2547,16 гривень, збитки від інфляції 2392,69 гривень та 3% річних 797,80 гривень.

          В судовому засіданні 21.10.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до положень ч. 1 - ч. 4 ст. 85 ГПК України. Повне рішення складене згідно із вимогами ч. 1 - ч. 2, ч. 6 ст. 84 ГПК України 26.10.2010 р.

          Частинами 1 та 2 статті 58 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами; суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

          Враховуючи те, що позовні вимоги мають однорідні та пред'явлені тим самим позивачем до того самого відповідача суд об'єднав в одній позовній заяві кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

          Позивач та його повноважні представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримують, вважають їх обґрунтованими, підтвердженими наданими по справі матеріалами та доказами і просять суд їх задовольнити.

          Відповідач наданими йому правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, не скористався, свого представника в судове засідання не направив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи, а. с. 29), поважності причин його неявки не повідомив, вимог п. 4 ухвали суду від 22.09.2010 року про порушення провадження у справі не виконав, відзив на позовну заяву не надав.          

          Відповідно до ч. 4 п. 3.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 р. № 02-5/289 (із змінами і доповненнями), у разі нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

          З огляду на вищевикладене та достатність документальних доказів в матеріалах справи для її розгляду по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши подані сторонами докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, в їх сукупності, керуючись законом, заслухавши представників позивача суд встановив, що 09 вересня 2009 р. між Фермерським господарством "Грига", с. Василівка (надалі Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Джерело", с. Супрунівка (надалі Відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу № 5/146 (надалі Договір № 5/146) (а. с. 7).

          Відповідно до п. 1.1. Договору № 5/146, Продавець (Позивач у справі) продає, а Покупець (Відповідач у справі) приймає і оплачує наступну продукцію: озиму пшеницю в кількості 21 т по ціні 1250,00 грн. (за т) на загальну суму 31500,00 гривень.

          На виконання умов Договору № 5/146 Позивачем Відповідачу було передано товар, що підтверджується наступними документами:

- довіреність № 355 від 09.09.2009 р. (а. с. 8);

          - рахунок № 09/09 від 09.09.2009 р. (а. с. 9);

          - накладна № 09/09 від 09.09.2009 р. (а. с. 9);

          - податкова накладна № 63 від 09.09.2009 р. (а. с. 10).

          Згідно із п. 2.1. Договору № 5/146, Покупець (Відповідач у справі) зобов'язується провести розрахунки з Продавцем (Позивач у справі) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця до 15.10.2009 р.

          Відповідач частково за отриманий товар розрахувався, що підтверджується наступними документами:

          - видатковий касовий ордер без дати на суму 1500,00 гривень (а. с. 15);

          - виписка з банківського рахунку Позивача 04.11.2009 р. - 3000 гривень (а. с. 16);

          - виписка з банківського рахунку Позивача 11.11.2009 року - 1000 гривень (а. с. 17);

          - видатковий касовий ордер від 29.03.2010 р. на суму 3705,00 гривень (а. с. 18);

          - прибутковий касовий ордер № 26 від 23.07.2010 р. - 20000,00 гривень (а. с. 19);

          - прибутковий касовий ордер № 35 від 30.07.2010 р. - 1740,00 гривень (а. с. 20),

          Неоплаченим по Договору № 5/146 залишився товар на суму 555,00 гривень.

          18 вересня 2009 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № 13 (надалі Договір № 13) (а. с. 11).

          Відповідно до п. 1.1. Договору № 13, Продавець (Позивач у справі) продає, а Покупець (Відповідач у справі) приймає і оплачує наступну продукцію: озиму пшеницю (двох сортів) в загальній кількості 20 т по загальній ціні 4400,00 грн. (за т) на загальну суму 44000,00 гривень.

          На виконання умов Договору № 13 Позивачем Відповідачу було передано товар, що підтверджується наступними документами:

- довіреність № 368 від 18.09.2009 р. (а. с. 12);

          - рахунок № 18/09/09 від 18.09.2009 р. (а. с. 13);

          - накладна № 18/09 від 18.09.2009 р. (а. с. 13);

          - податкова накладна № 69 від 18.09.2009 р. (а. с. 14).

          Згідно із п. 2.1. Договору № 13, Покупець (Відповідач у справі) зобов'язується провести розрахунки з Продавцем (Позивач у справі) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця до 20.07.2010 р.

          У визначений строк Відповідач з Позивачем за отриману продукцію не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 44000,00 гривень.

          Станом на 01.09.2010 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем по Договору № 5/146 та Договору № 13 складає 44555,00 гривень, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків (а. с. с. 21).

          Суд вважає вимоги Позивача обґрунтованими, доведеними наданими по справі матеріалами і доказами та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

          Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

          Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

          Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

          Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

          Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

          Статтями 509 - 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

          Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Згідно із статтями 526 - 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

          Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

          Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно із п. 3.1. договору № 5/146 та п. 3.1. Договору № 13, сторони несуть відповідальність за виконання взятих на себе зобов'язань у встановленому Законом україни порядку.

          Так, відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Позивачем Відповідачу нараховані штрафні санкції за період з 16.10.2009 р. по 20.09.2010 р. в сумі 2547,85 гривень (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 22 - 23). Вказані вимоги підтверджені наявними у справі доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

          Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми.

          Позивачем Відповідачу на підставі вказаних вище положень ЦК України нараховані збитки від інфляції за період з 16.10.2009 р. по 20.09.2010 р. в сумі 2392,69 гривень (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 22 - 23). Також Позивачем нараховані Відповідачу 3% річних за аналогічний період в сумі 797,80 гривень (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 22 - 23). Вказані вимоги підтверджені наявними у справі доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

          Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

          Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

          Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

          У нарадчій кімнаті суд приходить до висновку, що Позивачем у відповідності до положень статей 32-34, 36 ГПК України подані належні докази, що містяться в матеріалах справи, які дають підстави заявлені позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з Відповідача на його користь суму основного боргу в розмірі 44555,00 гривень, штрафні санкції в розмірі облікової ставки НБУ 2547,16 гривень, збитки від інфляції 2392,69 гривень та 3% річних 797,80 гривень.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на користь Позивача підлягає стягненню з Відповідача сума державного мита в розмірі 502,93 гривень та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Згідно із п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про судове рішення" від 10.12.1996 р. № 02-5/422 (із змінами і доповненнями), у відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

          Враховуючи викладене, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши і оцінивши подані матеріали та докази, які містяться у справі, в їх сукупності, керуючись законом і статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 471, 49, 58, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

                     В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Джерело", вул. Київська, 2-а, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714 (р/р 26004002655001 в філії ПД АТ "Індексбанк", МФО 331661; код ЄДРПОУ 32166189) на користь Фермерського господарства "Грига", вул. Шкільна, 24, с. Василівка, Полтавський район, Полтавська область, 38743 (р/р 26007060035604 в ПРУ КБ "Приватбанк", м. Полтава, МФО 331401; код ЄДРПОУ 34327335) суму основного боргу в розмірі 44555,00 гривень, штрафну санкцію в сумі 2547,16 гривень, збитки від інфляції в сумі 2392,69 гривень, 3% річних 797,80 гривень, державне мито в сумі 502,93 гривень та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Скасувати ухвалу про забезпечення позову від 22.09.2010 року.

          СУДДЯ                                                                                Іваницький О.Т.

          Повне рішення складено 26.10.2010 р.

          Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.