Ухвала суду № 126101083, 24.03.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про повернення позовної заяви в частині

24 березня 2025 року Справа № 520/4838/25 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Садова М.І., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

у с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , за період з 08 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року включно грошового забезпечення (основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік та інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 , за період з 08 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення (основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік та інші заплати, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним званням) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет Україли на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України па 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою судді від 14.03.2025 адміністративний позов залишено без руху. Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду за період позовних вимог з 08.03.2022 до 28.02.23 та доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення з адміністративний позов.

19.03.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків. Заява вмотивована тим, що згідно зі статтею 233 КЗпП України (редакція до 19.07.2022), працівник може звернутися до суду без обмеження строками щодо невиплаченої заробітної плати. Конституційний Суд України підкреслював принцип незворотності дії законів, за винятком випадків, коли зміни пом`якшують чи скасовують юридичну відповідальність. Норми права повинні бути чіткими та передбачуваними. Перехід до нових форм правового регулювання повинен враховувати інтереси осіб і дотримуватися правових очікувань. Конституційний Суд підтвердив, що обмеження строків звернення до суду, запроваджені після 19.07.2022, не поширюються на відносини, які виникли до цієї дати. Таким чином, позовні вимоги за період із 08.03.2022 до 19.07.2022 не вимагають поновлення строків і їх залишення без розгляду є безпідставним. Закон № 2352-ІХ (19.07.2022) вніс зміни до статті 233 КЗпП України, обмеживши строк звернення працівників до суду до трьох місяців. Це обмеження порушує право працівників на судовий захист та право на заробітну плату, гарантовані Конституцією України. Раніше строк звернення до суду не був обмежений. Конституційний Суд підкреслив, що під час ухвалення нових законів не допускається звуження конституційних прав і свобод. Законодавець повинен гарантувати, що нові обмеження є обґрунтованими та пропорційними. Зміни до статті 233 КЗпП України звузили права працівників, що порушує Конституцію. Ураховуючи правову позицію Верховного Суду, а також зміни через карантинні заходи, просить задовольнити клопотання про поновлення строків звернення до суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до правових позицій викладених Верховним Судом у постановах від 11.04.2024 (справа № 990/135/22), від 28.09.2023 (справа №140/2168/23), від 02.04.2024 (справа № 560/8194/20), ч. 1 ст. 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

У ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду - день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), тобто до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша татті 233 КЗпП України).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є протиправними дії позивача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення за періоди з 08.03.2022 по 28.02.2023 (день звільнення з військової служби).

Отже, строки звернення до суду, визначені у частині другій статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX (особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком) по 19 липня 2022 року, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції після змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №380/14933/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23 та від 29.01.2025 у справі №500/6880/23.

Разом з тим слід врахувати, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: "1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Відтак після 30 червня 2023 року у позивача була можливість протягом трьох місяців звернутися до суду за захистом своїх прав щодо грошового забезпечення за період з 20.07.2022 по 28.02.2023, оскільки строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Однак, такою можливістю до 01 жовтня 2023 року позивач не скористався.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд повторно зазначає, що позивачу, в даному випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції після змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX)

Позивач у клопотанні про поновлення строку зверення до суду із адміністративним позовом посилався на практику Верховного Суду та власне її тлумачення. Поважних причин пропуску строку фактично не навів.

Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність тієї чи іншої обставини. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.

З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано.

Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність тієї чи іншої обставини. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.

У зв`язку із наведеним суд прийшов до переконання про те, що причини, які названі позивачем для поновлення строку звернення до суду із адміністративним позовом необхідно визнати неповажними через ненадання належних доказів, а відтак підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.

Суд зазначає про те, що у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2024 року у справі N 140/9165/23.

Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду після звільнення зі служби, тому суд не визнає причини пропуску строку поважними та не вбачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду.

Отже, суд прийшов висновку про те, що позивач у тримісячний строк згідно з ст. 233 КЗпП України після отримання відповідних виплат не звернувся із відповідним позовом та будь-яких поважних причин пропуску такого суду не наводить.

Наведене у сукупності дозволяє суду дійти висновку, що можливість звернення до суду з даним позовом за спірний період, залежала виключно від волевиявлення самого позивача.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

За наведених обставин, позовну заяву в частині позовних вимог щодо: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , за період 20.07.2022 по 28.02.2023 включно грошового забезпечення (основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік та інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 , за період з 20.07.2022 по 28.02.2023 включно нарахування та виплатити грошове забезпечення (основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та інші заплати, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним званням) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет Україли на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України па 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, необхідно повернути позивачу.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст. ст. 169, 186, 293, 295, 297 КАС України,

п о с т а н о в и в:

у клопотанні позивача про поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 20.07.2022 по 28.02.2023 відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог щодо: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , за період 20.07.2022 по 28.02.2023 включно грошового забезпечення (основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 рік та інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 , за період з 20.07.2022 по 28.02.2023 включно нарахування та виплатити грошове забезпечення (основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та інші заплати, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним званням) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет Україли на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України па 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви в частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Ухвала складена та підписана суддею 24.03.2025.

Суддя М. І. Садова