Рішення № 126101056, 25.03.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.03.2025 р. справа №520/1302/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП в Харківській області №1294 від 20.12.2024 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУ НП в Харківській області» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; 2) визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП в Харківській області №629 о/с від 30.12.2024 року «Про особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 ; 2) зобов`язання Головного управління Національної поліції України в Харківській області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу розслідування злочинів скоєних проти життя та здоров`я слідчого управління ГУ НП в Харківській області.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що дисциплінарне стягнення було протиправно накладено та реалізовано під знаходження поліцейського на лікарняному, за відсутності події вчинення поліцейським дисциплінарного проступку. Стверджував, що субєкт владних повноважень повинен був дочекатись події набрання законної сили рішенням відповідного місцевого загального суду у справі про скоєння порушення правил дорожнього руху, а не призначати службове розслідування з цієї ж самої причини.

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації) із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння дисциплінарного проступку мала місце. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято повноважною особою.

Матеріали позову були отримані судом - 20.01.2025р.

Позов було прийнято до розгляду ухвалою суду від 24.01.2025р.

Дана ухвала була отримана відповідачем - 24.01.2025р.

Відзив на позов було отримано судом - 10.02.2025р.

З огляду на сплив строків подання сторонами справи процесуальних документів у вигляді відповіді на відзив та заперечень, на відсутність відповідних клопотань про існування об`єктивно нездоланних та непереборних перешкод, на незмінність визначеного у ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства у будь-якій адміністративній справі, на те, що здобуті судом докази з достатньою повнотою висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних доказів.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.03.2000р. розпочав безперервне проходження публічної служби в органах внутрішніх справ України у правовому статусі атестованої особи із спеціальним званням співробітника міліції, з 07.11.2015р. продовжив публічну службу у лавах Національної поліції України, згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 07.11.2015р. №1 о/с заявник був призначений на посаду заступника начальника відділу Слідчого управління ГУ НП в Харківській області, згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 01.07.2022р. №312 о/с заявник у порядку просування по службі був призначений на посаду заступника начальника відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоровя особи, Слідчого управління ГУ НП в Харківській області з посади слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого управління ГУ НП в Харківській області, наказом ГУ НП в Харківській області від 20.12.2024р. №1294 до заявника з відображених тексті складеного за наслідками проведеного на виконання наказу ГУ НП в Харківській області від 25.10.2024р. №2315 Акту службового розслідування було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляд звільнення зі служби в поліції, згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 30.12.2024р. №629 о/с заявник у зв`язку із реалізацією наказу ГУ НП в Харківській області від 20.12.2024р. №1294 був звільнений зі служби в поліції.

24.10.2024р. близько 21:55год. за участю заявника як водія автомобіля із д.р.н.з. - НОМЕР_1 на Гімназійній набережній, 20, м. Харкова сталася дорожньо-транспортна пригода.

У тексті позову заявник цієї обставини не спростовує.

За наслідками вивчення обставин згаданої ДТП працівниками Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції відносно заявника були виявлені ознаки знаходження у стані алкогольного спяніння, запропоновано здійснити проходження огляду на стан спяніння, була винесена постанова серії ЕПР1 №158210 за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складено протокол серії ЕПР1 №158258 про вчинення адміністративного правопорушення за ознаками ст.130 Кодексу України про адміністративне правопорушення (відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння).

За цим фактом наказом ГУ НП в Харківській області від 25.10.2024р. №2315 було призначено службове розслідування.

Доказів оскарження заявником названого наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять.

Наказом Управління від 25.10.2025р. №2315 для проведення згаданого службового розслідування було створено Дисциплінарну комісію у складі: старшого інспектора ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області майора поліції Вдовенка А.С. (голова Комісії), старшого інспектора з ОД ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області майора поліції Денисенко Т.В. (член Комісії), старшого уповноваженого в ОВС Харківського управління ДВБ НП України майора поліції ОСОБА_2 (член Комісії) (далі за текстом Дисциплінарна комісія, Комісія).

Обґрунтованих доводів про наявність особистої зацікавленості членів Дисциплінарної комісії у конкретних наперед визначених висновках службового розслідування текст позову не містить, у ході розгляду справи заявник таких аргументів не висловлював, суд за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України ознак існування таких доказів не виявив.

Доказів наявності реального конфлікту інтересів або потенційного конфлікту інтересів у стосунках заявника та членів Дисциплінарної комісії матеріали справи не містять.

Ознак існування неприязних стосунків між заявником та членами створеної згаданим наказом дисциплінарної комісії (далі за текстом - Дисциплінарна комісія) судом на виконання вимог ст.9 КАС України не виявлено, таких доказів заявником до суду не подано.

Пунктом 3 наказу ГУ НП в Харківській області від 25.10.2024р. №2315 заявник на період проведення службового розслідування був відсторонений від виконання обовязків за займаною посадою.

Наказом ГУ НП в Харківській області від 07.11.2024р. №2405 строк проведення службового розслідування був продовжений на 15 календарних днів до 23.11.2024р.

Суд відзначає, що під час проведення службового розслідування заявник не перебував у стані тимчасової непрацездатності.

Заявник був обізнаний із призначенням та проведенням службового розслідування.

31.10.2024р. у межах службового розслідування заявник надав пояснення про відмову від дачі показань згідно з ст.63 Конституції України.

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 23.11.2024р. (далі за текстом - Висновок).

У тексті Висновку діяння та вчинки заявника під час комунікації з поліцейськими УПП в Харківській області Національної поліції України у ході оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди - 24.10.2024р. (згідно з текстом Висновку - поводив себе неадекватно, у спілкуванні використовував ненормативну лексику, допускав підвищення інтонації, а також прояви зверхності, зневажливого ставлення до колег, намагався покинути місце ДТП без дозволу поліцейських УПП в Харківській області) - були кваліфіковані Дисциплінарною комісією у якості вчинення дисциплінарного проступку у формі невиконання вимог Присяги поліцейського, яка передбачена частиною першою ст.64 Закону України «Про Національну поліцію» в частині недотримання законів України та особистого зобов`язання з гідністю нести високе звання поліцейського; п. 1, 6 частини третьої ст.1 Дисциплінарного статуту в частині бути вірним Присязі поліцейського, утримуватись від протиправних дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їх обов`язки, а також дій, які підривають авторитет Національної поліції України; абзацу другого частини п`ятої ст. 14, абзацу третього частини другої ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» в частині обов`язку неухильного дотримання цього закону та обов`язку водія виконувати передбачені законом вимоги поліцейського; пп. б) п. 2.3 розділу ІІ ПДР, відповідно до якого водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 2.5 розділу ІІ ПДР щодо обов`язку водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; п.1, 3 розділу ІІ Положення про розподіл службового часу для поліцейських ГУНП в Харківській області, затвердженого наказом ГУНП в Харківській області від 07.03.2024 № 620, в частині недотримання правил етичної поведінки та використання нецензурної лексики, підвищеної інтонації під час спілкування, а також допустив прояви зверхності, зневажливого ставлення до колег і, як наслідок, порушення пункту 1 частини першої ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» в частині неухильного дотримання законів України та Присяги поліцейського.

Суд відмічає, що обставини події дорожньо-транспортної пригоди, а також змісту та характеру власної поведінки заявника під час зумовленого цією пригодою оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення заявником не оскаржуються, позаяк підставами позову указані виключно обставини знаходження заявника на лікарняному та протиправності прийняття субєктом владних повноважень рішення про призначення службового розслідування до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі про адміністративне правопорушення згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.

На виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України суд зауважує, що обставини змісту та характеру комунікації заявника із іншими поліцейськими під час оформлення 24.10.2024р. матеріалів адміністративних правопорушень саме у тому вигляді як ці обставини викладені у Висновку підтверджуються: складеним актом огляду відеозаписів від 18.11.2024р.; проведеним судом переглядом матеріалів фрагментів цих відеозаписів в частині висловлювань заявника та характеру поведінки, поясненнями поліцейських: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

У межах службового розслідування відносно заявника була складена службова характеристика виключно позитивного змісту.

20.12.2014р. наказом ГУ НП в Харківській області від 20.12.2024р. №1294 до заявника з відображених тексті складеного за наслідками проведеного на виконання наказу ГУ НП в Харківській області від 25.10.2024р. №2315 Акту службового розслідування було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляд звільнення зі служби в поліції.

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 30.12.2024р. №629 о/с заявник у зв`язку із реалізацією наказу ГУ НП в Харківській області від 20.12.2024р. №1294 був звільнений зі служби в поліції з 31.12.2024р.

Календарна дата звільнення заявника зі служби у поліції припала на - 31.12.2024 року.

Тому двома попередніми місяцями служби є - жовтень 2024р. та листопад 2024р.

Згідно зі складеною ГУ НП в Харківській області відносно заявника довідкою про доходи від 30.01.2025р. №119 середньоденна заробітна плата заявника за два повні календарні місяці перед настанням події звільнення складає 688,06грн. ((35.112,75грн. жовтня 2024р. + 6.859,45грн. листопада) / (31 календарний день жовтня 2024р. + 30 календарних днів листопада 2024р.).

Згідно з інформаційною довідкою з електронної системи охорони здоров`я №Н69-МСН-КЕХ5-ТМ66 від 27.12.2024р. заявник у період часу 27.12.2024р.-31.12.2024р. знаходився у стані тимчасової непрацездатності.

Стверджуючи про невідповідність закону накладеного дисциплінарного покарання та рішення субєкта владних повноважень про припинення служби в поліції, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

Частиною 1 ст.2 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Як указано у ст.6 названого Закону, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.12 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).

У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що інститут Присяги працівника поліції вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове дотримання публічним службовцем - поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності.

При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" інститут Присяги працівника поліції забезпечує необхідність виконання завдань поліції безперервно та незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.

Окремо суд відзначає, що у контексті положень Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" правова категорія "порушення присяги" не виокремлюється законодавцем з поміж інших порушень службової дисципліни, не вимагає застосування окремої кваліфікованої процедури доведення цього факту та сама по собі не віднесена до найтяжчого проступку поліцейського.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно з ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 91) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б"; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Отже, на відміну від норм Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" порушення присяги у сфері проходження публічної державної служби з моменту набрання чинності положеннями Закону України від 17.11.2011р. №4050-VI "Про державну службу" та положеннями Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" не може бути кваліфіковано у якості окремої спеціальної виключної підстави припинення державної служби, а є лише одним із "звичайних" дисциплінарних проступків публічного службовця, котрий охоплює (як правило) сферу поза службової поведінки учасника суспільних відносин або поглинає собою вчинок з приводу незабезпечення виконання норм чинного законодавства під час виконання обовязків за посадою державної служби.

За визначенням ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов`язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту визнається дисциплінарним проступком.

Отже, до кола формальних ознак дисциплінарного проступку поліцейського належать: 1) недотримання вимог чинних нормативно-правових актів; 2) недотримання Присяги працівника поліції; 3) невиконання наказів керівників; 4) неналежний рівень знань положень нормативно-правових актів та змісту власних функціональних обов`язків за посадою; 5) не виявлення поваги до прав, честі і гідності людини, не утримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 6) ненадання допомоги та не запобігання вчиненню правопорушень; 7) не вжиття заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського із одночасним інформуванням про це безпосереднього керівника; 8) не утримання від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки; 9) не утримання від дій, що підривають авторитет Національної поліції України; 10) недотримання правил внутрішнього розпорядку; 11) невиконання заходів безпеки у службовій діяльності; 12) незабезпечення належного рівня власної професійної підготовки (кваліфікації); 13) неналежне ставлення до збереження службового майна, незабезпечення належного стану зброї та спеціальних засобів; 14) не виявлення поваги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, не надання допомоги іншим поліцейським, не стримування інших поліцейських від вчинення правопорушень; 15) не дотримання правил носіння однострою та знаків розрізнення; 16) не сприяння керівникові в організації дотримання службової дисципліни, не інформування керівника про будь-які порушення службової дисципліни; 17) перебування на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 18) невжиття заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.

Розглядаючи дану справу, суд наголошує, що службі в поліції як одному із різновидів проходження будь-якої публічної служби не може бути непритаманний критерій доброчесності і добропорядності публічного службовця.

У межах спірних правовідносин заявник був притягнутий до дисциплінарної відповідальності не у звязку із неналежним виконанням обовязків за штатною посадою поліцейського в організаційній структурі тероргану Національної поліції України, а у звязку із сукупністю обставин власної поведінки 24.10.2024р. поза межами обовязків служби під час оформлення іншими поліцейськими матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ознаками вчинення діянь, передбачених ст.124 та ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд зауважує, що у розумінні ч.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Тож у разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення за вчинення адміністративного проступку поза межами виконання обов`язків поліцейської служби у якості фізичної особи громадянина (як то у якості водія транспортного засобу) субєкт владних повноважень з метою дотримання застереження ч.1 ст.61 Конституції України (ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення) повинен чітко відмежувати склад дисциплінарного проступку поліцейського від складу адміністративного проступку, вчиненого фізичною особою громадянином, який посідає посаду поліцейського, але вчинив конкретне діяння не у звязку із проходженням поліцейської служби.

Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин відсутні ознаки існування доказів того, що заявник діяв в умовах обставин, котрі виключають настання відповідальності згідно з ст.ст.17-19 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Суд зважає, що у Висновку субєктом владних повноважень дійсно згадано про вчинення заявником адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Проте, основною підставою для вчинення оскарженого управлінського волевиявлення з приводу накладення дисциплінарного покарання у вигляді звільнення з поліції згідно з текстом Висновку суд знаходить саме зміст та характер комунікації заявника з іншими поліцейськими під час оформлення 24.10.2024р. матеріалів адміністративних правопорушень за ознаками діянь, передбачених ст.124 та ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ці обставини підтверджуються дослідженими судом доказами і не спростовані заявником у ході розгляду справи.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179) закріплено, що під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку, не допускати дискримінації в будь-якій формі; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Дисциплінарного статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж Дисциплінарного статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Процедури та механізми функціонування дисциплінарних комісій в органах та підрозділах Національної поліції України визначені приписами Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджене наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893).

За правилом п.3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. У разі призначення службового розслідування за відомостями про скоєння поліцейським дисциплінарного проступку, що потребує значного обсягу дій, зокрема опитування великої кількості поліцейських та інших осіб, витребування та аналізу значного обсягу матеріалів, уповноважений керівник може призначати заступника голови дисциплінарної комісії. Головою дисциплінарної комісії, утвореної в поліції, може бути лише поліцейський.

Згідно з п.10 розділу І Положення №893 забороняється включати до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, заінтересованих у результатах розслідування.

Процедури та механізми проведення службового розслідування відносно поліцейських деталізовані приписами Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Порядок №893).

У спірних правовідносинах під час створення Дисциплінарної комісії було дотримано критерій чисельності осіб та критерій неупередженості, службове розслідування було призначено та проведено.

Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять, позаяк заявник був обізнаний із фактом проведення службового розслідування, але правом на надання пояснень не скористався.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Згідно з п.2 розділу IV Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Зі змісту наведених норм закону та Порядку №893 слідує, що законодавець наділив поліцейського правом "бути почутим" у ході службового розслідування.

Разом із тим, суд доходить до переконання про те, що недотримання субєктами владних повноважень цього права поліцейського не призводить автоматично та безальтернативно до протиправності висновків службового розслідування, оскільки юридичні наслідки нереалізації поліцейським права "бути почутим" у ході службового розслідування у кожному конкретному випадку знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому звязку із власною поведінкою поліцейського під час службового розслідування за критерієм сумлінності, добросовісності та доброчесності, демонстрації прагнення до відкритості, а також із існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів, їх змістом та суттю.

Відсутність у поліцейського згаданих аргументів у поєднанні із дотриманням дисциплінарною комісією вимоги стосовно повноти, всебічності та достовірності зясування обставин обєктивної дійсності, викладення у тексті висновку службового розслідування усіх юридично значимих факторів свідчить про відсутність порушеного права в аспекті застосування дисциплінарного покарання (заходів дисциплінарного впливу) за реально вчинений дисциплінарний проступок.

Суд відмічає, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень створив належні умови для надання заявником особистих пояснень по суті предмету службового розслідування, але заявник відмовився від дачі свідчень згідно з ст.63 Конституції України.

Ці обставини не звільняють Дисциплінарну комісію від обовязку виконання функції контролю за службовою дисципліною поліцейського на належному рівні із неухильним забезпеченням дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і вичерпним зясуванням усіх юридично значимих факторів за власною ініціативою безвідносно до змісту та характеру поведінки конкретного поліцейського.

Стосовно обставин проведення Дисциплінарної комісією у даному конкретному випадку службового розслідування, виявлення Дисциплінарною комісією джерел доказування відносно тих обставин, котрі входять до предмету службового розслідування і використання Дисциплінарною комісією засобів доказування суд констатує, що результати процедурної діяльності субєктів дисциплінарного провадження повинні поза розумним сумнівом узгоджуватись із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і не залишати ймовірності/вірогідності іншого тлумачення справжніх обставин фактичної дійсності, аніж вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, який безумовно заслуговує на запропоноване до застосування покарання.

Положення ст.ст.3, 8, 19 Конституції України спрямовані на посилення цієї вимоги до результатів процедурної діяльності субєкта владних повноважень у разі інкримінування діючому поліцейському проступку, побічно суміжного із корупцією або із діянням, здатним привернути значну увагу суспільства та громадськості.

Суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах Дисциплінарна комісія не діяла явно і очевидно свавільно, необґрунтовано чи безпідставно, адже із прийнятною поза розумним сумнівом сформулювала суть та зміст інкримінованих заявнику дисциплінарних проступків поліцейського.

Тож, продовжуючи розгляд справи по суті, суд з огляду на відсутність юридично спроможних доводів про протилежне, а також відсутність будь-яких заперечень заявника з даного питання, котрі підлягали обовязковому повідомленню суду у порядку п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44 КАС України, керуючись сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування, визнає доведеними обставини використання заявником 24.10.2024р. під час оформлення матеріалів адміністративних правопорушень за ознаками діянь, передбачених ст.124 і ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, нецензурних висловлювань, зневажливого ставлення до інших поліцейських, демонстрації прагнення передчасно залишити місце дорожньо-транспортної пригоди, тобто скоєння вчинків, котрі не були зумовлені умовами обєктивної дійсності чи раптовим неконтрольованим погіршенням психологічного стану унаслідок складної життєвої ситуації.

Стосовно обставин процедури здобуття Дисциплінарною комісією обєктивних даних у межах службового розслідування та стосовно права особи, відносно якої або за фактами вчинків якої було порушено службове розслідування на особисту та безпосередню участь у процедурі службового розслідування суд зазначає, що за визначенням ч.1 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Згідно з ч.1 ст.16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.

Відповідно до ч.2 ст.16 Дисциплінарного статуту у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів.

З наведених норм закону чітко та безумовно витікає, що службове розслідування має присікальний строк проведення і не може тривати у часі нескінченно.

Оскільки положення наведених норм права були офіційно оприлюднені та не містять приводів для множинного тлумачення, то слід дійти висновку про те, що кожен поліцейський не може мати розумних очікувань або легітимних сподівань на те, що стан тимчасової непрацездатності (тобто хвороба) або будь-які інші фактори (у тому числі і догляд за дитиною) здатні продовжити чітко визначений законом максимальний строк проведення службового розслідування.

З огляду на зміст ст.2, ст.6, ст.8, ч.4 ст.11, ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" кожен поліцейський не може не усвідомлювати, що повинен забезпечити дотримання ч.2 ст.19 Конституції України як під час виконання повноважень за посадою, так і під час участі у проведенні у проведенні службового розслідування, порушеного відносно нього або за фактами вчинків, до яких він є дотичним.

При цьому, у силу спеціального застереження ч.4 ст.11 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", де указано, що рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції, кожен поліцейський у межах службового розслідування повинен максимально демонструвати доброчесність власної особистості, щирість намірів та непохитність прагнення до встановлення обєктивної істини з метою максимально повного подолання ризиків виникнення та існування у населення недовіри до поліції, сприяння унеможливленню виникнення у населення розумних сумнів у застосуванні критеріїв «корпоративної єдності» задля уникнення відповідальності за винні діяння.

Тому такі фактори як: стан тимчасової непрацездатності, хвороба, догляд за дитиною або іншим членом сімї тощо дійсно здатні створити певні перешкоди для особистої участі поліцейського у службовому розслідуванні (порушеному відносно нього або за фактами його причетності до певних вчинків), але означений поліцейський повинен організувати власну життєдіяльність у такий спосіб, який би не створював штучних перешкод у проведенні службового розслідування, а навпаки - дозволяв би поліцейському надати особисті пояснення та докази у разі дійсного існування такого бажання.

Стосовно співвідношення меж компетенції та повноважень уповноваженого керівника поліції та із межами компетенції та повноважень Дисциплінарної комісії суд зазначає, що згідно з п.13 розділу І Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджено наказом ПВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893) визначено, що дисциплінарна комісія створюється на строк проведення службового розслідування.

Згідно з п.п.2 п.1 розділу ІІІ, п.п.4 п.1 розділу ІІІ, п.п.5 п.1 розділу ІІІ, п.п.6 п.1 розділу ІІІ Положення №893 дисциплінарна комісія під час проведення щодо поліцейського службового розслідування має право: викликати поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також запрошувати інших працівників органів (підрозділів) поліції, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають стосунок до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них усні або письмові пояснення, здійснювати фіксацію технічними засобами за згодою особи, з якою проводиться бесіда, її усних пояснень, а також одержувати документи, які стосуються службового розслідування; одержувати в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів службового розслідування; вивчати документи, що мають стосунок до службового розслідування, у разі потреби знімати з них копії і долучати до матеріалів службового розслідування; користуватися в установленому порядку базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та інших органів державної влади.

Згідно з п.п.2 п.3 розділу ІІІ Положення №893 член дисциплінарної комісії для з`ясування питань, пов`язаних зі службовим розслідуванням, із дотриманням чинного законодавства України відвідує органи, підрозділи, установи поліції або за погодженням з адміністрацією інші органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, отримує від їх працівників письмові або усні пояснення, документи та матеріали, що стосуються предмета службового розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1355/32807; далі за текстом - Порядок №893)

Згідно з п.2 розділу І Порядку №893 територіальні органи поліції - головні управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві, а також міжрегіональні територіальні органи Національної поліції України.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №893 передбачено, що підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Як то указано, у п.1 розділу IV Порядку №893 уповноважений керівник або особа, яка виконує його обов`язки, під час службового розслідування: контролює роботу дисциплінарної комісії, надає голові та членам дисциплінарної комісії доручення стосовно проведення службового розслідування; розглядає клопотання про відвід голови та членів дисциплінарної комісії, скарги на їх дії або бездіяльність, за наявності підстав змінює склад дисциплінарної комісії; у разі відсутності повноважень на залучення до проведення службового розслідування представників інших органів (підрозділів, закладів, установ) поліції звертається до старших прямих керівників з клопотанням про включення до складу дисциплінарної комісії працівників цих органів (підрозділів, закладів, установ) поліції; приймає рішення про розгляд справи дисциплінарною комісією на відкритому засіданні; підписує запити до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності з метою збирання матеріалів, необхідних для проведення службового розслідування; розглядає висновок за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування) та матеріали службового розслідування; у разі незгоди із висновком службового розслідування в межах установленого строку надає доручення голові та членам комісії щодо додаткової перевірки обставин, які раніше не були відомі або не були враховані під час проведення службового розслідування, а також щодо доопрацювання висновку службового розслідування; у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії продовжує наказом строк проведення службового розслідування, але не більш як на один місяць; затверджує висновок службового розслідування та з урахуванням зібраних за результатами його проведення матеріалів приймає рішення, що може відрізнятися від запропонованого дисциплінарною комісією; при встановленні під час службового розслідування діяння, що містить ознаки кримінального або адміністративного правопорушення, уживає заходів у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За правилами п.4 розділу V Порядку №893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до п.5 розділу VI Порядку №893 у резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються: висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено. У разі неможливості встановлення за результатами службового розслідування факту наявності/відсутності в діях (бездіяльності) поліцейського складу дисциплінарного проступку внаслідок неможливості отримання доступу до необхідних документів такі обставини розцінюються на користь поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського в разі наявності в його діянні ознак дисциплінарного проступку; відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

Згідно з п.9 розділу VI Порядку №893 висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов`язки керівника. Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.

Пунктом 1 розділу VIІ Порядку №893 визначено, що у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Звідси слідує, що: дисциплінарна комісія є тимчасовим колегіальним спеціальним субєктом права у структурі органів Національної поліції України; має право на усне чи письмове витребування інформації та документів, пов`язаних із предметом службового розслідування від поліцейських цього ж самого терогану поліції, а відносно інших учасників суспільних відносин за підписаним керівником тероргану поліції запитом; не має ані обовязку, ані фізичної здатності здійснювати реєстрацію власно складених та адресованих іншим структурним підрозділам теорганів поліції запитів за обліками документообігу; наділена виключною компетенцією за визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського; уповноважений керівник поліції має право надати дисциплінарній комісії вказівку на проведення додаткової перевірки певних обставин та визначити відмінний від запропонованого дисциплінарною комісією вид покарання, але не має впливу на формування суджень дисциплінарної комісії як окремого, самостійного та незалежного субєкта владних повноважень з приводу визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського.

Продовжуючи розгляд справи, суд повторює, що згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44, п.5 ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом.

У ході розгляду справи суд доходить до переконання про те, що заявник унаслідок обрання найсприятливішої лінії захисту не піддав сумніву, не заперечив та не спростував відображених у тексті Висновку обставин змісту та характеру комунікації з іншими поліцейськими під час оформлення 24.10.2024р. матеріалів адміністративних правопорушень за ознаками діянь, передбачених ст.124 та ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На противагу доводам заявника про неможливість притягнення у даному конкретному випадку поліцейського до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із служби в поліції до настання події набрання законної сили рішенням суду у справі про адміністративне правопорушення згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення суд зазначає, що у подібних до предмету спору у справі №520/1302/25 випадках Верховним Судом у постановах від 06.10.2021р. у справі №200/11250/19-а, від 14.07.2022р. №520/1795/19, від 25.04.2018р. у справі №800/547/17, від 07.02.2020р. у справі №260/1118/18, від 28.02.2020р. у справі № 825/1398/17, від 06.03.2020р. у справі № 804/1758/18, від 20.10.2020р. у справі № 340/1502/19, від 14.07.2022р. у справі №520/1795/19 було сформульовано низку правових висновків, суть яких полягає у: необхідності відмежування складу дисциплінарного проступку поліцейського від інших діянь цього ж самого громадянина, а також у відсутності прямого безпосереднього причинно-наслідкового звязку між результатами процедури притягнення громадянина до кримінальної відповідальності та існуванням підстав для застосування до цього ж громадянина як поліцейського заходів дисциплінарного покарання; у тому, що відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про Національну поліцію" рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.; у тому, що відповідно до пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, поліцейський за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики; у тому, що вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (подібний за змістом висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №810/2073/16).

Також суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.02.2021р. у справі №822/1175/17 з приводу наслідків недотримання особою Правил етичної поведінки поліцейських в аспекті припинення подальшої публічної служби поліцейський повинен дотримуватись покладених на нього вимог, в тому числі етичного та морального змісту, як в робочий час, так і в час відпочинку, що передбачено вимогами Дисциплінарного статуту та Закону України «Про Національну поліцію», та уникати вчинення дій, які б могли викликати негативну суспільну думку населення відносно органів поліції та спричинити суспільний резонанс.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. у справі №320/3085/20 працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту.

Звідси слідує, що здобуті суб`єктом владних повноважень на момент складання Висновку достатні обєктивні дані про неприпустимий лексичний зміст та характер зневажливої комунікації заявника з іншими поліцейськими під час оформлення 24.10.2024р. матеріалів адміністративних правопорушень за ознаками діянь, передбачених ст.124 та ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, цілком правомірно та обґрунтовано можуть бути кваліфіковані як порушення Присяги, підриву авторитету поліції, приниження іміджу поліції, зниження рівня довіри населення до поліції безвідносно до результатів відповідного кримінального провадження і до настання події набрання законної сили відповідним обвинувальним вироком суду.

Доводи заявника про протилежне є юридично неспроможними.

Натомість, текст складеного Дисциплінарною комісією Висновку містить достатній обсяг переконливих доводів та здобутих у встановленому законом порядку обєктивних даних порушення заявником Присяги працівника поліції під час комунікації з іншими поліцейськими під час оформлення 24.10.2024р. матеріалів адміністративних правопорушень за ознаками діянь, передбачених ст.124 та ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ці обставини беззаперечно мають негативний характер, здатні підірвати авторитет Національної поліції в очах населення і громадянського суспільства, що є неприпустимим взагалі, а особливо під час повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.

У спірних правовідносинах окреслена у Висновку поведінка заявника однозначно не відповідає стандартам зразкового виконання обов`язків поліцейського, розумна виправданість і вимушеність саме такої поведінки не була доведена заявником у ході розгляду справи.

Згідно з ч.3 ст.11 Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII "Про Національну поліцію" рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох учасників, а саме: Дисциплінарну комісію тероргану Національної поліції України як тимчасовий колегіальний державний орган та керівника тероргану Національної поліції України, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного.

При цьому, межі дискреції цих суб`єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені Дисциплінарною комісією тероргану Національної поліції України адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру для керівника тероргану Національної поліції України) за виключенням суджень про наявність або відсутність події та складу дисциплінарного проступку поліцейського.

Суд зазначає, що Дисциплінарна комісія у даному конкретному випадку діяла із дотриманням критеріїв за ч.2 ст.2 КАС України, оскільки із достатньою повнотою установила юридично значимі обставини комунікації заявника з іншими поліцейськими під час оформлення 24.10.2024р. матеріалів адміністративних правопорушень за ознаками діянь, передбачених ст.124 та ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд вважає, що право на застосування одного із перелічених у ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту видів дисциплінарних стягнень є виключною прерогативою компетентної посадової особи Національної поліції України (тобто дискреційними повноваженнями субєкта владних повноважень), котра підпадає під судову перевірку за ч.2 ст.2 КАС України виключно в межах відсутності або наявності ознак свавілля, ознак явної та очевидної дискримінації, ознак явної та очевидної упередженості, нерозсудливості, недобросовісності, непропорційності.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт забезпечив дотримання у спірних правовідносинах ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, оскільки обставини спірних правовідносин з`ясував із достатньою повнотою, належну норму права визначив вірно, помилок у тлумаченні змісту цієї норми права не припустився.

Попередня службова поведінка заявника не створювала підстав для застосування до заявника у даному конкретному випадку будь-якого іншого виду дисциплінарного стягнення, ніж звільнення із служби в поліції.

За наслідками розгляду справи суд схиляється до переконання про те, що у відображених у Висновку діяннях заявника наявні подія та склад дисциплінарних правопорушень поліцейського (п.1 ч.1 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII «Про Національну поліцію», ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII «Про Національну поліцію», п.1 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України), а реально вчинені суб`єктом владних повноважень управлінські волевиявлення з приводу застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції та з приводу реалізації цього дисциплінарного покарання у спосіб видання наказу про звільнення з поліції не призвели до безпідставного погіршення правового становища заявника як поліцейського.

У силу спеціального застереження ч.3 ст.21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч.4 ст.22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.

Згідно з матеріалами справи заявник знаходився у стані тимчасової непрацездатності по 31.12.2024р. включно.

Доказів знаходження заявника у стані тимчасової непрацездатності після 31.12.2024р. матеріали справи не містять.

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 30.12.2024р. №629 о/с заявник був звільнений зі служби в поліції з 31.12.2024р.

Отже, у межах спірних правовідносин 31.12.2024р. є останнім днем служби заявника у лавах Національної поліції України та останнім днем документально підтвердженого знаходження заявника у стані тимчасової непрацездатності.

Співпадіння цих подій у часі у межах одного і того ж самого календарного дня не призводить до невідповідності оскарженого наказу ГУ НП в Харківській області від 30.12.2024р. №629 о/с вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

Тож позов заявника належить залишити без задоволення у звязку із відсутністю порушеного права та відповідністю оскаржених управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові межахізми зясування обєктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко