Рішення № 12609864, 30.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/368 30.11.10

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Автоексімстрах»

до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»

третя особа ОСОБА_1

про стягнення в порядку регресу шкоди у розмірі 1 839, 55 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача: Гурєнков О.В. представник за довіреністю від 20.11.2009 року;

від відповідача: не зявились;

від третьої особи: не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Автоексімстрах»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»про відшкодування в порядку регресу шкоди у розмірі 1 839, 55 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.09.2007 року у м. Києві на вул. Петрова, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Деу, державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1, та автомобіля марки Ніссан, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3 та який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу та цивільної відповідальності № 535 від 04.05.2007 року. Винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди було визнано ОСОБА_1 Позивачем було виплачено власнику автомобіля марки Ніссан, державний номер НОМЕР_2, страхове відшкодування у розмірі 1 519, 55 грн. та поніс додаткові витрати, повязані із проведенням автотоварознавчого дослідження у розмірі 320, 00 грн. За твердженням позивача, відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в НАСК «Оранта». У звязку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача в порядку регресу шкоди у розмірі 1 519, 55 грн. та понесених додаткових витрат, повязаних із проведенням автотоварознавчого дослідження у розмірі 320, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 22.11.2010 року. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1

Представник позивача у судове засідання 22.11.2010 року не зявився, однак через загальний відділ діловодства суду подав витребувані ухвалою суду докази та клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.11.2010 року подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в в сумі 878, 98 грн. у разі надання позивачем доказу отримання відповідачем заяви про виплату страхового відшкодування. Щодо витрат, повязаних з проведенням автотоварозначвого дослідження, то відповідач вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки нормами чинного законодавства не передбачена компенсація витрат на проведення експертизи однією страховою компанією перед іншою.

Представник третьої особи у судовому засіданні 22.11.2010 року подав докази по справі та письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2010 року відкладено розгляд справи до 30.11.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 30.11.2010 року подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 1839, 55 грн., збитки від інфляції у сумі 51, 66 грн., 3% річних у розмірі 22, 86 грн. та 127, 39 грн. пені, тобто, з огляду на викладене, позивач висуває нові вимоги до відповідача.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви . Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Такаж позиція Вищого господарського суду України, викладена у п. 3 інформаційного листа від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»щодо запитань, чи може бути збільшення розміру позовних вимог, а саме, під збільшенням розміру позовних вимог (ч. 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути повязано з предявленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

З огляду на вищевикладене, судом відмовлено в задоволенні заяви про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача та представник третьої особи у судове засідання 30.11.2010 року не зявилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

З довідки управління Державної автомобільної інспекції та постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 11.10.2007 року у справі № 3-32271/07, вбачається, що 08.09.2007 року о 18 год. 45 хв., ОСОБА_1 керуючи автомобілем Деу, д. н. НОМЕР_3 в м. Києві по в. ОСОБА_4 здійснив зіткнення з автомобілем Ніссан, д. н. НОМЕР_2, чим завдав йому шкоди.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2007 року у справі № 3-32271/07 ОСОБА_1В визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 68, 00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль Ніссан, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3

Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу та цивільної відповідальності № 535 від 04.05.2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Автоексімстрах»(надалі позивач) та ОСОБА_3.

Згідно з проведеним товарознавчим дослідженням, відповідно до звіту № 1663 від 22.09.2007 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження при ДТП склала 2 530, 20 грн.

Як вбачається зі страхового акту № 184 від 05.10.2007 року позивачем було прийнято рішення про виплату ОСОБА_3 1 519, 55 грн.

05.10.2007 року було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 1 519, 55 грн., що підтверджується банківською випискою наявною в матеріалах справи.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що розмір страхового відшкодування визначений не вірно, оскільки п. 5.13.4 договору добровільного страхування транспортного засобу та цивільної відповідальності № 535 від 04.05.2007 року встановлено, що у випадку, якщо страхова сума на момент укладання договору є меншою ніж визначена спеціалістом авто товарознавцем ринкова вартість застрахованого ТЗ, при виплаті страхового відшкодування застосовується принцип пропорційності, тобто виплата страхового відшкодування здійснюється в такій самій пропорції до загальної суми збитку, як страхова сума відноситься до ринкової вартості застрахованого ТЗ.

Відповідно до звіту, ринкова вартість транспортного засобу Ніссан, д.н. НОМЕР_2, на момент ДТП склала 101859, 91 грн., а тому позивач мав розрахувати суму страхового відшкодування наступним чином:

80000, 00 грн. (страхова сума за договором) / 101859, 91 грн. (ринкова вартість автомобіля) = 0, 78 (частка на яку застраховано автомобіль)

0,78 * 1519, 55 грн. (вартість деталей, що замінюються без врахування зносу) = 1185, 25 грн. (шкода, яка підлягає відшкодуванню позивачем на користь ОСОБА_3.).

Суд не погоджується з даним запереченням відповідача, оскільки як вбачається із звіту № 1663 від 22.09.2007 року про оцінку майна, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Ніссан, д. н. НОМЕР_2 становить 2530, 20 грн.

Таким чином, з урахуванням п. 5.13.4 договору, сума страхового відшкодування складає: 2530, 20 грн. * 0, 78 = 1973, 56 грн.

Як зазначалося вище, позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій особі у розмірі 1519, 55 грн., а отже, останнім не було порушено п. 5.13.4 договору страхування.

Крім того, відповідач зазначає, що відшкодуванню підлягають витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу.

Так, як вбачається із звіту № 1663 про оцінку майна від 22.09.2007 року, встановлено, що у даному випадку вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових.

Отже, вищезазначене заперечення відповідача щодо неврахування позивачем коефіцієнту фізичного зносу є безпідставним.

15.03.2010 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 227/03 від 11.03.2010 року, в якій просить виплатити страхове відшкодування в розмірі 1 519, 55 грн. + 320, 00 грн. витрат, повязаних з проведенням автотоварознавчого дослідження.

Дана претензія булла отримана відповідачем 18.03.2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 510047327 наявним в матеріалах справи.

Відповідач відповіді на претензію не направив, оплату страхового відшкодування в порядку регресу не здійснив.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як встановлено судом, транспортний засіб автомобіль Деу, державний номер НОМЕР_1, яким спричинено шкоду автомобілю Ніссан, державний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_1 (надалі третя особа).

Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що згідно з полісом НОМЕР_3 між ОСОБА_5 та Національною акціонерною страховою компанією «Оранта»(надалі відповідач) було укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (тип 3), відповідно до умов якого було застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_5 та ОСОБА_1, при цьому забезпеченим транспортним засобом було визначено автомобіль Деу, державний номер НОМЕР_1, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в сумі 25500,00 грн., франшизу встановлено в сумі 510, 00 грн.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відшкодувавши збитки завдані автомобілем Деу, д.н. НОМЕР_3 позивач на підставі положень статті 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 ЦК України став в межах сплаченої суми стороною-кредитором у зобовязанні, що виникло з делікту, замість потерпілого ОСОБА_3

Тобто, позивач з моменту сплати шкоди за особу відповідальну за її спричинення став кредитором у деліктному зобовязанні отримавши право замість потерпілого вимагати відшкодування заподіяної шкоди від особи відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним правилом зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (стаття 511 ЦК України).

Водночас, згідно з частиною 7 статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Згідно з частинами 1, 2 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Вказані норми містяться у розділі І «Загальні положення про зобовязання»книги пятої ЦК України і стосуються як договірних, так і недоговірних (деліктних) зобовязань.

Відповідно до статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з пунктом 4 частини 1 та частиною 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Ні вище вказані договори страхування, ні закон не містять заборони на зміну кредитора у зобовязанні щодо відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, згідно із п. 37.5 Закону страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Таким чином, у Приватного акціонерного товариства «Cтрахова компанія «Автоексімстрах»виникло право вимоги до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»у порядку регресу на підставі вказаних норм та статей 27 Закону України «Про страхування», 993, 1194 ЦК України та 15.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»на відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків з вирахуванням встановленої полісом франшизи у сумі 510, 00 грн.

Враховуючи зазначене, суд визнає предявлення даного позову до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», як до страховика особи відповідальної за завдані збитки, правомірним, та у звязку з цим, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відшкодування підлягають частковому задоволенню у сумі 1 009, 55 грн. (страхове відшкодування - франшиза).

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у сумі 320, 00 грн.

Статтею 29 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Як вбачається із вищевикладеного, законом не передбачено обовязку страхової компанії відшкодовувати витрати повязані з отриманням довідки з ДАІ та витрати за проведення авто товарознавчого дослідження.

Крім того, згідно до п. 34.2. ст. 34 Закону України «Про загальнообовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не зявився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоду. У такому випадку страховик зобовязаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи.

Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність обовязку компенсації витрат на проведення експертизи однієї страхової компанії перед іншою, оскільки витрати на проведення експертизи мають компенсуватися страховою компанією саме потерпілому за умови, якщо ним було замовлено та оплачено проведення відповідної експертизи.

Беручи до уваги зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на проведення автотоварознавчого дослідження у сумі 320, 00 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1187, 1191 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75; код ЄДРПОУ 00034186) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Автоексімстрах»(04071, м. Київ, вул. Веденська, 29/58, оф. 99; код ЄДРПОУ 33736953) страхове відшкодування у розмірі 1 009 (одна тисяча девять) грн. 55 коп., 55 (пятдесят пять) грн. 98 коп. державного мита та 129 (сто двадцять девять) грн. 52 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Дідиченко М.А.