Рішення № 126092494, 25.03.2025, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/132/25

2/302/129/25

Номер рядка звіту 71

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2025 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участюсекретаря судовогозасідання Царь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав,

у с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтований тим, що 28 березня 2009 року між нею та відповідачем був зареєстрований відділом РАЦС Міжгірського РУЮ Закарпатської області шлюб за актовим записом № 14.

У цьому шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27.01.2012 шлюб, укладений між нею та відповідачем, було розірвано та вирішено залишити проживати сина ОСОБА_4 разом із нею.

Зазначала, що відповідно до характеристики на її сина ОСОБА_4 , що навчається у ОСОБА_5 спеціальній школі з дошкільної групи з 01.09.2014, то за час його навчання у закладі педагоги школи ні разу не бачили його батька, який також ніколи не телефонував і не цікавився життям і навчанням свого сина.

З акту обстеження її матеріально-побутових умов сім`ї від 24.05.2024 видно, що для дитини створені належні умови для його проживання, утримання і виховання. Неповнолітній ОСОБА_4 разом із мамою, сестрою та вітчимом фактично проживають по АДРЕСА_1 . Санітарний стан приміщення задовільний, у ОСОБА_4 є своя окрема кімната з необхідними меблями. У сім`ї панує доброзичлива атмосфера, батьки приділяють належну увагу у вихованні дітей, цікавляться успіхами ОСОБА_4 у школі.

Указувала і на те, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.04.2013 її син ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю до 18 років із захворюванням нейросенсорна втрата слуху глухота двобічна, а медичною довідкою від 25.05.2024 стверджується, що призначене лікування дитини проводить саме вона, оскільки його батька жодного разу на прийомі у лікаря не було.

Також за висновком Служби у справах дітей Калуської міської ради № 0123/425 від 10.06.2024 відповідача доцільно позбавити батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .

Отже, зважаючи на те, що відповідач тривалий час ухиляється від обов`язків щодо виховання дитини, не проявляє інтересу до неї, не цікавиться уподобаннями сина, ігнорує його, не займається вихованням і утриманням сина, не піклується про його фізичний, духовний і моральний розвиток, не допомагає матеріально у лікуванні дитини тощо, а тому відповідача слід позбавити батьківських прав.

Посилаючись на наведені вище обставини просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29.01.2025 відкрито провадження у справі за цим позовом ОСОБА_1 за правилами загального позовного провадження.

Своїм правом подати відзив на позов ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 не скористався.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася повторно, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, однак у своїй заяві від 20.02.2025 просила суд розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 також повторно у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи відповідно до положень ч. 11 ст. 128, ст. 131 ЦПК України.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області теж повторно не з`явився у судове засідання. Водночас начальницею цієї служби ОСОБА_6 подано до суду заяву від 18.02.2025, в якій вона просить розглянути цю справу у відсутності представника служби у справах дітей Калуської міської ради та позов ОСОБА_1 підтримує повністю, а також просить урахувати суд висновок органу опіки та піклування даної служби у справах дітей від 10.06.2024 за № 01-23/425.

За положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності учасників справи за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно доч.2ст.247ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини у справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.

Судом установлено,щосторони з 28 березня 2009 року перебували між собою у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27.01.2012, що набрало законної сили 08.02.2012, розірвано та цим же рішенням суду вирішено залишити дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати з матір`ю позивачкою ОСОБА_7 (а.с.11).

Від даного шлюбу в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить повторно видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 18.08.2023 (а.с.13).

02 березня 2024 року між ОСОБА_8 та позивачкою ОСОБА_7 був зареєстрований шлюб Калуським відділом ДРАЦС у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за актовим записом № 77, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 02.03.2024. Після державної реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище позивачки « ОСОБА_9 » змінено на прізвище « ОСОБА_10 » (а.с.12).

Також позивач ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зареєстрували між собою 11 березня 2023 року шлюб за актовим записом № 18, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 11.03.2023. Після державної реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище відповідача « ОСОБА_9 » змінено на прізвище « ОСОБА_13 » (а.с.24).

Відповідно до довідки, виданої Вигодською селищною радою Івано-Франківської області від 24.05.2024 № 52/03-08/1, ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно зареєстрована, але не проживає по АДРЕСА_2 (а.с.10).

З акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складеного практичним психологом ОСОБА_15 разом із класним керівником ОСОБА_16 та у присутності позивачки ОСОБА_1 від 24.05.2024, видно, що сім`я проживає по АДРЕСА_1 та складається з 4-ох осіб: матері ОСОБА_1 , вітчима ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_14 . Санітарний стан приміщення задовільний, взаємовідносини із сусідами доброзичливі, у ОСОБА_4 є своя окрема кімната з необхідними меблями. У сім`ї панує доброзичлива атмосфера, батьки приділяють належну увагу у вихованні дітей, цікавляться успіхами ОСОБА_4 у школі (а.с.17).

Згідно зхарактеристикою научня 8-Акласу Калуськоїспеціальної школиІвано-Франківськоїобласної ради ОСОБА_3 .Вихованням тадоглядом заним займаєтьсяйого матір,яка добросовісновиконує своїбатьківські обов`язки.За час навчання ОСОБА_4 узакладі педагогишколи ніразу небачили йогобатька,який такожніколи нетелефонував іне цікавивсяжиттям інавчанням дитини (а.с.18).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 є дитиною-інвалідом до 18 років (а.с.19).

Висновком органу опіки та піклування Служби у справах дітей Калуської міської ради від 10.06.2024 № 01-23/425 визнано за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_11 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5,6).

Положеннями ч. 3 ст. 51 Конституції України регламентовано, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Із приписів ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»слідує, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомоюст. 7 Сімейного кодексу України(далі -СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоюПостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертоюстатті 150 СК Українибатьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч.1 ст. 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першоюстатті 164 СК Українипередбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі ст. 166 СК Українипозбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбаченихст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, наприклад: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отож, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускаєтьсялише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23, від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц, провадження № 61-3153св24

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE),заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв?язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв?язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Savinyv. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 51).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки.Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінніст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт.Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням(рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння,а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз`єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).

Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 ст. 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно дозакону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).

Відповідно дост. 81 ЦПК Українидоведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22,провадження № 61-13923св23).

Суд зауважує, що стандарт доказуванняє важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин,які необхідно довести у конкретній справі.Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Отже, з наданих позивачкою доказів суд не вбачає свідомого ухилення відповідача відвиконання своїх обов`язків стосовно виховання дитини, абсолютної байдужості батька до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що він становив загрозу для здоров?я та розвитку сина.

При розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4ст. 19 СК України).

Тлумачення ч. 6 ст. 19 дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19,провадження № 61-1344св20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).

Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v.NORWAY), № 37283/13, пункт 209).

ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14,пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім`ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього.

У цій справі після звернення заявниці і до надання вказаного висновку орган опіки і піклування не попереджав батька про його поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, не оцінив обставини неучасті батька у вихованні дитини, а виконав лише функцію констатації факту неучасті батька у житті дитини та рекомендував до застосування крайній спосіб обмеження права батька на участь у житті та вихованні дитини.

З огляду на наведене вище та з урахуванням фактичних обставин цієї справи, суд доходить висновку, що висновок органу опіки та піклування Служби у справах дітей Калуської міської ради від 10.06.2024 № 01-23/425 щодо визнання за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_11 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є достатньо обґрунтованим та він суперечить інтересам дитини на повноцінну сім`ю та увагу від обох батьків.

Неактивність або певна бездіяльність відповідача як батька сама по собі не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи,яку вони вважають «кращим батьком/матір`ю» для дитини не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків.

У цій справі судом не встановлено будь-якої реальної загрози від відповідача як батька благополуччю його сина. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Також суд не бере до уваги наявну у матеріалах справи фотокопію заяви датовану 19.02.2025 від імені відповідача про не заперечення щодо позбавлення його батьківських прав унаслідок наявності у суду обґрунтованих сумнівів у її написані власне ОСОБА_2 , оскільки така подана до суду безпосередньо позивачкою 20.02.2025 та повторно надіслана до суду 03.03.2025 з електронної пошти за відсутності при цьому в матеріалах справи доказів про її належність саме відповідачу.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv.theUnitedKingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивачка не довела поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свою вимогу, а відтак у задоволені позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Керуючись статтями 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 25 березня 2025 року.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Відповідач ОСОБА_2 , реєстрація місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

Третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Служба у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, місце знаходження: вул. Степани Бандери, 18 м. Калуш Івано-Франківської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ26535187.

Суддя В. Ю. Готра