Ухвала суду № 126090244, 25.03.2025, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/1064/21 Провадження № 2/358/68/25

УХВАЛА

25 березня 2025 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Тітова М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів та долучення письмових доказів, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Богуславського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позивач ОСОБА_1 15 вересня 2021 року звернувся до суду з позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень та витрати на оплату судового збору в розмірі 1816 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з відповідачкою перебувають у шлюбі, який зареєстровано 28.09.2018 року. Від даного шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає разом із відповідачкою, яка самовільно, без його згоди, як батька дитини, 25.06.2021 року забрала дитину та виїхала за межі Богуславського району, а саме в с. Білопілля, Хмільницького району Вінницької області. Позивач вважає, що такі дії відповідача спрямовані на розрив дитини із сім`єю батька, завдають шкоди психічному здоров`ю дитини та прямо суперечить положенню ч. 2 ст. 150 Сімейного Кодексу України. Оскільки ним (позивачем) створені найкращі умови для дитини за місцем його проживання, він готовий повністю опікуватися інтересами і потребами дитини, піклуватися про свого сина, займатися вихованням, слідкувати за розвитком та здоров`ям дитини, тому вимушений звернутися до суду.

27.01.2025 та 27.02.2025 позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання про долучення доказів, також просить поновити строк для подачі до суду вказаних клопотань.

Обгрунтовуючи клопотання позивач вказує на те, що 23.12.2024 та 11.02.2025 відповідачка надіслала на електронну пошту суду чергове клопотання, в якому зокрема міститься прохання про витребування доказів, при цьому вимогу ЦПК України про обов`язкове надсилання документа та додатків сторонам дотримано не було. У вищезазначеному клопотанні відповідачка зазначає про незрозумілі борги, які, на її думку, з`явилися з його вини у виконавчих провадженнях №66912811 та №72212602.

Відтак, з метою спростування інформації відповідачки та для доведення того, що це не відповідає дійсності, необхідно долучити до матеріалів справи: копію перерахунку заборгованості по аліментах від 09.01.2025 року у виконавчому провадженні №72212602; копію фіскального чеку АТ «Укрпошта» КИП 2879777017 від 09.01.2025 року; копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0243 від 09.01.2025 року; копію постанови про закінчення виконавчого провадження №72212602 від 21.01.2025 року.

У своєму клопотанні від 27.02.2025 позивач просить долучити до матеріалів справи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №66912811 від 21.02.2025, з якого можливо з`ясувати, що про будь-який борг мови йти не може, а станом на дату видачі цього документу навпаки наявна переплата з його боку у якості перерахування аліментів на користь відповідачки на суму 22 263,56 грн.

Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку для подання доказів та долучення доказів, суд вважає, що таке клопотання підлягає до задоволення.

Так позивач зазначає, що в зв`язку з клопотанням відповідачки про витребування доказів щодо наявності заборгованості по аліментах, виникла необхідність у долученні вищезазначених доказів, оскільки сторона позивача вважає що дані докази мають вагоме значення для розгляду даної справи.

Пунктом 2 та пунктом 6 ч. 1 ст. 43ЦПК України визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам та користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За змістом положень частини другої та четвертої статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Виходячи з положень ч. 8 ст.83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх клопотанням.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.

Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golderv. theUnitedKingdom), заява № 4451/70, § 36).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє позивача, або інших учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, враховуючи наведені норми процесуального закону, практику Європейського суду з прав людини, доводи позивача про поновлення строку та долучення до справи вищевказаних доказів, суд приходить до висновку про можливість поновлення позивачу процесуального строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи: копії перерахунку заборгованості по аліментах від 09.01.2025 року у виконавчому провадженні №72212602; копії фіскального чеку АТ «Укрпошта» КИП 2879777017 від 09.01.2025 року; копію квитанції до платіжної інструкції їна переказ готівки №0243 від 09.01.2025 року; копії постанови про закінчення виконавчого провадження №72212602 від 21.01.2025 року; розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №66912811 від 21.02.2025.

Також суд зауважує, що на даній стадії не здійснюється оцінка доказів. Оцінку належності, допустимості, достовірності долучених доказів судом буде здійснено в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 2, 10, 43, 53, 83, 126, 127, 353-355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк для подання доказів та долучити до матеріалів цивільної справи № 358/1064/21: копію перерахунку заборгованості по аліментах від 09.01.2025 року у виконавчому провадженні №72212602; копію фіскального чеку АТ «Укрпошта» КИП 2879777017 від 09.01.2025 року; копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0243 від 09.01.2025 року; копію постанови про закінчення виконавчого провадження №72212602 від 21.01.2025 року; розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №66912811 від 21.02.2025.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: суддя М. Б. Тітов