Ухвала суду № 12608585, 23.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-483/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"23" листопада 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Умнової О.В.,

при секретарі Ковризі М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівське хлібоприймальне підприємство»до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

25.02.2009 позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042300/0 від 12.02.2009, протиправно прийнятого відповідачем.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Макарівському районі Київської області з 4 лютого 2009 року по 5 лютого 2009 року провела невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 по 19.03.2008.

В результаті проведеної перевірки 6 лютого 2009 року було складено Акт № 23/15/23-0/3164820, в якому зафіксовано порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 785583,34 грн., в тому числі за грудень 2005 року в сумі 785583,34 грн.

На підставі зазначеного акта, 12 лютого 2009 року було винесене спірне податкове повідомлення-рішення № 0000042300/0, згідно з яким сума податкового зобовязання складає 1178375,01 грн., з яких 785583,34 грн. основний платіж та 392791,67 штрафні (фінансові) санкції.

Згідно з актом № 23/15/23-0/3164820 від 06.02.2009 року ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство»занижено податок на додану вартість за грудень 2005 року на суму 785583,34 грн. Причиною виникнення заборгованості зазначено те, що до податкового кредиту безпідставно було віднесено суми податку на додану вартість, які були сплачені позивачем на підставі фактично проведених підрядних робіт за підрядним договором № 11-03 від 03.11.2005, укладеним з ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»та підрядним договором № 08/02/1 від 02.08.2005, укладеним з ТОВ «НВП «Граніт Плюс».

Мотивами оскаржуваної постанови суду першої інстанції є те, що зважаючи на те, що при проведенні перевірки ДПІ у Макарівському районі дійшла помилкового висновку про непідтвердження позивачем податкового кредиту на суму 785583,34 грн. суд вважає, що акт, складений за результатами її проведення, не може використовуватися в якості доказу.

Оскільки акт документальної перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, згідно висновків суду є таким, що втратив значимість як носій доказової інформації - податкове повідомлення-рішення № 0000042300/0 від 12.02.2009на думку суду першої інстанції слід визнати недійсним.

Доводи апелянта полягають у тому, що непідтвердження позивачем податкового кредиту в грудні 2005 року на суму 785583,34 грн. повязано з тим, що податкові накладні № 02/12-03 від 02.12.2005 року та № 0000021 від 02.12.2005 року на вказану суму були виписані підприємствами, які в судовому порядку визнані банкрутами і на підставі матеріалів перевірки СБ України мають ознаки фіктивності, а тому позивачем господарська діяльність здійснена з ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»та ТОВ «НВП «Граніт Плюс» з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що ТОВ «Макарівське ХПП»використовувало у господарській діяльності власні основні фонди станом на 01.07.2005 до складу яких входить майновий комплекс «Комбікормовий завод»на загальну вартість 231,6 тис.грн., до складу якого входять об'єкти: 1 групи (головний виробничий корпус, свинарник, цех з сушилкою, комплекс зерносушильний, котельня, гараж, зерносховище) на загальну суму 206,9 тис.грн., 2 групи (зерноочисна машина, зернопогрузчик) на загальну суму 20,2 тис.грн., 3 групи (електромотор) на загальну суму 4,5тис.грн.. ТОВ «Макарівське ХПП»витрати по будівельних роботах за договором генпідряду № 11-03 від 03.11.05 з ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»(код 33748780) та за договором генпідряду № 08/02/1 від 02.08.05 ТОВ «НВП «Граніт Плюс»(код 33416051) було віднесено на збільшення балансової вартості об'єкта першої групи основних засобів майновий комплекс «Комбікормовий завод». Таким чином, балансова вартості майнового комплексу «Комбікормовий завод»станом на 07.12.2005 становить 4318972,61 грн. На підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2005 ТОВ «Макарівське ХПП» продало майновий комплекс «Комбікормовий завод»ТОВ «НІКО ІНВЕСТ»(код 31305004, м. Київ), який на момент придбання являвся пов'язаною особою (засновником ТОВ «Макарівське ХПП») на загальну вартість 4840000 грн., в тому числі ПДВ в сумі 806666,67 грн.

Із зазначеного апелянт дійшов висновку про те, що внаслідок такого правочину ТОВ «Макарівське ХПП»неправомірно збільшило балансову вартість основних засобів, оскільки вони були продані по ціні вище за звичайну.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство»уклало підрядні договори № 11-03 від 03.11.2005 року з ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»та № 08/02/1 від 02.08.2005 року - з ТОВ «НВП «Граніт Плюс». Фактичне виконання підрядних робіт за вказаними договорами підтверджується актами виконаних робіт. На підтвердження фінансово-господарських зобовязань ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»було виписано позивачу податкову накладну № 02/12-03 від 02.12.2005 року на загальну суму 3218500,00 грн. в тому числі ПДВ - 536416,67 грн.; а ТОВ «НВП «Граніт Плюс»- податкову накладну № 0000021 від 02.12.2005 року на загальну суму 1495000,00 грн. в тому числі ПДВ - 249166,67 грн. Вказана сума ПДВ включена позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2005 року.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та визнані відповідачем, оскільки закріплені в акті № 23/15/23-0/31648420 від 06.02. 2009 року.

Суд дійшов висновку, що дії позивача щодо включення до складу податкового кредиту за грудень 2005 року суми ПДВ у розмірі 785583,34 грн. на підставі податкових накладних № 02/12-03 від 02.12.2005 року та № 0000021 від 02.12.2005 року у повній мірі відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон).

Так, у відповідності до п. 1.7. ст. 1 вказаного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у звязку, зокрема, із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 7.4.5. Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як зазначалось вище, позивачем було надано відповідачу на підтвердження податкового кредиту в сумі 785583,34 грн. відповідні накладні.

Відповідач вважає, що відносини позивача із ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»та ТОВ «НВП «Граніт Плюс»спрямовані на отримання податкової вимоги та мають ознаки фіктивності, оскільки ці товариства визнані банкрутами (ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»визнане банкрутом ухвалою господарського суду м. Києва від 23.07.2008 року, а ТОВ «НВП «Граніт Плюс»- постановою господарського суду Київської області від 26.04.2007 року), а також відповідно до матеріалів перевірки Служби безпеки України в Київській області. Дані доводи суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказуванню не підлягають обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили; обставини визнані судом загальновідомими; обставини, які визнаються сторонами, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вбачається з матеріалів справи, по матеріалах проведеної Службою безпеки України в Київській області перевірки рішення у порядку кримінального законодавства не прийнято. Матеріали вказаної перевірки не є загальновідомими обставинами, а інша сторона їх заперечує, тобто, виходячи з положень ст.ст. 71, 72 КАС України, обставини, встановлені матеріалами проведеної СБ України в Київській області перевірки, підлягають доказуванню у вказаній адміністративній справі.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тому посилання ДПІ у Макарівському районі на матеріали зазначеної перевірки як на доказ правомірності свого рішення судом не може бути врахованим.

Визнання у судовому порядку банкрутами ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»та ТОВ «НВП «Граніт Плюс»теж не є доказом неправомірності відносин з ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство», оскільки судові рішення щодо банкрутства прийняті після припинення господарських відносин з позивачем.

Продаж майнового комплексу «Комбікормовий завод»та вищевказані податкові накладні у розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України є правочином.

Правочин є недійсним в силу вимог закону та не потребує визнання його таким в судовому порядку у відповідності до ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України, якщо в момент вчинення такого правочину не було дотримано вимог, встановлених ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним у зв»язку із відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності особи на вчинення правочину - лише в судовому порядку.

ДПІ у Макарівському районі, на яку згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України покладено обовязок доказування, не надала суду доказів того, що податкові накладні № 02/12-03 від 02.12.2005 року та № 0000021 від 02.12.2005 року є нечинними чи визнаними недійсними в судовому порядку.

Зважаючи на те, що при проведенні перевірки ДПІ у Макарівському районі дійшла помилкового висновку про непідтвердження позивачем податкового кредиту на суму 785583,34 грн. суд вважає, що акт, складений за результатами її проведення, не може використовуватися в якості доказу, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийнято за його висновками також є неправомірним.

Доводи апелянта про те, що на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2005 ТОВ «Макарівське ХПП»продало майновий комплекс «Комбікормовий завод»ТОВ «НІКО ІНВЕСТ»по ціні вище за звичайну спростовуються наступним.

Питання визначення рівня звичайної ціни регулюються пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно пп. 1.20.1 цього пункту звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичними є товари, що мають однакові характерні для них основні ознаки. А однорідними є товари, які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними.

Для визначення звичайної ціни платником податків використовується інформація про укладені на момент продажу товарів (робіт, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами). Зокрема, враховуються такі умови договорів, що впливають на ціну, як кількість (об'єм) товарів (обсяг товарній партії); строки виконання зобов'язань; умови платежів, звичайних для такої операції; інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну. При визначенні звичайної ціни також ураховуються знижки або надбавки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, апелянтом не надано належних доказів того, що ТОВ «Макарівське ХПП»продало майновий комплекс «Комбікормовий завод» ТОВ «НІКО ІНВЕСТ»по ціні вище за звичайну, а також не спростовано висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 29.11.2010.