Рішення № 126062554, 24.03.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 рокуСправа №160/34227/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (а03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови

УСТАНОВИВ:

26 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій просить визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно господарського штрафу №076197 від 20.11.2024 у розмірі 17000,00 грн, прийняту Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний автотранспорт відносно позивача та винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн,з чим позивач не погоджується, оскільки позивач не є перевізником, тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

На думку позивача, оскаржувана постанова від 20.11.2024 у розмірі 17000,00 грн протиправною та повинна бути скасованою. Позовні вимоги просить скасувати у повному обсязі.

Ухвалою від 27 грудня 2024 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Частиною 2ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно із ч. 1, 2ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

14.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що саме суб`єкт господарювання, який зацікавлений в доведенні своїй позиції, має надати всю інформацію, яка може вплинути на результат розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відтак, доводи позивача є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено вчинення адміністративно-господарського правопорушення саме ним.

25.02.2025 року позивач надав відповідь на відзив, що відповідач не бере увагу, ту обставину що в акті №063119 про проведення перевірки на підставі наданих водієм товарно-транспортних накладних зазначено, що перевізником є ФОП ОСОБА_2 .

Тобто про те, хто є перевізником, Відповідачеві стало відомо не в ході судового провадження, а від самого початку (ще до винесення оскаржуваної постанови) та відповідач безперечно мав враховувати цю обставину при накладенні адміністративно-господарського штрафу, але цього не зробив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

24 жовтня 2024р. працівником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державна служба України з безпеки на транспорті Чернявським К.Ф. склала акт №063119, згідно з яким були встановлені порушення при здійсненні перевезень автомобілем MAN р/н НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , яким встановлено, що перевірка проведена на підставі направлення на перевірку 16.10.2024 № 001524.

Під час перевірки виявлено порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону у сфері перевезень вантажів, а саме: відсутні заповнені тахокарти водія ОСОБА_3 з 13.10.2024 по 23.10.2024 включно, чим порушено вимоги п. 3.3 Наказу МТЗУ N° 385 від 24.06.2010 р.

У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутні заповнені тахокарти водія ОСОБА_4 з 13.10.2024 по 23.10.2024 включно.

20 листопада 2024 року за результатом розгляду справи про порушення Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті була прийнята постанова №076197 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 відносно позивача.

Правомірність постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 076197 від 20.11.2024 року є предметом позову, який передано на розгляд суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, поясненням третьої особи, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III.

Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103(далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).

Згідно з пунктом 15 Порядку здійснення контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання до медичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Тобто, як зазначено в абзаці 3 частини 1статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суб`єктом відповідальності за встановлене правопорушення є саме автомобільний перевізник.

Відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.

Таким чином, спірним питанням в межах даної справи є встановлення факту чи є позивач перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.

Відтак, законодавство України розмежовує поняття власника транспортного засобу та автомобільного перевізника.

Згідно з положеннями ст.ст. 908-909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363), згідно з якими товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов`язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника.

Таким чином, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки; під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.

Суд звертає увагу на те, що аналіз положень Закону України «Про автомобільний транспорт» свідчить про те, що на місці здійснення перевірки водій повинен пред`явити документи, визначені статтею 48 цього Закону.

Відповідно до свідоцтва про реєстрація транспортного засобу ОСОБА_1 є власником автомобіля марки MAN, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , синього кольору.

В матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна № 1313799818/1 від 24.10.2024 року, яка складена про те, що перевізником товару, здійсненого транспортним засобом марки МАН НОМЕР_2 є ОСОБА_2 , водій ОСОБА_4 , та замовником є ОМЕГА ООО, та товарно-транспортна накладна № 1313799827/1 від 24.10.2024 року, яка складена про те, що перевізником товару, здійсненого транспортним засобом марки МАН НОМЕР_2 є ОСОБА_2 , водій ОСОБА_4 , та замовником є ОМЕГА ООО.

Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14 жовтня1997 року, визначено:

Перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов`язкову інформацію (обов`язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.

Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні встановлюють, визначають що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).

Суд звертає увагу, що у вище вказаних товарно-транспортних накладних саме ФЛП ОСОБА_2 визначено автомобільним перевізником.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи колегія суддів виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону N2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 640/39442/21.

З огляду на викладене суд вважає, що в межах спірної ситуації позивач не є автомобільним перевізником, а отже не може бути суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, тому відповідач не мав правових підстав для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700,00 грн згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.

Тобто позивач довів, що ним не вчинено порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке зазначено в постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №076197 від 20.11.2024 у розмірі 17000,00 грн.

Відповідач, як суб`єктом владних повноважень, правомірність спірного рішення перед судом не довів.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що заявлені позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню судом шляхом визнання протиправною та скасуванням постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу №076197 від 20.11.2024 у розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 05.12.2024 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 134, 139, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (а03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задоволити.

Визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно господарського штрафу №076197 від 20.11.2024 у розмірі 17000,00 грн, прийняту Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_1 ..

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук