Ухвала суду № 12605866, 30.11.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

"30" листопада 2010 р. Справа № 2/102/09

Суддя Ржепецький В.О., розглянувши матеріали справи за скаргою боржника: АТ МВТВП “НИКО”, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 12, код ЄДРПОУ 01281780;

Стягувач (позивач): Товариство з обмеженою відповідальністю “Миколаїв Стиль Шуз”, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 12;

До: Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, м. Миколаїв, вул. Кірова, 238;

про: оскарження дій органу ДВС.

Представники:

Від боржника: Прожейко К.С. довіреність від 01.02.2010р.

Від органу ДВС: Корець С.В. довіреність № 444 від 19.01.2010р.

Від стягувача: не з’явився.

                    В С Т А Н О В И В:

5 листопада 2010 року на адресу господарського суду Миколаївської області від боржника у справі надійшла скарга на дії Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції при примусовому виконанні наказу господарського суду Миколаївської області в даній справі, в якій боржник просить: 1) визнати дії державного виконавця зазначеного органу ДВС незаконними; 2) скасувати посианову про накладення штрафу від 07.10.2010р.

Враховуючи, що вимога скарги про визнання дій державного виконавця незаконними не містить посилань на те, які саме дії скаржник просить визнати незаконними, господарський суд розглядає відповідні доводи скарги як такі, що відносяться до вимоги про скасування постанови про накладення штрафу та дій державного виконавця щодо винесення зазначеної постанови.

Розглянувши доводи, викладені у скарзі та матеріали справи, заслухавши представників боржника та органу ДВС, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2010р. в даній справі частково задоволено позов позивача у справі та вирішено зобов’язати Акціонерне товариство „Миколаївське виробничо –торгівельне взуттєве підприємство „Нико” (м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 12) усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю „Миколаїв Стиль Шуз” у користуванні та розпорядженні нежитловими приміщеннями літ. А - 4 загальною площею 802,4 кв. м., які знаходяться на другому поверсі виробничого будинку по вул. Гмирьова, 12/1 в м. Миколаєві; а також стягнути з Акціонерного товариства „Миколаївське виробничо –торгівельне взуттєве підприємство „Нико” (54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 12, код ЄДРПОУ 01281780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаїв Стиль Шуз” (54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 12, р/р 260036877 в ВАТ МОД Райфайзен банк „Аваль”, код ЄДРПОУ 32390677, МФО326182) судові витрати в сумі 245 грн. 50 коп.

21.06.2010р. на підставі наказу, виданого на виконання зазначеної постанови Ленінським відділом ДВС ММУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій боржникові рекомендовано добровільно виконати рішення суду в семиденний термін з моменту отримання постанови.

Враховуючи невиконання боржником зазначеної вимоги державним виконавцем 18.08.2010р., 17.09.2010р., 07.10.2010р. надіслано зобов’язання про виконання рішення суду із встановленням терміну виконання.

Однак як витікає з постанови про накладення штрафу від 21.06.2010р. та не заперечується скаржником рішення суду ним у встановлений державним виконавцем термін не виконано.

При цьому скаржник посилається на обставини, пов’язані зі зверненням останнього до господарського суду Миколаївської області та Одеського апеляційного господарського суду із заявами про роз’яснення рішення суду та вважає, що виконавче провадження з цих підстав мало бути зупинено.

Відповідно до принципу, визначеного ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного витікає неможливість притягнення до відповідальності органу державної влади ( його посадової особи) у разі, якщо ним не вчинено дій, які він не був зобов’язаний вчиняти.

Так, стаття 34 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено підстави обов’язкового зупинення виконавчого провадження, не містить обов’язку державного виконавця зупиняти виконавче провадження у разі звернення боржника із заявою про роз’яснення судового рішення.

Відповідна підстава зупинення виконавчого провадження міститься в ст. 35 зазначеного закону, але умовою такого зупинення закон визначає звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення державного виконавця, а не сторони виконавчого провадження.

Враховуючи наведене, а також те, що матеріали виконавчого провадження не містять клопотань боржника про звернення державного виконавця до суду із заявою про роз'яснення рішення, необґрунтованих відмов державного виконавця в такому зверненні тощо, в господарського суду відсутні підстави вважати ці доводи скаржника обґрунтованими.

Посилання скаржника на те, що Одеським апеляційним господарським судом відмовлено в задоволенні позову в частині зобов’язання відповідача видати наказ про допуск працівників позивача, видати перепустки та забезпечити вільне пересування до майна працівників та інших відвідувачів, що на думку скаржника перешкоджає визначити спосіб виконання рішення суду про усунення перешкод у користування майном, господарським судом не приймається, оскільки відмова в задоволенні позову з підстав невідповідності способам захисту майнових прав не означає неможливості виконання рішення суду в зазначений або у будь-який інший законний спосіб.

Зазначене підтверджується і відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, статтею 4, відповідно до якої заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Про відсутність підстав вважати дії державного виконавця при виконанні наказу в даній справі незаконними свідчить також наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»(далі –Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, зокрема, зобов’язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (ч. 2 ст. 5 Закону).

Відповідно до ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження», після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.

У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.

Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, боржником не наведено жодних підстав невідповідності винесеної органом ДВС постанови про накладення штрафу зазначеним нормам Закону.

Крім того, господарський суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 4-5 ГПК України, рішення господарського суду є обов’язковими до виконання. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Господарський суд вважає дії державного виконавця, пов’язані із притягненням боржника до відповідальності шляхом накладення відповідного штрафу, за обставин справи, зазначених вище, такими, що відповідають наведеному принципу.

Відповідно до ст. 121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

          В задоволенні скарги відмовити.

Суддя