Рішення № 126058179, 24.03.2025, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2631/25

Справа №754/1053/25

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючої судді Гринчак О.І.

за участю секретаря судових засідань Моторенко К.О.,

представника позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення середнього заробітку за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Зміст позовних вимог

У січні 2025 року позивачка ОСОБА_1 , через представника - адвоката Маміч Асю Олександрівну, звернулася до суду з позовною заявою до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні у період з 28.12.2023 по 28.06.2024 у розмірі 73 109,52 грн та судові витрати в розмірі 11 211,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем, виконуючи роботу на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення. 26 грудня 2023 року позивачка направила відповідачу заяву, в якій просила звільнити її із займаної посади в день отримання заяви - 27 грудня 2023 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 754/874/24 зобов`язано відповідача звільнити позивача.

Наказом відповідача від 19.12.2024 № 219-тр «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі заяви позивача від 26.12.2023 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 754/874/24 позивача звільнено з посади заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, 27.12.2023 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Остаточний розрахунок з відповідачем здійснено 20.12.2024, тоді як звільнено позивача 27.12.2023.

Середньоденний заробіток позивача становить 553,86 грн. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням обмежень, встановлених статтею 117 КЗпП України, становить 132 дні (з 28.12.2023 по 28.06.2024).

У відповіді на відзив на позовну заяву представниця позивачки вказує, що датою фактичного звільнення є 27.12.2023, а не дата видачі наказу відповідача 19.12.2024. Відповідач всупереч вимогам статті 38 КЗпП України не виконав свого обов`язку щодо звільнення позивача за її заявою у визначений строк, що змусило останню звернутись до суду із позовом про зобов`язання звільнити із займаної посади. Саме через протиправні дії відповідача у позивачки виникло право на підставі статті 117 КЗпП України на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 27.12.2023, оскільки саме 27.12.2023 відповідачем мав бути виданий наказ про звільнення та проведено остаточний розрахунок з позивачем.

Позиція сторони відповідача

Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки в судовому рішенні не визначено дати звільнення позивачки, відповідно Управління адміністративними будинками виконало постанову апеляційного суду у справі № 754/874/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про зобов`язання звільнити з посади на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України з дотриманням резолютивної частини з урахуванням письмової заяви, датованої 26 грудня 2023 року, оформленої відповідно вимог статті 38 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 звільнено 27 грудня 2023 року, тобто у день отримання цієї заяви (вхідний № 15-7/44-2023/284572), а розрахунки проведені в день видачі наказу про звільнення 19 грудня 2024 року, тобто відповідно до вимог резолютивної частини.

Рух справи

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

Під час розгляду справи представниця позивачки підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем, виконуючи роботу на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у справі № 757/13354/22-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення, яким вимоги позивача задоволено, ОСОБА_1 поновлено на посаді та на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.05.2022 по 02.11.2023 у розмірі 578 015,10 грн.

Наказом Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 26.12.2023 № 400 «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » скасовано наказ Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 04.05.2022 № 71 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 07.05.2022 (штатний розпис працівників Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, введений в дію розпорядженням по Управлінню адміністративними будинками від 13.01.2022 № 15-7/03-07).

26 грудня 2023 року ОСОБА_1 на електронну адресу відповідача направила заяву із вимогою про звільнення її із роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України листом від 26 грудня 2023 року за № 15-7/44-2023/284162 повідомлено позивача про поновлення на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення з 07 травня 2022 року.

26 грудня 2023 року позивач направила відповідачу заяву, в якій просила звільнити її з займаної посади в день отримання заяви - 27 грудня 2023 року.

Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України листом від 27 грудня 2023 року № 15-7/44-2023/285290 надало відповідь на заяву ОСОБА_1 від 26.12.2023, у якому зазначалось про те, що відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 754/874/24 позов ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про зобов`язання звільнити з посади на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України задоволено. Зобов`язано Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Наказом Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 19.12.2024 № 219-тр «Про звільнення ОСОБА_1 » на виконання постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 754/874/24, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення, 27 грудня 2023 року на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України. Наказано відділу бухгалтерського обліку та звітності (Околіта М.В.) здійснити виплати ОСОБА_1 :

- грошову компенсацію за 24 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за робочий рік з 07 травня 2022 року по 06 травня 2023 року;

- грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за частину робочого року з 07 травня 2023 року по 27 грудня 2023 року;

- вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Згідно з повідомленням про нарахування та виплату суми при звільненні ОСОБА_1 нараховано 78022,14 грн, які виплачені 20.12.2024.

Відповідно до листа Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України середньоденна заробітна плата позивачки за два місяці, що передували звільненню становить 553,86 грн.

Норми права та мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-195цс14.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц виклав правовий висновок, згідно з яким закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

У пунктах 87, 91-92 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду визначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Позивачку звільнено наказом Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 19.12.2024 № 219-тр та визначено дату звільнення - 27 грудня 2023 року.

Сторона відповідача стверджує, що розрахунки з позивачкою проведені в день видачі наказу про звільнення 19 грудня 2024 року, тобто відповідно до вимог резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 754/874/24, у зв`язку з чим відповідач не має виплачувати середній заробіток за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/12318/21.

26 грудня 2023 року позивачку було поновлено на роботі, однак фактичного виконання трудових обов`язків до 19 грудня 2024 року, моменту винесення наказу про звільнення, позивачкою не здійснювалось, заробітну плату вона не отримувала, а датою фактичного звільнення є саме 27 грудня 2023 року. Натомість, повний розрахунок відповідачем проведено 20 грудня 2024 року. У зв`язку з викладеним суд вважає доводи відповідача необґрунтованими.

Позивачем заявлено стягнення середнього заробітку за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні з відповідача за період з 28.12.2023 по 28.06.2024, тобто за період, що не перевищує шість місяців відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП України.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 73109,52 грн. При цьому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

На підтвердження надання правової допомоги представницею позивачки надано договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 17.01.2025, укладений між позивачкою та адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», рахунок від 17.01.2025 на суму 10000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 02.11.2023, ордер від 18.01.2025.

Заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу стороною відповідача не подано.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволені судом у повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн та судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 273, 279-289, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення середнього заробітку за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 73109,52 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн та судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, код ЄДРПОУ 26252302, місцезнаходження: м. Київ, вул. Банкова, буд. 6-8.

Повний текст рішення складено та підписано 24.03.2025.

Суддя Деснянського

районного суду міста Києва Оксана Гринчак