Рішення № 126055677, 13.03.2025, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/17106/24

Провадження № 2/357/1670/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

13 березня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Пугач В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

21.11.2024 представник позивача, за довіреністю у справі - Костюшок Павло Миколайович, звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 26.11.2024, обґрунтовуючи тим, що 18.01.2021 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/9122404-SP, підписанням якого акцептував публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку: https://tascombank.ua та беззастережно приєднався до умов договору. Строк дії кредитного ліміту за кредитним договором становить 365 днів з моменту повідомлення банком про факт встановлення кредитного ліміту. При цьому після закінчення зазначеного періоду, строк дії Кредитного ліміту автоматично пролонгується, окрім випадків: якщо Банк прийняв рішення не продовжувати строк дії Кредитного ліміту, направлення клієнтом до банку письмової заяви про відмову від користування лімітом кредитної лінії та/ або про закриття поточного рахунку. 28.02.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №НІ/11/15-Ф у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» зобов`язується передати (сплатити) АТ «Таскомбанк» суму фінансування, а АТ «Таскомбанк» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами, Договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу №НІ/11/15-Ф від 28.02.2024 Реєстру прав вимоги, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 31460,91 грн, з яких: 14962,22 грн - заборгованість по тілу кредиту, 16498,69 грн - заборгованість за відсотками. Згідно умов кредитного договору позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених договором. Однак, всупереч умовам кредитного договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, тому, позивач просить у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 002/9122404-SP від 18 січня 2021 року в розмірі 31460,91 грн, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

19.12.2024 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Представник позивача, за довіреністю у справі - Костюшок Павло Миколайович, у судове засідання не з`явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розгляд справи проводити у відсутності представника товариства, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзив на позов до суду не подав.

Суд, на підставі ст. 280 ЦПК України, постановив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Судом встановлено, що 15.01.2021 ОСОБА_1 підписав Заяву-анкету №65366 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладання Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки (а. с. 5), підписанням якої акцептував публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку: https://tascombank.ua та беззастережно приєднався до умов договору. Згідно положень даної заяви, відповідач просив відкрити поточний рахунок у гривні № НОМЕР_1 та встановити ліміт кредитування.

З довідки АТ «Таскомбанк» (а.с. 6) вбачається, що ОСОБА_1 з 15.01.2021 є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до заяви-анкети №65366 з номером кредитного договору №002/9122404-SP від 18.01.2021, № НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Таскомбанк».

28.02.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №НІ/11/15-Ф (а.с. 8-9), відповідно до якого фактор зобов?язується передати клієнту суму фінансування, а клієнт зобов?язується відступити акторові права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах що існують на дату відступлення права вимоги.

Згідно з п. 2.3 Договору, відступлення права вимоги і всіх інших прав належних клієнту за кредитним договором та їх перехід від клієнта до фактора відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру прав вимоги згідно додатку №2, але не раніше здійснення оплати фактором згідно п. 3.1 Договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває відповідні права вимоги. Підписаний та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру прав вимог підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги боргу та є невід?ємною частиною цього договору.

Згідно акту прийому-передачі реєстру прав вимоги від 28.02.2024 до договору факторингу №НІ/11/15-Ф від 28.02.2024 (а.с. 10), клієнт АТ «Таскомбанк» передав, а фактор ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняв реєстр прав вимог, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги боргу до позичальників і фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх боргів.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог до Договору факторингу №НІ/11/15-Ф від 28.02.2024 (а.с. 11) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №002/9122404-SP від 18.01.2021 у розмірі 31460,91 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Представник позивача, на підтвердження позовних вимог, зазначає, що між сторонами укладено договір №002/9122404-SP від 18.01.2021 та сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, 28.02.2024 позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором №002/9122404-SP від 18.01.2021, на підставі договору факторингу №НІ/11/15-Ф від 28.02.2024. Згідно умов кредитного договору позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, але відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за договором №002/9122404-SP від 18.01.2021 у розмірі 31460,91 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.7).

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вирішуючи позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» заборгованості за кредитним договором №002/9122404-SP від 18.01.2021, що укладений з АТ «Таскомбанк», суд враховує наступне.

Представник позивача, на підтвердження позовних вимог та наявності заборгованості надав: заяву-анкету №65366 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладання Договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки від 15.01.2021, довідку АТ «Таскомбанк» від 21.08.2024 та розрахунок заборгованості (а.с. 7), згідно якого заборгованість відповідача за кредитним договором №002/9122404-SP від 18.01.2021 становить 31460,91 грн, з яких: 14962,22 грн - заборгованість по тілу кредиту та 16498,69 грн - заборгованість за відсотками.

Разом з тим, до суду не надано належних та достатніх доказів укладення саме кредитного договору №002/9122404-SP від 18.01.2021 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 , оскільки до матеріалів справи додана лише заява-анкета №65366 від 15.01.2021, яка не містить істотних умов: суми кредиту, мети, умов та порядку його видачі, розміру, порядку нарахування та виплати процентів, а саме не містить відсоткової ставки та строку кредитування.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Відсутність у матеріалах справи кредитного договору №002/9122404-SP від 18.01.2021, який підписаний сторонами, не підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, не забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, у якому втілюється воля останніх та не підтверджує, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Також, суд враховує, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України, кредитний договір є реальним та укладеним з моменту передання грошей, з наданням доказів про перерахування кредитодавцем суми грошової позики (кредиту) на зазначений в договорі рахунок позичальника для висунення і доведення вимоги позивачем (новим кредитором) про стягнення з боржника є обов`язковим.

У той же час, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 526, 1054, 1088 ЦК України, а тому позивачем не доведено, що позичальнику надано кредитні кошти на умовах встановлених договором.

Суд також враховує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу і на який строк та правильність нарахування заборгованості у розмірі 31460,91 грн.

Отже, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем у позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу саме у розмірі 31460,91 грн.

Таким чином, встановивши відсутність належних, достовірних та достатніх доказів щодо укладення кредитного договору №002/9122404-SP від 18.01.2021, а саме виникнення зобов`язальних правовідносин на умовах, зазначених позивачем, суд дійшов висновку про недоведеність наявності підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за Кредитним договором №002/9122404-SP від 18.01.2021 у розмірі 31460,91 грн.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 11, 207,526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 12, 76 81, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» (ЄДРПОУ: 35625014, місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок 30, місто Київ, 01032) до ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 24.03.2025, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя: О. В. Бондаренко