Рішення № 126053317, 10.03.2025, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 473/5095/24

Провадження №2/472/104/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2025 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районнийсуд Миколаївськоїобласті вскладі:судді ОрленкоЛ.О.,розглянувши впорядку письмовогопровадження заправилами спрощеногопозовного провадженнябез повідомленнясторін занаявними усправіматеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитсервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2024 року до суду за підсудністю надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитсервіс" (далі - ТОВ "Кредитсервіс", позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві позивач зазначив, що 13 травня 2021 року між ТОВ "Кредитсервіс" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 210513-007 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти в сумі 35 000 гривень, які вона зобов`язалася повернути Кредитодавцю до 13.11.2021 року, сплатити відсотки за користування ними (далі - Договір) в розмірі процентної ставки: - 7,5% в місяць, та з утримання одноразової комісії в розмірі 2625 гривень за видачу кредиту (яка утримується при перерахуванні суми кредиту). Кредитодавець на виконання умов Договору надав ОСОБА_1 грошові кошти.

Проте позичальник своїх зобов`язань за Договором позики належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 24.05.2024 року становить 24 746 гривень, з яких: 11 621 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 13 125 грн. - прострочена заборгованість за процентами.

За наведеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь загальну заборгованість за наданим кредитом в розмірі 24 746 гривень, та судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень і витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 гривень.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду у відповідності до вимог ст. 178 ЦПК Українивідзив на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву та через свого представника - адвоката Венделя О.М. 04 листопада 2024 року подала до суду відзив на позовну заяву та 16 грудня 2024 року подала письмові заперечення на пояснення позивача, в яких представник відповідача зазначив, що відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнає частково, а саме: визнає розмір заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 996 гривень та заборгованість за процентами в розмірі 2 625 гривень. Вказав, що відповідач вважає стягнення з нього комісії в розмірі 2625 гривень незаконним, а положення Кредитногодоговору щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними, а тому стягнута з відповідача комісія підлягає зарахуванню на погашення процентів. Щодо стягнення процентів, то зазначив, що позивач не мав права нараховувати проценти після завершення строку дії кредитного договору, який сплив 13.11.2021 року, в зв`язку із чим відповідач визнає заборгованість лише частково.

Представник позивача адвокат Павленко С.В. 10 грудня 2024 року подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, оскільки умовами кредитного договору, які погоджені з відповідачем, передбачено утримання з відповідача комісії в розмірі 2625 гривень. Таким чином, оскільки відповідач порушив строки повернення кредитних коштів та сплати процентів, позивачем правомірно було нараховано проценти за користування кредитом.

Розгляд справи проводиться без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч. 13 ст. 7 ЦПК України. На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, 13 травня 2021 року між ТОВ "Кредитсервіс" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 210513-007 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, що підтверджується копією зазначеного договору (а.с. 15-16) та довідкою про укладення договору (а.с. 25).

Договір кредиту підписано одноразовим електронним ідентифікатором як аналог власноручного підпису позичальника.

Згідно з договором передбачено всі істотні умови кредитного договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору. За умовами договору відповідачу надано кредитні кошти в сумі 35 000 гривень, які вона зобов`язалася повернути Кредитодавцю до 13.11.2021 року, сплатити відсотки за користування ними (далі - Договір) в розмірі процентної ставки: - 7,5% в місяць, та з утримання одноразової комісії в розмірі 2625 гривень за видачу кредиту (яка утримується при перерахуванні суми кредиту).

На думку позивача відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 24.05.2024 року становить 24 746 гривень, з яких: 11 621 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 13 125 грн. - прострочена заборгованість за процентами.

Також судом встановлено, що зазначений вище кредитний договір не оскаржений і є чинним.

За змістом ст.207ЦКУкраїни правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.526ЦКУкраїни зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст.626ЦКУкраїни договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст.627ЦКУкраїни відповідно до статті 6цьогоКодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст.628ЦКУкраїни зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч.ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі ст.1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст.1046ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно з ч. 1 ст.1048ЦКУкраїни позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зіст. 1049 ЦКпозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Факт отримання кредитних коштів в розмірі 35 000 гривень підтверджено платіжною інструкцією № 966 від 13.05.2021 року (а.с. 31), відповідно до якої відповідач фактично отримала 32 375 гривень, тобто з тіла кредиту позивачем була утримана комісія в розмірі 2625, що передбачено умовами кредитного договору.

Також відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 17).

Таким чином, з відповідачем було погоджено всі істотні умови кредитування.

Згідно з розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку (а.с. 24-25, 32) сума заборгованості відповідача за кредитним договором 24.05.2024 року становить 24 746 гривень, з яких: 11 621 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 13 125 грн. - прострочена заборгованість за процентами.

Вказані докази не спростовані відповідачем і на думку суду є достатніми на підтвердження розміру боргу відповідача за кредитним договором.

При цьому, судом встановлено, що відповідачу було нараховано проценти поза межами строку кредитування, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 32).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048ЦКУкраїни про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.

Окрім того, в п. 54 Постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

З наведених обставин справи вбачається, що зі змісту договору позики, сторони уклали в електронній формі договір про надання кредиту на суму 35 000 гривень зі сплатою відсотків за користування ним та погодили строк користування кредитом в 6 місяців, тобто до 13.11.2021 року.

Отже, з вищенаведених норм чинного законодавства та вже усталеної судової практики вбачається, що після спливу вказаного 6-ти місячного строку Товариство не має права на нарахування процентів передбачених договором, а має право на отримання грошових сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проте вимог про стягнення заборгованості з урахуванням ч. 2ст. 625 ЦК Українипозивачем не заявлено.

Таким чином, всупереч зазначеним нормам матеріального права позивачем неправомірно нараховані проценти за користування кредитом після спливу строку кредитування.

Розмір заборгованості по процентах в межах строку кредитування (з 13.05.2021 року до 13.11.2021 року) включно становить 15 750 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 32). З вказаного розрахунку також вбачається, що відповідачем було внесено 10 500 гривень на погашення процентів, а тому сума заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 5 250 гривень (15 750 гривень - 10 500 гривень).

Щодо доводів представника відповідача про неправомірність стягнення з відповідача комісії, то суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинностіЗакон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим уЗаконі України "Про захист прав споживачів"текст статті 11 викладено в такій редакції: «ЦейЗаконзастосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятоїстатті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"з набуттям чинностіЗакону України "Про споживче кредитування"залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другоюстатті 8 Закону України "Про споживче кредитування"до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже,Закон України"Проспоживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті1та частини 2 статті8 Закону України «Про споживче кредитування»Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність,постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимогЗакону України «Про споживче кредитування»та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог пункту 4 частини 1 статті1, частини 2 статті8, частини 1 статті1, статті47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосуваннястатті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі і в судовому порядку).

За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 2 625 гривень, а також подальше утримання комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.

Таким чином, позивачем правомірно було утримано з відповідача комісію при перерахуванні відповідачу суми кредиту.

Отже, внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилася загальна заборгованість позичальника перед позивачем, яка станом на 24.05.2024 року в загальному розмірі складає - 16 871 гривня, з яких: 11 621 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 5 250 грн. - прострочена заборгованість за процентами, та яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, та з врахуванням того, що позивач просив в позовній заяві стягнути з відповідача на свою користь судовий збір, враховуючи, що позов задоволено частково, то суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 1 651,51 гривень судового збору (16 871 гривня х 2422,40 гривень / 24 746 гривень).

Крім того, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 гривень.

Статтею 137 ЦПК Українивизначено поняття витрат на правничу допомогу та порядок їх відшкодування, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат на правничу допомогу підтверджується договором про надання правової допомоги № 25-01/2023 від 25.01.2023 року, матеріалами цивільної справи, платіжною інструкцією від 05.01.2024 року № 1567 (а.с. 33-38).

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача: підготовлено та направлено позовну заяву, та розмір такиї послуг становить 7000 гривень, що підтверджується актом № 3 приймання-передачі наданої правової допомоги (а.с. 40).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, та з врахуванням того, що позивач просив в позовній заяві стягнути з відповідача на свою користь судові витрати на правову допомогу, а представник позивача у відзиві просив вирішити питання про розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позов задоволено частково, то суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 4 772,36 гривень судового збору (16 871 гривня х 7 000 гривень / 24 746 гривень).

На підставівикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

ПозовТовариства зобмеженою відповідальністю"Кредитсервіс"до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , яка має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитсервіс" (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Коновальця Євгена, буд. 36-Д, код ЄДРПОУ: 41125531) заборгованість за кредитним договором № 210513-007 від 13.05.2021 року станом на 24.05.2024 року в загальному розмірі 16 871 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня, з яких: 11 621 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 5 250 грн. - прострочена заборгованість за процентами, та стягнути судовий збір в розмірі 1 651 (одна тисяча шістсот п`ятдесят одна) гривня 51 (п`ятдесят одна) копійка, та стягнути судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4 772 (чотири тисячі сімсот сімдесят дві) гривні 36 (тридцять шість) копійок.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

Повний текст рішення суду складено 10 березня 2025 року, що є датою його ухвалення.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко