Рішення № 126050933, 21.03.2025, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.03.2025 м. Харків Справа №905/285/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

розглянувши справу №905/285/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» (49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Січових стрільців, 4Д)

до відповідача Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» (85200, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Героїв Праці, 3)

про стягнення 531 035 грн

без повідомлення (виклику) сторін

Суть спору: ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з КП «ТКС» 531 035 грн, з яких 378 961,69 грн борг за спожиту електроенергію, 10 777,04 грн - 3% річних, 70 695,19 грн інфляційні втрати, 70 601,08 грн - пеня.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про постачання (закупівлю) електричної енергії №2950 від 08.02.2022 в частині повної та своєчасної оплати електричної енергії за лютий 2022 року.

27.03.2023 господарським судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

08.06.2023 за вх. №07-10/2114/23 господарський суд одержав заяву позивача, в якій останній повідомив про сплату відповідачем боргу за спожиту електроенергію у розмірі 378 961,69 грн та зазначив про те, що він підтримує позовні вимоги в іншій частині.

12.09.2023 за вх. №8663/23, за вх. №8674/23 господарський суд одержав два клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву, які є тотожними за своїм змістом та розцінені судом як одне клопотання про поновлення строку для подання відзиву, подане до суду. За змістом цього клопотання відповідач посилається на те, що він не отримував позовну заяву поштовим зв`язком та ознайомився з нею лише після реєстрації електронного кабінету в ЄСІКС - 31.08.2023. Також відповідач звертає увагу на обставини, які перешкоджали йому своєчасно та у повній мірі скористатися своїми процесуальними правами та які пов`язані із введенням воєнного стану на території України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, знаходженням підприємства відповідача на території активних бойових дій, знищенням приміщення підприємства відповідача внаслідок авіаційного удару.

12.09.2023 за вх. №07-10/3833/23 господарський суд одержав відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить закрити провадження у справі в частині стягнення боргу за спожиту електроенергію у розмірі 378 961,69 грн за лютий 2022 року з посиланням на відсутність предмету спору у цій справі з огляду на добровільне погашення ним боргу згідно з платіжною інструкцією №40 від 26.05.2023.

Одночасно, відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 10 777,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 70 695,19 грн та просить суд відмовити у їх задоволенні, зазначаючи про те, що невиконання договору відбулось в умовах настання обставин непереборної сили - військової агресії Російської Федерації проти України, ведення бойових дій на території Торецької міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області, залучення підприємства відповідача для ліквідації наслідків бойових дій, пошкодження майна відповідача, що призвело до неможливості провадження господарської діяльності у повному обсязі з метою отримання прибутку, у т.ч. для розрахунку з контрагентами.

При цьому, посилаючись на такі обставини, відповідач також вказує про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням погіршення його майнового стану, добровільного погашення ним боргу за електричну енергію та значний розмір відповідних нарахувань.

В частині позовних вимог про стягнення пені відповідач також заперечує, зазначаючи про прийняття НКРЕКП постанови від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану», якою зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до ЗУ «Про ринок електричної енергії».

Крім того, відповідач заперечує і щодо стягнення судового збору в розмірі 6 372,42 грн з посиланням на зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та вказує, що надлишкова сума сплаченого судового збору підлягає поверненню позивачу.

Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву суд виходить з наступного.

Статтею 251 ГПК України встановлено особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні. За приписами ч.1 цієї статті відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Тобто, у справах, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, строк для подання відзиву встановлений законом.

Такий самий строк встановлений відповідачу і в ухвалі від 27.03.2023.

Копія ухвали від 27.03.2023 направлена на юридичну адресу відповідача: 85200, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Героїв Праці, 3, що зазначена у позові та в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак 15.06.2023 на адресу суду повернувся поштовий конверт з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (проставлена 09.06.2023).

У подальшому, за клопотанням відповідача за вх.№ 6179/23 від 03.07.2023 копія ухвали від 27.03.2023 повторно направлена на його юридичну адресу, однак 22.08.2023 на адресу суду повернувся поштовий конверт з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (проставлена 12.08.2023).

Також, 23.08.2023 судом передано відповідачу телефонограму, яку прийнято директором КП «ТКС» Щербина Р.О. та якою повідомлено йому зміст ухвали від 27.03.2023.

У постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 22.03.2023 у справі №905/1397/21, зазначено, що виходячи зі змісту ст.ст.120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затв. постановою КМУ від 05.03.2009 №270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

З огляду на правильність адреси відповідача, на яку здійснено направлення копії ухвали від 27.03.2023, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду «за закінченням терміну зберігання», цей процесуальний документ (повторно направлений відповідачу за його клопотанням) відповідно до приписів п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається врученим йому 12.08.2023 - з дня проставлення у поштовому відділенні відмітки «за закінченням терміну зберігання». Отже, строк для подання відзиву закінчився 28.03.2023 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 ГПК України).

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Враховуючи те, що відзив на позов подано відповідачем з пропуском процесуального строку (12.09.2023), але причини такого пропуску, на які він посилається, є такими, що заслуговують на увагу та визнано судом поважними, з метою дотримання таких принципів господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, та забезпечення повного та всебічного розгляду справи, клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву задоволено, а відзив прийнято до розгляду.

04.11.2024 за вх. №8015/24 господарський суд одержав додаткові пояснення позивача, в яких останній просить повернути судовий збір у розмірі 3 950,02 грн з посиланням на зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

Також позивач зазначає про те, що за умовами договору обов`язковою умовою для звільнення сторони від виконання своїх зобов`язань та відповідальності за їх неналежне виконання у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор) є сповіщення (повідомлення) іншої сторони про такі обставини з наданням підтверджуючих документів. Проте відповідач не повідомив позивача про настання обставин непереборної сили, не надав жодного документального підтвердження про їх існування, а тому він позбавлений права посилатися на них як на підставу невиконання/неналежне виконання зобов`язань за договором.

Крім того, позивач підтримав заявлені вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних та звернув увагу на те, що постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 не є обов`язковою для застосування у спірних правовідносинах та носить рекомендаційний характер.

На підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України 21.03.2025 господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Щодо строку розгляду справи.

Справа розглянута з перевищенням строку, встановленого ст. 248 ГПК України, з об`єктивних причин, пов`язаних з дією воєнного стану на території України, поточною ситуацією у м. Харків, який є прифронтовим містом, особливим режимом роботи суду в умовах воєнного стану (дистанційний (віддалений) режим роботи суду або в приміщенні суду (за необхідності та в умовах безпеки), обмежений доступ до приміщення суду).

Розглянувши матеріали справи, господарським судом встановлено наступне.

08.02.2022 між ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» (постачальник, позивач) та КП «ТКС» (споживач, відповідач) укладено договір про постачання (закупівлю) електричної енергії №2950 шляхом підписання останнім заяви-приєднання до нього.

За цим договором постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Найменування товару: електрична енергія (код згідно Національного класифікатора ДК 021:2015:09310000-5) (далі - товар або електрична енергія). Постачання товару за цим договором передбачає поставку електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача за допомогою технічних засобів розподілу електричної енергії. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період з дати підписання договору по 31.12.2022 становить 225 711 кВт*год та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи. Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (розд. 1 договору).

Строк (термін) поставки товару: до 31.12.2022. Місце поставки (передачі) товару: згідно з додатком до заяви-приєднання (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, що на дату укладення цього договору становить 5,69006 грн з ПДВ. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за цим договором. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг), можуть відображати середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін. Вартість електричної енергії за цим договором визначається з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у пункті 1.3 цього договору, та становить 1 284 310 грн з ПДВ. Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. Оплата рахунка постачальника за цим договором здійснюється споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або в строк, визначений у комерційній пропозиції, прийнятій споживачем. Споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактично оплати, нарахованої протягом всього періоду прострочення зобов`язання, якщо інше, зі згодою сторін, не буде визначено в додатковій угоді до цього договору. При розрахунку пені використовуються розміри облікових ставок НБУ, що діяли у період прострочки, за який сплачується пеня. Санкції сплачуються споживачем на розрахунковий рахунок для оплати пені, вказаний у рахунку на оплату відповідної санкції. Споживач здійснює плату за послугу з розподілу електричної енергії у відповідності до умов комерційної пропозиції. У разі виникнення спірних питань між споживачем та постачальником послуг комерційного обліку (оператором системи) щодо повноти/достовірності показів розрахункових засобів обліку, постачальник може надавати споживачу консультації та іншу допомогу щодо врегулювання спірних питань. Але в будь-якому випадку інформація постачальника послуг комерційного обліку (оператора системи) є пріоритетною для здійснення комерційних розрахунків за цим договором. Наявність заперечень з боку споживача або спорів щодо показів засобів обліку не є підставою для затримки та/або неповної оплати коштів згідно виставлених постачальником рахунків (актів прийняття-передавання товарної продукції чи актів прийому-передачі товарів та/або наданих послуг) (розд. 4 договору).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України, сторони домовились, що всі умови угоди розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з січня 2022 року (п. 12.1 договору).

За змістом п.п. 1.1, 1.2 комерційної пропозиції «Тендерна-Ф» постачальника електричної енергії ТОВ «Донецькі енергетичні послуги», яка є додатком №2 до договору, визначено, що на момент укладення договору ціна сформована за результатами аукціону у системі Прозоро та становить 4,74172 без ПДВ. Ціна за одиницю товару не може змінюватися після підписання договору про закупівлю (далі - договір) до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків відповідно до ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» шляхом підписання додаткової угоди про внесення змін до договору.

Комерційна пропозиція застосовується на території операторів системи за переліком площадок вимірювання, вказаних в тендерній документації, до мереж яких такі площадки приєднані (розд. 2 комерційної пропозиції).

Розрахунки за електричну енергію здійснюються виключно в грошовій формі відповідно до умов договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, вказаний у рахунку на оплату (акті прийняття-передавання товарної продукції) та на сайті постачальника (п. 3.1 комерційної пропозиції).

Оплата обсягів споживання електричної енергії здійснюється на умовах (у строки), передбачені п. 4.2 цієї комерційної пропозиції, з урахуванням порядку визначення ціни передбаченого в розділі 1 цієї комерційної пропозиції. Порядок здійснення платежів: оплата за спожиту електричну енергію має бути здійснена споживачем у строк не більше 5 робочих днів після закінчення розрахункового періоду. Споживач може надавати звіти про покази засобу обліку за розрахунковий період через сервіс «Особистий кабінет» за формою, яка оприлюднена на офіційному веб-сайті постачальника або формою, узгодженою з оператором системи, в останній день розрахункового періоду. У разі, якщо фактичні покази засобів обліку неможливо зафіксувати в останній день розрахункового періоду (вихідний, святковий тощо) та в інших випадках, покази засобу обліку на останній день розрахункового періоду визначається у відповідності до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, зокрема, за середньодобовим споживанням. Прогнозований обсяг споживання визначається постачальником на підставі прогнозних даних наданих адміністратором комерційного обліку (оператором системи), за тендерною документацією або за середньодобовим обсягом споживання минулого розрахункового періоду (розд. 4 комерційної пропозиції).

Споживач самостійно формує розрахункові документи (рахунок, акт-приймання передавання) в сервісі «Особовий кабінет» не пізніше 24 годин після закінчення розрахункового періоду. В інших випадках, виставлення рахунків за спожиту електроенергію здійснюється не пізніше 20-го числа місяця наступного за розрахунковим, за умови отримання даних про обсяги споживання від споживача/оператора системи/адміністратора комерційного обліку. Виставлення рахунку здійснюється шляхом його формування в програмному комплексі постачальника з можливістю перегляду в сервісі «Особистий кабінет». Розрахункові документи можуть бути роздруковані постачальником та отримані споживачем у відповідному енергоофісі постачальника. У разі не отримання споживачем рахунку, споживач здійснює оплату за спожиту електричну енергію, у встановлені цієї комерційною пропозицією строки, за платіжними документом, самостійно оформленим споживачем. У випадку не отримання споживачем акта прийняття-передавання або не повернення постачальнику отриманого та підписаного з боку споживача акта прийняття-передавання протягом десяти днів з дня його формування, він вважається підписаним та узгодженим сторонами, якщо в цей же строк споживачем не буде надано обґрунтованих заперечень (розд.5 комерційної пропозиції).

Послуги з передачі та розподілу електричної енергії закуповуються та оплачуються постачальником, а їх вартість включається до ціни електричної енергії і оплачується споживачем на рахунки постачальника (розд.6 комерційної пропозиції).

За внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, нарахованої протягом всього періоду прострочення зобов`язання, та 3% річних від суми боргу. Сума боргу сплачується споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення (розд.7 комерційної пропозиції).

Договір набирає чинності з дати його підписання, та укладається на строк до 31.12.2022, якщо інший термін не визначений умовами закупівлі. Договір в частині виконання зобов`язань споживача щодо оплати діє до повного виконання споживачем таких зобов`язань. Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднання, яка є додатком до договору (п. 10.1 комерційної пропозиції).

Постачальник інформує споживача про будь-яку зміну умов договору та/або інформацію, яка стосується взаємовідносин сторін та може бути корисною для споживача, шляхом її направлення одним із наступних способів: через особистий кабінет, на своєму офіційному сайті у мережі Інтернет; засобами електронного зв`язку на офіційну електронну адресу споживача; смс-повідомленням на номер, наданий споживачем, за допомогою чат-програм; в місцях обслуговування клієнтів, тощо. У разі суперечностей (невідповідності) будь-якої з умов договору умовам, викладеним в цій комерційній пропозиції, застосовуються умови цієї комерційної пропозиції (п.п. 13.6, 13.7 комерційної пропозиції).

У заяві-приєднання від 08.02.2022, яка є додатком №1 до договору, зокрема, зазначено найменування оператора системи розподілу, з яким споживач уклав договір про надання послуг з розподілу електричної енергії - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі»; початок постачання електричної енергії - з 01.02.2022. У додатку до заяви-приєднання визначено перелік об`єктів та точок комерційного обліку споживача КП «ТКС».

На виконання умов договору у лютому 2022 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято електричну енергію в обсязі 81 763 кВт/год на суму 378 961,69 грн, що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) від 28.02.2022, який підписано сторонами та засвідчено їх печатками, листом АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» №67/3471-вих від 14.03.2023 з інформацією щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів, які приєднані до електричних мереж або відносяться до території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» за лютий 2022 року (щодо споживача КП «ТКС»).

Також, позивачем сформовано та виставлено відповідачу відповідний рахунок на оплату спожитої електроенергії №2950 від 04.03.2022 за лютий 2022 року.

Оскільки оплату спожитої електричної енергії за лютий 2022 року не здійснено відповідачем, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу в розмірі 378 961,69 грн, також і 3% річних 10 777,04 грн, інфляційні втрати 70 695,19 грн та пеню 70 601,08 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Згідно зі ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У ст. 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії». Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЗУ «Про ринок електричної енергії» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Згідно з пп. 3.1.7 п. 3.1 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції (пп. 3.1.8 п. 3.1 ПРРЕЕ).

Як вище встановлено судом, правовідносини сторін щодо постачання електричної енергії за спірний період лютий 2022 року врегульовані договором про постачання (закупівлю) електричної енергії №2950 від 08.02.2022, який укладено шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання до нього на умовах комерційної пропозиції «Тендерна-Ф» постачальника ТОВ «Донецькі енергетичні послуги».

Також судом встановлено, що на виконання цього договору у лютому 2022 року позивачем поставлено відповідачу електричну енергію в обсязі 81 763 кВт/год на суму 378 961,69 грн, оплата якої згідно з умовами розд. 5 комерційної пропозиції мала бути здійснена останнім у строк не більше 5 робочих днів після закінчення розрахункового періоду, а саме 07.03.2022.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1,7 ст.193 ГК України.

Між тим, відповідач не здійснив оплату за спожиту електричну енергію у встановлений строк, внаслідок чого в нього виникла заборгованість у розмірі 378 961,69 грн.

Поряд з цим, після звернення позивача до суду з цим позовом (позов подано через підсистему «Електронний суд» та зареєстровано у суді 21.03.2023) відповідачем сплачено заборгованість за електроенергію за лютий 2022 року в розмірі 378 961,69 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №40 від 26.05.2023 на суму 378 961,69 грн.

Обставини щодо сплати відповідачем заборгованості за електроенергію за лютий 2022 року в розмірі 378 961,69 грн визнаються обома сторонами, що вбачається зі змісту заяви та додаткових пояснень позивача за вх.№07-10/2114/23 від 08.06.2023, за вх. № 8015/24 від 04.11.2024, відзиву та клопотання відповідача за вх. № 07-10/3833/23 від 12.09.2023, за вх.№8663/23 (№8674/23) від 12.09.2023.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача боргу за електроенергію в розмірі 378 961,69 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір 3% річних, нарахованих з 15.03.2022 по 23.02.2023 за зобов`язанням лютого 2022 року, складає 10 777,04 грн, перевірено судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 викладено правову позицію щодо способу розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зокрема, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розрахунок інфляційних втрат, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір інфляційних втрат, нарахованих з 01.04.2023 по 31.01.2023 за зобов`язанням лютого 2022 року, складає 70 695,19 грн, перевірено господарським судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильним.

Щодо посилань відповідача на те, що невиконання договору відбулось в умовах настання обставин непереборної сили військової агресії Російської Федерації проти України суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За умовами розд. 11 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору. Строк виконання зобов`язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від сплати постачальнику за електричну енергію, яка була до їх виникнення.

Отже, у договорі погоджено відкладення строку виконання сторонами зобов`язань на строк дії форс-мажорних обставин та звільнення їх від відповідальності, якщо невиконання зобов`язань є наслідком дії таких обставин. При цьому, сторона, для якої наступили форс-мажорні обставини, зобов`язана повідомити іншу сторону про це протягом 14 днів з дати їх виникнення та надати відповідні підтверджуючі документи відповідно до чинного законодавства.

Статтею 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затв. рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 цього Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Одночасно, у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22 зазначено, що сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто, навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затв. ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022 на території України введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

З переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затв. наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, вбачається, що Торецька міська територіальна громада Бахмутського району Донецької області (за винятком сел. Озарянівка, сел. Курдюмівка, сел. Шуми) з 24.02.2022 по 06.08.2024 була віднесена до території активних бойових дій, а з 07.08.2024 по теперішній час - до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

У цьому випадку, суд враховує, що військова агресія Російської Федерації проти України та ведення бойових дій на території Донецької області, у т.ч. у м. Торецьк, є форс-мажорними обставинами, які носять загальновідомий характер.

Відповідач, зазначаючи про існування форс-мажорних обставин у спірних відносинах, не подав до суду доказів попереднього повідомлення позивача про їх виникнення з наданням йому відповідного сертифікату ТПП України та/або інших підтверджуючих документів. Отже, відповідачем не доведено дотримання ним визначеного договором порядку щодо повідомлення позивача про такі обставини та їх підтвердження у встановлений спосіб.

Водночас, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 зроблено висновок про те, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). Тобто, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через неповідомлення або несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі.

Оскільки положення укладеного сторонами договору прямо не передбачають юридичні наслідки того, що споживач не повідомив постачальника про факт настання таких обставин, суд вважає, що порушення відповідачем передбаченого договором порядку повідомлення позивача про настання форс-мажору не означає автоматичну втрату ним права посилатись на форс-мажор у відносинах з контрагентом.

Між тим, лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 щодо засвідчення форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили): військової агресії Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану, на який посилається відповідач, не може бути прийнятий до уваги як підтвердження факту настання форс-мажору у спірних відносинах, оскільки він адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Цей лист не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», він не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22).

Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Отже, лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Посилання відповідача на неможливість здійснення господарської діяльності у повному обсязі, залучення підприємства відповідача до ліквідації наслідків бойових дій, погіршення його майнового стану в умовах воєнного стану також не прийняті судом до уваги, оскільки такі обставини самі по собі не свідчать про абсолютну/принципову неможливість виконання грошового зобов`язання, зокрема, про відсутність у нього грошових коштів (у т.ч. на рахунках в банківських установах), необхідних для виконання зобов`язання з оплати електричної енергії (з урахуванням також того, що під час розгляду справи відповідач сплатив борг за електричну енергію). Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 917/272/23, де суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що сам факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не може бути безумовною підставою для звільнення сторони від виконання договірних зобов`язань, оскільки само по собі не свідчить про принципову неможливість виконання стороною своїх договірних зобов`язань.

Приймаючи до уваги викладене, відповідачем не доведено, що неможливість оплати ним електричної енергії у встановлений договором строк пов`язана виключно з форс-мажорними обставинами (військовою агресією Російської Федерації проти України та бойовими діями у м. Торецьк).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 зазначено, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК України). З урахуванням наведеного, суд зазначив, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК України платежів, а виникнення обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд в постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Щодо посилань відповідача на наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Інфляційні втрати та 3% річних, як вище зазначалось судом, входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про можливість суду зменшувати розмір процентів річних. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду обмежила розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні відсотків річних, врахувавши конкретні обставини справи, а саме - встановлення у договорі процентної ставки річних на рівні 40 % (протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений) та 96 % (від несплаченої ціни товару з моменту спливу 90 календарних днів до дня повної оплати) і те, що фактично визначені договором 96% річних є способом отримання кредитором доходу.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що заявлена сума неустойки, штрафу і процентів річних перевищує майже в два рази суму прострочення, очевидно є неспівмірною та на те, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язань більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Отже, зменшення, зокрема, розміру процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21, Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).

Приймаючи до уваги те, що у справі, яка наразі розглядається, позивачем заявлено до стягнення відсотки річних у розмірі, встановленому законом (ч.2 ст. 625 ЦК України) - 3% та обставини очевидної неспівмірності суми процентів річних 10 777,04 грн, що складає 2,84% від суми боргу 378 961,69 грн, не вбачаються, з огляду на те, що нарахування та стягнення 3% річних у такому розмірі є адекватною мірою відповідальності та тією мінімальною гарантією, яка надає позивачу можливість захистити свої майнові права та інтереси (а не способом отримання ним доходу та безпідставного збагачення), у т.ч. з урахуванням терміну прострочення відповідача, не порушує принципи розумності, справедливості та пропорційності, за висновком суду, підстави для зменшення 3% річних у цьому випадку відсутні.

Що стосується інфляційних втрат, то вони не є штрафними санкціями, зменшення їх розміру законом не передбачено (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21). Окрім того, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, - стягнення інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 70 601,08 грн суд виходить з наступного.

У ч. 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно ст. ст. 549, 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу положень ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність відповідача у вигляді пені передбачена п. 6 комерційної пропозиції, згідно з яким за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, нарахованої протягом всього періоду прострочення зобов`язання.

Поряд з цим, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що утворений Кабінетом Міністрів України. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно із п.1 ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання.

25.02.2022 НКРЕКП прийнято постанову №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану».

Відповідно до пп.16 п.1 Постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» визначено зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду в постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 вказала, що постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у т.ч. пп. 16 п. 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до ЗУ «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності.

Підпункт 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами ЦК України та ГК України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у т. ч. фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до ЗУ «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 24.02.2022 станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України та триває й на теперішній час.

За таких обставин, враховуючи те, що договір про постачання (закупівлю) електричної енергії №2950 від 08.02.2022 укладений між сторонами у т.ч. відповідно до ЗУ «Про ринок електричної енергії», а також те, що нарахування пені здійснено позивачем з 15.03.2022 по 14.09.2022 за зобов`язанням лютого 2022 року, що припадає на період дії воєнного стану в Україні, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 70 601,08 грн, а отже і про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить з 01.01.2023 2 684 грн.

Таким чином, розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання до господарського суду позову з ціною 531 035 грн становить 6 372,42 грн з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 (оскільки позов подано через підсистему «Електронний суд»).

На підставі платіжної інструкції № 2873941 від 09.03.2023 за подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 6 372,42 грн.

Згідно з п.5 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Отже, в частині позовних вимог про стягнення боргу за електроенергію в розмірі 378 961,69 грн, за якими провадження у справі закрито відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 547,54 грн.

Проте, з огляду на те, що у додаткових поясненнях за вх. № 8015/24 від 04.11.2024 позивачем заявлено клопотання про повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 3 950,02 грн, господарський суд дійшов висновку про повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у заявленому розмірі.

Одночасно, суд звертає увагу позивача на те, що судовий збір у розмірі 597,52 грн (4 547,54 грн 3 950,02 грн = 597,52 грн) може бути повернутий позивачу з Державного бюджету України в такому ж самому порядку за окремим клопотанням.

Посилання позивача на п.1 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» щодо повернення судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог є помилковими, оскільки під час розгляду справи позивач не заявляв про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу шляхом подання відповідної заяви в порядку ст. 46 ГПК України, процесуальних рішень з цього питання судом не ухвалювалось. Обставини сплати відповідачем основного боргу, які встановлені судом, обумовлюють (виключно) закриття провадження у справі в цій частині у зв`язку з відсутністю предмета спору в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, решта судового збору в частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 10 777,04 грн, інфляційних втрат - 70 695,19 грн та пені - 70 601,08 грн, з огляду на їх часткове задоволення, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог: на відповідача 977,67 грн, на позивача 847,21 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» (85200, Донецька обл., м. Торецьк, вул. Героїв Праці, 3; ідент. код 31217526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» (49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Січових стрільців, 4Д; ідент. код 42086719) 3% річних у розмірі 10 777 (десять тисяч сімсот сімдесят сім) грн 04 коп., інфляційні втрати в розмірі 70 695 (сімдесят тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 19 коп., судовий збір у розмірі 977 (дев`ятсот сімдесят сім) грн 67 коп.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» заборгованості за електричну енергію в розмірі 378 961,69 грн.

4. В решті позову відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» (49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Січових стрільців, 4-Д; ідент. код 42086719) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 950 (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят) грн 02 коп., сплачений за платіжною інструкцією №2873941 від 09.03.2023.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 21.03.2025.

Суддя Л.В. Ніколаєва