Рішення № 126045932, 13.03.2025, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/12669/24

Провадження № 2/204/1166/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Карнаух В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

24 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, яку уточнювала 04 лютого 2025 року та 10 березня 2025 року, в якій остаточно просила стягнутим з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 40 236,61 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 144912,04 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила на те, що в період з 01 квітня 2016 року по 29 вересня 2023 року перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА». З підприємства звільнилась за угодою сторін, згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України. 15 жовтня 2024 року з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) вона дізналась про те, що в період з червня 2022 року по вересень 2023 року їй було нараховано заробітну плату, яку позивач не отримала в повному обсязі. Письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми позивач не отримувала, розрахунок при звільненні відповідач з позивачем не провів. 17 жовтня 2024 року вона звернулась до позивача з заявою, в якій просила виплатити їй заборгованість по заробітній платі, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, за період з 01 квітня 2016 року по 29 вересня 2023 року. Відповідач цю заяву позивача отримав, однак відповіді станом на 18 грудня 2024 року так і не надав. Заборгованість по заробітній платі становить 40236,61 грн. Заборгованість по заробітній платі у вищевказаному розмірі позивачу відповідачем так і не виплачена. Крім того, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зазначила, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, за період з 29 вересня 2023 року по 30 березня 2024 року у розмірі 144912,04 грн. На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 04 лютого 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 04 лютого 2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

11 березня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач позовні вимоги визнає частково з огляду ну наступне. Борг відповідача перед позивачем по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку, становить 39 098,42 грн. Право на отримання заробітної плати за виконану роботу є основоположними правами працівника, отже в сумі, визначеної розрахунковими листами, стягнення заробітної плати не заперечується. Щодо стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку зазначив, що 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час. У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Частинами другою та третьою статті 1 цього Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». ТОВ «ДІЄСА» знаходиться під дією форс-мажорних обставин, звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало сертифікат №3000-24-0827 від 23.04.2024 року. Таким чином, в матеріалах справи наявний належний та допустимий документ, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань. Разом з тим, у сертифікаті № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, що охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише у вересні 2023 року. Враховуючи викладене, з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача. У зв`язку з викладеним, у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку просив відмовити.

12 березня 2025 року від представника позивача ОСОБА_3 до суду надійшла заява (відповідь на відзив), в якій зазначено наступне. Відповідач не заперечує проти наявності заборгованості по заробітній платі, що в свою чергу свідчить про обов`язок відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 144 912,04 грн. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, Суд стягує на підставі статті 117 КЗпП України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини. Тобто, визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. На думку позивача, наданий відповідачем лист Торгово-промислової палати від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не підтверджує існування обставин непереборної сили чи ведення бойових дій, які стали причиною невиплати їй заробітної плати у строки, визначені КЗпП України. Зі змісту сертифікату № 3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, що підтверджує наявність форс-мажорних обставин для Відповідача, вбачається про повне знищення активів підприємства за адресою: вул. Гоголівська, буд 1-А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська область, проте, на Відповідача покладені обов`язки вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на різних посадах, наказом № 0/28/09/023 від 28 вересня 2023 року звільнена за угодою сторін, згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 8)

Звернувшись досуду позивачзазначила,що відповідачне виплачував їй нараховану заробітну плату, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі та при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У частині 1 статті 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану їй заробітну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Разом з тим, відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» до відзиву на позовну заяву розрахункових листків вбачається, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» перед ОСОБА_1 з виплатизаробітної плати становить 39098,42 грн. (а.с. 57).

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що зДержавного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 39098,42 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 144912,04 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Суд, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, стягує на підставі статті 117 КЗпП Українина його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Тобто, визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України,є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 вказаного Закону встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 даного Закону роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, щороботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Роботодавцю необхідно доводити настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства в затримці виплат працівнику належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Разом з цим, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Улисті від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) (а.с. 94).

Відповідно достатті 14-1 Закону України від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР«Про торгово-промислові палати в Україні»,Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати. Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

23 квітня 2024 року Київська торгово-промислова палата видала Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» Сертифікат № 3000-241-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), в якому засвідчила такі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд. 1-А, с. Квітневе, Броварський район, Київська область, де знаходився основний товарний склад, внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл). Періодом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у вказаному Сертифікаті визначено: дата настання 12 березня 2022 року, дата закінчення тривають на 23 квітня 2024 року (а.с. 58-61).

Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Проаналізувавши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності судом не встановлено вини Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» як роботодавця у невиплаті належних звільненому працівникові сум в день звільнення, повний розрахунок з працівником позивачем по справі не проведено у зв`язку із існуванням форс-мажорних обставин.

У трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбаченіумовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі,щодо позивача.

Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань.

Таким чином, затримка виплатипозивачу ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «ДІЄСА», а внаслідок об`єктивних обставин, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Враховуючи все вищенаведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» за період з 29 вересня 2023 року по 30 березня 2024 року у розмірі 144912,04 грн. задоволенню не підлягають.

Оцінюючи усукупності усіінші аргументисторін,наведені нимив обґрунтуваннясвоїх вимогабо заперечень,суд доуваги їхне бере,оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить довисновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Крім того, відповідно дост.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені частково на суму 39098,42 грн. та позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (у мінімальному розмірі для позовних вимог майнового характеру).

Оскільки у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачу відмовлено, то судові витрати ОСОБА_1 в цій частині підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 352, 430 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45, ЄДРПОУ - 36483471) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 39098,42 грн. (тридцять дев`ять тисяч дев`яносто вісім гривень, 42 копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«ДІЄСА» (місцезнаходження:03150,м.Київ,вул.Велика Васильківська,буд.45,ЄДРПОУ -36483471) судовий збіру розмірі1211,20грн.(однатисяча двістіодинадцять гривень,20копійок) на користь держави.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез