Рішення № 12604204, 02.11.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

02 листопада 2010 р. Справа 11/157-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еллада-Дистрибюшн»,

м. Вінниця

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 1714,95 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Солоненко, за участю представників:

від позивача - І. Харченко за довіреністю б/н. від 25.05.2010р.;

від відповідача - не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості за договорами поставки в загальному розмірі 1714,95 грн., з них: 1588,97 грн. основний борг, 98,87 грн. пеня, 15,09 грн. 3% річних та 12,02 грн. інфляційні нарахування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до умов договорів поставки позивач за накладними поставив відповідачу напої на загальну суму 1721,32 грн. з відстроченням платежу на 5 банківських днів.

В порушення взятих на себе зобовязань відповідач провів часткові розрахунки за отриманий товар в результаті чого за ним рахується заборгованість в розмірі 1588,97 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 08.10.2010р. щодо надання документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 20282287. До того ж вказане повідомлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 15.10.2010р.. Тобто у останнього було достатньо часу для реалізації своїх прав визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Перевіривши доводи представника позивача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

15 травня 2010 року та 01 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Еллада-Дистрибюшн»(позивач) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено договори поставки товару (напоїв) № VIN-00317869 та № VIN-00320763 за умовами яких позивач зобовязався передати у встановлений строк товар, а відповідач зобовязався прийняти товар та сплатити за нього повну грошову суму.

На виконання умов договорів позивач згідно накладних № VIN-00317869 від 15.05.2010р. та № VIN-00320763 від 01.06.2010р. поставив відповідачу товар на загальну суму 1721,32 грн..

Відповідно до п. 4. договорів поставки Покупець оплачує товар на умовах відстрочення платежу на строк не більше 5 банківських днів з моменту одержання товару.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідачем не проведено розрахунків за отриманий товар. При цьому, згідно накладної № VIN - 00005396 від 05.07.2010р. повернуто позивачу товар на суму 132,35 грн. поставлений за накладною № VIN 00320763 від 01.06.2010р..

Таким чином, неоплаченим залишився товар на загальну суму 1588,97 грн., з них: за накладною № VIN-00317869 від 15.05.2010р. - 771,73 грн., за накладною № VIN-00320763 від 01.06.2010р. 817,24 грн..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договорів поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обовязку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договорами строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договорами в розмірі 1588,97 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 98,87 грн. пені, 15,09 грн. 3% річних та 12,02 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 5. договорів визначено, що за недотримання строків оплати товару згідно п. 4 договорів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми невиконаного платежу.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорах, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство України»правильність нарахування заявлених до стягнення сум пені та трьох відсотків річних судом встановлено, що позивачем допущено помилку в бік завищення, оскільки розмір пені за визначений розрахунком період становить 84,77 грн., трьох відсотків річних 14,76 грн.. При цьому, заявлена сума інфляційних нарахувань є обґрунтованою.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що відповідач в порушення ст. 115 ГПК України ухилявся від дій покладених на нього судом згідно ухвали від 08.10.2010р., зокрема не надав визначених доказів, не забезпечив явки повноважного представника в судове засіданні. При цьому пояснень причин невиконання вимог суду останнім не надано.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача слід стягнути в дохід державного бюджету 100 грн. штрафу у відповідності з ч. 5 ст. 82 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Еллада-Дистрибюшн»(99804, м. Севастополь, смт. Кача, вул. Першотравнева, 10, код 35526000) 1588 (одну тисячу пятсот вісімдесят вісім) грн. 97 коп. боргу; 84 (вісімдесят чотири) грн. 77 коп. пені; 14 (чотирнадцять) грн. 76 коп. 3% річних; 12 (дванадцять) грн. 02 коп. інфляційних нарахувань; 101 (сто одну) грн. 14 коп. - витрат зі сплати державного мита та 234 (двісті тридцять чотири) грн. 01 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) дохід державного бюджету України 100 (сто) грн. штрафу.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.11.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- відповідачу - (АДРЕСА_1)