Рішення № 12604198, 14.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 жовтня 2010 р.           Справа 7/193-10

за позовом:Відкритого акціонерного товаритсва "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", м. Вінниця

до: Військової частини А-2656, м. Вінниця

про стягнення 24908,75 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача : Матвєєва О.Ю.- юрисконсульт центру телекомунікаційних послуг, довіреність від 18.07.2008 року.

відповідача : Кушнір А.Л. - представник, довіреність № 1942/3 від 07.10.2010 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з в/ч А-2656 на користь ВАТ "Укртелеком" 24908,75 грн., з яких 21084,13 грн. основного боргу, 157,22 грн. пені, 1763,25 грн. інфляційних втрат, 241,80 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг електрозв'язку від 01.09.2007 року № 11130.

Ухвалою від 24.09.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/193-10 та призначено до розгляду на 14.10.2010 року.

14.10.2010 року відповідачем через канцелярію суду подано заперечення на позов в якому останній позовні вимоги не визнає в частині штрафних санкцій посилаючись на те, що відповідач є бюджетною установою в зв'язку з чим просить зменшити розмір неустойки.

Одночасно відповідач у запереченні вказує на те, що не відмовляється від сплати основної суми боргу.

Представником позивача 14.10.2010 року через канцелярію суду подана заява про зменшення позовних вимог в частині стягнення пені до 01,00 грн., інфляційних втрат до 01,00 грн., 3 % річних до 01,00 грн..

Представниками сторін не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами, а відтак справа розглядалась без технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог суд прийняв її до розгляду, як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

07.09.2007 року між ВАТ "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг та військовою частиною А 2656 було укладено договір про надання послуг електрозв'язку № 11130.

Предметом даного договору є надання послуг електрозв'язку, перерахованих в додатку № 1 і безплатних послуг перерахованих в додатку № 2 до Договору.

За умовами укладеного договору позивач зобов'язувався забезпечувати безперебійне і якісне надання послуг телефонного зв'язку (п. 2.1.1 Договору).

Відповідач в свою чергу зобов'язувався своєчасно вносити плату за користування телефоном, міжміські та міжнародні телефоні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону (п. 3.2.8 Договору).

При цьому в п. 4.2 Договору сторони передбачили, що Споживач сплачує послуги електрозв'язку за спільно погодженою системою оплати (авансова, з поданням рахунків).

Відповідно п. 4.6 Договору у разі застосування авансової системи оплати Споживач для одержання послуг електрозв'язку проводить щомісячно, до 20-го числа поточного місяця, попередню оплату їх вартості в розмірі не менше суми послуг, наданих у попередньому розрахунковому періоді, з подальшим перерахунком (до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду) виходячи з фактично наданих послуг.

В підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань по наданню телекомунікаційних послуг позивачем надано суду рахунки на оплату, розписки про отримання рахунку, реєстри надісланих рахунків тощо.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач взяті на себе зобов'язання стосовно оплати виконував неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 21084,13 грн. за період з 01.11.2009 року по 01.06.2010 року.

При цьому вказаний розмір заборгованості підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, банківськими виписками, платіжними дорученнями, обґрунтованим розрахунком боргу та власне визнається відповідачем.

Також судом встановлено, що 15.09.2009 року господарським судом Вінницької області прийнято рішення у справі № 4/117-09 про стягнення з військової частини А-2656 16822,91 грн. боргу за договором від 07.09.2007 року № 11130, який виник за період з 01.10.2008 року по 01.05.2009 року.

Окрім того судом встановлено, що сторонами підписано акт звірки розрахунків за послуги зв'язку станом на 01.10.2009 року.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 21084,13 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) щодо стягнення з відповідача 01,00 грн. грн. пені 01,00 грн. інфляційних втрат та 01,00 грн. 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 5.8 Договору сторони передбачили, що у разі несплати за наданні послуги електрозв'язку понад установлений термін 21 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, Споживач сплачує пеню, яка обчислюється залежно від вартості неоплачених послуг в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Крім того судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає 21087,13 (21084,13 грн. - борг, 01,00 грн. пені, 01,00 - 3 % річних, 01,00 грн. - інфляційних втрат).

14.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5 ,22 ,32 ,33 ,34 ,36 ,43 ,44 ,45 ,46 ,49 ,78 ,82 ,84 ,85 ,87,115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Військової частини А-2656 (вул.Червоноармійська, буд.21, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний код - 07937980, код бюджетної класифікації для оплати послуг електрозв'язку-КПКВ-2101070, КЕКВ-1134)на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" (вул. Коцюбинського, 28, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний код - 01182204) - 21084 грн.13 коп. - основного боргу за послуги електрозв'язку, 01 грн. 00 коп.- пені, 01 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 01 грн. 00 коп. - 3 % річних.

3. Стягнути з Військової частини А-2656 (вул.Червоноармійська, буд.21, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний код - 07937980, код бюджетної класифікації для оплати послуг електрозв'язку-КПКВ-2101020, КЕКВ-1135)на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" (вул. Коцюбинського, 28, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний код - 01182204) - 210 грн. 87 коп. - витрат на держмито.

4. Стягнути з Військової частини А-2656 (вул.Червоноармійська, буд.21, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний код - 07937980, код бюджетної класифікації для оплати послуг електрозв'язку-КПКВ-2101020, КЕКВ-1134)на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі центру телекомунікаційних послуг Вінницької філії ВАТ "Укртелеком" (вул. Коцюбинського, 28, м. Вінниця, 21001, ідентифікаційний код - 01182204) - 236 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 08 листопада 2010 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.