Рішення № 126022295, 21.03.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3734/21

н\п 2/490/38/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Горбань М.С.

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко Алла Миколаївна, Перша Миколаївська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинська Катерина Тарасівна, виконавчий комітет Миколаївської міської ради про розірвання договору дарування нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , КП «Миколаївське міжміське БТІ», Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А.М., в якому з урахуванням заява про збільшення позовних вимог просить:

визначити недійсним дублікату свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 02.07.1992 року, виданий Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме 26.12.2013 року;

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 31.01.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Барановою Оленою Володимирівною, зареєстрованому в реєстрі за №3-39;

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06.10.2018 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською Катериною Тарасівною, зареєстрований в реєстрі за №2369, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43383266 від 06.10.2018 12:27:08, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинської Катерини Тарасівни;

витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати у розмірі 3 055,20 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.05.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Від відповідача ОСОБА_4 17.12.2021 року надійшов відзив на позов, у якому він просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його безпідставність.

Від позивача 21.02.2022 року надійшла відповідь на позов, в якому він просить позов задовольнити у повному обсязі.

Від позивача 24.01.2023 року надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_4 , в якій він просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.09.2023 року закрито підготовче провадження у справі.

У судове засідання з`явився позивач та його предстанвик ОСОБА_2 . Відповідачі та треті особи до суду не з`явилися з невідомих суду причин. Представник виконавчого комітету Миколаївської міської ради просить справу розглядати без його участі.

Дослідивши матеріали, враховуючи наявність відзиву відповідача, думку позивача та його представника, суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи за відсуності сторін та третіх осіб, які не з`явилися.

У судовому засідання позивач та його представник позов підтримали та просили задовольнити з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Заслухваши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.

Між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 29 грудня 2009 року укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Євтушенко А.М. та його зареєстровано в реєстрі за № 1247.

Надалі 31 січня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_5 було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 січня 2014 року, номер запису про право власності 4507755.

Між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до цього договору кожен з обдарованих отримав у дар по частині у праві власності на вказане майно. Право власності зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 06 жовтня 2018 року (записи № 28268236 та № 28268267).

Батько позивача ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про смерть наявна в матеріалах справи).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд зазначає таке.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до чатсини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною другою статті 717 ЦК України договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним (чатсина третя статті 719 ЦК України).

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (частина перша статті 720 ЦК України).

Як слідує із матеріалів справи між позивачем ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_6 29 грудня 2009 року укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 .

Цей договір укладено у письмовій формі та нотаріально засвідчений, зареєстрований у реєстрі за № 1247. Отже форма цього договору відповідає вимогам закону.

Станом на час укладенні цього договору (на 29 грудня 2009 року) обов`язок внести інформацію про право власності позивача на вказане майно був відсутній. Позивач будь-яких дій щодо проведення державної реєстрації його права власності на спірну квартиру не вчиняв.

Правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Закон спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість, створення сприятливих умов для забезпечення розвитку ринкових відносин, активізації інвестиційної діяльності, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон від 1 липня 2004 року N 1952-IV).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону N 1952-IV).

За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17, провадження №12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 станом на час укладення договору дарування від 29 грудня 2009 року і до цього часу проживає у спірній квартирі. А з 21 травня 2002 року за цією адресою зареєстровано його місце проживання.

За такого, суд дійшов висновку, що позивач батько позивача ОСОБА_6 (дарувальник за договором) передав, а позивач ОСОБА_1 (обдарований за договором) прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 .

За такого, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог про визнання недійсними дубліката свідоцтва про право власності на спірну квартиру, договорів дарування від 31 січня 2014 року та від 06 жовтня 2018 року, то суд зазначає таке.

Відповідно до статей 15 та 16 ЦК України, статей 4 та 5ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частина друга статті 203 ЦК України визначає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини третя, четверта, п`ята та шоста статті 203 ЦК України).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Отже, після передачі 29 грудня 2009 року в дар позивачу спірної квартири та набуття ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 , батько позивача ОСОБА_6 не мав права розпоряджатися цим майном, оскільки вже не був його власником.

Оскільки після 29 грудня 2009 року ОСОБА_6 не був власником квартири АДРЕСА_3 та не мав права укладати договір дарування від 31 січня 2014 року, укладений з ОСОБА_5 та посвідчений державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Барановою О.В. та зареєстрованому в реєстрі за № 3-39.

Такий договір дарування є недійсним, оскільки дарувальник означеного майна на час укладення цього договору не був його власником та не мав права розпоряджатися ним.

З огляду на це, договір дарування, укладений 06 жовтня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 також є недійсним.

Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29 вересня 2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 у справі № 910/12525/20).

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просить визнати недійсними договори дарування від 31 січня 2014 року та від 06 жовтня 2018 року та дублікат свідоцтва про право власності від 02 липня 1992 року, однак визнання їх недійсними не призведе до захисту порушеного права власності позивача та не відновить його право власності на спірне майно. За такого означений спосіб не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Тому у задоволенні таких позовних вимог слід відмовити, оскільки це є неналежним способом захисту порушено права позивача.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина друга статті 388 ЦК України).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (чатсина третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_4 щодо необґрунтованості позовних вимог та про правомірність набуття нею права власності на частину у праві власності на спірну квартиру.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_4 .

У задоволенні позову в іншій частині слід відмовити, з огляду на те, що позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договорів дарування не є належним способом захисту прав позивача.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто по 536 грн 50 коп. з кожного.

Керуючись статтями 12, 13, 79, 81, 141, 200, 259-265, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_4 .

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 536 грн 50 коп. судового збору за подачу позову до суду.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь позивача 536 грн 50 коп. судового збору за подачу позову до суду.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 30 днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНН НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ;

Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 ;

Відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_7 .

Суддя Л.М. Шолох