Ухвала суду № 126017450, 18.02.2025, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1412/22

Номер провадження 1-кп/350/25/2025

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2025 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , судді ОСОБА_2 ,

основних присяжних: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

запасного присяжного: ОСОБА_6 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_7 ,

з участю: прокурора ОСОБА_8 ,

обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 ,

захисника обвинуваченої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_12 ,

потерпілої ОСОБА_13 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в режимі відеоконференції клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 187, пунктами 6, 12, 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 187, пунктами 6, 12, 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

В провадженні Рожнятівського районного суду перебуває вказане вище кримінальне провадження та щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно до ухвали Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 2 грудня 2022 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався.

Прокурор подав до суду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строком на 60 днів, враховуючи, що строк тримання під вартою обвинувачених завершується 24 березня 2025 року. Посилаючись на те, що ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України на підставі яких було обрано запобіжний захід щодо обвинувачених не змінилися та продовжують існувати, а більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинувачених та запобігти вказаним ризикам, просив клопотання задовольнити, при цьому не визначати розмір застави.

Обвинувачений ОСОБА_9 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, вказавши, що на теперішній час він має стійкі соціальні зв`язки, він одружений та його дружина має житло, де він буде мати можливість проживати та за вказаним житлом він буде зареєстрований. Вважає, що суд у цьому складі неуповноважений розглядати це клопотання.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 підтримав позицію обвинуваченого, окрім того зазначив, що клопотання не відповідає вимогам закону та є безпідставним.

Обвинувачена ОСОБА_10 та її захисникадвокат ОСОБА_12 не заперечували щодо задоволення клопотання прокурора.

Суд, ознайомившись із клопотаннями, дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши позицію учасників судового провадження, приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи з наступного.

Запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження (статті 131, 176 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 333 Кримінального процесуального кодексу України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до частини третьої статті 331 Кримінального процесуального кодексу України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (частина четверта статті 199 Кримінального процесуального кодексу України).

Частиною п`ятою статті 199 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що слідчий суддя, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Таким чином, продовження тримання особи під вартою можливе, коли заявлені прокурором ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Відповідно до ухвали Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 2 грудня 2022 року відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30 січня 2023 року, який неодноразово продовжувався та останній раз відповідно до ухвали Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2025 року на 60 днів до 24 березня 2025 року.

Прокурор при обранні запобіжного заходу щодо обвинувачених посилався на існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо доцільності продовження строку триманняпідвартою обвинувачених суд приходить до переконання, що зазначені вище процесуальні ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, які враховувалися при обранні до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовженні, на час розгляду кримінального провадження не зменшились, продовжують існувати та виправдовують тримання обвинувачених під вартою.

При вирішенні питання про необхідність ув`язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують.

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у скоєнні особливо тяжких злочинівпротижиттятаздоров`ялюдини та у найнебезпечнішому злочині серед категорії злочинів проти власності, такякобов`язковим додатковимоб`єктом його виступають життя чи здоров`я потерпілого.

Прицьому завчинення цихзлочинів, зокрема, передбаченопокарання увиді позбавлення волі на строк від восьми доп`ятнадцяти роківабо довічногопозбавлення волі, з конфіскацією майна, а отже, будучи обізнанимипро ступіньтяжкості інкримінованих їм кримінальних правопорушень та виду і мірипокарання, яке їм загрожує, у разі визнання винуватими, існує реальнийризик того, що обвинувачені зможуть переховуватися від суду.

Крім цього, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Москаленко проти України", в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Тяжкість обвинувачення хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 рокуЄвропейський суд з прав людинизазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Перевіряючи наявність ризику впливу обвинувачених на свідків, суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, та допитані судом свідки можуть бути допитані повторно, якщо під час судового розгляду з`ясується, що свідки можуть надати показання стосовно обставин, щодо яких вони ще не допитувалися або якщо суд призначить одночасний допит двох чи більше вже допитаних свідків для з`ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинувачених на свідків, останні можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.

Окрім того, суд бере до уваги, що обвинувачені можуть незаконно впливати один на одного.

Суд вважає, що наразі існує і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, так як обвинувачений ОСОБА_9 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення умисного вбивства, крім того, згідно обвинувального акту ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються в тому, що після вчинення злочину, а саме вбивства потерпілої ОСОБА_14 через короткий проміжок часу вчинили і інший особливо тяжких злочин, а саме вбивство потерпілої ОСОБА_15 .

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, у рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Також слід зазначити, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан. Відповідно до пунктку 8 роз`яснень, наданих Верховним Судом у листі від 3 березня 2022 року № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.

З урахуванням викладеного, з метою забезпечення виконання покладених на обвинувачених процесуальних обов`язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо вказаного кримінального провадження та дані щодо осіб обвинувачених, суд дійшов переконання щодо неможливості застосування відносно обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

З урахуванням викладеного суд вважає, що у цій справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених частиною першою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Крім того, враховуючи, що строк дії обраного відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає 31 січня 2025 року, а підстав для його зміни, скасування або обрання більш м`якого запобіжного заходу не вбачається, враховуючи, що судове провадження не завершено, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинувачених під вартою на 60 днів.

Відомостей, які свідчили б про неможливість застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в тому числі за станом здоров`я сторонами не надано.

Крім того, учасниками судового провадження не надано доказів щодо зміни обставин, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Одночасно суд вважає, що наявність стійких соціальних зв`язків у обвинуваченого ОСОБА_9 та забезпечення його житлом на теперішній час не може слугувати підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого.

Щодо твердження обвинуваченого ОСОБА_9 що розгляд цього клопотання здійснюється неуповноваженим судом, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 31 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.

Положення цієї норми закону є чинними та змін до неї законодавцем не внесено, окрім того розгляд кримінального провадження здійснюється судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних за клопотанням самого обвинуваченого ОСОБА_9 .

Керуючись статтями 177, 183, 199, 331, частиною другою статті 376 Кримінального процесуального кодексу України,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити.

Строкдіїзапобіжногозаходуувиглядітриманняпідвартоювідносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертоюстатті 187,пунктами 6,12,13частини другоїстатті 115Кримінального кодексуУкраїни продовжити на 60 днів до 15 травня 2025 року, включно.

Строкдії запобіжногозаходуувиглядітриманняпідвартоювідносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертоюстатті 187,пунктами 6,12,13частини другоїстатті 115Кримінального кодексуУкраїни продовжити на 60 днів до 15 травня 2025 року, включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, захисникам, прокурору та надіслати начальнику Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», для виконання в частині запобіжного заходу.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали оголошено о 12 год 30 хв 20 березня 2025 року.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2

Присяжні: ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5