Рішення № 126017375, 21.03.2025, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 758/11262/23

Провадження № 2/344/344/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2025 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

секретаря судового засідання - Ласки І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

22 травня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивачка зазначає, що вона та відповідач мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року ім`я дитини змінено з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

За останні три роки відповідач повністю самоусунувся від будь-якого спілкування зі своєю малолітньою дитиною, не переймається її основними життєвими потребами, жодного разу не відвідував сина ні в школі, ні за адресою місця проживання, навіть не телефонував, дитина не отримувала від батька жодного подарунка на день народження або на якісь інші свята.

Відповідач є злісним неплатником аліментів. Загальний розмір заборгованості станом на 01 вересня 2023 року становить 41 159,39 грн.

На думку позивача, факт підтвердженого злісного багаторічного ухилення від сплати аліментів є не тільки підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а і має ознаки вчинення відповідачем правопорушення, передбаченого статтею 164 Кримінального кодексу України.

За таких обставин позивач просить позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1-3).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 вересня 2023 року справу передано за підсудністю до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (а.с. 24-25, 57).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2023 року дану цивільну справу розподілено для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 33-34).

Ухвалою суду від 21 листопада 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін (а.с. 35-37).

03 червня 2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Рудої Х.Д. надійшов відзив на позовну заяву.

У даному відзиві відповідач зазначає, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідач вказує, що у позовній заяві зазначено, що відповідач повністю самоусунувся від будь-якого спілкування зі своєю малолітньою дитиною. З вказаним твердженням відповідач абсолютно не погоджується, оскільки він любить свою дитину і бажає бачитись і спілкуватися з нею, а також утримувати її та в подальшому буде брати активну участь у її вихованні.

У відповідача є бажання спілкуватися з сином, проте у зв`язку з перебуванням за кордоном наразі він не має можливості безпосередньо спілкуватися з сином та опікуватися ним.

Крім цього, відповідач зауважує, що протягом тривалого часу відповідач намагається встановити зв`язок з дитиною через позивачку, однак остання ігнорує його звернення та фактично перешкоджає будь-якому контакту з дитиною. Про зміну імені дитини позивачка не повідомляла відповідача і він про це дізнався взагалі випадково.

Позивачка впродовж тривалого часу виключно негативно ставиться до відповідача та переносить цей негатив у взаємини батька з дитиною.

Після виїзду відповідача за межі України, він втратив зв`язок із сином, оскільки позивачка забороняє йому спілкуватись з ним. Також відповідачу не була відома фактична адреса проживання позивачки із сином, у зв`язку з чим він не мав можливості здійснювати переказ аліментів.

Разом з тим, наразі відповідач почав погашати заборгованість зі сплати аліментів на утримання свого сина.

Щодо відповідача ніколи не було відкрито жодного кримінального провадження за статтею 164 Кримінального кодексу Україні. До того ж зараз відповідач сплачує аліменти на утримання своєї дитини та не відмовляється у подальшому виконувати свій обов`язок із утримання дитини.

Перебуваючи у Польщі, відповідач був призначений тимчасовим опікуном неповнолітньої громадянки України, що позитивно характеризує відповідача і свідчить про те, що він дійсно любить дітей.

Відповідач бажає продовжувати спілкуватися зі своїм сином та вважає, що відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав, тому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 105-107).

08 липня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Головатюк І.М. надав до суду пояснення, в яких зазначає, що відповідач доволі тривалий період часу не проявляв ініціативи в налагодженні будь-яких зв`язків із сином, не цікавився його успіхами чи потребами, не забезпечував достатньої батьківської турботи та підтримки. Факт ігнорування та ухилення від виконання батьківських обов`язків підтверджується зокрема зверненням позивачкою до суду із метою визначення розміру аліментів на утримання малолітньої спільної дитини, які не виплачувались у визначений строк відповідачем, що призвело до наявності заборгованості зі сплати аліментів, що підкреслюють незацікавленість батька в забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Посилання відповідача па те, що він як батько позбавлений можливості забезпечити спілкування та виховання дитини, оскільки тривалий час проживає за межами території України не може бути підставою для відмови у задоволені позовних вимог, оскільки виконання батьківських обов`язків не вимагає від відповідача постійного проживання на території України, а також питання спілкування між сином та батьком не можна ставити в залежність від доходу останнього.

Представник позивача зазначає, що відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 Сімейного кодексу України.

При цьому такі життєві умови були обрані відповідачем після народження сина, перебуваючи па значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

Відповідач протягом тривалого часу проживає за межами України, відповідно, протягом даного періоду не брав та станом на сьогодні не бере участі у вихованні дитини,

Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

За таких обставин представник позивача просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 140-145).

Ухвалою суду від 29 липня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с. 138-140).

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , надаючи пояснення в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивачки адвокат Головатюк І.М. у судовому засіданні просив про задоволення позову у повному обсязі, пояснив, що незважаючи на наявність судового рішення, яким відмовлено у позбавлені батьківських прав ОСОБА_2 , відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина.

Відповідач ОСОБА_2 , надаючи пояснення у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснив, що бажає приймати участь у вихованні сина та виконувати свої батьківські обов`язки, проте мати дитини постійно створювала йому перешкоди у спілкуванні.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Руда Х.Д. у судовому засіданні підтримала позицію відповідача, надавши судові відповідні пояснення, категорично заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву, просила суд відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації не з`явився, попередньо до суду подана заява, в якій просить про розгляд справи у відсутності представника третьої особи та прийняти законне рішення в інтересах дитини (а.с. 59).

Суд, вислухавши учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 (а.с. 5).

Згідно довідки Школи І-ІІІ ступенів № 231 Оболонського району м. Києва від 12 вересня 2023 року № 09-03/83, батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 4-Б класу, ОСОБА_2 за період навчання сина у школі не цікавився навчанням, успішністю та поведінкою дитини в школі, жодного разу не приводив сина до школи та не забирав його додому, не відвідував батьківські збори, не брав участі в класних чи загальношкільних заходах, не контактував з педагогічними працівниками школи (а.с. 8).

З інформаційної довідки про роботу з психологом з малолітнім ОСОБА_3 , складеної 05 вересня 2023 року Оболонським районним у місті Києві центром соціальних служб, вбачається, що хлопчик взагалі не знає свого біологічного батька і своїм батьком вважає чоловіка матері ( ОСОБА_6 ), якого називає батьком, і іншого батька йому взагалі не потрібно. ОСОБА_3 дуже прив`язаний до ОСОБА_6 та до матері, їх він вважає своєю сім`єю (а.с. 9).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, загальний розмір заборгованості згідно виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва № 756/10331/17 від 27 жовтня 2017 року станом на 01 вересня 2023 року становить 41 151,36 грн (а.с. 10-11).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року по справі № 756/10331/17, провадження №2/756/4502/17, що набрало законної сили 22 жовтня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, зміну імені дитини задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень щомісячно, починаючи стягнення з 02 серпня 2017 року і до повноліття дитини. Внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 2130 від 19 вересня 2014 року, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції в м. Києві, виправивши власне ім`я дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 12-17).

Згідно висновку від 29 грудня 2023 року, Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування рекомендує суду позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 60-62).

Відповідно до копій квитанцій, 13 травня 2024 року ОСОБА_2 сплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 1600,00 грн, 25 червня 2024 року - 1600,00 грн (а.с.111-112, 130-131).

Постановою районного суду для Варшави-Волі у Варшаві, VІ Сімейний відділ та відділ неповнолітніх постановлено встановити для неповнолітньої громадянки ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасового опікуна; обов`язки тимчасового опікуна доручено ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 113-114).

Згідно листа Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 виїжджав за межі України 08 березня 2019 року, в`їзд - 13 березня 2019 року, виїзд - 21 вересня 2020 року, в`їзд -24 грудня 2020 року, виїзд - 10 січня 2021 року (а.с. 132).

Відповідачем надано фотокопії, де він знаходиться з сином (а.с. 196-197).

Згідно частини першої-другої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно частини третьої статті 51 Конституції України, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частина четверта статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У відповідності до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із частиною другою та частиною четвертою статті 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 Сімейного кодексу України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Позивачка, звертаючись до суду з позовною вимогою про позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина, посилалась на невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Частиною четвертою статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої-шостої статті 19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд оцінює висновок органу опіки та піклування у сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи. Відтак, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Так, в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування, в якому повідомлено про прийняття комісією рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд зазначає, що у ньому не наведено жодних обґрунтованих аргументів та обставин, які свідчать про доцільність застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, що свідчить про фактичну необ`єктивність та певну упередженість при наданні відповідного висновку.

За таких обставин суд вважає, що висновок органу опіки і піклування не базується на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які мають істотне значення, а тому відповідно до частини шостої статті 19 Сімейного кодексу України суд може не погодитися з ним.

Суд при вирішенні даної справи також враховує рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц, вказано, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо застосування до відповідача ОСОБА_2 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, у тому числі за період після прийняття 11 жовтня 2017 року рішення судом.

При цьому, навіть незнання дитини про свого рідного біологічного батька, що призвело до зменшення, а згодом повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення, в даному конкретному випадку батьком від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не його особистою волею.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком позивач, не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь в її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Також суд зазначає, що несплата аліментів, наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Крім того, суд також вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

У силу статті 9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка батька відносно своєї дитини свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки.

У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Натомість, з пояснень відповідача у судовому засіданні встановлено, що він від виконання своїх батьківських обов`язків не відмовляється та робить спроби поспілкуватись і провести час разом з сином.

Після припинення сімейних стосунків між позивачем та відповідачем виникли неприязні стосунки, мати .

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивачка часто створювала перешкоди у спілкуванні батька з сином, не повідомляючи останнього про наявність рідного (біологічного) батька та повністю уникаючи спілкування відповідача з дитиною.

Суд вважає, що незнання дитиною свого батька викликана впливом матері, позивачки, яка свідомо відстороняє відповідача від дитини, надаючи можливість виконувати батьківські обов`язки своєму чоловікові.

Відтак, на переконання суду, батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, а тому позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

За результатами оцінки наданих сторонами доказів і їх особистих пояснень в судовому засіданні, суд доходить висновку, що відсутність спілкування батька з сином і неприйняття ним участі у його вихованні викликано кількома причинами, основною з яких є тяжкі відносини, які склалися між сторонами на ґрунті взаємних образ і звинувачень.

Крім того, суд вважає, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього.

Згідно вимог статей 76, 77, 79, 80 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частини першої, шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що письмові докази, наявні в матеріалах справи не містять відомостей про винну поведінку відповідача та під час розгляду справи не встановлено свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування такого крайнього заходу впливу на батька, як позбавлення його батьківських прав.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи про те, що він бажає спілкуватися зі своєю дитиною. Така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з сином.

Наявні в матеріалах справи докази вказують на помилки у вихованні та недостатню участь батька у житті дитини, однак не можуть слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав.

Також можливість виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків підтверджується також тим, що постановою польського районного суду постановлено встановити для неповнолітньої громадянки ОСОБА_8 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тимчасового опікуна, обов`язки якого доручено ОСОБА_9 .

За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв`язків з сім`єю, в тому числі і з біологічним батьком, крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки судом не встановлено винної поведінки відповідача.

Оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, суд не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених останньою судових витрат в порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 51 Конституції України, ст.ст. 19, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37371727, місцезнаходження: м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, буд. 2д.

Повний текст рішення складено 21 березня 2025 року.

Суддя Мелещенко Л.В.