Рішення № 125991120, 13.03.2025, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2941/25

Справа №754/1692/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судового засідання Нагорної М.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС» про стягнення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС» про стягнення безпідставно набутих коштів. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 12.06.2021 року приватним нотаріусом Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис нотаріуса № 84289 про стягнення у безспірному порядку з позивача на користь ТОВ «ДОРІ ФІНАНС» заборгованість за споживчим кредитним договором № 0506480295 від 15.05.2019 року, укладеного між позивачем та первісним кредитором ТОВ «ІНФІНАНС» у розмірі 42 621,71 грн..На підставі вказаного виконавчого напису, відповідач звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І.П. та пред`явив його до виконання.31.08.2021 року приватним виконавцем Голяченком І.П. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.Разом з тим, у подальшому позивачем був поданий позов до Деснянського районного суду м. Києва про визнання вище вказаного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2024 року позовні вимоги було задоволено, визнано виконавчий напис, на підставі якого були стягнені кошти на користь відповідача (стягувана), таким, що не підлягає виконанню. Дане рішення суду відповідачем в апеляційній інстанції не оскаржувалось та набрало законної сили. Таким чином, виконавчий документ на підставі якого виконавцем було стягнено з позивача кошти, визнано таким, що не підлягає виконанню. Виконавче провадження закінчене і як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження, залишок нестягненої суми за виконавчим документом 9 479, 30 грн., отже 42 621,71 грн. (сума загальна боргу за виконавчим написом) - 9 479, 30 грн. = 33 142, 00 грн., кошти які відповідач має повернути позивачеві.На підставі викладеного, позивач вимушений був звернутися до суду.

Ухвалою від 03.02.2025 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Разом з цим учасникам справи було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі та направлено відповідачу копії позовної заяви з додатками та встановлено для учасників строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

Позивач та його представник у судове засідання не прибули, на адресу суду направили клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та його представника.

Представник відповідача за викликом суду не прибув, повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду, що підтверджується рекомендованим повідомленням, яке повернулось на адресу суду як отримано.

За даних обставин суд приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомлявся судом про розгляд справи.

Відповідно до положень ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що у справі достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважав за можливе розглянути справу без участі відповідача на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та, враховуючи положення ст.ст. 280-281 ЦПК України постановити заочне рішення у справі.

Дослідивши зібрані в справі письмові докази, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача з огляду на наступне.

Згідно зі ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом, 12.06.2021 року приватним нотаріусом Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис нотаріуса № 84289 про стягнення у безспірному порядку з позивача на користь ТОВ «ДОРІ ФІНАНС» заборгованість за споживчим кредитним договором № 0506480295 від 15.05.2019 року, укладеного між позивачем та первісним кредитором ТОВ «ІНФІНАНС» у розмірі 42 621,71 грн..

31.08.2021 року приватним виконавцем Голяченком І.П. було ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вище зазначеного виконавчого документа та під час здійснення виконавчого провадження виконавцем були стягнуті з кошти з позивача.

У подальшому, позивачем був поданий позов до Деснянського районного суду м. Києва про визнання вище вказаного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Згідно із рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.10.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц, від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17 та від 08.09.2021 у справі 201/6498/20).

Виходячи з аналізу зазначених норм та враховуючи вказані висновки Верховного Суду, відповідно до п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Дослідивши письмові матеріали справи, надавши оцінку, викладеним позивачем доводам, суд приходить до висновку, що оскільки саме оскаржуваний виконавчий напис №84289 від 12.06.2021 слугував правовою підставою для стягнення з позивача на користь відповідача грошових коштів у сумі 42621,71 грн. то дана сума грошових коштів, за умови визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є безпідставно набутими для відповідача.

Як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження, залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 9 479, 30 грн., отже 42 621,71 грн. (сума загальна боргу за виконавчим написом) - 9 479, 30 грн. = 33 142, 00 грн.

Таким чином, враховуючи той факт, що суд дійшов висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відповідно відпала і правова підстава, за якої відбулося безпідставне стягнення грошових коштів з позивача, що відповідно до зазначених вище положень п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, є підставою стягнення з відповідача вказаної суми набутих грошових коштів.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення кошти у загальному розмірі 33 142, 00 грн. як безпідставно набуті.

Згідно із вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення даної частини позовних вимог.

Що стосується вимог позивача щодо відшкодування понесених судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Частиною першою та другою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно із вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги представником позивача надано суду Договір про надання правової/правничої допомоги №203/25 від 13.01.2025 року;опис надаваємих послуг від 13.01.2025 року до Договору про надання правової/правничої допомоги №203/25 від 13.01.2025 року; квитанція №27864008 від 22.01.2025 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд, проаналізувавши подані стороною позивача докази понесених витрат та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру зазначених витрат, вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, відповідно до якої з відповідача ТОВ «ДОРІ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., розмір яких на думку суду, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та не суперечить принципу розподілу таких витрат.

З огляду на вище викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211, 20 грн., від сплати якого позивач був звільнений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 89, 95, 258-259, 263 - 265, 354, 444, 445 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 1212 ЦК України, ст.333 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС» про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти розмірі 33 142,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс» на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Дані позивача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Дані відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 5, офіс 202 Код ЄДРПОУ:44353633).

Повний текст рішення суду виготовлено 20.03.2025.

Суддя: Т.А.Зотько