Рішення № 125979054, 14.03.2025, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/704/25

Справа №754/12292/24

РІШЕННЯ

Іменем України

14 березня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Кирилов А.

в судовому розгляді приймали участь: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Ушакової Т.Є.

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі - продажу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» (м. Київ, вул. Червоноткацька, 87, офіс 11) про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі - продажу. Ціна позову - 684988 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» було укладено попередній договір купівлі - продажу квартири від 10 червня 2021 року, згідно зі змістом якого сторони зобов`язалися протягом другого кварталу 2024 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири з характеристиками, які вказані в п. 1.4. цього Попереднього договору: Однокімнатна квартира загальною площею 41.93 кв.м, будівельний номер квартири АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3 . попередній договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Ляхар О.M., та зареєстровано в реєстрі за №382. Відповідно до пункту 1.2.1. Попереднього договору продовження терміну для укладання договору купівлі-продажу допускається додатковим погодженням питання між Сторонами, яке має бути оформлено відповідним нотаріально посвідченим договором. Всі витрати, пов`язані з укладанням такого договору несе Сторона, з вини якої склалася затримка підписання основного договору купівлі-продажу. Станом на день звернення до суду з позовом 15.08.2024 року договір купівлі-продажу квартири не укладений з вини ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД». Про продовження терміну для укладання договору купівлі-продажу Позивачу зі сторони ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» в порядку, передбаченому п. 1.2.1. Попереднього договору, повідомлень не надходило. Пунктом 2.1. Попереднього договору передбачено, що продаж зазначеного майна буде вчинено за ціною 809 585,00 грн. Пунктом 2.7. Попереднього договору передбачено, що в разі, якщо укладення та нотаріальне посвідчення Основного договору в строк до закінчення другого календарного кварталу 2024 року та на умовах, передбачених цим Попереднім договором, стане неможливим з вини Сторони-1 (ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД». Сторона-1 зобов`язується повернути Стороні-2 (Позивачу) суму отриманої оплати за об`єкт в розмірі 809 585.00 грн. Згідно з пунктом 3.1.3. Сторона-1 (ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД») зобов`язується не змінювати в односторонньому порядку строк (термін) укладання та нотаріального посвідчення Основного договору та умови продажу об`єкту, зокрема ціни Основного договору. Пунктом 4.6. Попереднього договору встановлено, що зміни та доповнення до цього Договору 6улуть вважатися чинним, якщо вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками Сторін та нотаріально посвідчені у встановленому законодавством порядку. Пунктом 2.2. Попереднього договору передбачається отримання коштів за Попереднім договором в будь-який спосіб оплати. За весь час з дати укладення Попереднього договору Позивачем було сплачено суму коштів у розмірі 684 988,00 (шістсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. Сплата платежів Позивачем на рахунок ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» підтверджується відповідними платіжними квитанціями, які подаються до суду разом з позовом у якості доказів про сплату Позивачем платежів на загальну суму 684 988,00 грн.: 18.06.2021 року 379700,00 (триста сімдесят дев`ять тисяч сімсот) гривень; 18.06.2021 року у розмірі 20288,00 (двадцять тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень; 08.07.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 13.08.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 15.09.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 18.10.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 11.11.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 16.12.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 11.01.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 17.02.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 18.03.2022 року у розмірі 4000,00 (чотири тисячі) гривень; 18.05.2022 року у розмірі 18800,00 (вісімнадцять тисяч вісімсот) гривень; 15.06.2022 року у розмірі 22800,00 (двадцять дві тисячі вісімсот) гривень; 16.08.2022 року у розмірі 22800,00 (двадцять дві тисячі вісімсот) гривень; 22.09.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 14.10.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 21.11.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 29.12.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 20.01.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 17.02.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 17.03.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 28.04.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 19.07.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 18.08.2023 року у розмірі 22800,00 (двадцять дві тисячі вісімсот) гривень. Будь-які листи про розірвання Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 10.06.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Ляхар О.М., та зареєстрованого в реєстрі за №382, як і листів-повідомлень про продовження терміну для укладання Основного договору купівлі-продажу Позивачу зі сторони ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» не надходили. У зв`язку з тим, що в строк до 30.06.2024 року між Позивачем та ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» не було укладено Основний договір купівлі-продажу квартири за умовами Попереднього договору від 10.06.2021 року з вини ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД», керуючись пунктом 2.7. Попереднього договору - Сторона-1 (ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД») зобов`язана повернути Стороні-2 (Позивачу) суму фактично отриманої оплати за об`єкт в розмірі 684 988.00 (шістсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. З 01 липня 2024 року грошове зобов`язання ТОВ «Гарант Житло Буд» перед Позивачем є простроченим, а розмір заборгованості ТОВ «Гарант Житло Буд» перед ОСОБА_2 (Позивачем) становить 684988.00 грн. Відповідно до п.2.8. Попереднього договору Сторона-1 за порушення строків підписання Основного договору має сплачувати іншій Стороні пеню в розмірі 0,01% від ціни Об`єкту за кожен день прострочення починаючи з 10 дня затримки.

Розрахунок пені відповідно до п.2.8. Попереднього договору: Період розрахунку: з 10.07.2024 року по 15.08.2024 року - 37 днів [Проценти] = 809 585,00 грн. (сума боргу) х 0,010% (процентна ставка) / 100% х 37 (кількість днів) = 2 995,46 грн. Розрахунок 3% річних за ст. 625 ЦК України: Період розрахунку: з 01.07.2024 року по 15.08.2024 року - 46 днів [Проценти] = 684 988,00 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 46 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 2 582,74 грн.

Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 684 988,00 гривень, в тому числі пені за прострочення підписання Основного договору у розмірі - 2 995,46 гри., та компенсації 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України у розмірі - 2 582,74 грн. та стягнути з Відповідача на користь Позивача понесені судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року провадження у справі було відкрито, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву. Поданий відзив був прийнятий до розгляду 03.10.2024 року.

У поданому відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволення вимог позову посилаючись на наступні обставини.

Як зазначено у позовній заяві та відображено у доданих позивачем документах, 10.06.2021 р. між позивачем та відповідачем укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляхар О. М. та зареєстрований в реєстрі за номером 382. Відповідно до умов даного Попереднього договору, сторони зобов`язалися в майбутньому укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири протягом другого кварталу 2024 року (п. 1.1), продовження терміну для укладення основного договору купівлі-продажу допускається додатковим погодженням між сторонами, яке має бути оформлено відповідним нотаріально посвідченим договором (п. 1.2.1); вартість квартири визначена сторонами у розмірі 809585,00 грн. (п. 2.1.); істотною умовою укладення основного договору є факт повного розрахунку та відсутність з цього питання будь-яких претензій, що підтверджується довідкою про фактичне здійснення розрахунку між сторонами та сплати позивачкою суми за купівлю квартири (п. 2.2); пунктом 2.8. Попереднього договору, на який посилається позивачка, встановлено пеню за порушення строків підписання основного договору у розмірі 0,01 % від ціни об`єкту (квартири); питання про вину сторони в неукладенні основного договору визначається відповідно до п. 2.10. на підставі офіційної відмови нотаріуса в посвідченні договору. Таким чином, обов`язковою умовою для укладення основного договору є повний розрахунок за квартиру, підтверджений відповідною довідкою, до завершення другого кварталу 2024 року (тобто, до 30.06.2024 р. включно). Як підтверджується позивачкою у позовній заяві, до завершення другого кварталу 2024 року (тобто, до 30.06.2024 р. включно) кошти на купівлю квартири внесені нею частково, у розмірі 684988,00 грн. Позивачкою не було сплачено повну вартість квартири та не було отримано довідку про фактичне здійснення розрахунку між сторонами та сплати повної суми за купівлю квартири згідно п. 2.2. Попереднього договору. Факт нездійснення позивачкою повної оплати за квартиру також був достовірно відомий відповідачу. Позивачка не зверталася до відповідача з пропозиціями щодо продовження терміну для укладення основного договору купівлі-продажу згідно п. 1.2.1. Попереднього договору для забезпечення можливості внесення повної вартості квартири. Також, позивачкою не було направлено відповідачу пропозицію про укладення основного договору (в порядку частини третьої статті 635 ЦК України). Отже, у відповідача не було підстав передбачити готовність і бажання позивачки укласти основний договір. Більше того, позивачка направила відповідачу заяву-повідомлення від 15.04.2024 р., у якій просила погодити умови розірвання Попереднього договору та питання повернення внесених коштів. Усі вищезазначені обставини однозначно свідчили про відсутність у позивачки зацікавленості в укладенні основного договору. Тому, відповідно до частини третьої ст. 635 ЦК України, зобов`язання відповідача щодо укладення основного договору припинилося (перестало існувати). Відносно ж вимоги про повернення внесених позивачкою коштів слід керуватися тими домовленостями, які обумовлені сторонами (позивачкою та відповідачем) в укладених ними документах (угодах) саме в питанні внесення та повернення коштів. Попереднім договором (пунктом 2.7.) визначено порядок повернення внесених коштів у випадку неможливості укладення основного договору з вини відповідача. В цьому разі сторонами погоджено, що повернення коштів здійснюється після укладення ТОВ «Гарант Житло Буд» нового попереднього договору з третьою особою щодо об`єкту (квартири), але не пізніше 1 (одного року) з дати розірвання Договору. Порядок повернення коштів при неукладенні договору без вини відповідача Попереднім договором не визначений. В той же час, між позивачкою та відповідачем одночасно з Попереднім договором, 10 червня 2021 року, було укладено письмовий Договір про забезпечення виконання зобов`язань № 252 (далі - Договір забезпечення). Про даний Договір позивачка змовчала з незрозумілих причин, тоді як його умови стосуються предмету спору. Договором забезпечення обумовлено, серед іншого, порядок сплати та повернення коштів, які вносяться у забезпечення виконання зобов`язань позивачки за Попереднім договором. Так, пунктом 2.4. Договору забезпечення підтверджено, що укладення основного договору можливе лише за умови повної сплати коштів позивачкою; пунктами 3.1.2., 4.1. визначено право відповідача відмовитися в односторонньому порядку від виконання цього договору та розірвати договір у випадку порушення позивачкою умов оплати; пунктом 4.3. визначено порядок повернення коштів у разі такого розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку з вини позивачки, а саме: за винятком суми коштів у розмірі 5 % від загальної вартості об`єкту та після укладення відповідачем нового Попереднього договору з третьою особою та повної оплати такою третьою особою суми коштів за квартиру, але не пізніше 1 (одного року) з дати розірвання Договору. Датою розірвання договору при цьому згідно п. 4.3. є дата направлення відповідного повідомлення. За правилами частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Немає жодних підстав ігнорувати ті домовленості сторін, які були ними визначені в укладених між ними угодах. У зв`язку з порушенням позивачкою умов оплати вартості об`єкту (квартири), 25 червня 2024 року відповідачем було направлено позивачці повідомлення про розірвання Договору забезпечення з роз`ясненням порядку повернення внесених нею коштів, визначеного угодою сторін. Дане повідомлення було отримано позивачкою 12.07.2024 р. (за даними трекінгу поштового відправлення - вручено особисто). Отже, повернення внесених позивачкою коштів має бути здійснено відповідачем в порядку, передбаченому п. 4.3. Договору забезпечення, у строк до 24 червня 2025 року. З огляду на викладене, станом на дату звернення позивачки із позовом строк повернення внесених нею коштів не настав. Крім того, дана обставина була повністю зрозуміла позивачці на момент направлення нею відповідачу заяви-повідомлення від 15.04.2024 р. (про яку згадувалося вище), оскільки в даній заяві вона підтверджує застосування п. 4.3. Договору забезпечення до порядку повернення їй внесених коштів. З огляду на це, немає жодних підстав вважати зобов`язання з повернення коштів простроченим, основна позовна вимога про повернення коштів є безпідставною. Що стосується пені, то слід зазначити, що пеня відповідно до п. 2.8. Попереднього договору визначена за порушення строків підписання основного договору (за немайнове зобов`язання), а не строків повернення коштів. Також, як слідує з матеріалів позовної заяви і наскільки відомо відповідачу, офіційна відмова нотаріуса у посвідченні основного договору саме з вини відповідача відсутня. Тому, жодних підстав для застосування до відповідача пені немає. Крім того, підстав для застосування ст. 625 ЦК України також абсолютно немає, оскільки, як було доведено вище, факт прострочення грошового зобов`язання відповідача перед позивачкою відсутній.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року підготовче провадження у справу було закрито, справу призначено до судового розгляду.

Протягом підготовчого/судового розгляду справи представник позивача вимоги позову підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» було укладено попередній договір купівлі - продажу квартири від 10 червня 2021 року, згідно зі змістом якого сторони зобов`язалися протягом другого кварталу 2024 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири з характеристиками, які вказані в п. 1.4. цього Попереднього договору: Однокімнатна квартира загальною площею 41.93 кв.м, будівельний номер квартири АДРЕСА_2 на АДРЕСА_3 . Попередній договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Ляхар О.M., та зареєстровано в реєстрі за № 382.

Відповідно до пункту 1.2.1. Попереднього договору продовження терміну для укладання договору купівлі-продажу допускається додатковим погодженням питання між Сторонами, яке має бути оформлено відповідним нотаріально посвідченим договором. Всі витрати, пов`язані з укладанням такого договору несе Сторона, з вини якої склалася затримка підписання основного договору купівлі-продажу.

Пунктом 2.1. Попереднього договору передбачено, що продаж зазначеного майна буде вчинено за ціною 809 585,00 грн.

Пунктом 2.7. Попереднього договору передбачено, що в разі, якщо укладення та нотаріальне посвідчення Основного договору в строк до закінчення другого календарного кварталу 2024 року та на умовах, передбачених цим Попереднім договором, стане неможливим з вини Сторони-1 (ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД». Сторона-1 зобов`язується повернути Стороні-2 (Позивачу) суму отриманої оплати за об`єкт в розмірі 809 585.00 грн.

Згідно з пунктом 3.1.3. Сторона-1 (ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД») зобов`язується не змінювати в односторонньому порядку строк (термін) укладання та нотаріального посвідчення Основного договору та умови продажу об`єкту, зокрема ціни Основного договору.

Пунктом 2.2. Попереднього договору передбачається отримання коштів за Попереднім договором в будь-який спосіб оплати.

За весь час з дати укладення Попереднього договору Позивачем було сплачено суму коштів у розмірі 684 988,00 (шістсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім) грн. Сплата платежів Позивачем на рахунок ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» підтверджується відповідними платіжними квитанціями, які подаються до суду разом з позовом у якості доказів про сплату Позивачем платежів на загальну суму 684 988,00 грн.: 18.06.2021 року 379700,00 (триста сімдесят дев`ять тисяч сімсот) гривень; 18.06.2021 року у розмірі 20288,00 (двадцять тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень; 08.07.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 13.08.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 15.09.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 18.10.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 11.11.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 16.12.2021 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 11.01.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 17.02.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 18.03.2022 року у розмірі 4000,00 (чотири тисячі) гривень; 18.05.2022 року у розмірі 18800,00 (вісімнадцять тисяч вісімсот) гривень; 15.06.2022 року у розмірі 22800,00 (двадцять дві тисячі вісімсот) гривень; 16.08.2022 року у розмірі 22800,00 (двадцять дві тисячі вісімсот) гривень; 22.09.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 14.10.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 21.11.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 29.12.2022 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 20.01.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 17.02.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 17.03.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 28.04.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 19.07.2023 року у розмірі 11400,00 (одинадцять тисяч чотириста) гривень; 18.08.2023 року у розмірі 22800,00 (двадцять дві тисячі вісімсот) гривень.

Сума сплачених позивачем коштів на виконання вимог Попереднього договору стороною відповідача оспорена не була.

Між позивачкою та відповідачем одночасно з Попереднім договором, 10 червня 2021 року, було укладено письмовий Договір про забезпечення виконання зобов`язань № 252.

Предметом даного Договору про забезпечення виконання зобов`язань № 252 від 10 червня 2021 року сторонами було визначено, що для підтвердження зобов`язань, що виникли у Сторін згідно з Попереднім договором щодо укладення договору купівлі - продажу та забезпечення виконання такої зобов`язань, Сторона 2 сплачує Стороні 1 суму грошових коштів, розмір, порядок та умови сплати якої встановлюється розділом 2 цього Договору…..

Пунктом 2.4. Договору забезпечення підтверджено, що укладення основного договору можливе лише за умови повної сплати коштів позивачкою.

Пунктами 3.1.2., 4.1. визначено право відповідача відмовитися в односторонньому порядку від виконання цього договору та розірвати договір у випадку порушення позивачкою умов оплати.

Пунктом 4.3. визначено порядок повернення коштів у разі такого розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку з вини позивачки, а саме: за винятком суми коштів у розмірі 5 % від загальної вартості об`єкту та після укладення відповідачем нового Попереднього договору з третьою особою та повної оплати такою третьою особою суми коштів за квартиру, але не пізніше 1 (одного року) з дати розірвання Договору. Договір є розірваним з дати направлення такого повідомлення Стороні -2 і підписання Сторонами будь - яких інших документів щодо розірвання даного Договору не є необхідним.

Отже, зважаючи на предмет та умови, Договір про забезпечення виконання зобов`язань № 252 від 10 червня 2021 року є доповненням до Попереднього договору від 10 червня 2021 року укладеного між сторонами.

Дану обставину не оспорювали сторони даних договорів і у суду немає підстав вважати Договір про забезпечення виконання зобов`язань № 252 від 10 червня 2021 року окремим договором, непов`язаним з Попереднім договором від 10 червня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Станом на день винесення судового рішення договір купівлі-продажу квартири, за попереднім договором купівлі - продажу квартири від 10 червня 2021 року не укладений.

Про продовження терміну для укладання договору купівлі-продажу Позивачу зі сторони ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» в порядку, передбаченому п. 1.2.1. Попереднього договору, повідомлень не надходило.

Дана обставина також, не спростовувалась стороною відповідача.

Натомість, 25 червня 2024 року ТОВ «ГАРАНТ ЖИТЛО БУД» направило на адресу позивача повідомлення про розірвання Договору про забезпечення виконання зобов`язань № 252 від 10 червня 2021 року.

Згідно ст. 509 ЦК України, Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 525 ЦК України, Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.

Згідно ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Будь-які платежі на підтвердження зобов`язання за попереднім договором щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості, а також встановлення інших фінансових зобов`язань сторін, крім штрафних санкцій, за попереднім договором купівлі-продажу.

З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму сплачених коштів за Попереднім договором в розмірі 684988 гривень.

Суд вважає безпідставним посилання представника відповідача на передчасність вимог та п. 2.4 Договору про забезпечення виконання зобов`язання № 252 від 10 червня 2021 року, зважаючи на наступне.

Договір про забезпечення виконання зобов`язань № 252 від 10 червня 2021 року є доповненням до Попереднього договору від 10 червня 2021 року укладеного між сторонами.

Відповідно до п.4.6. Попереднього договору, зміни та доповнення до цього (Попереднього договору від 10 червня 2021 року) будуть вважатися чинними, якщо вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та нотаріально посвідчені у встановленому законом порядку.

Так, відповідно до вимог ст. 635, 657 ЦКУ попередній договір купівлі-продажу квартири має бути укладений у письмовій формі з обов`язковим нотаріальним посвідченням, оскільки основний договір укладається у формі з обов`язковим нотаріальним посвідченням, попередній договір укладається у формі, встановлений для основного договору.

Відповідно до вимог ст.. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В той же час, Договір про забезпечення виконання зобов`язань № 252 від 10 червня 2021 року в супереч вимогам ст. 654 ЦК України та умовам (п.4.6.) Попереднього договору від 10 червня 2021 року був укладений в простій письмовій формі і не був посвідчений нотаріально.

Правова норма ст. 220 ЦКУ застерігає, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, доповнення до Попереднього договору від 10 червня 2021 року, викладені в Договорі про забезпечення виконання зобов`язань № 252 від 10 червня 2021 року є нікчемними.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення коштів за ст. 625 ЦК України, то суд при вирішенні даного питання виходить з наступного.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ІІК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 635 ІІК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.

При цьому відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Умовами попереднього договору сторони погодили наслідки у разі неукладення основного договору як з вини покупця, так і з вини продавця. Такі умови за своєю правовою природою є договірними санкціями за невиконання умов договору.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ст. 610 ПК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч.1 ст.612 ПК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦІС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 НК України, боржник, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 ІІК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана Позивачем з Відповідача сума 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони договору за допущене нею правопорушення.

Нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. А проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-и (провадження № 14-241нс 19) та № 646/14523/15-и (провадження № 14-59ІНСІ8). від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19). від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Згідно з Постановою ОП КГС ВС від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 методика розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції.

Правові підстави для звільнення Відповідача на підставі ст. 617 ЦК України від відповідальності за ст. 625 ПК України за порушення зобов`язання відсутні.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/209 зазначено, що відсутність коштів на виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ПК та ч. 2 ст. 218 ГК та не може вважатися форс-мажором.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним вимогу позову про стягнення трьох відсотків річних за ст.. 625 ЦК України за 46 днів в сумі 2582 гривні 74 копійки.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ІІПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 263 ППК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У судовому засіданні достовірно встановлено і даної обставини в судовому засіданні не заперечував адвокат відповідача, що на час подання позову і вирішення спору судом Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати не видавали відповідачеві сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю, як це передбачено ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, а тому правові підстави для звільнення відповідача на підставі ст. 617 ЦК України від відповідальності за ст. 625 ЦК України за порушення зобов`язання відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, ступінь складності справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявленої вимоги в частині стягнення витрат позивача на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.24, 55, 56, 110, 112, 113, 180-184 Сімейного кодексу України, ст.ст.10,12, 81, 258,263- 266,272,352-354 ЦПК України , суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» про стягнення грошових коштів за попереднім договором купівлі - продажу - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» (м. Київ, вул. Червоноткацька, 87, офіс 11, ЄДРПОУ 41497994) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 687570 гривень 74 копійки.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено протягом 20 березня 2025 року..

Суддя