Рішення № 125972353, 20.03.2025, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 515/911/21

Провадження № 2/513/20/25

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючої судді Рязанової К.Ю., за участю: секретаря судового засідання Филипчук Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку, -

у с т а н о в и в:

22 липня 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» відповідно до якого просила: визнати протиправним та скасувати рішення Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 288-XXXIV від 20 квітня 2005 року «Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,719 га від 21 квітня 2005 року укладений між Лиманською сільською радою та ТОВ «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» та Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку на території курортної зони «Катранка» в межах с.Лиман Татарбунарського району Одеської області. Стягнути з відповідачів в рівних долях можливо понесені нею судові витрати у вигляді витрат на проведення судової земельно-технічної експертизи та за необхідності за надання правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 01 липня 2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 на території бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: с. Лиман Татарбунарського району Одеської області і на момент укладення даного договору ОСОБА_2 був землекористувачем земельної ділянки площею 0,02 га (на якій розташований даний дачний будинок) на підставі Договору тимчасового користування строком на 25 років. Даний Договір був укладений між ОСОБА_2 та Лиманською сільською радою та зареєстрований в Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею від 17 липня 1995 року за № 45. Вказаний Договір не був скасований чи змінений на день вчинення Договору купівлі-продажу, а тому у відповідності до вимог Земельного кодексу та Цивільного кодексу України право користування вказаною земельною ділянкою перейшло до нового власника дачного будинку, тобто відповідно до неї на тих же умовах. Відповідно до рішення Лиманської сільської ради від 25 лютого 1997 року № 45 було вилучено частину земельної ділянки площею 0,2 га, яка була в користуванні бази відпочину «« ІНФОРМАЦІЯ_1 » і загальна площа земельної ділянки з 1,9 га зменшилась відповідно до 1,7 га. У подальшому відповідно до Розпорядження № 158/А-97 від 25 червня 1997 року Татарбунарською районною державною адміністрацією було надано в користування Київському Міжобласному спеціалізованому ремонтно-налагоджувальному товариству земельну ділянку площею 1,7 га, а земельну ділянку площею 0,2 га була передана акціонерам товариства, в тому числі земельна ділянка площею 0,02 га передана ОСОБА_2 (який за вказаній земельній ділянці на законних підставах збудував дачний будинок, який в подальшому продав позивачці). Рішенням Лиманської сільської ради № 32 від 06 червня 1995 року ОСОБА_2 та іншим особам було передано в постійне користування земельна ділянка площею 0,02 га в зоні бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Між ОСОБА_2 та Татарбунарською районною державною адміністрацією 30 липня 1997 року було укладено договір на право користування земельною ділянкою площею 0,02 га для будівництва дачного будинку строком на 25 років. У 2005 році коли ТОВ «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» придбало у Лиманської сільської ради земельну ділянку площею 1,719 га, на якій розташована база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і до вказаної земельної ділянки не повинні були входити земельні ділянки, які були виділені в користуванні окремим громадянам в т.ч. і ОСОБА_2 відповідно до рішень Лиманської сільської ради та Договору на право користування землею від 30 липня 1997 року. Попередній власник дачної ділянки ОСОБА_2 належним чином користувався спірною земельною ділянкою та сплачував відповідно орендну плату. Так, як нею була придбана земельна ділянка, якою користувався ОСОБА_2 , а не ТОВ «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство», то це дві окремі ділянки і вона має законне право на оформлення належним чином технічної документації із землеустрою з присвоєнням вказаній земельній ділянці кадастрового номера та в подальшому оформленням договору оренди або приватизувати вказану ділянку, але при цьому відповідач Лиманська сільська рада їй відмовила в наданні такого рішення. При оскарженні такого рішення було встановлено, що сільська рада правомірно їй відмовила в наданні такого дозволу так, як необхідно було звернутись за дозволом на оформлення технічної документації не до сільської ради, а до Татарбунарської РДА (яка на даний час в стадії ліквідації), що підтверджується рішенням Татарбунарського районного суду від 21 січня 2020 року по справі № 515/194/19. При перевірці управлінням Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держкомзему у Одеській області було встановлено, що при виготовленні проекту із землеустрою для оформлення Договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,719 га помилково було включено частину земельної ділянки на якій розташований придбаний нею у ОСОБА_2 дачний будинок площею 0,02 га. Та було при цьому направлено до Лиманської сільської ради клопотання ГУ Держкомзему у Одеській області про приведення у відповідність з вимогами Українського законодавства прийнятого рішення Лиманської сільської ради від 20 квітня 2005 року «Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території « ІНФОРМАЦІЯ_2 », але так, як сільська рада нічого не зробила, то матеріали були передані до прокуратури Одеської області для вжиття заходів прокурорського реагування. З 2014 року з прокуратури Одеської області вона так і не отримала ніякою відповіді, але з урахуванням рішення Татарбунарського районного суду від 21 січня 2020 року по справі № 515/194/19 вона вирішила звернутись до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з приводу отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою і при цьому їй повідомили, що їй необхідно надати графічні матеріали на земельну ділянку, на яку їй повинні надати дозвіл і тому вона звернулась за допомогою до землевпорядної організації, і при цьому їй повідомили, що її земельна ділянка вже перебуває у власності та їй присвоєно кадастровий номер 5125082700:02:002:0758 площею 0,0177 га, і тому їй дозвіл на розробку технічної документації не зможуть надати. Тому необхідно спочатку скасувати право власності на вказану земельну ділянку, яке зареєстроване за іншою особою та визнати неправомірним рішення Лиманської сільської ради № 288-XXXIV від 20 квітня 2005 року «Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Факт того, що придбаний нею дачний будинок АДРЕСА_1 не входив до права власності на нерухоме майно ТОВ «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02 грудня 2011 року де є точний перерахунок будівель, які належать ТОВ, а тому і викупити земельну ділянку на якій розташований її дачний будинок відповідач не мав права так, як і сільська рада не могла продати земельну ділянку на якій розміщено приватна власність. На момент продажу земельної ділянки дачний будинок належав ОСОБА_2 , але про те, що земельна ділянка була продана ні йому ні їй, як покупцю не могло бути відомо. Про це вона дізналась коли почала звертатись до відповідача із заявами про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та після того, як звернулась до Держгеокадастру для перевірки правильності вчинення Договору купівлі-продажу земельної ділянки. Так, як відповідачам було направлено офіційну вимоги Держгеокадастру щодо усунення виявлених недоліків та тривалих судових розглядів судових спорів під час яких вона отримала відповідну інформацію щодо безпідставного продажу земельної ділянки на якій розміщено її приватний дачний будинок, вона не мала можливості оскаржити рішення Лиманської сільської ради та копія Договору купівлі-продажу земельної ділянки та довідатись про вчинення такої угоди. Крім цього тільки в цьому році при зверненні до землевпорядної організації де їй перевірили інформацію щодо розміщення її земельної ділянки в кадастровій карті України було встановлено, що ця земельна ділянка увійшла до складу проданої земельної ділянки Лиманською сільською радою ТОВ «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство».

У матеріалах справи мається відзив на позовну заяву №1114/02-16 від 31 серпня 2021 року, в якому Лиманський сільський голова В. Резніченко просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , та при вирішенні спору по цивільній справі № 515/911/21 за позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міжобласне спеціальне ремонтно-налагоджувальне товариство» про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку, застосувати строки позовної давності. Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 288-XXXIV від 20 квітня 2005 року «Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території «Катранки», то такі вимоги вже були предметом судового розгляду у рішенні Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 липня 2013 року, що набрало законної сили в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 про скасування рішення сесії Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 288-XXXIV від 20 квітня 2005 року визнання права власності (права користування) на земельну ділянку площею 0,02 га, на якій розташований дачний будинок, а тому задоволенню не підлягають.

03 вересня 2021 року надійшла заява про долучення відзиву від представника ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» адвоката Ковпака О.В. на позовну заяву, відповідно до якого він просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки 04 квітня 2012 року ОСОБА_1 зверталась до Татарбунарського районного суду Одеської області із позовом про скасування рішення сесії Лиманської сільської ради Одеської області №288-ХХХIV від 20 квітня 2005 року визнання права власності (права користування) на земельну ділянку площею 0,02 га, на якій розташовано дачний будинок. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 липня 2013 року, що набрало законної сили 03 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення сесії Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №288 ХХХIV від 20 квітня 2005 року було відмовлено у повному обсязі. Також рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 грудня 2012 року у справі №2-611/1529/12 визнано та виключено з договору купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 , база відпочинку «Жемчужина» від 07 листопада 2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , п.16 цього договору, а саме посилання про підтвердження права ОСОБА_2 на земельну ділянку договором на тимчасове користування від 30 липня 1997 року земельною ділянкою розміром 0,2 га на якій розташований дачний будинок, а в іншій частині позову було відмовлено. Вважає, що позивачкою пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду із вимогою про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосувати строк позовної давності.

17 вересня 2021 року та 08 жовтня 2021 року до Татарбунарського районного суду Одеської області від ОСОБА_1 , надійшли заперечення на відзив.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Розпорядженням в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 листопада 2023 року зазначена цивільна справа передана на розгляд Саратського районного суду Одеської області. Справа надійшла до Саратського районного суду 21 грудня 2023 року.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 27 грудня 2023 року цивільну справу прийнято до провадження, та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження.

Позивачка ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про день, час та місце судового розгляду до суду не прибула, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області будучи належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду до суду не прибув, від голови Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області В. Резніченка надійшла заява про проведення судового засідання без участі їх представника.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міжобласне спеціальне ремонтно-налагоджувальне товариство» адвокат Ковпак О.В. будучи належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явився, просив провести судовий розгляд без його участі та врахувати позицію викладену у його відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У частинах першій та другій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Статтею 13 Конституції України встановлено, земля є об`єктом права власності українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Матеріалами справи встановлено, що з копії договору купівлі-продажу дачного будинку, укладеного 07 листопада 2008 року вбачається, що ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила належний продавцю на праві приватної власності дачний будинок, що знаходиться за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лиман, база відпочинку «Жемчужина».

Відповідно до технічного паспорту на дачний будинок АДРЕСА_1 адреса: база відпочинку Жемчужна, власником дачного будинку якого зазначена ОСОБА_1 , площа будинку 44,8 кв.м.

Відповідно до витягу з державного реєстру правочинів №6721830 від 07 листопада 2008 року, дачний будинок за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лиман, база відпочинку «Жемчужина», відчужено ОСОБА_2 , набувач ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20872386 від 11 листопада 2008 року, будинок дачний, на території бази відпочинку, в минулому в курортній зоні «Катранка», адреса об`єкта АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу №3313/07.11.2008/, форма власності приватна, частка 1/1.

Відповідно до будівельного паспорту на забудівлю земельної ділянки для розміщення дачного будинку: АДРЕСА_2 , забудовником зазначений ОСОБА_2

07 серпня 1997 року Татарбунарською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження про надання дозволу ОСОБА_2 на будівництво дачного будинку.

08 серпня 1997 року Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_2 було видано дозвіл на будівництво дачного будинку. 20 серпня 1997 року складено акт про винос кордонів земельної ділянки в натурі.

Рішенням Лиманської сільської ради № 32 від 06 червня 1995 року ОСОБА_2 надано у постійне користування на правах оренди земельну ділянку в розмірі 0,02 га на базі відпочинку ОСОБА_3 ».

На підставі зазначеного рішення 17 липня 1995 року сільською радою з ОСОБА_2 укладено договір на право тимчасового користування землею площею 0,02 га строком на 50 років.

12 вересня 1988 року між колгоспом «Прикордонник» Татарбунарського району Одеської області та Товариством був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 1,9 га, під будівництво бази відпочинку.

09 квітня 1996 року між Татарбунарською районною державною адміністрацією та Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним управлінням в особі ОСОБА_2 укладений Договір на право тимчасового користування землею, площею 1,9 га, для функціонування бази відпочинку. Строком на 25 років.

Рішенням Лиманської сільської ради від 25 лютого 1997 року було вилучено земельну ділянку, площею 0,20 га, із земель бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і передано громадянам згідно заяв.

Рішенням Лиманської сільської ради народних депутатів №45 вирішено згідно ст. 27 п.1 Земельного Кодексу України відчужити базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального АТ 0,20 га і передати згідно заяв громадянам.

30 липня 1997 року між Татарбунарською райдержадміністрацією та ОСОБА_2 було укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою, площею 0,02 га, під будівництво дачного будинку, строком на 25 років. У договорі відсутні відомості про його державну реєстрацію.

Розпорядженням № 158/А-97 від 25 липня 1997 року Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_2 надано у тимчасове користування земельну ділянку площею 0,02 га із земель водного фонду Приморської, Тузлівської, Лиманської та районної Ради народних депутатів строком на 25 років.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 02 грудня 2011 року вбачається, що КМСРНАТ на праві приватної власності належить майновий комплекс база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 570991351250, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ЕЕО 969492.

Рішенням Лиманської сільської ради 21 сесії 24 скликання від 20 квітня 2005 року №288-ХХІY Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування Б/В «Жемчужина» на території Катранки, вирішено продати Київському міжобласному спеціалізованому ремонтно-налагоджувальному закритому акціонерному товариству у власність земельну ділянку площею 17,190 м.кв, що розташована на території курортної зони Катранка в межах с.Лиман, на затверджених у п.2.3 цього рішення умовах договору купівлі-продажу.

21 квітня 2005 року між Лиманською сільською радою і Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,719 га для розміщення бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с.Лиман, база відпочинку «Жемчужина».

На підставі договору купівлі-продажу від 21 квітня 2005 року Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство, правонаступником якого є ТОВ «КМСРНАТ, 13 березня 2007 року отримало державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,719 га, розташовану на території курортної зони «Катранка» у межах с.Лиман Татарбунарського району Одеської області (цільове призначення якої для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що видно з копії державного акту серії ЯГ № 958929.

Розпорядженням Татарбунарської державної адміністрації Одеської області від 16 квітня 1997 року зупинено рішення Лиманської сільської ради народних депутатів від 21 травня 1996 року №19, від 22 жовтня 1996 року №37, від 25 лютого 1997 року №44 Про надання у дострокову оренду земель в зоні відпочинку Катранка, як такі що суперечать закону України.

Також, в матеріалах справи міститься довідка про вартість основних засобів бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також клопотання №30 від 15 серпня 2011 року, №13 від 31 січня 2014 року на ім`я Голови Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, відповідно до якого проінформовано про необхідність приведення рішення прийнятого Лиманською сільською радою Татарбунарського району Одеської області від 20 квітня 2005 року ХХІV Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування б/в «Жемчужина» на території Катранка.

Відповідно до відповіді Держаної інспекції Сільського господарства України від 11 лютого 2014 року №4-33-6-9/264, від 08 січня 2014 року №Ч-33-6-9/16, ОСОБА_1 повідомлено про скерування клопотання до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про приведення рішення ради у відповідність до вимог законодавства, а також проінформовано про вжиття заходів інспекторського реагування.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 січня 2020 року у позові ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство», про скасування рішення Лиманської сільської ради від 19 жовтня 2016 року № 158-VII та зобов`язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, у задоволені позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року скасовано рішення Саратського районного суду Одеської області від 08 вересня 2015 року, у задоволенні позову Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макухи О.О., ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено. 01 червня 2016 року касаційну скаргу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року залишено без змін.

З плану меж земельної ділянки площею 1,719 га (цільове призначення якої для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (зворот копії державного акту серії ЯГ № 958929) та копії план-схеми бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » дачний будинок № НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , розміщений на території зазначеної бази відпочинку і на земельній ділянці, отриманій ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Жемчужина».

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2013 року, залишено без змін рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 грудня 2012 року, яким позов Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства задоволено частково. Визнано недійсним та виключено з договору купівлі-продажу дачного будинку 9 від 07 листопада 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , п.16 цього договору, а саме посилання про підтвердження права ОСОБА_2 на земельну ділянку договором на тимчасове користування від 30 липня 1997 року земельною ділянкою, розміром 0,02 га, на якій розташований дачний будинок. У інший частині позову відмовлено.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство», Лиманської сільської ради, про визнання права власності, права користування, скасування рішення відмовлено. Зокрема в межах даної справи ОСОБА_1 просила скасувати рішення Лиманської сільської ради №288-ХХІV від 20 квітня 2005 року.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року, скасовано рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 вересня 2013 року по справі за позовом Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ОСОБА_2 , реєстраційної служби Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності на дачний будинок. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства задовольнити частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 22 липня 1998 року на дачний будинок НОМЕР_2 , який розташований в курортній зоні «Катранка» бази відпочинку «Жемчужина», видане на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 2 від 11 травня 1998 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В силу ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановленні вказаними судовими рішеннями доказуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Позивач оскаржує рішення Лиманської сільської ради та правочин, стороною яких вона не була, але, які в силу ч.3 ст.215 ЦК України стосуються її прав та інтересів, посилаючись на те що вона що є користувачем земельної ділянки, яка перейшла у власність відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство». Тобто, спір у цій справі стосується земельної ділянки, на якій розташована будівля, і яка на підставі договору купівля-продажу перейшла у власність відповідача.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц зазначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2021 року за клопотанням позивача у справі призначено судову експертизу, на вирішення якої ставилися питання: чи є накладення між собою земельних ділянок, що перебувають в користуванні ОСОБА_1 та ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство», відповідно до державного акта на права власності на земельну ділянку серії ЯГ № 958929, кадастровий номер 5125082700:02:002:0149, призначеної для експлуатації та обслуговування бази відпочинку «Жемчужина» на території «Катранки» і земельної ділянки кадастровий номер 5125082700:02:002:0758 для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », якщо є, то яка площа накладання?

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Так, за приписами ч.4 ст.139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Згідно з абз. 2 п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання. Якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вносяться обома сторонами порівну. У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що позивача було повідомлено про необхідність здійснення оплати за проведення експертизи.

При з`ясуванні судом причин не здійснення оплати експертизи позивач у своїй заяві від 14 вересня 2022 року зазначила, суду, що вона є інвалідом ІІ групи та просить розглянути інші варіанти проведення земельної експертизи.

Отже, заявивши клопотання про призначення судової експертизи, позивач не вчинила жодних дій для сприяння їх проведенню, заявляючи клопотання про альтернативні способи оплати ОСОБА_1 не клопотала про звільнення від судових витрат - оплати експертизи, не запропонувала інші варіанти проведення експертизи.

Протокольною ухвалою суду від 19 вересня 2024 року явка позивачки ОСОБА_1 визнана судом обов`язковою, однак позивачка у жодне засідання не з`явилась, не повідомляла про причину своє неявки, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи.

Суд вважає за потрібне зазначити, що згідно зі статтею 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року постановленої в межах розгляду справи №658/1141/18.

Відтак позивачем не було вчинено жодних дій щодо підтвердження своєї неплатоспроможності, що давало б суду підстави впевнитися у невиконанні позивачем обов`язку щодо сплати вартості судової експертизи з поважних причин, а також не було запропоновано інші альтернативні варіанти проведення експертизи.

Щодо визнання протиправним та скасування рішення Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 288-XXXIV від 20 квітня 2005 року «Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території «Катранки», та недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд зазначає таке.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 липня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство», Лиманської сільської ради, про визнання права власності, права користування, скасування рішення відмовлено. Зокрема в межах даної справи ОСОБА_1 просила скасувати рішення Лиманської сільської ради №288-ХХІV від 20 квітня 2005 року. Тобто, позивачка вже зверталась до суду із вимогами щодо скасування спірного рішення Лиманської сільської ради від 20 квітня 2005 року, і у скасуванні рішення судом було відмовлено. Відповідно до відомостей вебсторінки Судова влада України дане рішення залишено без змін, апеляційна скарга ухвалою апеляційного суду Одеської області відхиллена, рішення набрало законної сили 03 червня 2014 року.

Крім того, суд повторно звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 та від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 сформулювала вмотивований висновок про те, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20, від 05 липня 2023 року у справі №912/2797/21 (пункти 8.13- 8.15).

Оскаржуване рішення Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 288-XXXIV від 20 квітня 2005 року «Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території « ІНФОРМАЦІЯ_2 » вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради укладено спірний договір та видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

У даному спорі позивач обґрунтовує свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано земельну ділянку, землекористувачем частини якої, площею 0,02 га (на якій розташований даний дачний будинок) є позивач на праві оренди.

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Рішенням Лиманської сільської ради 21 сесії 24 скликання від 20 квітня 2005 року №288-ХХІY Про продаж земельної ділянки призначеної для експлуатації та обслуговування Б/В «Жемчужина» на території Катранки, вирішено продати Київському міжобласному спеціалізованому ремонтно-налагоджувальному закритому акціонерному товариству у власність земельну ділянку площею 17,190 м.кв, що розташована на території курортної зони Катранка в межах с.Лиман, на затверджених у п.2.3 цього рішення умовах договору купівлі-продажу.

21 квітня 2005 року між Лиманською сільською радою і Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,719 га для розміщення бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с.Лиман, база відпочинку «Жемчужина».

Водночас, позивачка є власницею дачного будинку АДРЕСА_1 на території бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: с. Лиман Татарбунарського району Одеської області, та земельна ділянка, на якій розташований дачний будинок, увійшла до складу проданої земельної ділянки Лиманською сільською радою ТОВ «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство».

У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання протиправним рішення органу місцевого самоврядування, яким Лиманською сільською радою передано у власність ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» земельну ділянку площею 1,719 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на дачний будинок).

Позивач мала довести, яка саме частина земельної ділянки, в яких межах накладається на земельну ділянку відповідача. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 441/123/16).

Отже, для вирішення даного спору земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта.

Однак, як вже було зазначено судом у тексті рішення, позивачем не було вчинено жодних дій щодо підтвердження своєї неплатоспроможності, що давало б суду підстави впевнитися у невиконанні позивачем обов`язку щодо сплати вартості судової експертизи з поважних причин, не запропоновано інші варіанти проведення експертизи. Позивач лише надсилала до суду заяви про проведення розгляд справи за її відсутності.

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 22 січня 2025 року № 446/478/19 звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Отже, в межах встановлених обставин та заявлених вимог позивачкою недоведено належними та допустимими доказами, що частина земельної ділянки, користувачем якої є позивач, в яких межах накладається на земельну ділянку відповідача ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство».

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Щодо визнання договору недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,719 га від 21 квітня 2005 року укладеного між Лиманською сільською радою та ТОВ «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство», суд зазначає таке.

Спір у цій справі стосується земельної ділянки площею 0,02 га (на якій розташований даний дачний будинок позивачки) на підставі Договору тимчасового користування строком на 25 років, яка на підставі оспореного договору перейшла у власність до Київського Міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального товариства. У межах даного спору позивачкою поставлено питання щодо законності та обґрунтованості дій Лиманської сільської ради, спрямованих на відчуження земельної ділянки під належним їй нерухомим майном.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 357/8194/19 (провадження № 61-8059св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається: […] суди не врахували, що орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами. Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ТОВ «Агрокомплекс «Узин» у своє тимчасове (строкове) володіння. Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння».

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваного договору недійсним не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція (частина перша статті 216 ЦК України). Відповідно визнання договору щодо відчуження спірної земельної ділянки недійсним не матиме наслідком захист прав позивача, оскільки він не є стороною цього договору, а відповідно до частини першої статті 216 ЦК України вимагати повернення одержаного на виконання правочину можуть лише його сторони.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154). Відповідні висновки щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої та другої статті 216 ЦК України сформульовані також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі №904/192/22, яка була прийнята після звернення з касаційною скаргою у справі).

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору № 05-05-21-01 як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині неможливості застосування односторонньої реституції як такої, що не передбачена нормами законодавства України (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05 липня 2023 року у справі №910/15792/20 (пункт 8.18)).

Отже, викладене свідчить, що контексті спору щодо земельної ділянки, переданої у власність Київському Міжобласному спеціалізованому ремонтно-налагоджувальному товариству, користувачем такої земельної ділянки є особа позивача, а відтак спеціальним способом захисту, є саме витребування тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку відповідача, у разі доведення таких обставин.

Однак, в ході судового розгляду позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами обставини щодо накладення між собою земельних ділянок, що перебувають в користуванні ОСОБА_1 та ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство».

За таких обставин, враховуючи обраний спосіб захисту порушених прав, який є неефективним, а також не підтвердження належними та достатніми доказами обставини щодо накладення між собою земельних ділянок, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, визнання рішення сільської ради, скасування державного акта, суд залишає без задоволення.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (провадження №12-10гс21, пункт 5.38)).

Отже, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає лише позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги. (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 грудня 2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).

Сторона відповідача ТОВ «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» та представник Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області просили застосувати позовну давність, оскільки вважають, що строк звернення із заявленими позивачем вимогами прощенно, оскільки перебіг позовної давності розпочався 11 лютого 2009 року, у зв`язку із чим суд зазначає наступне.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність за ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо позовної давності наведено у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Ураховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у позові за наведених вище обставин, тому підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, тому відповідно до ст.5 ч.1 п.9 Закону України «Про судовий збір» вона звільняється від сплати такого виду судових витрат як судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-13, 17, 18, 76 - 82, 89, 141, 223, 230, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство» про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Судовий збір, який підлягав сплаті при поданні цього позову, віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, 68141, с.Лиман, ву.Героїв України, 47-а Білгород-Дністровського району Одеської області.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське Міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне товариство», ЄДРПОУ 22893286, адреса: 03110, м.Київ, вул.Уляни Громової 3/6.

Повний текст рішення складено 20 березня 2025 року.

Суддя К. Ю. Рязанова