Ухвала суду № 125969342, 19.03.2025, Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 386/419/25

Провадження № 2/386/128/25

УХВАЛА

про передачу справи на розгляд іншому суду

19 березня 2025 року смт. Голованівськ

Суддя Голованівського районного суду Кіровоградської області Гут Ю. О.

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арланд»», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору- приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

встановив:

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , 11.03.2025 звернулась до суду з позовною заявою до до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арланд»», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору- приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Вирішуючи питання про прийняття справи до свого провадження, вивчивши матеріали справи, суд доходить такого висновку.

При зверненні до суду з відповідним позовом позивач повинен дотримуватися вимог закону щодо підсудності розгляду цивільних справ, передбачених главою 2 розділу І ЦПК України.

Поняття підсудності у цивільному судочинстві - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ. Підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

Положеннями статті 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача.

За загальним правилом відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання (частина п`ята, дванадцята статті 30 ЦПК України).

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що за загальним правилом позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим, нормами ЦПК України у справах за позовами про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, передбачена альтернативна підсудність, тобто позивач має право за своїм вибором звернутися з позовом до стягувача за його місцезнаходженням або за місцем виконання.

Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих написів нотаріусів.

Статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено місце виконання рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

У пункті 37 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз`яснено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.

Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів у деяких справах з метою зробити судовий захист їх суб`єктивних прав більш зручним.

Предметом даного позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно застосування положень Закону про захист прав споживачів щодо визначення підсудності справи за місцем реєстрації позивача (споживача) суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного суду у справі № 638/6060/18 від 12 серпня 2020 року.

Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі Закон № 3425-ХІІ) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 87 Закону № 3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі Перелік).

Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до статті 90 Закону № 3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19) Верховний Суд дійшов таких висновків.

Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника.

Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.

При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону № 3425-ХІІ.

При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, якщо позивач не зазначає жодних доводів та не додає доказів того, на які саме потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення позивачем особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, то позов не пов`язаний з порушенням прав споживача.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 638/6060/18 (провадження № 61-2657св/19) зверталась увага, що для застосування статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має бути встановлено, що позов пов`язаний з порушенням прав споживача.

Отже, для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Лише за наведених вище обставин позов може бути пред`явлений за місцем реєстрації позивача як споживача.

Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві зазначена адреса зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання позивача ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді №1189370 від 12.03.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру за вказаними параметри особу позивача не знайдено.

12.03.2025 згідно вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України судом направлено запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, на виконання якого, 19.03..2025 до суду надійшла довідка про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою по АДРЕСА_1 .

Водночас, у позові позивач не зазначає жодних доводів та не додає доказів того, на які саме потреби було надано кредит, зокрема, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення позивачем особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, а відтак позов не пов`язаний з порушенням прав споживача.

Відтак у даному випадку не можна вважати пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг та, відповідно, застосовувати положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, у позові представник позивача не посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів», позов не містить предмету та жодних обставини, які б вказували на порушення її прав позивача як споживача послуг. Позовна заява за своїм змістом та додані до неї документи не містять ані мети отримання коштів на споживчі цілі як споживача, ані будь-яких підстав, які б вказували на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Більше того, матеріали справи також не містять, зокрема кредитного договору, з якого б вбачалося мета отримання кредитних коштів на споживчі цілі, а також самого оскаржуваного виконавчого напису .

Отже, підстав для застосування у даному випадку положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» та визначення підсудності за місцем реєстрації позивача, як споживача, не вбачається.

Між тим, суд також враховує, що предметом даного позову є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, отже позов може бути пред`явлений за правилами альтернативної підсудності за місцем його виконання.

Як свідчать матеріали справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А. про відкриття провадження №62685275 від 30.07.2020 за заявою стягувача ТОВ ФК «АЛАНД», що знаходиться за адресою вул. Саксаганського, буд. 14, офіс 301 відкрито ВП про примусове виконання виконавчого напису №5927, виданого 03.07.2020 про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ТОВ ФІК «АЛАНД» заборгованості в розмірі 39957,50 грн, яка проживає за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації про виконавче провадження від 04.03.2025 винесено постанову про передачу ВД на виконання до підприємства, установи, організації, а саме ВД передано на виконання до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 11.08.2020.

Однак, позовна заява не містить будь - яких відомостей або документів на підтвердження місця виконання виконавчого напису у Голованівському районі Кіровоградської області, оскільки виконавчий напис перебуває на виконанні у приватного виконавця м. Києва, з урахуванням зміни підсудності суду, що могло би бути підставою для визначення підсудності за правилами альтернативної підсудності.

Місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (ЄДРПОУ42642578) згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 14, оф. 301.

Згідно меж адміністративних районів м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради № 280/1257 від 27 квітня 2001 року «Про межі нових адміністративних районів міста Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи» вулиця Саксаганського, 14 у м. Києві - належить до меж Печерського району м. Києва.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що справа була подана до Голованівського районного суду Кіровоградської області з порушенням правил підсудності.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Отже, компетентним та належним судом для розгляду даної справи є Печерський районний суд м. Києва.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до п. 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частинами першою та другою статті 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року по справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питань, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арланд»», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору- приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, необхідно передати для розгляду за правилами загальної підсудності за місцезнаходженням відповідача - юридичної особи до Печерського районного суду м. Києва для розгляду за територіальною юрисдикцією (підсудністю).

Керуючись статтями 27, 31, 32, 259-260 ЦПК України, суд -

постановив:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арланд»», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору- приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню передати за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (01601, м. Київ, вулиця Володимирська, 15).

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Кіровоградської області апеляційної скарги. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Гут Ю. О.