Рішення № 125963000, 19.03.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2025 року м. Рівне№460/12867/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГосподарського суду Рівненської області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльність протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить суд:

- визнати протиправними дій Господарського суду Рівненської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, починаючи з 01.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн. та зобов`язання нараховувати та виплачувати суддівську винагороду, починаючи з 01.07.2024, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. із урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Рівненської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивача, починаючи з 01.07.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. та зобов`язання забезпечити Господарський суд Рівненської області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, починаючи з 01.07.2024, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що за період з 01.07.2024 року отримав суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 30.10.2024 по справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 262 КАС України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачам та отримана ними.

Ухвалою суду від 04.03.2025 прийнято головуючим суддею Зозулею Д.П. до провадження адміністративну справу № 460/12867/24 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Рівненської області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльність протиправними, зобов`язання вчинення певних дій. Ухвалено, розгляд справи здійснюватиметься одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у відповідачів та зобов`язано надати суду у 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали усі докази, на підставі яких вчинено оскаржувані дії та нараховано суддівську нагороду у спірному розмірі, відомості щодо виділених коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву та роз`яснено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідачі у встановлений судом строк відзив на позов не подали, причини не подання суду не повідомили. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Відповідно до довідки Господарського суду Рівненської області № 05-50/1111/24 від 02.10.2024 ОСОБА_1 працює у Господарському суді Рівненської області на посаду судді та розмір його посадового окладу становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. З 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді складає 2102,00 грн.

Позивачем зазначено, що в період з 01.07.2024 року його суддівська винагорода обчислена із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб "2102,00грн.", що є меншим, ніж гарантований законодавством розмір, а тому не призвело до протиправного зменшення суддівської винагороди за вказаний період.

Вважаючи вказані дії відповідачів такими, що суперечить положенням ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною першоюстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини другоїстатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно достатті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зістаттею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбуліЗакону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»(далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цейЗаконвизначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIIIвизначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаютьсяКонституцією Українита законом. Зміни до цьогоЗаконуможуть вноситись виключно законами про внесення змін доЗакону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першоїстатті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цимЗакономта не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частини другоїстатті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьоїстатті 135 Закону № 1402-VIII(яка згідно зРішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020діє в редакціїЗакону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік»встановлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Відповідно достатті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено уЗаконі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум»(далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно достатті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленогозакономпенсійного віку.

У змісті наведеної нормиЗакону № 966-XIVзакріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIVвстановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписівстатті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102, 00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

ВизначеніКонституцією Українита спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановленаЗаконом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюєтьсястаттею 130 Конституції Українитастаттею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.

Із 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені доКонституції Українизгідно ізЗаконом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»(далі - Закон № 1401-VIII).

ЦимЗаконом, серед іншого,статтю 130 Конституції Українивикладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, щоКонституція Україниу редакціїЗакону № 1401-VIIIвперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першоїстатті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди єЗакон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено устатті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другоїстатті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертоїстатті 135 Закону № 1402-VIIIвизначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції Українизакріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд звертає увагу, щоЗаконом № 966-XIVне визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

ВодночасЗаконом № 966-XIVсудді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Натомістьстаттею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 1 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102, 00 грн.

Суд відмічає, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбаченостаттею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни доЗакону № 1402-VIIIу частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період,а також доЗакону № 966-XIVщодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є нормистатті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положеньЗакону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Суд зауважує, щоЗакон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція Українине надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальнийзаконскасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобтоЗакону № 1402-VIII, а положенняЗакону № 966-XIVуважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

ОтжеЗаконом № 1402-VIIIзакріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Суд підкреслює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначенихКонституцією Українита законом гарантій незалежності судді.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в його постановах від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135Закону №України 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди з 01 липня 2024, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Стаття2та частина четверта статті242 КАС Українивстановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першоюстатті 5 КАС Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другоюстатті 5 КАС Українизахист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другоюстатті 245 КАС Українивизначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третястатті 245 КАС України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з частиною другоюстатті 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини дев`ятоїстатті 135 Закону № 1402-VIIIобсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другоїстатті 148 Закону № 1402-VIIIздійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною четвертою наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннямистатті 149 Закону № 1402-VIIIпередбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цьогоЗакону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленомуБюджетним кодексом України.

Частиною першоюстатті 151 Закону № 1402-VIIIпередбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Аналогічна норма також міститься у пункті 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).

З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь, саме цей відповідач, як розпорядник коштів вищого рівня, повинен забезпечити виплатусуддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.

Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду;стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

З огляду на такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення Господарського суду Рівненської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу з 01 липня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання співвідповідача вчинити дії необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання ДСА України забезпечити Господарський суд Рівненської області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу з 01 липня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі 280/788/19, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).

Крім того, в ході судового розгляду встановлено, що позивачу не було здійснено відповідних нарахувань суддівської винагороди за спірний період, відповідно до вимог частин другої, третьоїстатті 135 Закону № 1402-VIII, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн.

У зв`язку із цим суд приходить до висновку про протиправність дій Господарського суду Рівненської області щодо нарахування позивачу суддівської винагороди з 01 липня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, зокрема правовий (процесуальний) статус ДСА України через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити, з корегуванням способу захисту порушеного права наотримання суддівської винагороди з 01 липня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VIза подання позову до адміністративного суду, а тому з урахуванням вимогстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Господарського суду Рівненської області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Господарського суду Рівненської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_1 з 01 липня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Рівненської області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_1 з 01 липня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Господарського суду Рівненської області щодо нарахування судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 липня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Господарський суд Рівненської області нарахувати та виплатити судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01 липня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з врахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 березня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Господарський суд Рівненської області (вул. Давидюка Тараса, 26 а, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл.,33013, ЄДРПОУ/РНОКПП 03500111) Відповідач - Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,00020, ЄДРПОУ/РНОКПП 26255795)

Суддя Д.П. Зозуля