Рішення № 125945286, 18.03.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2025Справа № 910/295/25Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (вул. Бориспіль-7, с. Гора, Бориспільський район, Київська область, 08300, ідентифікаційний код 20572069)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 31-Б, ідентифікаційний код: 32667140)

про стягнення 2 500,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за договором № 35.1-14/8.3-00038 від 09.11.2021 про закупівлю, укладеного за спрощеною закупівлею, у розмірі 2 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09 листопада 2021 року між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Е.С.Т» (надалі - виконавець, відповідач) було укладено договір № 35.1-14/8.3-00038 про надання послуг зв`язку з мережею Інтернет (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 договору постачальник зобов`язався надати замовникові наступні послуги (далі - послуги): послуги провайдерів.

Кількість, ціну послуг та вимоги до надання послуг (технічні/інші характеристики) зазначено в специфікації договору (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору сума, визначена у договорі (ціна договору) становить 543 240,00 грн, включаючи ПДВ 20% - 90 540,00 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться наступним шляхом: Замовник протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг перераховує на поточний рахунок виконавця 100% ціни фактично наданих послуг.

Відповідно до п. 5.1 договору строк надання послуг: цілодобово, початок надання послуг (включення) з 01.01.2022, з підписанням сторонами акту включення - 36 місяців, починаючи з дати підписання акту включення уповноваженими представниками сторін.

Згідно з п. 5.5 договору виконавець щомісячно складає акт наданих послуг та передає його замовнику до 5-го числа наступного за звітним.

Замовник протягом 10-ти робочих днів з дня отримання акту наданих послуг від виконавця повинен розглянути його. За результатами розгляду замовник має підписати акт наданих послуг або надати вмотивовану відмову в письмовому вигляді від його підписання та прийняття послуг (п. 5.6 договору).

Послуги вважаються прийнятими замовником в день підписання сторонами акту наданих послуг (п. 5.8 договору).

Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання умов вказаного вище договору ТОВ «Т.Е.С.Т» у квітні 2022 року були надані послуги на загальну суму 15 000,00 грн (у т.ч. ПДВ 2500,00 грн), що підтверджується актом наданих послуг від 30.04.2022 № 8 (далі - акт).

Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств останніх.

Платіжним дорученням від 14.06.2022 № 2087 позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 15 000,00 грн (в т.ч. ПДВ 2 500,00 грн) в якості оплати за послуги відповідно до акту наданих послуг № 8 від 30.04.2022.

Відповідно до п. 6.3.6 договору виконавець зобов`язаний надавати податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, визначеному законодавством України.

Крім того, абз. 22 п. 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Так, позивач стверджує, що у зв`язку з нереєстрацією відповідачем податкової накладної, позивач втратив своє право на включення до податкового кредиту суми ПДВ, яка складає 2 500,00 грн.

Укладаючи договір від 09.11.2021 № № 35.1-14/8.3-00038, відповідач був платником податку на прибуток на загальних умовах згідно з чинним законодавством України (п. 12.15 договору), тому в ціну послуг, передбачених договором, було включено суму ПДВ.

Позивач зазначає, що після укладення договору ТОВ «Т.Е.С.Т» змінило систему оподаткування та з 23.04.2022 перейшло на спрощену систему оподаткування платника єдиного податку третьої групи зі ставкою 2% без ПДВ.

За результатами наданих у квітні 2022 року послуг ТОВ «Т.Е.С.Т» 30.04.2022 виставило ДП МА «Бориспіль» рахунок № 780 на суму 15 000,00 грн. Також сторонами був складений та підписаний акт надання послуг від 30.04.2022 № 8.

При цьому, позивач зазначає, що відповідачем до вартості послуг, що склала 15 000,00 грн, було включено суму ПДВ у розмірі 2 500,00 грн.

Про перехід на спрощену систему оподаткування відповідач повідомив позивача лише 12.05.2022 засобами електронного зв`язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» (My Electronic Document, також Medoc, Медок), що підтверджується протоколом руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій. розміщеним в програмному забезпеченні «M.E.Doc» (роздруківка протоколу додається). При цьому, обмін електронним документами (листами, повідомленнями) не був передбачений умовами договору.

14.06.2022 на підставі акту надання послуг від 30.04.2022 № 8 ДП МА «Бориспіль» перерахувало згідно з платіжною інструкцією № 2087 на розрахунковий рахунок ТОВ «Т.Е.С.Т» оплату за надані у квітні 2022 року послуги у розмірі 15 000,00 грн, включаючи ПДВ 2 500,00 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що оскільки відповідач з 23.04.2022 втратив статус платника податку на додану вартість, то отримані від позивача кошти в сумі ПДВ - 2 500,00 грн - є надмірно сплаченими та підлягають поверненню на рахунок ДП МА «Бориспіль».

Листом від 06.11.2023 року № 03-22-1534 позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію стосовно причин нереєстрації податкової накладної. Вказаний лист був отриманий відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням №0830107418590, проте відповідь на вищевказаний лист відповідачем не надано.

З метою врегулювання спору в досудовому порядку 26.03.2024 до ТОВ «Т.Е.С.Т» було пред`явлено вимогу № 35-28/5-44 про відшкодування суми ПДВ. Дану вимогу було направлено цінним листом з описом вкладення та рекомендованим повідомленням №0830107598815 та вручено представнику відповідача 18.04.2024.

02.05.2024 від ТОВ «Т.Е.С.Т» надійшла відповідь на вимогу, в якій відповідач повідомив про відсутність підстав для складання та реєстрації податкової накладної за актом надання послуг від 30.04.2022 № 8 та відмовився відшкодувати безпідставно набуту суму ПДВ.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що неповернення відповідачем отриманої від позивача понад вартість послуг суми ПДВ у розмірі 2 500,00 грн (яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком безпідставне збагачення відповідача.

Отже, з огляду на вищевикладене, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." безпідставно набутих грошових коштів за договором № 35.1-14/8.3-00038 від 09.11.2021 про закупівлю, укладеного за спрощеною закупівлею у розмірі 2 500,00 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір про надання послуг №35.1-14/8.3-00038 від 09.11.2021 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Положеннями п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. ( п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010 (надалі - Порядок № 1246), податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Відповідно до пункту 14.1.181 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України».

Відповідно до пункту 198.2 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Судом встановлено, що ТОВ «Т.Е.С.Т» у квітні 2022 року були надані послуги на загальну суму 15 000,00 грн (у т.ч. ПДВ 2500,00 грн), що підтверджується актом наданих послуг від 30.04.2022 № 8 (далі - акт).

Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств останніх.

Водночас, 12.05.2022 засобами електронного зв`язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» (My Electronic Document, також Medoc, Медок) відповідач повідомив позивача про перехід на спрощену систему оподаткування, що підтверджується протоколом руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій, розміщеним в програмному забезпеченні «M.E.Doc».

Зокрема, відповідач зазначив, що ТОВ «Т.Е.С.Т» переходить на зазначену систему оподаткування з 23.04.2022 та просив врахувати у ході здійснення господарської діяльності.

14.06.2022 на підставі Акту надання послуг від 30.04.2022 № 8 ДП МА «Бориспіль» перерахувало згідно з платіжною інструкцією № 2087 на розрахунковий рахунок ТОВ «Т.Е.С.Т» оплату за надані у квітні 2022 року послуги у розмірі 15 000,00 грн, включаючи ПДВ 2 500,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що у зв`язку із нереєстрацією відповідачем податкової накладної, позивач втратив своє право на включення до податкового кредиту суми ПДВ, яка складає 2 500,00 грн.

Водночас, суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що послуги з користування каналом доступу до мережі інтернет та послуги з підтримки ІР-адрес відповідачем було надано позивачу в квітні 2022, про що був складний та підписаний акт надання послуг №8 від 30.04.2022.

Отже, оскільки відповідач тільки з 23.04.2022 втратив статус платника податку на додану вартість, а 14.06.2022 позивачем було оплачено надані в квітні послуги, то отримані від позивача кошти в сумі ПДВ - 2 500,00 грн не є надмірно сплаченими, оскільки фактично кошти були сплачені за звітний період, коли відповідач ще був платником ПДВ.

Також судом враховано, що з 01.08.2023 ТОВ «Т.Е.С.Т» відновило статус платника податку на додану вартість.

Більше того, суд не може погодитись з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Тобто зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. При цьому договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

У даному випадку суд встановив, що грошові кошти в сумі 2 500,00 грн були перераховані позивачем на підставі договору № 35.1-14/8.3-00038 від 09.11.2021 про закупівлю, укладеного за спрощеною закупівлею, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов`язанням.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за договором № 35.1-14/8.3-00038 від 09.11.2021 про закупівлю, укладеного за спрощеною закупівлею у розмірі 2 500,00 грн не підлягають задоволенню.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Позивач - Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (вул. Бориспіль-7, с. Гора, Бориспільський район, Київська область, 08300, ідентифікаційний код 20572069)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Е.С.Т." (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 31-Б, ідентифікаційний код: 32667140)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.03.2025

Суддя І.О. Андреїшина