Рішення № 125918085, 19.02.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3263/21

Провадження № 2/752/1602/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Зінченко Д.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «НК Будкомсервіс» про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та виселення, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом і просить:

- зобов`язати відповідача ОСОБА_4 усунути їй перешкоди в користуванні належним їй нежитловим приміщенням НОМЕР_2, нумерація якого була змінена відповідачем ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 шляхом забезпечення вільного доступу до нежитлового приміщення та заборонити відповідачу ОСОБА_5 , а також будь-яким іншим третім особам, які є або можуть бути власниками або орендарами нежитлового приміщення, у користуванні вказаним майном;

- зобов`язати відповідача ОСОБА_4 з усіма іншими фізичними особами, які є членами її сім`ї, звільнити самоуправно зайняте нежитлове приміщення - НОМЕР_2, зміненого на №4, яке розташоване на 1 поверсі будинку АДРЕСА_2 загальною площею 126,0 кв.м. шляхом виселення з вказаного приміщення.

Посилається в позові на те, що 26 березня 2015 року між нею та ТОВ» СБ ЛТД» був укладений договір №ОМ/2С-НП/4 купівлі - продажу майнових прав, за яким вона набула майнові права на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення, оф.4, загальна площа 126, 10 кв.м., поверх -1, секція - 2, площа - проектна.

Відповідно до п. 3.1 договору майнові права закріпляютьс за покупцем у момент видачі довідки про оплату 100% майнових прав, яка підписується продавцем не пізніше 3-х робочих днів з дати здійснення покупцем 100% оплати вартості майнових прав.

Відповідно до п.4.2 договору орієнтовна вартість майнових прав в день укладення договору складає 1 261 000, 00 грн.

Згідно Витягу з будинкового технічного паспорту, наданого ТОВ`Майстерня Да Вінчі», нежитлове приміщення НОМЕР_2, розташоване на 1 поверсі в будинку АДРЕСА_2 , складається з 1 кімнати загальною площею 126. 0 кв.м.

29 березня 2016 року між нею та ТОВ «СБ ЛТД» була укладена додаткова угода №1 до договору, відповідно до якої об`єктом нерухомості, майові права за яким передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_3 з наступними характеристиками: секція -2, поверх-1, нежитлове приміщення НОМЕР_2, кількість кімнат -1, загальна площа згідно технічного паспорта - 126. 0 кв.м.

В цей же день їй було видано довідку про оплату 100% майнових прав на об`єкт нерухомості до договору №ОМ/2С-НП/4 від 26 березня 2015 року купівлі - продажу майнових прав, якою підтверджено, що вона сплатила продавцю грошові кошти (відповідно до умов договору) у розмірі 1 261 000,00 грн., що складає 100 % вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, а продавець прийняв їх та гарантує передачу вказаного приміщення.

Відповідно до Акту прийому-передач нежитлового приміщення НОМЕР_2 продавець передав, а вона прийняла право на нежитлове приміщення.

Таким чином, вона на законних підставах набула право власності на майнові права на нежитлове приміщення.

В подальшому їй стало відомо, що 09 червня 2016 року приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріалнього округу Київської обл. Римаренко Ю.В. зареєстроване право власності на вказане нежитлове приміщення за відповідачем ОСОБА_6 .

Підставою для проведення державної реєстрації зазначено: технічний паспорт, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 27 травня 2016 року ТОВ «Майстерня Да Вінчі»; виписка зі списку інвесторів, що інвестували будівництво житлового комплексу з діловим центром та підземною автостоянкою від 09 червня 2016 року, довідка про оплату 100% майнових прав на об`єкт нерухомості від 09 червня 2016 року, договір купівлі-продажу майнових прав №ОМ/2С-НП/4 від 09 червня 2016 року між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_6 .

В подальшому їй стало відомо, що 09 червня 2019 року державним реєстратором КП`Реєстраційне бюро» Макаровим О.В. зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 126, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_3 .

Підставою виникнення права власності зазначено: довідка ТОВ» СБ ЛТД» про оплату 100% майнових прав від 08 червня 2016 року, виписка із списку інвесторів, Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 08 червня 2016 року, договір купівлі-продажу майнових прав №ОМ/2С-НП/4 від 06 червня 2016 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав відомо, що нежитлове приміщення площею 126, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_3 відчужено відповідачу ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2019 року.

Нежитлове приміщення НОМЕР_2, що належить їй на праві власності, незаконно зареєстроване за відповідачем під №4.

При цьому, згідно технічного паспорта, на об`єкті нерухомості: АДРЕСА_2 , секція , відсутнє нежитлове приміщення під №4.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року, залишеним без змін Апеляційним судом м.Києва та Верховним Судом, визнано недійним договір купівлі-продажу майнових прав № ОМ/2С/НП/4 від 09 червня 2016 року, укладений між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_6 , на об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення 301, площею 126 кв.м. по АДРЕСА_2 , секція ; визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Римаренка Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30001565 від 10 червня 2016 року.

На виконання рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 12 лютого 2018 року державним реєстратором філії КП`ДОБРОБУТ» Литвинівської сільської ради у м.Києві скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2 за ОСОБА_6

12 вересня 2018 року право власності на вказане нежитлове приміщення було зареєстроване за нею.

Не дивлячись на це, вона позбавлена доступу та користування належним їй нежитловим приміщенням, оскільки воно перереєстровано на третіх осіб під неіснуючим номером.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 28 січня 2021 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу та третій особі копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст.187 ЦПК України відповідачам був наданий строк для подання відзиву, третій особі - пояснень на позов.

11 травня 2021 року представник відповідача ОСОБА_4 подав відзив, яким проти позову заперечує.

Посилається на те, що 04 жовтня 2019 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №4 за адресою: АДРЕСА_2 , секція , загальною площею 126,5 кв.м.

ОСОБА_3 був власником даного приміщення.

Таким чином, відповідач у правовий спосіб набула право власності на нежитлове приміщення, а тому вона, як добросовісний набувач, користується даним приміщенням.

Приміщення НОМЕР_2, власником якого є позивач, не має відношення до неї, оскільки вона не була учасником справи, на підставі рішення в якій позивач набула право власності.

Просить у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа своїм правом не скористалися, відзив та пояснення на позов не подали.

Розпорядженням керівника апарату суду №221 від 06 травня 2022 року був проведений повторний автоматизований розподіл справи та визначено новий склад суду.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивач та відповідач ОСОБА_8 та їх представники неодноразово подавали заяви про розгляд справи в їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_9 та представник третьої особи в судове засідання не з`являлися неодноразово з невідомих суду причин.

Судові повістки на їх адресу поверталися до суду без вручення в зв`язку з відсутністю адресата.

Згідно з ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Велика Палата Верховного Суду в п.п.78 -82 постанови від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) зазначила, зокрема, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути.

За таких підстав суд вважає за необхідне в порядку аналогії закону застосувати норму ст.ст.130, 131 ЦПК України, які регулюють порядок вручення судових повісток.

Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Частиною 1 ст.131 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.

Виходячи з цього, суд вважає відповідача ОСОБА_9 та третю особу обізнаними про наявність спору в провадженні суду та його предмет.

З урахуванням приведеного, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати спаву в відстунюості сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що 26 березня 2015 року між позивачем та ТОВ» СБ ЛТД» був укладений договір №ОМ/2С-НП/4 купівлі - продажу майнових прав, за яким позивач набула майнові права на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення, оф.4, загальна площа 126, 10 кв.м., поверх -1, секція - 2, площа - проектна.

Відповідно до п. 3.1 договору майнові права закріпляються за покупцем у момент видачі довідки про оплату 100% майнових прав, яка підписується продавцем не пізніше 3-х робочих днів з дати здійснення покупцем 100% оплати вартості майнових прав.

Відповідно до п.4.2 договору орієнтовна вартість майнових прав у день укладення договору складає 1 261 000, 00 гр.

29 березня 2016 року була укладена додаткова угода №1 до договору, відповідно до якої об`єктом нерухомості, майові права за яким передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_3 ) з наступними характеристиками: секція -2, поверх-1, нежитлове приміщення НОМЕР_2, кількість кімнат -1, загальна площа згідно технічного паспорта - 126. 0 кв.м.

В цей же день позивачу була видана довідка про оплату 100% майнових прав на об`єкт нерухомості.

Відповідно до Акту прийому-передач нежитлового приміщення НОМЕР_2 від 29 березня 2016 року продавець передав, а позивач прийняла майнове право на нежитлове приміщення відповідно до умов договору№ОМ/2С-НП/4 від 26 березня 2015 року.

( т.1, а.с. 11 - 28 )

Встановлено також, що 09 червня 2016 року був укладений договір купівлі-продажу майнових прав № ОМ/2С-НП/4 між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_6 .

В цей же день приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської обл. Римаренко Ю.В. було зареєстроване право власності ОСОБА_6 на вказане нежитлове приміщення.

Підставою для проведення державної реєстрації зазначено: технічний паспорт від 27 травня 2016 року, видавник ТОВ «Майстерня Да Вінчі»; виписка зі списку інвесторів від 09 червня 2016 року, акт прийому -передачі квартири від 09 червня 2016 року, довідка про оплату 100% майнових прав на об`єкт нерухомості від 09 червня 2016 року.

06 вересня 2019 року державним реєстратором КП`Реєстраційне бюро» Макаровим О.В. за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення площею 126, 5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .

Підставою виникнення права власності зазначено: довідка ТОВ» СБ ЛТД» про оплату 100% майнових прав від 08 червня 2016 року, виписка із списку інвесторів, Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 08 червня 2016 року, договір купівлі-продажу майнових прав №ОМ/2С-НП/4 від 06 червня 2016 року.

04 жовтня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2019 року, укладеного між відповідачами, право власності на вказане нежитлове приміщення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Ю.В.було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_7

( т.1, а.с. 49; 51 - 52 )

Встановлено також, що спір з приводу вказаного нежитлового приміщення був предметом розгляду Голосіївського районного суду м.Києва.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2018 року визнано недійним договір купівлі-продажу майнових прав № ОМ/2С/НП/4 від 09 червня 2016 року, укладений між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_6 , на об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення 301, площею 126 кв.м. по АДРЕСА_2 , секція .

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Римаренка Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30001565 від 10 червня 2016 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року рішення суду залишено без змін.

10 вересня 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Римаренко Ю.В. на виконання рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 12 лютого 2018 року було скасовано право власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення НОМЕР_2 загальною площею 126,0 кв.м., під літ.»А» на 1 поверсі.

12 вересня 2018 року державним реєстратором філії КП`ДОБРОБУТ» Литвинівської сільської ради у м.Києві право власності на вказане нежитлове приміщення було зареєстроване за позивачем.

( т.1, а.с. 29 - 51 )

З рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 12 лютого 2018 року вбачається, що представник ТОВ «СБ ЛТД» в судовому засіданні підтвердив факт повторного продажу майнових прав на об`єкт нерухомості.

Цим же рішенням суду встановлено, що приватним нотаріусом Римаренко Ю.В. було вчинено реєстраційну дію про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі документів, які не відповідали вимогам закону.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, незаконність повторного продажу майна ТОВ`СБ ЛТД» та незаконність реєстрації права власності на підставі договору за ОСОБА_6 доказуванню не підлягає.

Як зазначено вище, при укладенні договору купівлі-продажу майнових прав між позивачем та ТОВ» СБ ЛТД» об`єктом продажу було нежитлове приміщення, оф.4.

Додатковою угодою від 29 березня 2016 року сторони дійшли згоди, що проінвестоване позивачем приміщення має наступні характеристики: поверх 2, секція 1, № приміщення 301, кількість кімнат - 1, площа 126, 0 кв.м.

Це ж підтверджується листом проектувальника ТОВ`Майстерня Да Вінчі», складеним ним технічним паспортом та Актом прийому-передач нежитлового приміщення від 29 березня 2016 року.

З вказаних документів та технічного паспорта вбачається, що нежитлове приміщення під №4, право власності на яке було зареєстроване за відповідачами ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , в будинку відсутнє.

( т.1, а.с.15 - 19 )

З матеріалів справи вбачається, що підставою для укладення всіх угод про перехід права власності на спірне нежитлове приміщення та внесення інформації про нього до Державного реєстру речових прав зазначався один і той же номер договоу: № ОМ/2С-НП/4, тобто договір, який 26 березня 2015 року був укладений з позивачем.

Технічні характеристики нежитлового приміщення, а саме його точний розмір та номер 301 були узгоджені в додатковій угоді від 29 березня 2016 року №1 до договору та Акті прийому-передач від 29 березня 2016 року.

До цього, за змістом договору, характеристика приміщення мала назву: нежитлове приміщення, оф.4, розміром 126, 10 кв.м.

( т.1, а.с.11; 15 - 19; 26 - 28; 49 - 51 )

Таким чином, предметом спору сторін є одне і те ж нежитлове приміщення, яке після укладення додаткової угоди №1 до договору № ОМ/2С-НП/4 від 26 березня 2015 року, має № 301.

З урахуванням цього, застосування будь-якої іншої характеристики нежитлового приміщення, в даному випадку його нумерації, застосуватися не може.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст. 15 , 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Звертаючись до суду, позивач обґрунтовує свої вимоги нормою ст.391 ЦК України та просить захистити її порушене право в обраний нею спосіб, зазначений у позові.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Дана норма закону визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Статтею 6 Конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав.

Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

З урахуванням цього, під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Про це ж зазначалося і в постанові від 09 лютого 2022 року в справі № 910/6939/20 та постанові від 16 листопаада 2022 року в справі № 911/3135/20.

В постановах Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 та постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 року зазначено, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 496/1059/18, від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16 та від 04 липня 2018 року в справі №653/1096/16, за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язальними відносинами.

Коли власник та особа не перебували у зобов`язальних відносинах, власник майна може скористатись речово-правовими способами захисту.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст. 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

В свою чергу, негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Відповідно до п.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 в порядку ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц та від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/1 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У вище зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 зазначено, що в її практиці закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне.

Тобто, державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Державна реєстрація права - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в Реєстрі створюють для власника перешкоди у реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном.

Як зазначено вище, право власності відповідача ОСОБА_10 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав під №4.

В обгрунутвання позову позивач приводить визначені законом докази та зазначає про відсутність такого нежитлового приміщення, яким фактично є належне їй нежитлове приміщення під НОМЕР_2.

З матеріалів справи також вбачається, що право власності на нежитлове приміщення, яке оспорюється позивачем, було зареєстроване за ОСОБА_11 та відповідачем ОСОБА_3 за різними угодами, укладеними з ТОВ`СБ ЛТД».

Тобто, при переході права власності на нежитлове приміщення відсутній ланцюг угод.

Рішенням суду визнана недійсною угода, укладена з ОСОБА_11 , у той час, коли угода про набуття права власності відповідачем ОСОБА_3 , не оскаржувалася, тобто фактично є діючою.

Відповідач ОСОБА_3 набув право власності на нежитлове приміщення під №4 в вересні 2019 року.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.

Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

В свою чергу, суд враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18, відповідно до яких надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданням цивільного судочинства, визначеним у ч.1 ст.2 ЦПК україни.

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору.

Виконання покладеного на суд п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України обов`язку пов`язане з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Враховуючи викладене вище обґрунтування, обставини та підстави набуття сторонами права власності на спірне нежитлове приміщення та проведену державну реєстрацію права власності, суд вважає, що норми ст.391 ЦК України при вирішенні спору судом застосовуватися не можуть.

Суд також вважає, що з урахуванням приведеного позивачем у позові обгрунтування позовних вимог та обраного способу захисту,суд позбавлений можливості виконати вимоги ч.5 ст.12 та застосувати висновки, викладені в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

З урахуванням приведеного вище, неправильно обраного позивачем способом захисту, підстаив для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 387, 388, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 229, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та виселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.В.Машкевич