Рішення № 125915923, 17.03.2025, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/2326/24

2/530/676/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

17.03.2025 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Сахно З.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; третя особа: Зіньківський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 64, Полтавського району, Полтавської області про зменшення розміру аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивач ОСОБА_1 звернувся досуду зпозовом до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; третя особа: Зіньківський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 64, Полтавського району, Полтавської області про зменшення розміру аліментів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07.09.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.04.2018 року шлюб між сторонами розірвано та стягнути аліменти на утримання сина в розмірі частини усіх видів заробітку, але не менше ніж мінімальний розмір аліментів визначений чинним законодавством України для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.02.2018 року до його повноліття.

19.10.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 24.01.2024 року шлюб між сторонами розірвано та стягнуто аліменти на утримання доньки в розмірі частини усіх видів його заробітку ,але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини.

Відповідно до довідок від 17.10.2024 року за № 21997 та № 21996 виданих Зіньківським ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Східного МУМЮ станом на 17.10.2024 року відсутня заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 57203861 та № 74346744.

На даний час на утримання дітей з позивача стягуються аліменти в загальному розмірі частини всіх видів його заробітку, в той час як СК України передбачений розмір аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини доходів платника аліментів. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд ухвалити рішення про зменшення розміру аліментів на утримання дітей з частини на 1/6 частину усіх видів доходів ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду і до досягнення кожною дитиною повноліття.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 19.11.2024 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження. Окрім того відповідачу було надано п"ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня вручення копії ухвали та додатків до неї.

Позивач ОСОБА_1 з`явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задовільнити.

Відповідач, ОСОБА_2 у судове засідання з`явилася, позовні вимоги не визнала. Її представник адвокат Тобота Ю.С. у судове засідання не зявилася.

Відповідач ОСОБА_3 не з`явилася, надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності, заперечувала стосовно позовних вимог.

Третя особа представник Зіньківського ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не з`явився, належним чином повідомлений.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів Українивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Суд, заслухавши думку позивача який підтримав позовні вимоги та відповідачки, яка не визнала позовні вимоги, дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 51Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття.

Згідно ст.180Сімейного кодексуУкраїни батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст.183Сімейного кодексуУкраїни частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись на дитину визначається судом.

Згідност.192 Сімейного кодексу Українирозмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.180,181 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідност.182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Судом встановлено, що 07.09.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.14). Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.04.2018 року шлюб між сторонами розірвано та стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі частини усіх видів заробітку, але не менше ніж мінімальний розмір аліментів визначений чинним законодавством України для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.02.2018 року до його повноліття ( а.с.10-13).

19.10.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.20). Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 24.01.2024 року шлюб між сторонами розірвано та стягнуто аліменти на утримання доньки в розмірі частини усіх видів його заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини ( а.с.16-19).

Відповідно до довідок від 17.10.2024 року за № 21997 та № 21996 виданих Зіньківським ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Східного МУМЮ станом на 17.10.2024 року відсутня заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 57203861 та № 74346744 (а.с.15,21).

Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що з нього стягуються аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1/2 частини його доходів ,що суперечить вимогам ст.183 СК України, а тому вважає що це є підставою для зменшення розміру аліментів.

Відповідно дост.150-157 СК Українибатьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні.

Згідно зіст. 157 Сімейного кодексу України(даліСК України) питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно дост. 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Аналізуючи змістст. 192 Сімейного кодексу України, суд відзначає, що підставами для зміни розміру аліментів є:

-зміни матеріального або сімейного стану платника або одержувача аліментів;

-погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів;

-інші випадки, передбаченіСімейним кодексом України.

Аналогічні положення закріплені і в п.23Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Тобто, звертаючись до суду із позовом про зменшення розміру аліментів платник аліментів, відповідно до вимогст.81 Цивільного процесуального кодексу України, повинен довести те, що після визначення судом відповідного розміру аліментів, відбулись зміни в його матеріальному або сімейному стані, погіршився стан його здоров`я чи відбулось поліпшення стану здоров`я одержувача аліментів або існують інші обставини, визначені вСімейному кодексі України, які свідчать про необхідність зміни розміру аліментів.

Аналізст.192 СК Українидає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, незалежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від18.12.2009року №14«Про судоверішення уцивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифікованоЗаконом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У відповідності до ст.8Закону України«Про охоронудитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

За нормою ст.11 цього Закону, сім»я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Також батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150 СК України).

Звертаючись до суду із позовом позивач зазначає, що відповідно до ч.5ст.183 СК України, просить зменшити розмір стягуваних аліментів з 1/4 частини до 1/6 частини.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 р. у справі №565/2071/19 прийшов до висновку про те, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

У той же час, сімейний кодекс України визначає вимогу про стягнення аліментів як безспірну і визначає такий розмір аліментів(ч. 5ст. 183 СК): стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті,на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Суд відзначає, що позивач подав належні і допустимі докази, які підтверджують виникнення у нього обставин, з якими закон пов`язує можливість ухвалення рішення про зменшення розміру аліментів. З урахуванням сутності принципу змагальності позивач відповідно до вимог ст.12,81 ЦПК України, надав суду достатньо доказів щодо можливості зменшення розміру сплати аліментів на користь ОСОБА_2 з 1/4 частини на 1/6 частину та на користь ОСОБА_3 з 1/4 частини на 1/6 частину.

Враховуючи вищевикладене,суд приходитьдо висновкупро задоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; третя особа: Зіньківський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 64, Полтавського району, Полтавської області про зменшення розміру аліментів.

Розяснити учасникам процесу, що вони мають право, в разі спору на додаткові витрати на дитину, відповідно до Закону.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеногота керуючисьст.ст.180-184,104,110,111,112,113,115СК України,ст.ст.1,2,4,7,8,12,13,76-80,206,228-229,258,259,263-268,354ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; третя особа: Зіньківський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 64, Полтавського району, Полтавської області про зменшення розміру аліментів - задовольнити.

Зменшити розміраліментів,стягуваних з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,зареєстрованого заадресою АДРЕСА_1 ,жителя АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,жительки АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставірішення Зіньківськогорайонного судуПолтавської областівід 26.04.2018року усправі №530/185/18з 1/4частини на 1/6 частину всіх видів його заробітку (доходу) на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Зменшити розміраліментів,стягуваних з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_1 ,жителя АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,жительки АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставірішення Зіньківськогорайонного судуПолтавської областівід 24.01.2024року усправі №530/1591/23з 1/4частини на 1/6 частину всіх видів його заробітку (доходу) на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Виконавчі листи видані на підставі рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.04.2018 року у справі № 530/185/18 та на підставі рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 24.01.2024 року у справі № 530/1591/23 вважати такими, що втратили чинність та відкликати з Зіньківського відділу ДВС у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко