Рішення № 125911003, 06.03.2025, Господарський суд Чернівецької області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

06 березня 2025 року Справа № 926/2377/24

За позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго"

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг передачі електричної енергії в сумі 71134409,29 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Григораш М.І.

Представники:

від позивача (в режимі ВКЗ) Сивик А.П.

від відповідача Боднар О.О.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг передачі електричної енергії в сумі 71134409,29 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову), з яких: основний борг 61365210,63 грн; три річних від простроченої суми заборгованості 3386666,08 грн та інфляційні втрати 6382532,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0517-02041 від 26 червня 2019 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги з передачі електричної енергії у період з серпня 2023 року по грудень 2023 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 61365210,63 грн.

У подальшому позивачем було змінено предмет позову та додатково заявлено до стягнення у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань три відсотки річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 3386666,08 грн та інфляційні втрати у розмірі 6382532,58 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 вересня 2024 року, справу №926/2377/24 передано на розгляд судді Тинок О.С.

Ухвалою суду від 20 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07 жовтня 2024 року.

04 жовтня 2024 року представник відповідача через підсистему "Електронний суд" направила до суду відзив на позовну заяву (вх. 3009), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач стверджує, що фінансова спроможність підприємств суб`єктів природних монополій напряму залежить від затвердженого НКРЕКП розміру відповідного тарифу (вартості послуги). У відповідності до норм законодавства, платоспроможність ОСР напряму залежить від встановленого НКРЕКП тарифу, в тому числі й здійснення оплат за надання послуг з передачі електричної енергії. Тариф на розподіл повинен покривати у повному обсязі витрати пов`язані із сплатою послуг з передачі електричної енергії і диспетчеризації та єдиний суб`єкт, який може збалансувати відповідні відносини та виключити перехресне субсидіювання між ОСП та ОСР є НКРЕКП, однак Регулятором не було вжито заходів з перегляду тарифів на послугу з розподілу електричної енергії у 2023 році для АТ «Чернівціобленерго». Саме вказаний факт призвів до того, що в результаті тьохетапного підняття тарифів на послуги позивача протягом 2023 року та не підняття тарифів для відповідача, діючі тарифи останнього не покривали витрат на послуги з передачі та диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та зумовили нарощення заборгованості за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії. Таким чином, зростання тарифу на послуги з передачі електричної енергії, фактично призвело до того, що відповідач несе більші витрати на послуги позивача, аніж забезпечує діючий тариф на розподіл електрично енергії у зв`язку з його не підняттям.

Також, відповідач зазначає, що різниця тарифів свідчить про настання форс -мажорних обставин за договором та Рівненською Торгово промислової палатою видано висновок від 29 листопада 2023 року за вих. №56.01/637 яким підтверджується факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в період з 01 січня 2023 року, які тривають по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0517-02041 від 26 червня 2019 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» та Акціонерним товариством «Чернівціобленерго».

Додатково, відповідач повідомляв позивача про те, що введення на території України воєнного стану, який визнано форс-мажорною обставиною, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року за № 2024/02.-7.1. впливають на діяльність товариства.

Крім того, відповідач стверджує, що звертався до позивача з розтермінуванням заборгованості, однак останній відмовим у розтермінуванні існуючої заборгованості, шляхом її реструктуризаціїї з посилання на необхідність та неможливість внесення змін до типового Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041.

07 жовтня 2024 року представник відповідача через підсистему "Електронний суд" направила до суду заяву про закриття провадження у справі (вх.2526) в частині вимог про стягнення 8576641,15 грн основного боргу у зв`язку із його добровільною сплатою відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №2012 від 26 вересня 2024 року.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2024 року відкладено підготовче засідання на 04 листопада 2024 року.

21 жовтня 2024 року представник позивача через підсистему "Електронний суд" подав до суду відповідь на відзив (вх. №2667).

Позивач вважає, що законодавчі норми на які посилається відповідач ніяким чином не дають відповіді на питання, чому останній не повинен виконувати взяті зобов`язання по договору та вчасно і в повному обсязі оплатити отримані послуги передачі електричної енергії. Аргументуючи не оплату заборгованості нестачею коштів на рахунках, відповідач фактично визнає наявність боргу, але просить суд його не стягувати, що суперечить основним засадам цивільного законодавства.

Також, позивач цитує практику вищих інстанцій в частинах де визначено, що лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, а введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання конкретного зобов`язання. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не висновком Торгово-промислової палати України. Водночас, викладені у висновку Рівненської Торгово-промислової палати України від 29 листопада 2023 року за № 56.01/637 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання, так і від відповідальності за його невиконання.

22 жовтня 2024 року представник відповідача через підсистему "Електронний суд" подала до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. №2667).

У поданих запереченнях відповідач знову посилається на різний тарифний план сторін по справі та стверджує, що заборгованість перед позивачем за послуги з передачі електричної енергії виникла не з вини товариства, а в наслідок настання сукупності ряду обставин.

Відповідач посилаюсь на Постанову НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" із застосуванням стимулюючого регулювання» від 21 грудня 2022 року №1813 стверджує, що суму загальних витрат на розподіл електричної енергії (необхідний дохід) для відповідача встановлено на рівні 1915040 тис. грн.

Тарифи на послугу з розподілу електричної енергії, затверджені станом на 01 січня 2023 року, не було переглянуто у бік збільшення протягом всього 2023 року, вказане призвело до їх необґрунтованості та дефіцитності, що в свою чергу зумовило формування невідшкодованих тарифом витрат товариства на загальну суму 350685 тис. грн, з яких 286443 тис. грн сума недоотриманого доходу від не підняття тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, яка становить 15% від встановленої на 2023 рік структури тарифів на послуги з розподілу електричної енергії Акціонерного товариства "Чернівціобленерго".

Крім того, відповідач вказує, що Рівненською ТПП не було надано відповіді про відмову в засвідченні форс-мажорних обставин(обставин непереборної сили), натомість надано Висновок про підтвердження дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) №5601/637 від 29 листопада 2023 року за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041 від 26 червня 2019 року.

31 жовтня 2024 року представник позивача через підсистему "Електронний суд" подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. №2777), у зв`язку із тим, що позивачем здійснено розрахунок компенсаційних санкцій, а саме трьох процентів річних у сумі 3386666,08 грн та інфляційних втрат у сумі 6382532,58 грн за порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань за договором.

У судовому засіданні 04 листопада 2024 року судом оголошено перерву до 25 листопада 2024 року та постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.

22 листопада 2024 року представник відповідача через підсистему "Електронний суд" подала до суду заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. №3607).

В обґрунтування поданих заперечень відповідач вказує, що подана позивачем заява не може вважатися як збільшення заявлених позовних вимог, адже є окремою вимогою, яка не була заявлена при поданні позову, відтак суперечить вимогам визначеним ГПК України.

Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року постановлено: у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про збільшення розміру позовних вимог (вх. №2777 від 31 жовтня 2024 року) відмовити; у задоволенні усного клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про зміну предмету позову відмовити; відкласти підготовче засідання на 09 грудня 2024 року.

27 листопада 2024 року представник позивача через підсистему "Електронний суд" подав до суду заяву про зміну предмету позову (вх. №3034), відповідно до якої позивач просить суд розглядати позовні вимоги у наступній редакції: стягнути з Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 71134409,29 грн заборгованості, з яких: сума основного боргу - 61365210,63 грн; сума трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості - 3386666,08 грн та сума інфляційних втрат - 6382532,58 грн.

Подана заява обґрунтовувалась тим, що позивачем здійснено розрахунок компенсаційних санкцій, а саме трьох процентів річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0517-02041 від 26 червня 2019 року, які нараховані позивачем по 23 жовтня 2024 року включно.

Ухвалою суду від 09 грудня 2024 року постановлено: заяву Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго про зміну предмету позову (вх.№3034 від 27 листопада 2024 року) - залишити без руху; для усунення вищезазначеного недоліку позивачу слід надати суду докази сплати (в оригіналі) судового збору в розмірі 111457,47 грн на рахунок для сплати судового збору до Господарського суду Чернівецької області; встановити позивачу строк на усунення недоліків заяви про зміну предмету позову - не пізніше 3 днів з дня вручення даної ухвали; підготовче судове засідання відкласти на 16 грудня 2024 року; відкласти розгляд заяви Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про закриття провадження у справі (вх. №2526 від 07 жовтня 2024 року) до наступного судового засідання.

10 грудня 2024 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» направив суду супровідний лист (вх. №3874) та заяву про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №3871), які подавались стороною задля виявлених і зазначених судом в ухвалі від 09 грудня 2024 року недоліків заяви про зміну предмету позову.

16 грудня 2024 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» направила до суду заперечення на заяву про зміну предмету позову (вх. №3928).

Відповідач вказує, що підставою позову в первісній редакції, послугувала заборгованість перед позивачем за фактично надані послуги з передачі електричної енергії за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041 від 26 червня 2019 року. Натомість, у поданій заяві позивачем в обґрунтування заявлених трьох процентів річних та індексу інфляції долучені рахунки фактури виставлені на оплату планових (авансових) платежів, що жодним чином не стосується розрахунків за фактично надані послуги, які й послугували підставою для подання позовної заяви в первісній редакції, а отже по своїй правовій природі різні за походженням. Означене свідчить, що заявою про зміну предмету позову мав на меті змінити не лише предмет позову, а й підстави позову.

Нарахування компенсаційних платежів є безпідставним, адже такі нарахування у відповідній частині здійснені позивачем за несплату вартості фактично не наданої послуги, розраховані з підстав, які не зазначені в позові.

У судовому засіданні 16 грудня 2024 року судом оголошено перерву до 18 грудня 2024 року.

17 грудня 2024 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» направив суду клопотання (вх. №3288), в якому позивач підтвердив сплату відповідачем коштів у сумі 8576641,15 грн і зазначив, що у випадку задоволення судом заяви відповідача про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу, то просить суд прийняти рішення про компенсацію за рахунок держави судового збору.

Ухвалою суду від 18 грудня 2024 року постановлено: заяву Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго про зміну предмету позову (вх.№3034 від 27 листопада 2024 року) прийняти до розгляду; відкласти підготовче засідання в межах розумного строку на 06 січня 2025 року; відкласти розгляд заяви Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про закриття провадження у справі (вх. №2526 від 07 жовтня 2024 року) до наступного судового засідання.

03 січня 2025 року представник позивача через підсистему Електронний суд направив суду заяву про долучення документів до матеріалів справи (вх. №37), до якої долучено довіреність представника позивача.

Ухвалою суду від 06 січня 2025 року постановлено: заяву Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго про зміну предмету позову (вх.№3034 від 27 листопада 2024 року) задовольнити; подальший розгляду справи №926/2377/24 здійснювати з урахуванням заяви про зміну предмету позову (вх.№3034 від 27 листопада 2024 року); закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду по суті на 27 січня 2025 року; відкласти розгляд заяви Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про закриття провадження у справі (вх. №2526 від 07 жовтня 2024 року) до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 27 січня 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 17 лютого 2025 року.

14 лютого 2025 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» направила до суду письмові пояснення (вх. №522), у яких відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 1 постанови НКРЕКП від 09 грудня 2023 року № 2346, Акціонерному товариству "Чернівціобленерго" затверджено структуру тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2024 рік. Згідно рядка 10, вищезазначеної структури тарифів, відповідачу на 2024 рік затверджено загальну суму витрат (необхідного доходу), на рівні - 212538,00 тис. грн.

Також відповідач вказує, що товариством було вжито всіх можливих заходів спрямованих на погашення суми заборгованості, враховуючи наявність об`єктивних обставин, які впливають на майновий стан товариства, відповідач вважає, що зменшення компенсаційних втрат на 17% забезпечить баланс інтересів сторін, а також майновий стан як позивача так і відповідача, та головне основну мету цивільно правової відповідальності відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Крім того, відповідач вважає, що попри зменшення розміру компенсаційних втрат, у останнього є виключна необхідність звернутися до суду щодо відстрочення виконання судового рішення на один рік. Зокрема, відповідач повідомляє суд, що станом на 29 листопада 2024 року було відкрито виконавче провадження №76679819, за заявою саме позивача, та в рамках якого, було винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на відкритих рахунках в банківських установах, що безумовно призвело до блокування рахунків, блокування господарської діяльності, унеможливлення участі на ринку електричної енергії, що поставило під загрозу забезпечення жителів Чернівецької області, а також об`єкти критичної інфраструктури необхідним для життя та існування ресурсом, як електрична енергія в такий складний для країни час, до того ж в зимовий період.

У судовому засіданні 17 лютого 2025 року оголошено перерву до 26 лютого 2025 року.

25 лютого 2025 року представник позивача через підсистему Електронний суд направив суду заперечення на клопотання відповідача (вх. №860).

Позивач зазначає, що посилання відповідачем на встановлені постановами НКРЕКП тарифи на ринку електричної енергії, як на джерело поганої фінансової спроможності підприємства, а відтак на настання форс-мажорних обставин не обґрунтоване. Відповідач є комерційним підприємством, що діє на власний страх і ризик на ринку електричної енергії з метою отримання прибутку. Держава (у даному випадку в особі НКРЕКП) встановлює єдині правила діяльності для всіє подібних підприємств. Виводити настання форс-мажору з обов`язку виконувати правила, встановлені державою це значить підривати самі основи функціонування держави, в тому числі в частині організації ринку електроенергії.

Також, позивач посилаючись на практику вищих інстанцій контраргументує можливість зменшити трьох процентів річних. Позивач зазначає, що справа № 926/2377/24 на яку посилався відповідач не є подібною зі справою № 902/417/18, оскільки обставини очевидної не співмірності заявленої до стягнення суми процентів річних у цій справі відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 проценти), а відтак відсутня правова підстава для зменшення трьох процентів річних у даній справі.

Окрім того, позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення на один рік, оскільки відповідачем до письмових пояснень, а фактично заяви про відстрочку виконання рішення не додається жодних актуальних фінансових документів, передбачених чинним законодавством, які б свідчили про фінансове становище відповідача на момент розгляду заяви, а саме фінансової звітності підприємства, які б свідчили про скрутне фінансове положення товариства.

Позивач посилаючись на своє фінансове становище і необхідність численних відновлень пошкодженої інфраструктури зазначає, що безпідставне позбавлення НЕК «Укренерго» на тривалий термін компенсаційних нарахувань за несвоєчасно отримані та такі вкрай необхідні за даних умов кошти за надані позивачем послуги позбавляє позивача і так обмежених фінансових ресурсів для відновлення та підтримки належного стану пошкодженої електроенергетичної інфраструктури (яка відсутня в принципі у відповідача як така).

26 лютого 2025 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направила до суду клопотання про долучення доказів(вх. №658), яке суд залишив без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні 26 лютого 2025 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 26 лютого 2025 року просила суд зменшити розмір компенсаційних втрат на 17 процентів у разі їх задоволення та відстрочити виконання рішення на один рік.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та в порядку статті 219 Господарського процесуального кодексу України відклав проголошення рішення до 06 березня 2025 року.

Розглянувши подані сторонами по справі документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29 липня 2019 року, як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство».

Позивач є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2012 року № 802, пункту 3.2 статуту НЕК «Укренерго».

Приватне акціонерне товариство «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі.

Згідно з пунктом 55 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії») оператор системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема: договори про надання послуг з передачі.

26 червня 2019 року між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ОСП) та Акціонерним товариством «Чернівціобленерго» (далі - користувач) укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041 (надалі - Договір), згідно пункту 1.1. якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов цього договору, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього Договору.

До вказаного договору сторони неодноразово укладали додаткові угоди, якими до договору вносилися відповідні зміни, зокрема: від 26 червня 2019 року, від 26 квітня 2021 року, від 29 червня 2021 року, від 01 серпня 2022 року, від 20 грудня 2022 року та від 31 грудня 2023 року.

Згідно з абзацом 1 пункту 3.1 та пункту 3.3. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному вебсайті. Ціна договору визначається як сума нарахованої вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком протягом календарного року.

Відповідно до пункту 4.1. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:

1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У період після приєднання ОСП до ІТС механізму плановий обсяг послуги формується користувачем без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом Послуги визначається фактичний обсяг наданої Послуги у попередньому розрахунковому періоді;

2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі. У період після приєднання ОСП до ІТС механізму фактичний обсяг послуги формується з урахуванням обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії до/з країн периметру.

Планові обсяги послуги користувач зобов`язаний подавати ОСП до 25 доби місяця, що передує розрахунковому місяцю (абзац 1 пункту 4.2 Договору у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року).

Пунктом 5.1. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) передбачено, що розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць.

Згідно з пунктом 5.2. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:

1 платіж до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього Договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього Договору, відповідно до такого алгоритму:

2 платіж до 10 числа розрахункового місяця;

3 платіж до 15 числа розрахункового місяця;

4 платіж до 20 числа розрахункового місяця;

5 платіж до 25 числа розрахункового місяця.

Відповідно до пунктів 5.3.-5.4. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) у разі зміни планових обсягів послуг протягом розрахункового місяця користувач передає ОСП повідомлення про зміну обсягів послуги. ОСП протягом 5 робочих днів з моменту отримання такого повідомлення коригує розмір наступних планових платежів. У разі зміни тарифу на послуги з передачі електрично енергії ОСП здійснює розрахунок належної до сплати вартості послуг за новим тарифом, починаючи з дня набрання чинності рішення Регулятора про змін тарифу.

Пунктом 5.5. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) передбачено, що користувач здіи?снює розрахунок за фактичнии? обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостіи?но сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієі? особи, уповноваженоі? на підписання документів в електронному вигляді.

Вартість наданоі? послуги за розрахунковии? період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерціи?ного обліку (далі АКО). Акти прии?мання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданоі? послуги відповідного розрахункового періоду здіи?снюється за уточненими даними комерціи?ного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здіи?снюється згідно з правилами ринку.

Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здіи?снює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта прии?мання-передачі послуги (включно).

Акти прии?мання-передачі послуги та акти коригування до актів прии?мання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронніи? формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєі? сторони. Користувач здіи?снює підписання актів прии?мання-передачі послуги та актів коригування до актів прии?мання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає і?х ОСП.

Відповідно до пункту 5.6. (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

Відповідно до абзацу 4 пункту 5.7. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) у разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі послуги, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості за цим договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди Користувача.

Згідно з підпунктом 1) пункту 6.1., підпунктом 3) пункту 8.3. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року), ОСП має право отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу, а користувач зобов?язаний здіи?снювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.

Пунтом 9.4. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) встановлено, що рахунки, акти прии?мання-передачі, акти коригування до актів прии?мання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданоі? послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день і?х доставки кур`єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачеві, що підписується и?ого уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідноі? кореспонденціі?; електроннии? документ, якии? направляється стороною на виконання договору через сервіс, вважається одержаним іншою стороною з часу набуття документом статусу «Доставлено» у сервісі. Сторони визнають, що електроннии? документ, сформовании?, підписании? та передании? за допомогою сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов`язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичним документу, якии? міг би бути створении? однією зі сторін на паперовому носіі? та скріплении? власноручними підписами уповноважених осіб.

Відповідно до пункту 9.5. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання договору (у тому числі акт прии?мання-передачі послуги або акт коригування до акта прии?мання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовіи? формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженоі? особи на час тимчасового нефункціонування сервісу, про що виконавець зобов`язании? повідомити на своєму вебсаи?ті так і в електронніи? формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою сервісу, якии? забезпечує юридично значимии? електроннии? документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/. Один документ повинен бути підписании? з обох сторін в один і тои? самии? спосіб (залежно від форми документа).

Пунктом 10.1.-10.2. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року) встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своі?х зобов`язань за цим Договором, якщо це є результатом діі? форс-мажорних обставин. Якщо внаслідок діі? форс-мажорних обставин (техногенного/природного/соціально-політичного/віи?ськового характеру), унеможливлюється виконання будь-якою Стороною зобов`язань за Договором, така Сторона повинна невідкладно повідомити у письмовіи? формі про це іншу Сторону. Неповідомлення однієі? зі Сторін про неможливість виконання прии?нятих за даним Договором зобов`язань, позбавляє Сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань. Термін виконання зобов`язань за цим Договором у разі форс-мажорних обставин відкладається на строк діі? таких обставин. У разі діі? форс-мажорних обставин більше 15 календарних днів Сторони мають право відмовитися від подальшого виконання зобов`язань за цим Договором та в установленому порядку розірвати Договір. Розірвання цього Договору тягне за собою відповідні правові наслідки щодо діяльності Сторін на ринку електричноі? енергіі?. Доказом діі? форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою Украі?ни/іншим компетентним органом, установою.

Договір набуває чинності з дати и?ого підписання і діє до 31 грудня 2023 року. Якщо користувач не направив ОСП у строк не меншии? ніж за місяць до закінчення терміну діі? оговору повідомлення про припинення діі? договору, то цеи? договір вважається подовженим на кожен наступнии? календарнии? рік на тих самих умовах. Припинення/розірвання дії цього договору не звільняє сторони від належного виконання обов`язків, що виникли в період діі? цього договору (пунтки 13.1., 13.4. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року).

Доказів розірвання Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041 від 26 червня 2019 року та укладений до нього додаткових угод перелічених вище або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.

Внаслідок укладення Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041 від 26 червня 2019 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 5.3 Розділу ХІ Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14 березня 2018 року, послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП учаснику ринку електричної енергії безперервно, на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії, що є додатком 6 до цього Кодексу, між ним та електропостачальником. Вказаним Кодексом встановлено загальні норми щодо здійснення розрахунків за послуги з оплати електричної енергії.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з передачі.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частин 1 та 7 статті 193 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами статті 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з передачі електричної енергії у період з січня по грудень 2023 року, що підтверджується актами прии?мання-передачі послуги та актами коригування до актів прии?мання-передачі послуги на загальну суму 127346756,11 грн, а саме:

- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 січня 2023 року на суму 10881475,21 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 28лютого 2023 року на суму 10647874,07 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 березня 2023 року на суму 10322516,09 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 30 квітня 2023 року на суму 10553816,86 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 травня 2023 року на суму 7289874,10 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 30 червня 2023 року на суму 6899997,38 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 липня 2023 року на суму 8460779,48 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 серпня 2023 року на суму 8587863,26 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 30 вересня 2023 року на суму 8454026,89 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 жовтня 2023 року на суму 12499543,18 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуг від 30 листопада 2023 року на суму 15139452,13 грн;

- Акт прии?мання-передачі послуги від 31 грудня 2023 року на суму 18163707,58 грн;

- Акт коригування від 21 квітня 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 січня 2023 року на суму 11957,37 грн;

- Акт коригування від 19 травня 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 28 лютого 2023 року на суму 432,15 грн;

- Акт коригування від 16 червня 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 березня 2023 року на суму 493,75 грн;

- Акт коригування від 17 липня 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 30 квітня 2023 року на суму 10225,32 грн;

- Акт коригування від 18 серпня 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 травня 2023 року на суму 467072,86 грн;

- Акт коригування від 20 жовтня 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 30 червня 2023 року на суму 12594,62 грн;

- Акт коригування від 17 листопада 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 липня 2023 року на суму 6673,42 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0000549 від 27 грудня 2023 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 серпня 2023 року на суму 11222,11 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0001077 від 30 січня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 30 вересня 2023 року на суму 21110,58 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0001645 від 13 березня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 жовтня 2023 року на суму 27924,88 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0002200 від 21 березня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 30 листопада 2023 року на суму 18588,25 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0002804 від 28 березня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги №ПРА-0001020 від 31 грудня 2023 року на суму 1074,58 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0004373 від 05 червня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 жовтня 2023 року на суму 1728,90 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0005022 від 18 червня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 січня 2023 року на суму 117,73 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0002804 від 28 березня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги №ПРА-0001020 від 31 грудня 2023 року на суму 1074,58 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0005022 від 18 червня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 січня 2023 року (з урахуванням акту коригування від 21 квітня 2023 року) на суму 117,73 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0007201 від 26 вересня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 жовтня 2022 року (з урахуванням акту коригування від 21 лютого 2023 року) на суму 292,00 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0007383 від 27 вересня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 30 листопада 2022 року (з урахуванням акту коригування від 17 березня 2023 року) на суму 216,52 грн;

- Акт коригування №ПРА_К-0007293 від 27 вересня 2024 року до акту прии?мання-передачі послуги від 31 грудня 2022 року (з урахуванням акту коригування від 30 березня 2023 року) на суму 92,08 грн.

Як стверджує позивач, відповідачем було частково сплачено заборгованість за надані послуги з передачі електричної енергії, однак станом на 06 вересня 2024 року заборгованість відповідача за надані послуги передачі електричної енергії за період серпень - грудень 2023 року + скоригована заборгованість складає 61365210,63 грн.

Відповідач зазначаючи у поданому до суду відзиві на позовну заяву, що він є добросовісним контрагентом по договору також підтвердив свою часткову сплату наданих позивачем послуг вказавши наступне: …До того ж, зазначене підтверджується оплатами, які були проведені відповідачем впродовж 2023 року за договором, перелік яких зокрема наведено і в позовній заяві….

Наведені обставини зумовили звернення позивача із даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Водночас, після відкриття провадження у даній справі у період з 26 вересня 2024 року відповідачем сплачено позивачу основний борг в сумі 8576641,15 грн.

Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами по справі у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є диспозитивність.

За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення до суду.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, провадження в частині стягнення основного боргу у сумі 8576641,15 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що останніми підтверджується наявна заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 52788569,48 грн.

У матеріалах справи відсутні долучені сторонами по справі будь які належні, допустимі та достатні докази сплати відповідачем основного боргу у сумі 52788569,48 грн.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 52788569,48 грн підлягає задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача три проценти річних за період прострочення оплати послуг з передачі електричної енергії у сумі 3386666,08 грн, а також індекс інфляції у сумі 6382532,58 грн.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимогою (постанови від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21, від 03 жовтня 2023 року у справі №366/203/21).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 910/15411/21).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року №127/15672/16-ц).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних з прострочення оплати фактично наданих обсягів електричної енергії судом встановлено, що останнім допущено арифметичні помилки у наступних періодах:

- за період з 20.11.2023 року по 23.11.2023 року сума трьох процентів річних на суму боргу 306566,36 грн становить - 1284,35 грн. Водночас, позивачем заявлено до стягнення 1926,53 грн;

- за період з 16.04.2024 року по 23.10.2024 року сума трьох процентів річних на суму боргу 1074,58 грн становить - 16,82 грн. Водночас, позивачем заявлено до стягнення 24,84 грн;

- за період з 17.07.2024 року по 23.10.2024 року сума трьох процентів річних на суму боргу 117,73 грн становить 0,96 грн. Водночас, позивачем заявлено до стягнення 1,00 грн;

- за період з 30.10.2023 року по 01.11.2023 року сума трьох процентів річних на суму боргу 4156566,36 грн становить 1024,91 грн, однак позивачем здійснено розрахунок у даному періоді на суму 683,27 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 683,27 грн;

- за період з 16.03.2023 року по 28.02.2024 року сума трьох процентів річних на суму боргу 10647874,07 грн становить - 306167,63 грн, однак позивачем здійснено розрахунок у даному періоді на суму 279037,43 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 279037,43 грн;

- за період з 12.06.2024 року по 25.09.2024 року сума трьох річних процентів річних на суму боргу 7100615,12 грн становить - 61693,87 грн, однак позивачем здійснено розрахунок у даному періоді на суму 43651,32 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 43651,32 грн;

Також, позивач нарахував три проценти річних на суму боргу 6899997,38 грн за період з 17.07.2023 року по 18.03.2024 року у сумі 139391,42 грн.

При цьому, частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення Цивільного кодексу України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Відтак, з урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов`язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після закінчення строку здійснення попередньої оплати. Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини 5статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки відповідач повинен був оплатити фактичний обсяг за червень 2023 року до 15 липня 2023 року (включно), що передбачено пунктом 5.5. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року), а 16 липня 2023 року припадав на вихідний день (неділя), з урахуванням положень частини 5 статі 254 Цивільного кодексу України, період заборгованості розпочинається з 18 липня 2023 року.

Отже, за період з 18.07.2023 року по 18.03.2024 року сума трьох процентів річних на суму боргу 6899997,38 грн становить 137271,15 грн. Водночас, позивачем заявлено до стягнення 139391,42 грн.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27 липня 2007 року.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення (така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19).

У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду виклала такий правовий висновок: "Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків".

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку індексу інфляції за період прострочення оплати фактично наданих обсягів електричної енергії судом встановлено, що останнім допущено арифметичні помилки у наступних періодах:

- позивачем заявлено до стягнення індекс інфляції на суму заборгованості 3456566,36 грн, що відповідає періоду з 22.12.2023 року по 26.12.2023 року, а не за визначеним позивачем періодом з 01.01.2024 року по 29.01.2024 року. У періоді з 22.12.2023 року по 26.12.2023 року наявні лише 5 днів, що унеможливлює нарахування індексу інфляції у заявлених позивачем розміру у сумі 13826,27 грн;

- за період з 27.12.2023 року по 29.01.2024 року сума індексу інфляції становить 13781,38 грн, однак позивачем не здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 3445344,25 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 0,00 грн;

- за період з 16.02.2023 року по 25.06.2023 року сума індексу інфляції становить 329622,42 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 10881475,21 грн у розмірі 329621,65 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 329621,65 грн;

- за період з 16.03.2023 року - 28.02.2024 року сума індексу інфляції становить 288599,13 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 10647874,07 грн у розмірі 288589,33 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 288589,33 грн;

- за період з 18.04.2023 року по 18.03.2024 року сума індексу інфляції становить 311524,05 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 10322516,09 грн у розмірі 311523,21 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 311523,21 грн;

- за період з 16.05.2023 року по 18.03.2024 року сума індексу інфляції становить 264413,35 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 10553816,86 грн у розмірі 264404,77 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 264404,77 грн;

- за період з 16.06.2023 року по 18.03.2024 року сума індексу інфляції становить 123330,48 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 7289874,10 грн у розмірі 123330,09 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 123330,09 грн;

- за період з 16.08.2023 року по 18.03.2024 року сума індексу інфляції становить 317981,20 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 8460779,48 грн у розмірі 317973,01 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 317973,01 грн;

- за період з 16.08.2023 року по 28.04.2024 року сума індексу інфляції становить 405,52 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 10225,32 грн у розмірі 384,29 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 384,29 грн;

- за період з 16.09.2023 року по 28.04.2024 року сума індексу інфляції становить 296158,51 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 8587863,26 грн у розмірі 296152,42 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 296152,46 грн;

- за період з 12.06.2024 року по 25.09.2024 року сума індексу інфляції становить 309260,05 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 7100615,12 грн у розмірі 199754,50 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 199754,50 грн;

- за період з 17.10.2023 року по 25.09.2024 року сума індексу інфляції становить 654339,37 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 8454026,89 грн у розмірі 654339,37 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 654333,22 грн;

- за період з 26.09.2024 року по 23.10.2024 року сума індексу інфляції становить 125604,02грн, однак позивачем не здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 6978000,86 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 0,00 грн;

- за період з 16.11.2023 року по 23.10.2024 року сума індексу інфляції становить 1141661.28 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 12499543,18 грн у розмірі 900454,59 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 900454,59 грн;

- за період з 16.12.2023 року по 23.10.2024 року сума індексу інфляції становить 1267928,97 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 15139452,13 грн у розмірі 977811,79 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 977811,79 грн;

- за період з 16.12.2023 року по 23.10.2024 року сума індексу інфляції становить 558,90 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 6673,42 грн у розмірі 431,02грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 431,02 грн;

- за період з 16. 01.2024 року по 23.10.2024 року сума індексу інфляції становить 1442784,37 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 18163707,58 грн у розмірі 1096107,10 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 1096107,10 грн;

- за період з 16.04.2024 року по 23.10.2024 року сума індексу інфляції становить 73,84 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 1074,58 грн у розмірі 53,53 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 53,53 грн;

- за період з 17.07.2024 року по 23.10.2024 року сума індексу інфляції становить 4,65 грн, однак позивачем здійснено розрахунок індексу інфляції у даному періоді на суму боргу 117,73 грн у розмірі 2,48 грн. З урахуванням того, що суд позбавлений самостійно збільшувати суму заборгованості (не може вийти за межі позовних вимог), то суд приймає розраховану позивачем суму у розмірі 2,48 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, умовами спірного договору при розрахунках між сторонами враховуються як планові так і фактичні обсяги, при цьому положеннями договору чітко передбачена передоплата вартості послуги, яка має бути вчинена до відповідної дати розрахункового місяця.

Плановий і фактичний обсяг послуги не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов`язаний здійснювати оплату послуг у строки та на умовах, визначених договором (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі №905/136/23).

Верховний Суд у постановах від 19 серпні 2022 року у справі № 912/1941/21, 09 листопада 2022 року та від 13 березня 2024 року у справі № 904/5899/21 дійшов наступного висновку:"… Звідси при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та ОСП зобов`язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов`язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов`язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць…".

Як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов`язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов`язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України (подібні за змістом висновки викладені Верховних Судом у постановах від 19 серпня 2022 року у справі № 912/1941/21, від 24 листопада 2023 року у справі № 927/713/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 904/5899/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 925/654/22).

Аналізуючи правову позицію вищих інстанцій судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення три проценти річних та індекс інфляції, нараховані на несплачені відповідачем поетапні платежі з січня 2023 року по грудень 2023 року, можуть підлягати до стягнення у примусовому порядку судом і такі позовні вимоги є належними та допустими.

Позивачем зазначено наступні терміни закінчення періоду нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції за несплату планових платежів:

- за січень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 08 лютого 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за січень 2023 року);

- за лютий 2023 року усі 5 платежів нараховані до 08 березня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за лютии? 2023 року);

- за березень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 07 квітня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за березень 2023 року);

- за квітень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 09 травня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за квітень 2023 року);

- за травень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 09 червня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за травень 2023 року);

- за червень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 11 липня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за червень 2023 року);

- за липень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 09 серпня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за липень 2023 року);

- за серпень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 08 вересня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за серпень 2023 року);

- за вересень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 10 жовтня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за вересень 2023 року);

- за жовтень 2023 року усі 5 платежів нараховані до 08 листопада 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за жовтень 2023 року);

- за листопад 2023 року усі 5 платежів нараховані до 08 грудня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за листопад 2023 року);

- за грудня 2023 року усі 5 платежів нараховані до 09 січня 2023 року (дата отримання відповідачем акту прии?мання-передачі послуги за грудня 2023 року).

Судом встановлено, що як за фактичні обсяги так і за плановими платежами позивач допустився арифметичних та математичних помилок при здійснені розрахунку.

При цьому, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що відповідач саме у зазначені вище дати отримав акти приймання-передачі послуг, що унеможливлює суд самостійно здійснити перерахунок суми трьох процентів річних та індексу інфляції, які підлягатимуть до стягнення.

Відповідач заперечує проти стягнення заявлених трьох процентів річних та індексу інфляції нарахованих за прострочення оплати поетапних платежів. Водночас, відповідачем не зазначено / не підтверджено факт отримання актів приймання-передачі послуг саме у визначені позивачем дати, а лише зазначено про неможливість заявлення до стягнення суми трьох процентів річних та індексу інфляції за поетапні оплати з огляду на те, що сума основного боргу стягується лише за фактичні обсяги.

У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

При з`ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов`язується строк виконання грошового зобов`язання; дослідити обставини виконання зобов`язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з`ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов`язання перед кредитором.

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Суд зазначає, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум.

Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Однак, відповідач заперечуючи проти позову, не надав суду свій розрахунок трьох процентів річних та індексу інфляції.

Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоб суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі №910/1265/17.

Судом враховано, що обмін документами між сторонами здійснювався електронним перебігом, однак позивач не долучив до матеріалів справи данні витягів з сервісу, якими б підтверджувались вказані позивачем дати отримання відповідачем актів приймання- передач послуг за 2023 рік, які є вагомими доказами обґрунтованості заявлених періодів. Отже, позивачем не доведено обґрунтованість заявлених періодів та нарахованих на останні сум трьох процентів річних та індексу інфляції.

З огляду на викладене, на момент розгляду справи у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази вірності розрахованих позивачем періодів за якими останній заявляє до стягнення суму трьох процентів річних та індексу інфляції. Означене позбавляє суд здійснити перевірку та самостійно перерахувати заявлені до стягнення суми трьох процентів річних та індексу інфляції.

Загалом, згідно здійсненого судом розрахунку, до стягнення підлягає загальна сума трьох процентів річних у розмірі 3170535,98 грн та 6103716,95 грн індекс інфляції (копія здійсненого судом розрахунку додається до рішення).

Щодо доводів відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань) (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 від 30 листопада 2021 року у справі №913/785/17, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21).

Пунктами 10.1.-10.2. Договору (у редакції Додаткової угоди від 20 грудня 2022 року), сторони передбачили обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини). Доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України/іншим компетентним органом, установою.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року за № 2024/02.0-7.1.

При цьому, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до частин 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами пункту 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Згідно з пунктом 6.12. Регламенту, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) видається заявнику на бланку Торгово-промислової палати України / регіональної торгово-промислової палати.

Сертифікат після його внесення до єдиного Реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) підписується першим віце-президентом або віце-президентом Торгово-промислової палати України, відповідно - президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної торгово-промислової палати та уповноваженою особою, яка приймала рішення про засвідчення форс-мажорних обставин. На сертифікаті ставиться печатка ТПП України / регіональної торгово-промислової палати (пункт 6.13. Регламенту).

У сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (пункт 6.12 Регламенту).

Отже, із вказаного можна дійти висновку, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України.

Лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Тобто, введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Крім іншого, суд відзначає, що відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває у кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін. Також відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими докази, що запровадження воєнного стану і наслідки дій військової агресії призвели до зупинення чи неможливості виконувати господарську діяльність.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання конкретного зобов`язання.

Крім того, відповідач посилається на висновок Рівненської Торгово-промислової палати України від 29 листопада 2023 року за № 56.01/637.

Як вбачається з наданої копії вказаного висновку, Рівненська Торгово-промислова палата України розглянула заяву АТ «Чернівціобленерго» від 08 листопада 2023 року №08/11 щодо обставин непереборної сили по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041 від 26 червня 2019 року, укладеного з Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО». Згаданим висновком підтверджено факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в період з 01 січня 2023 року, які тривають по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0517-02041 від 26 червня 2019 року. При цьому, обставинами непереборної сили зазначено зростання протягом 2023 року вартості послуг ПрАТ «НЕК «Укренерго» з передачі електричної енергії АТ «Чернівціобленерго» за Договором, що призвело до збільшення витрат АТ «Чернівціобленерго». В свою чергу непідняття тарифу на послуги з розподілу електричної енергії та перегляд НКРЕКП тарифу на послуги з передачі електричної енергії протягом 2023 року призвели до неплатоспроможності АТ «Чернівціобленерго», що зумовили неможливість належного виконання зобов`язань по Договору. Крім того, після початку військової агресії російської федерації проти України для АТ «Чернівціобленерго» настали ряд послідовних негативних та непередбачуваних обставин, які здійснюють суттєві перешкоди та труднощі щодо своєчасного, належного та повного виконання взятих на себе договірних зобов`язань перед ПрАТ «НЕК «Укренерго».

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

Отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не висновком Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Судом також ураховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21).

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює висновок Рівненської Торгово-промислової палати України від 29 листопада 2023 року за № 56.01/637 та зазначає, що відповідачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідні обставини були форс-мажорними саме в межах виконання ним своїх господарських зобов`язань за Договором. Саме лише посилання на наявність таких форс-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими, а викладені у висновку Рівненської Торгово-промислової палати України від 29 листопада 2023 року за № 56.01/637 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання, так і від відповідальності за його невиконання.

Щодо зменшення розміру компенсаційних втрат, а саме трьох процентів річних та індексу інфляції на 17 процентів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень частин 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Проте, суд зазначає, що три проценти річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16).

Відповідач посилаючись на постанови Верховного Суду у справі №902/417/18 та №917/991/22 просив суд зменшити компенсаційні втрати на 17 процентів задля забезпечення балансу інтересів сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Водночас, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.

При цьому, у даній справі позивачем заявлено до стягнення три проценти річних річних, тобто розмір відсотків передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України), отже, у даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру трьох процентів річних (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 921/94/21).

Враховуючи викладене, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням трьох процентів річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Щодо відстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення. Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (пункт 2 частини 6 статті 238, частина 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

За положеннями частин 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Системний аналіз зазначеної статті ГПК України свідчить про те, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності конкретні обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 ркоу у справі № 910/11949/21).

Втім, у будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.

Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 910/1180/19).

Необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28 липня 1999 року).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Савіцький проти України» від 26 липня 2012 року зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтовано тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Глоба проти України» від 05 липня 2012 року суд повторює, що пункт перший статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Отже, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Також, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26 червня 2013 року, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відтак, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, при цьому суд повинен досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. Також, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

В обґрунтування заявленого клопотання про відстрочку виконання рішення суду відповідач посилається на те, що тарифи на послугу з розподілу електричної енергії, затверджені станом на 01 січня 2023 року, не було переглянуто в бік збільшення протягом всього 2023 року, а всупереч проекту постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «ЧЕРНІВЦІОБЛЕНЕРГО» із застосуванням стимулюючого регулювання» від 09 грудня 2023 року не було встановлено нових тарифів, вказане призвело до їх необгрунтованості та дефіцитності, що в свою чергу зумовило формування невідшкодованих тарифом витрат товариства на загальну суму 350685 тис. грн, з яких 286443 тис. грн сума недоотриманого доходу від непідняття тарифів на послуги з розподілу електричної енергії. Також відповідачем було зазначено Постанову НКРЕКП №774 від 23 квітня 2024 року, пунктом 5 якої визначено, що повернення суми недоотриманого доходу заплановано на період 2025-2026 років, без конкретизації періоду в якому відбуватиметься таке повернення та зазначено, а 19 грудня 2024 року НКРЕКП винесено Постанову № 2181 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 23 квітня 2024 року № 774» якою внесено зміни в п. 5 Постанови, шляхом заміни цифри та слово « 2025 та 2026» на цифри та слово « 2026 та 2027».

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07 жовтня 2003 року).

Судом враховується той факт, що відповідач позовні вимоги в частині наявної заборгованості за надану послугу не заперечував, здійснив часткову оплату після відкриття провадження у справі, що стало підставою для закриття провадження у справі в частині вимог.

Поряд з цим, відповідач постійно посилається на різницю тарифів сторін по справи, що спричини наявну заборгованість, що на думку відповідача виникла не з його вини, адже він добросовісний контрагент договору і готовий належно сплачувати надані послуги за наявності фінансової спроможності.

Слід зазначити, що в даному випадку боржник, посилаючись на скрутне фінансове становище та воєнний стан на території України, не ухиляється від виконання судового рішення, а лише вказує про неможливість погашення наявної заборгованості за судовим рішенням перед стягувачем на теперішній час в повному обсязі. Більш того, інтерес боржника, полягає у погашенні наявної суми боргу при збереженні сталої роботи товариства, яке здійснює розподіл електричної енергії на території всієї Чернівецької області.

Отже, з урахуванням того, що на відповідача фактично покладено зобов`язання забезпечення здійснення ним виробничої діяльності (передачу електричної енергії) безпосередньо до споживачів, зокрема населення, відстрочка виконання рішення призведе до реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов`язання.

Окрім того, погашення відповідачем основної суми заборгованості свідчить про те, що ним вчинено фактичні дії, спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем, та відсутні підстави вважати, що останній має на меті уникнення сплати нарахованих позивачем та стягнутих сум трьох процентів річних та індексу інфлчції за прострочення виконання основного зобов`язання.

З огляду на викладене, суд вважає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно відповідача хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює, в тому числі з метою забезпечення вирішення соціально важливих питань.

Суд зауважує, що енергетична система України є єдиною і в ній є важливим функціонування як об`єктів загальнонаціонального рівня, так і об`єктів на регіональному рівні.

Відсутність у боржника можливості обслуговувати соціальні об`єкти та об`єкти життєдіяльності Чернівецької області призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, зокрема, мешканців області, та може спричинити виникнення надзвичайних та техногенних ситуацій.

Разом з тим, судом також береться до уваги, що ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" віднесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04 березня 2015 року. НЕК «Укренерго» є одним з ключових учасників ринку електроенергії і виконує функції адміністратора комерційного обліку, адміністратора розрахунків, виконує покладені на нього зобов`язання із забезпечення загальнодоступних інтересів (ПСО) у процесі функціонування ринку, а також керує роботою балансуючого ринку електроенергії, є відповідальним за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Позивач забезпечує баланс виробництва і споживання електроенергії і потужності в енергосистемі в режимі реального часу, експлуатацію та розвиток магістральних і міждержавних електромереж, паралельну роботу енергосистеми України з енергосистемами сусідніх країн, технічну можливість експорту/імпорту електроенергії тощо.

Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення в межах максимального строку у 1 рік, оскільки така відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Зважаючи на те, що відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, враховуючи інтереси усіх сторін справи, з урахуванням теперішнього часу і важливість безперебійної роботи енергосистеми України, задля дотримання балансу, розумних строків та забезпечення реального виконання рішення, суд дійшов висновку про можливість відстрочити виконання рішення суду на три місяці з моменту прийняття рішення і до 06 червня 2025 року.

При цьому, на переконання суду, відстрочення виконання судового рішення на три місяці зможе забезпечити реальне виконання судового рішення із дотриманням балансу інтересів сторін, не порушить справедливої рівноваги та справедливого балансу у розумінні ст. 6 Конвенції, оскільки надасть можливість виконати судове рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача реально отримати грошові кошти.

Поряд з цим, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно норм чинного законодавства рішення суду є обов`язковим до виконання, факт надання боржнику відстрочки виконання рішення, не звільняє боржника від обов`язку виконання рішення суду, а отже й від вжиття останнім максимально можливих заходів, спрямованих на виконання прийнятого у даній справі судового рішення.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 5 частини 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки відповідач добровільно сплатив суму основного боргу у розмірі 8576647,15 грн, предмет спору в частині позовних вимог у справі на теперішній час відсутній, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю згідно з пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, то позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір у розмірі 102919,76 грн.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 736382,53 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №АУ-6308 від 12 вересня 2024 року.

У подальшому, при поданні до суду заяви про зміну предмету позову, позивачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію №АУ-7694 від 29 жовтня 2024 року, якою підтверджується сплата судового збору у розмірі 111457,47 грн.

З урахуванням зміни предмету позову, позивач мав обов`язок сплатити судовий збір у розмірі 853612,91 грн з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Водночас, судом встановлено, що позивачем сплачено лише 847840,00 грн. Тобто, позивачем недоплаченою судовий збір у розмірі 5772,91 грн.

Враховуючи недоплату позивачем судового збору та з огляду на повернення останньому з державного бюджету частково сплачений судовий, суд дійшов висновку, що поверненню підлягає сума судового збору у розмірі 97146,85 грн.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог в сумі 744753,80 грн.

Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи сторонами по справі не заявлено до стягнення.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 191, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг передачі електричної енергії у сумі 71134409,29 грн задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі №926/2377/24 у частині стягнення з Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (58008, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А, код 00130760) основного боргу у розмірі 8576647,15 грн.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (58008, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Прутська, 23-А, код 00130760) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, Україна, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код 00100227) заборгованість у сумі 62062816,41 грн, з яких: 52788563,48 грн основний борг, 3170535,98 грн три проценти річних та 6103716,95 грн індекс інфляції та витрати на сплату судового збору у розмірі 744753,80 грн.

4. Повернути Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, Україна, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код 00100227) з державного бюджету України 97146,85 грн судового збору.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Клопотання представника Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (вх. №522 від 14 лютого 2025 року) задовольнити частково.

7. Відстрочити виконання рішення суду у справі № 926/2377/24 строком на три місяці з дня ухвалення рішення до 06 червня 2025 року.

8. У іншій частині клопотання представника Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" (вх. №522 від 14 лютого 2025 року) - відмовити.

У судовому засіданні 06 березня 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 17 березня 2025 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК