Рішення № 125910214, 12.03.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2025 Справа № 922/2562/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Пугачові Д.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." (адреса: 79024, м. Львів, вул. Пластова, буд. 10; код ЄДРПОУ: 41902414) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (адреса: 61072, м. Харків, пр.-т Науки, буд. 54; код ЄДРПОУ: 42831345) про стягнення 181627,90 грн. за участю представників сторін:

позивача - Раб М. О. (ордер серії ВС № 1305975 від 28.08.2024);

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (далі - відповідач) 181627,90 грн, з яких:

169048,00 грн - боргу;

4755,66 грн - інфляційного збільшення;

7824,24 грн - штрафних санкцій.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування № 15/04-2024 від 15.04.2024 щодо повного та своєчасного проведення розрахунків за надані позивачем послуги з перевезення вантажу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 відкрито провадження у справі № 922/2562/24; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на позов.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.08.2024 постановлено подальший розгляд справи № 922/2562/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04.08.2024.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 відмовлено у задоволенні заяви відповідача (вх. № 20432 від 14.08.2024) щодо застосування заходів процесуального примусу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналів договорів, заявленого у письмових поясненнях (вх. № 20520 від 15.08.2024).

Крім того, в процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач подав до суду пояснення (вх. № 20077 від 09.08.2024), в яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач, зокрема, вказує на те, що він ставить під сумнів відповідність копій поданих позивачем оригіналам договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та Договору - заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504, якими відповідач обґрунтовує свої позовні вимоги. Відповідач вказує, що акт начебто наданих позивачем відповідачу транспортних послуг не складався, на адресу відповідача позивачем не направлявся та відповідачем не підписувався; що позивачем також не направлявся на адресу відповідача рахунок позивача на оплату № 193 від 24.04.2024.

Також відповідач зазначає, що він здійснює діяльність по виробництву комплектів для миття військових типу «сухий душ» для чого відповідачем було завезено на митну території України нетканий матеріал типу «спанлейс», який використовується для виробництва рушника для витирання миючої піни, на підставі міжнародної товарно-транспортна накладної (CMR) №214314. Таким чином Відповідач не спростовує факт перевезення належних йому вантажів за цією міжнародною товарно-транспортною накладною, проте оскільки вищевказані вантажі мають гуманітарних характер, то відповідач звернувся до логістів, які забезпечили безкоштовне перевезення цих гуманітарних вантажів.

Окремо відповідач зазначає, що він заперечує щодо наявності зобов`язання у відповідача перед позивачем за договором транспортного експедирування № 15/04-2024 від 15.04.2024 та договором - заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів № 1504 від 15.04.2024.

Позивач надав суду відповідь на пояснення відповідача (вх. № 20520 від 15.08.2024) в яких спростовує доводи відповідача, та наполягає на задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що відповідно до CMR, він виконав доставку товару згідно попередніх умов договору та заявки, при цьому позивач не може відповідати за доцільність тої чи іншої продукції для відповідача та його не цікавить вид господарської діяльності відповідача та це не стосується безпосередньої частини роботи позивача.

Позивач не дізнавався про господарську діяльність відповідача, позивач отримав запит від відповідача, після чого вони уклали договір та заявку, а також в результаті виконання перевезення, попередніх домовленостей на руках позивача опинилася CMR із мокрою печаткою та підписом відповідача.

Стосовно договору та договору-заявки, позивач зазначає, що він був впевнений, що в нього на руках є його частина оригіналів, проте при перевірці працівника позивач зрозуміли, що вони отримали від відповідача лише скан-копії наведених документів. Однак, на думку позивача, факт передачі йому відповідачем договору та заявки підтверджується скріншотами (фото екрану) із електронної пошти та переписка із месенджеру Вайбер стосовно перевезення. Позивач зазначає, що в подальшому він не отримав від відповідача підписаних зі свого боку документів (сформованого Договору та Договору-Заявки) оскільки є підозри вважати, що відповідач все спланував і одразу не планував платити за виконані позивачем послуги.

Інших заяв по суті спору або письмових пояснень сторони суду не надавали.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.11.2024 розгляд справи по суті відкладено на 25.11.2024.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення 181627,90 грн залишено без розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс С.М." задоволено, ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 у справі № 922/2562/24 скасовано та справу № 922/2562/24 направлено до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду.

04.02.2025 матеріали справи № 922/2562/24 повернулись на адресу Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.02.2025 прийнято справу № 922/2562/24 до розгляду; розгляд справи по суті призначено на 19.02.2025.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.02.2025 розгляд справи по суті відкладено на 12.03.2025; явку представника відповідача визнано обов`язковою, про зазначене винесено ухвалу-повідомлення від 19.02.2025.

У судове засідання 12.03.2025 прибув представник позивача, який підтримує заявлений позов, просить суд його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 12.03.2025 свого представника не направив, про причини неприбуття суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Таким чином, відповідач порушив вимоги ухвали-повідомлення від 04.02.2025 якою було визнано явку представника відповідача на судове засідання обов`язковою.

Присутній в судовому засіданні представник позивача наполягає на розгляді справи за наявними в справі матеріалами.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності представника відповідача, за наявними в матеріалах справи документами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як стверджує позивач, 15.04.2024 між ним, як перевізником, та відповідачем, як замовником, укладено договір транспортного експедирування № 15/04-2024 (далі за текстом - договір; а. с. 10-11), за умовами якого транспортно-експедиційні послуги опосередковуються договором транспортного експедирування. Згідно з ст. 316 Господарського кодексу України. За договором транспортного експедирування одна сторона (перевізник) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (замовника) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (розділ «Предмет договору»).

Згідно з п. п. 1.1.1-1.1.2, 1.1.5 договору замовник зобов`язується:

- надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженого «Замовлення на перевезення» (заявки), що є невід`ємною частиною цього договору, в якому вказані: пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, об`єм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги.

- забезпечити оформлення товарно-супровідних документів (СMR, TIR-CARNET для міжнародних перевезень) та, в разі необхідності, інших митних документів в узгоджений термін.

- своєчасно оплачувати послуги перевізника.

Згідно з п. 2.2 договору у випадку, якщо сторонами в заявці визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (якщо інше не передбачене заявкою).

Відповідно до п. 4.5 договору, у випадку затримки оплати, вказаних у пунктах 3.1., 4.1. даного договору, замовник виплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати.

Позивач також вказує, що в рамках зазначеного договору між сторонами складено та підписано договір-заявку № 1504 від 15.04.2024, згідно з умовами якої позивач за замовленням відповідача зобов`язався здійснити перевезення вантажу на наступних умовах:

- завантаження - м. Люблінець, розвантаження - м. Харків;

- дата - 23.04.2024

- перехід - Шегені;

- вантаж - неткане полотно;

- вага - 9 тон;

- вартість перевезення 4000 Євро по курсу НБУ на день розвантаження, оплата 3 дні по сканах документів;

- номер, марка автомобіля: MAN НОМЕР_3/Schmitz НОМЕР_4, + НОМЕР_2;

- адреса доставки документів: Нова пошта м. Львів, відділення № 21, НОМЕР_5 Транс С. М. (ОСОБА_1), Укр.пошта 79028, м. Львів, вул. Навроцького, 33 (для Транс С. М. ).

В даному договорі - заявці також вказано, що вона підписана уповноваженими представниками сторін, та завірена їх печатками, надана шляхом факсимільного, електронного або інших засобів зв`язку, має однакову з оригіналом юридичну силу.

Згідно з CMR 214314 позивач здійснив міжнародне перевезення товару з м. Люблінець до місця розвантаження м. Харків, одержувач товару - відповідач у даній справі.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, договір транспортного експедирування № 15/04-2024 від 15.04.2024 та договір-заявка № 1504 від 15.04.2024 містить підпис представника позивача та печатку підприємства позивача, при цьому підпис представника відповідача та печатка підприємства відповідача відображена як фотокопія.

Як зазначає позивач, зокрема в письмових поясненнях, позивач отримав від відповідача запит, після чого вони уклали Договір та Заявку, а також в результаті виконання перевезення, попередніх домовленостей на руках позивача опинилася CMR із мокрою печаткою та підписом відповідача.

Позивач вказує, що при зверненні до суду з позовом у даній справі стосовно наведених вище Договору та Договору-Заявки він був впевнений, що в нього на руках є його частина оригіналів, проте при перевірці працівника Позивача зрозуміли, що вони отримали від відповідача лише їх скан-копії, що підтверджується переписками в Вайбері, а також електронною поштою.

Враховуючи вищевикладене позивачем надано суду: 1) скріншоти (фото екрану) із електронної пошти - де, як зазначає позивач, чітко видно надсилання файлу з пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 на пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, а файлом являється саме скан-копія Договору та Договору-Заявки; 2) частина переписки із месенджеру Вайбер де, як зазначає позивач, представники відповідача вказують, що будуть передавати статут та решту документації працівникам позивача з пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання на туж пошту сформованого Договору та Договору-Заявки, а також інші частини діалогу, які вказують саме на домовленість про рейс, також частиною фото знімку екрану видно CMR №214314, яка з мокрою печаткою та підписом є на руках у Позивача. Однак, як зазначає позивач, в подальшому він так і не отримав оригінали даних документів, оскільки в позивача є підозри вважати, що відповідач все спланував і одразу не планував платити за виконані позивачем послуги.

Як зазначає позивач, з метою оплати здійсненого перевезення позивач виставив відповідачу рахунок № 193 від 24.04.2024 на загальну суму 169048,00 грн., однак даний рахунок останнім оплачений не був.

При зверненні до суду з позовом у даній справі позивач просить суд стягнути з відповідача 169048,00 грн боргу за надані послуги з перевезення вантажу, а також нарахованих в зв`язку з простроченням оплати 4755,66 грн - інфляційного збільшення та 7824,24 грн - штрафних санкцій, посилаючись при цьому на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування № 15/04-2024 від 15.04.2024 та договору - заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504

В свою чергу відповідач заявлений позов не визнає, оскільки заперечує факт укладання з позивачем договору транспортного експедирування № 15/04-2024 від 15.04.2024 та договору заявки № 1504 від 15.04.2024. Відповідач вказує, що він здійснює діяльність по виробництву комплектів для миття військових типу «сухий душ» для чого ним було завезено на митну території України нетканий матеріал типу «спанлейс», який використовується для виробництва рушника для витирання миючої піни, на підставі міжнародної товарно-транспортна накладної (CMR) №214314.

Таким чином, відповідач не спростовує факт перевезення належних йому вантажів за цією міжнародною товарно-транспортною накладною, однак при цьому відповідач зазначає, що оскільки вищевказані вантажі мають гуманітарних характер, то відповідач звернувся до логістів, які забезпечили безкоштовне перевезення цих гуманітарних вантажів.

Відповідач зазначає, що відповідно до витягу та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань на момент здійснення вищевказаних перевезень єдиною особою яка мала право здійснювати представництво відповідача без довіреності був директор Відповідача Канюк Альона Ігорівна. При цьому, відповідач наполягає на тому, що позивач не надав суду довіреностей відповідача на представлення його інтересів іншими особами, належних та допустимих доказів, що відповідач вів перемовини з офіційно зареєстрованих електронних адрес відповідача та офіційних телефонних номерів відповідача.

З огляду на викладене, відповідач заперечує наявність у нього зобов`язання перед позивачем за договором транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та Договором - заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Згідно з ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

На підставі ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Разом з тим, ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Статтею 640 ЦК України також передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

В даному випадку, як вже зазначалося, позивач вимагаючи стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу посилається на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504.

Однак, як свідчать надані позивачем примірники наведених договору та договору - заявки, вони містить тільки підпис представника позивача та печатку підприємства позивача, при цьому підпис представника відповідача та печатка підприємства відповідача відображена як фотокопія, тобто дані договір та договір-заявка не можуть вважатися укладеними через відсутність на них підпису уповноваженого представника відповідача. Відповідно, вказані договір та договір-заявка не можуть породжувати для відповідача будь-яких зобов`язань.

При цьому, суд критично ставиться до посилань позивача на те, що відповідач направив копію цього договору та договору-заявки з відповідними підписами свого представника та печаткою підприємства відповідача на його електронну адресу, однак в подальшому не направив їх оригінал на адресу позивача, оскільки зазначені обставини позивачем, всупереч вимог ст. ст. 74-77 ГПК України, належним чином не доведені, оскільки належних та допустимих доказів зазначених обставин позивачем суду також не надано.

Як вже зазначалося вище, відповідач не спростовує факт перевезення належних йому вантажів за міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №214314, однак при цьому відповідач зазначає, що оскільки вищевказані вантажі мають гуманітарних характер, то відповідач звернувся до логістів, які забезпечили безкоштовне перевезення цих гуманітарних вантажів. При цьому, відповідач не визнає факт укладення між сторонами договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504.

В контексті вищевикладеного, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що факт укладання договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявки на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504 підтверджують 1) скріншоти (фото екрану) із електронної пошти - де, як зазначає позивач, чітко видно надсилання файлу з пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 на пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, а файлом являється саме скан-копія Договору та Договору-Заявки; 2) частина переписки із месенджеру Вайбер де, як зазначає позивач, представники відповідача вказують, що будуть передавати статут та решту документації працівникам позивача з пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання на туж пошту сформованого Договору та Договору-Заявки, а також інші частини діалогу, які вказують саме на домовленість про рейс, також частиною фото знімку екрану видно CMR №214314, яка з мокрою печаткою та підписом є на руках у Позивача.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань на момент здійснення спірного перевезення єдиною особою яка мала право здійснювати представництво відповідача без довіреності був директор відповідача Канюк Альона Ігорівна. При цьому, позивач, всупереч вимог ст. ст. 74-77 ГПК України не надав суду доказів наявності у інших осіб довіреностей на представництво інтересів відповідача; що зазначена в скріншоті (фото екрану) із електронної пошти адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 це офіційна електронна пошта підприємства відповідача, а відповідно що особа яка можливо направляла листи через цю електронну пошту є уповноваженим представником відповідача та діє в його інтересах; що зазначений в копії переписки в месенджері «Viber» користувач - «Імекс Макс Прямий» ( НОМЕР_1 ) є саме уповноваженим представником відповідача, а наведений номер телефону є офіційним номером телефону відповідача або має відношення до особи, яка офіційно уповноважена на представництво інтересів відповідача.

Окрім того, відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

Отже, з урахуванням всіх обставин даної справи суд дійшов висновку про те, що подане позивачем листування не дає змогу встановити його учасників та не може підтверджувати доводи позивача, зокрема, щодо наявності між сторонами договірних відносин за договором транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договором - заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504, ведення певних перемовин, суд не може вважати надані позивачем скріншоти із електронної пошти та переписки із месенджеру Вайбер належними та допустимими доказами наявності обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

В зв`язку з недоведеністю позивачем факту укладання між сторонами договору транспортного експедирування від 15.04.2024 №15/04-2024 та договору- заявкою на транспортно експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 15.04.2024 №1504 є також безпідставними доводи позивача про порушення відповідачем його умов.

При цьому самі по собі посилання позивача на те, що здійснивши відповідне перевезення він має право на оплату послуг є недостатнім для покладення на відповідача обов`язку оплатити послуги за вказаною позивачем ціною, оскільки ціна послуг в даному випадку не може вважатися узгодженою. До того ж позивач не надав суду доказів того що вартість послуг, яку він вимагає стягнути, є обґрунтованою, а перевезення дійсно не носило безоплатний характер, як на цьому наполягає відповідач.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд приходить до висновку що заявлений позов про стягнення боргу та санкцій позбавлений фактичного та правового обґрунтування, оскільки на підтвердження викладених в ньому обставин його заявником не надано належних та допустимих доказів. Вказане в свою чергу зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні цього позову.

З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи судові витрати підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "18" березня 2025 р.

Суддя О.І. Байбак