Ухвала суду № 125897217, 17.03.2025, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/1649/24

Провадження № 4-с/466/5/25

У Х В А Л А

17 березня 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Баєвої О.І.,

секретаря судового засідання Комарницької В.-М.В.,

представника заявника Бучко Р.В.,

представника заявника Ткачук В.Р.,

представника заінтересованої особи Уракіної Л.-Г.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові скаргу Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони на дії виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби,-

в с т а н о в и в:

12.02.2024 Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міністерства оборони звернувся до суду зі скаргою, в якій з урахуванням уточнень просить:

1. Скасувати незаконні постанови винесені у виконавчому провадженні № 63667515, а саме:

постанову начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14.12.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження;

постанову начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.01.2024 про результати перевірки законності виконавчого провадження;

постанову державного виконавця від 16.08.2021 про зупинення вчинення виконавчих дій;

постанову державного виконавця від 07.07.2023 про поновлення вчинення виконавчих дій;

постанову державного виконавця від 07.07.2023 про закінчення виконавчого провадження.

2. Зобов`язати державного виконавця усунути порушення шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 63667515 у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В обґрунтування скарги посилається на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05.04.2017 у справі № 2-395/11 задоволено позов військового прокурора Львівського гарнізону (на даний час Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони) та зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні державним підприємством Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» земельною ділянкою загальною площею 583,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу приміщення ангару загальною площею 360,6 кв. м, а також звільнити самовільно зайняту вказану земельну ділянку.

На виконанні у державних виконавців знаходився виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом міста Львова 09.11.2020 за № 2-395/11 про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні ДП МО України «Львівський завод збірних конструкцій» земельною ділянкою загальною площею 583,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу приміщення ангару загальною площею 360,6 кв.м.

16.08.2021 державним виконавцем Блавацькою М.А. з виходом на місце установлено, що перешкоди в користуванні вищевказаною земельною ділянкою усунено, чим виконано виконавчий документ, про що складено відповідний акт, а отже виконавче провадження було фактично виконано в повному обсязі та підлягало закінченню.

Однак, після цього державний виконавець Блавацька М.А., в порушення вимог ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про закінчення виконавчого провадження не винесла, а замість того, у той же день винесла постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, мотивуючи це надходженням ухвали Шевченківського районного суду міста Львова про зупинення виконання рішення.

Ухвала Шевченківського районного суду міста Львова про зупинення виконання рішення прийнята 16.08.2021 та надійшла до відділу ДВС вже після констатації факту виконання виконавчого провадження в повному обсязі, а отже ця ухвала не могла зупинити вчинення виконавчих дій, які вже не вчинялися у зв`язку з повним виконанням рішення суду. Зазначена ухвала попри її оскарження в апеляційному порядку та часткове скасування постановою Львівського апеляційного суду від 12.05.2022, залишається чинною і по даний час.

07.07.2023 державний виконавець Кіт В.Ю. в порушення вимог ч. 5 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» та без наявних для цього будь-яких підстав, винесла постанову про поновлення вчинення виконавчих дій та постанову про закінчення виконавчого провадження, мотивуючи їх наявністю судового рішення про скасування рішення суду, на виконання якого видано вищевказані виконавчі листи.

При цьому, державним виконавцем Кіт В.Ю. не взято до уваги те, що ухвала Шевченківського районного суду міста Львова про зупинення виконання рішення, на підставі якої нею 16.08.2021 винесено постанову про зупинення виконавчого провадження, чинності не втрачала, тобто підстав для поновлення виконавчих дій не було, а отже не було і підстав для винесення постанови про закінчення виконавчих дій.

Постановою Верховного суду від 18.10.2023 у справі № 2-395/11 скасовано попередні судові рішення, які стали підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 07.07.2023.

Вищевказані незаконні дії та постанови державного виконавця оскаржено прокурором начальнику Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області.

У своїй постанові від 14.12.2023 начальник Шевченківського відділу ДВС та від 17.01.2024 начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за наслідками розгляду скарг прокурора констатували, що 16.08.2021 виконавче провадження було виконано в повному обсязі, про що складено відповідний акт державного виконавця, однак дійшли висновку, про те, що всі подальші вищеописані дії державних виконавців вчинені у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження»

Скаржник зазначає, що при розгляді скарг не надано оцінки бездіяльності державного виконавця щодо необхідності закінчення виконавчого провадження (винесення відповідної постанови) 16.08.2021 після складення акту про повне фактичне виконання рішення, не скасував як безпідставну постанову державного виконавця від 16.08.2021 про зупинення виконавчого провадження та не надано оцінки безпідставному поновленню державним виконавцем виконавчого провадження 07.07.2023 за умови чинності ухвали, на виконання якої і було зупинено це виконавче провадження та не скасував відповідну постанову державного виконавця від 07.07.2023. Відтак, прийняті начальником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України постанова від 14.12.2023 та начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.01.2024 за наслідками розгляду скарг прокурора на дії державного виконавця та здійснення контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішення, є необгрунтованими та незаконними.

Представник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції подав клопотання про залишення скарги без розгляду у зв`язку з пропущенням строку оскарження постанов державного виконавця та письмові пояснення у яких зазначив, що скарга є безпідставною, оскільки дії державних виконавців відповідають вимогам законодавства, а перевірку законності таких дій було проведено з дотриманням норм Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Стверджує, що скаржником не було доведено будь яких фактів порушень допущених при перевірці матеріалів виконавчого провадження.

Начальник Шевченківського ВДВС м. Львова подав заперечення на скаргу, в яких просив відмовити у задоволенні такої. Крім того зазначив, що порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії. Наголосив на законності оскаржуваних постанов та пропуску скаржником строку для оскарження таких.

В судовому засіданні представник скаржника просив скаргу задовольнити, з підстав, викладених у скарзі.

В судовому засіданні представник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та представник Шевченківського ВДВС м. Львова заперечили щодо заявлених вимог та надали пояснення аналогічні раніше поданим запереченням. Просять у задоволенні скарги відмовити.

В ході судового розгляду представник Ломаківської І.І. щодо скарги заперечив, просив таку залишити без розгляду.

11.03.2025 на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про залучення його правонаступником у справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , однак таке на думку суду не підлягає задоволенню, оскільки у даному процесі здійснюється розгляд скарги на дії виконавця, а відтак така скарга не стосується інтересів ОСОБА_1 та не допускає правонаступництва.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 ЦПК України, можна зробити висновок про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права, і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо.

Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 14.08.2019 року в справі №910/7221/17, від 12.01.2021 року в справі №910/8794/17, від 12.10.2021 року в справі №918/333/13-г.

За змістом статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі №143/950/19 (провадження №61-21057св19), від 28.12.2020 року у справі №501/3532/18 (провадження №61-14723св19), від 03.02.2021 року у справі №2-1441/10 (провадження №61-17257св20).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок щодо застосування статті 449 ЦПК України та вказано, що «такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи».

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №466/948/19 зауважено, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься переліку таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржником оскаржуються постанови від 14.12.2023 (про результати перевірки законності виконавчого провадження), від 17.01.2024 (про результати перевірки законності виконавчого провадження), від 16.08.2021 (про зупинення вчинення виконавчих дій), від 07.07.2023 (про поновлення вчинення виконавчих дій), від 07.07.2023 (про закінчення виконавчого провадження), натомість скарга подана до суду лише 12.02.2024, тобто з пропуском строку для оскарження таких постанов.

Зважаючи на викладене, суд вважає що процесуальний строк на оскарження дій державного виконавця скаржником пропущений, клопотання про поновлення цього строку при зверненні зі скаргою до суду ним подано не було, доказів поважності причин його пропуску суду не надано, а тому в порядку ст. 126 ЦПК України, скаргу в частині вимог про скасування постанов від 14.12.2023 (про результати перевірки законності виконавчого провадження), від 16.08.2021 (про зупинення вчинення виконавчих дій), від 07.07.2023 (про поновлення вчинення виконавчих дій), від 07.07.2023 (про закінчення виконавчого провадження), натомість скарга подана до суду лише 12.02.2024 слід залишити без розгляду.

Що стосується постанови начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.01.2024 про результати перевірки законності виконавчого провадження, то як вбачається з матеріалів справи, таку скаржником було отримано 01.02.2025. Відтак скарга в цій частині подана з дотриманням строків, а тому підлягає розгляду по суті.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження визначено вичерпний перелік підстав, з яких виконавче провадження підлягає закінченню.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є скасування рішення Шевченківського районного суд м. Львова від 05.04.2017 у справі №2-395/11 за нововиявленими обставинами.

Однак, в процесі розгляду даної скарги, встановлено, що станом на даний час рішення суду від 05.04.2017 не скасовано, процес його перегляду за нововиявленими обставинами триває, остаточне рішення у справ не прийнято.

З огляду на викладене, суд вважає, що начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від у своїй постанові від 17.01.2024 про результати перевірки законності виконавчого провадження не враховано наведених вище обставин, а тому така підлягає скасуванню із зобов`язанням начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторно провести перевірку законності виконавчого провадження №63667515.

Щодо вимоги про зобов`язання державного виконавця прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі, то така є передчасною, оскільки таке рішення може бути прийнято за наслідками повторно проведеної перевірки законності дій державного виконавця.

Керуючись ст. 260, 353, 354, 451 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Скаргу керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони на дії виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби а частині вимог щодо скасування постанови начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14.12.2023 про результати перевірки законності виконавчого провадження, постанови державного виконавця від 16.08.2021 про зупинення вчинення виконавчих дій, постанови державного виконавця від 07.07.2023 про поновлення вчинення виконавчих дій, постанови державного виконавця від 07.07.2023 про закінчення виконавчого провадження залишити без розгляду.

Скаргу керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони на дії виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в решті вимог - задовольнити частково.

Визнати незаконною та скасувати постанову начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.01.2024 про результати перевірки законності виконавчого провадження.

Зобов`язати начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторно провести перевірку законності виконавчого провадження №63667515.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Скаржник: Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (м. Львів, вул. Клепарівська, буд. 20, ЄДРПОУ 3832605724) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, ЄДРПОУ 00034022).

Орган, дії якого оскаржуються:

1.Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів, вул. Котлярська, 6, ЄДРПОУ 35009321).

2.Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів, пл. Шашкевича, буд, 1, код ЄДРПОУ 43317547).

Стягувач: Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій (м. Львів, вул. Городоцька, буд. 222, ЄДРПОУ 08006864).

Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя: О. І. Баєва