Рішення № 125884788, 17.03.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2025 року Київ Справа №320/46010/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Обухівського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 з позовом до Обухівського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

1. Зобов`язати ЦМУ ДМС в Київській області ЄДРПОУ: 42552598 - розробити та видати на ім`я доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки Республіки Україна - без оцифровки персональних даних, без біометризації та цифрової ідентифікації (на підставі релігійних переконань та обґрунтованих побоювань за безпеку даних та на підставі втручання держави в особисте (сімейне) життя).

2. Заборонити ЦМУ ДМС в Київській області ЄДРПОУ: 42552598 - оцифровання та біометризацію, та/або обробку, збирання, використання, копіювання, передачу особистих даних. Не вносити данні до ЄДДР та УНЗР, й будь-які інші електронно-цифрові реєстри про ОСОБА_3 .

3. Зобов`язати ЦМУ ДМС в Київській області ЄДРПОУ: 42552598 - на підставі постанови КМУ від 26 листопада 2014 р. № 669 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 628) знищити, та видалити будь-яку біометричну інформацію про ОСОБА_3 , відповідно до (пункту 9) надати акт про знищення та видалення біометрії про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з усіх існуючих реєстрів, що є в доступі ГУ ДМС у Дніпропетровській області. (Згідно НАКАЗУ МВС від 25.03.2015 № 323 Зареєстровано Мінюстом від 10 квітня 2015 р. за № 403/26848),на підставі релігійних переконань та обґрунтованих побоювань за безпеку даних та на підставі втручання держави в особисте (сімейне) життя.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернулася до відповідача із заявою про оформлення і видачу паспорту у формі книжечки доньки ОСОБА_2 . З огляду на те, що законодавство України все ж дозволяє позивачу отримати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, відмова відповідача у наданні можливості реалізувати таке право є неправомірною, порушує як її конституційні права, так і зобов`язання держави, обумовлені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема щодо заборони втручання у приватне життя особи. Однак відповідач відмовив у видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року з посиланням на відсутність правових підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась за захистом прав ОСОБА_2 до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 22.10.2024 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у 23.07.2024 позивач звернувся до Обухівського об`єднаного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо знищення персональних даних, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що містяться в ЄДДР та оформлення паспорта громадянина України, зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. 13.08.2024 Обухівським об`єднаним відділом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надано відповідь за вих. № 3-24/6/80.323 8-24/80.323 8/25- 24 згідно з якою було роз`яснено законодавство України щодо отримання паспорту громадянина України у формі картки. В ході здійснення перевірки стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обліками Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України встановлено наступне. У відповідності до вимог Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 №152 (зі змінами, далі - Порядок № 152), із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.04.2019 оформлено паспорт громадянина України для виїзду № НОМЕР_1 . Так, 16.04.2019 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась ОСОБА_1 . У відповідності до вимог Порядку № 152, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснено розгляд заяви-анкети для внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1430818 та доданих до неї документів. За результатами здійснених перевірок та прийнятого рішення на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.04.2019 оформлено паспорт громадянина України для виїзду № НОМЕР_1 , орган видачі - 8024, термін дії - до 22.04.2023. Документ отриманий особисто ОСОБА_1 . Зазначив, що оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснено на підставі заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру із присвоєнням заявникові Унікального номеру запису в реєстрі (далі - УНЗР) - 20080105-03845. Тобто, законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 власним підписом у відповідній графі заяви - анкети надала ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області згоду на обробку персональних даних ОСОБА_2 із присвоєнням їй УНЗР, а також підтвердила правильність внесених до заяви-анкети даних. Жодних заперечень, пропозицій та зауважень під час зазначеної процедури від ОСОБА_1 не надходило, а всі дії щодо ОСОБА_2 здійснювалися на добровільній основі. Отже, відповідач просив відмовити у задоволенні позову, оскільки діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

23.07.2024 позивач звернувся до Обухівського об`єднаного відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо знищення персональних даних, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що містяться в ЄДДР та оформлення паспорта громадянина України, зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. 13.08.2024 Обухівським об`єднаним відділом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надано відповідь за вих. № 3-24/6/80.323 8-24/80.323 8/25- 24 згідно з якою було роз`яснено законодавство України щодо отримання паспорту громадянина України у формі картки та зазначено, що відповідно до законодавства України на сьогодні територіальними підрозділами ДМС здійснюється оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року за наявності відповідного рішення суду.

Позивач не погодившись із наданою відповіддю та звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (надалі - Закону України "Про громадянство України") визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Відповідно до вказаної статті 5 Закону України "Про громадянство України" прийнято постанову Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, якою затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (надалі - Положення № 2503-ХІІ).

Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8-11 Положення № 2503-ХІІ Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав.

Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків.

Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.

Відповідно до частин 2, 4 та 6 статті 14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.

Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб`єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.

В свою чергу, суд звертає увагу, що частиною 7 статті 16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" чітко визначено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:

1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;

2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);

3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;

4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.

Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття "документ".

Разом з цим відповідно до статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Згідно з відповіді на заяву позивача вбачається, що відповідач фактично зазначає, що паспорт громадянина України зразка 1994 року виготовляється з обов`язковим наданням рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорта громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законом порядку.

Суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Також цей порядок містить положення пункту 53, яким визначаються документи, які подаються до оформлення паспорту, однак рішення суду щодо видачі паспорту книжечки не містить.

Крім того, суд наголошує на тому, що положення Тимчасового порядку № 456 застосовуються до тих осіб, щодо яких вже прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Однак, ані позивачем, ані відповідачем, не надано суду жодних підтверджень існування такого рішення суду про зобов`язання ДМС оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відсутність відповідного рішення суду не позбавляє особу права оформити паспорт у формі книжечки.

Також, суд зазначає, що у пункті 2 Положення №2503-XII зазначено, що паспорт громадянина України (далі-паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Отже, відповідач своїми діями щодо не оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) у формі паспортної книжечки порушує її особисті права, що не відповідає основоположним приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року).

Окрім того, беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач), а також правове регулювання правовідносин, в яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 у справі № 806/3265/17.

Суд звертає увагу, що за правилами статті 291 КАС України суди повинні враховувати висновки Верховного Суду у зразковій справ під час ухвалення рішення у типовій справі.

В свою чергу, керуючись положеннями статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що в даному випадку, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2018 року у згаданій зразковій справі, є обов`язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем своїми діями було прямо порушено права ОСОБА_2 передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, оскільки неоформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.

З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати відмову відповідача, оформлену листом № З-24/6/80.3238-24/80.3238/25-24 від 13.08.2024 у видачі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Враховуючи встановлені обставини цієї справи та правове регулювання відносин з яких виник цей спір, а також з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, суд приходить до висновку, що для належного захисту порушених прав позивача слід також зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Щодо вимог позивачки про заборону оцифровання та біометризацію, або обробку, збирання, використання, копіювання, передачу особистих даних. Не вносити данні до ЄДДР та УНЗР, й будь-які інші електронно-цифрові реєстри та зобов`язання УДМС у Харківській області - на підставі постанови КМУ від 26 листопада 2014 р. № 669 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. № 628) знищити та видалити будь-яку біометричну інформацію про неї та її дитину, відповідно до (пункту 9) надати акт про знищення та видалення біометрії про неї та її дитину з усіх існуючих реєстрів, що є в доступі УДМС у Дніпропетровській області (згідно НАКАЗУ МВС від 25.03.2015 № 323 Зареєстровано Мінюстом від 10 квітня 2015 р. за № 403/26848), суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон №5492-VI (тут - у редакції, чинній на дату звернення позивачки про отримання паспорта громадянина України).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання, зокрема, цього законодавчого положення Кабінет Міністрів України постановою від 18 жовтня 2017 року № 784 затвердив Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації (далі - Постанова № 784).

Зокрема, пунктом 4 цього Порядку передбачено, що Реєстр складається з головного та резервного обчислювальних центрів і вузлів уповноважених суб`єктів. Уповноважені суб`єкти є розпорядниками відомчих інформаційних систем у межах, визначених Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Засобами Реєстру є технічні і програмні засоби відомчих інформаційних систем уповноважених суб`єктів, що застосовуються для внесення інформації до Реєстру та оформлення документів.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, визначено у статті 13 Закону № 5492-VI. За частиною першою цієї статті документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Поряд із цим, у статті 7 Закону № 5492-VI визначено перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (пункт 13 частини першої статті 7).

Інформація, яку тут виокремлено, у розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 5492-VI, є біометричними даними, параметрами, тобто сукупністю даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб.

Відповідно до частини шостої статті 7 Закону № 5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя.

На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №302 (тут її положення суд застосовує у редакції, викладеній згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Суд зазначає, що позивач, оформивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон надає при цьому неодноразово згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР, і УНЗР у Реєстрі відносно позивача вже сформовано, який не змінюється при наступних операціях у Реєстрі, а тому побоювання позивача, що внесення персональних даних спричинить шкоду її приватному життю є необґрунтованими.

Так, у мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2019 року 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зокрема, зазначено, що державою повинні враховуватися "побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю", документування паспортними документами має досягатися "без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря".

Так громадянин не може погодитись на часткову обробку інформації (наприклад дозволити обробку лише під час отримання послуги по видачі паспорту, а потім вимагати вилучити її та знищити з усіх реєстрів), чи надавати згоду на обробку лише у випадку, коли мета обробки задовольняє його певні потреби чи приватні інтереси, якщо не йде мова про чутливі фактори втручання в особисте життя людини, які можна прирівняти до непосильного для неї тягаря. У мотивувальній частині Зразкового рішення зазначено, що документування паспортними документами має досягатися "без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря".

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі (УНЗР) є незмінним.

Велика Палата Верховного суду захистила реальні побоювання громадян, які відмовляються від внесення персональних даних в ЄДДР з релігійних переконань. Однак, персональні дані ОСОБА_2 внесені до ЄДДР при оформленні паспортів громадянина України чи для виїзду за кордон.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних" від 1 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 7 цього Закону визначено, що обробка персональних даних не забороняється, якщо вона здійснюється за умови надання суб`єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних.

Відповідно факт звернення особи (ініціатором є сам заявник) до будь-якого компетентного органу державної влади (в даному випадку до органів міграційної служби), який фіксується шляхом формування заяви встановленого зразка (заяви-анкети), посвідчує юридичний факт надання особою добровільної згоди на обробку персональних даних засобами електронного реєстру. Така заява і є згодою на обробку персональних даних згідно із Законом України "Про захист персональних даних".

Оскільки позивачем надається добровільна згода на обробку персональних даних під час отримання ОСОБА_2 паспорта громадянина України чи для виїзду за кордон, тому вимоги позивача у цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Незалежність адвокатури гарантується.

Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя" № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката.

У пункті 1 Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації від 2 березня 1978 року зазначено, що ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну правову допомогу в судовому провадженні. При розгляді того, чи така допомога є необхідною, слід враховувати: а) фінансові можливості та зобов`язання відповідної особи; b) очікувані судові витрати.

У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно - виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

Враховуючи те, що позивачем не надано жодного документу на підтвердження понесення витрат саме на правову допомогу, крім копії платіжної інструкції, у суду відсутні підстави для стягнення на її користь 8500,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 800,00 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Обухівського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформлену листом № З-24/6/80.3238-24/80.3238/25-24 від 13.08.2024 у видачі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Зобов`язати Обухівський об`єднаний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Обухів, вул. Малишка, 9, код ЄДРПОУ: 42552598) оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в загальному розмірі 800,00 (вісімсот) грн за рахунок бюджетних асигнувань Обухівського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Обухів, вул. Малишка, 9, код ЄДРПОУ: 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.