Ухвала суду № 125880802, 20.02.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/18100/22

1-кп/760/1744/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

14 лютого 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, дані про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022000000000198 від 05.05.2022 клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого строком на 60 днів без визначення розміру застави.

Згідно пред`явленого обвинувачення, ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що 03.05.2022 в невстановленому досудовим розслідуванням місці через мобільний додаток «мессенджер» - «Telegram» надавав інформацію представнику ФСБ РФ з ніком « ОСОБА_9 » (мобільний телефонний номер НОМЕР_1 ) щодо поширення інфекційних хвороб серед військових, місць зберігання штамів холери, інформацію про іноземний благодійний фонд, який передавав препарати і автомобілі Україні та про його керівника, а також отримував завдання від цієї особи надати їй списки військовослужбовців, які знаходяться на лікуванні в Центральному військовому госпіталі.

Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що своїми умисними протиправними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України, тобто державну зраду, умисне вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності та державній безпеці України, шляхом надання іноземній державі - Російській Федерації, представникам іноземної організації - Російської Федерації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Клопотання прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у державній зраді, тобто умисному вчиненні громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України шляхом надання іноземній державі - Російській Федерації та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану.

На думку прокурора наявні ризики, передбачені пп. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме, обвинувачений може спробувати незаконно покинути територію України, може впливати на свідків або перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб, а також може продовжити кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується або вчинити нове кримінальне правопорушення.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав, просив задовольнити.

Обвинувачений та його захисник проти продовження строку дії запобіжного заходу заперечували.

Захисник вказав, що ризики, передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України не доведені. Оскільки обвинувачений тривалий час тримається під вартою ризики зменшилися

Обвинувачений підтримав захисника, вказав, що ризики, передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, відсутні. Він не зможе впливати на свідків, оскільки не має можливості з ними комуні кувати. Обвинувачення не обґрунтоване і є надуманим. Він не вчиняв того злочину, що йому інкримінується.

Заслухавши прокурора, захисника, обвинуваченого, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, в яких обвинувачують ОСОБА_7 та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом та приходить до наступних висновків.

Ухвалою Солом`янського районного суду від 19 грудня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_7 було продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 16 лютого 2025 включно.

Дослідивши обставини кримінального провадження, суд вважає, що на даний час продовжують існувати ризики передбачені п.п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Зокрема, наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується тим, що після оголошення підозри 25.05.2022 ОСОБА_7 переховувався від органів досудового розслідування, в зв`язку з чим був затриманий в порядку ст. 208 КПК України, також підозрюваний має родинні та дружні зв`язки з особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території та території рф. Вказані факти дають об`єктивні підстави вважати, що ОСОБА_7 може спробувати незаконно покинути не окуповану територію України або територію України.

Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується наступними обставинами: ОСОБА_7 знаходився на посаді голови комісії з реорганізації КДМУ та будучи доктором медичних наук (отримав даний науковий ступінь в РФ), отримав необхідні соціальні зв`язки для незаконного впливу на свідків та перешкоджання цьому кримінальному провадженні в інший спосіб.

Отже, перебуваючи на волі, обвинувачений може впливати на даних свідків з метою зміни їх показань.

Так, як зазначив Європейський суд з прав людини (пункт 44 рішення від 18 грудня 2012 р. по справі Сопин проти російської федерації), «Суд повторює, що виправданий страх помсти, часто може бути достатнім для того, щоб залякані свідки відмовилися від участі в кримінальному процесі в цілому».

Крім того, метою кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 є надання іноземній державі - Російській Федерації, в тому числі військовослужбовцям ЗС РФ та іншим правоохоронним органам РФ допомоги в збройному конфлікті та збройній агресії проти України та проведенні підривної діяльності проти України, тому є підстави вважати, що обвинувачений, розуміючи, що іноземна держава - Російська Федерація, в тому числі спецслужби і військовослужбовці ЗС РФ та інші правоохоронні органи РФ можуть забезпечити його переховування на території Російської Федерації, буде вважати, що єдиним способом уникнути кримінальної відповідальності за вчинення вказаних протиправних дій є доведення своїх злочинних намірів до кінця, може продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, та може вчинити інші протиправні дії, на користь іноземної держави - рф, з якою Україна перебуває в стані збройного конфлікту.

Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, який виражається в тому, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин.

Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи .

Відповідно до правової позиції викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Так, розглядаючи можливість застосування до ОСОБА_7 альтернативних запобіжних заходів, суд застосовує положення ч. 6 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто, тримання під вартою.

Своїм рішення від 19.06.2024 Конституційний суд України визнав такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.

Дана норма є імперативною і додаткового тлумачення не потребує.

Виходячи із положень абз.5,6,7 п. 6.3 рішення, Конституційний Суд України наголошує, що, визначивши такі критерії для застосування слідчим суддею, судом до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, законодавець дотримав міжнародних стандартів щодо застосування тримання під вартою, збалансував потребу між забезпеченням ефективного здійснення кримінального провадження та правом особи на свободу та особисту недоторканність, щодо якої його відкрито, й установив тримання такої особи під вартою лише на підставі вмотивованого судового рішення. Законодавець відтворив ці ж критерії для застосування слідчим суддею, судом до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначивши в частині шостій статті 176 Кодексу, що цей запобіжний захід під час воєнного стану застосовують не лише залежно від тяжкості злочину, а й за наявності ризиків, що їх визначено статтею 177 Кодексу. Водночас без наявності таких ризиків цей запобіжний захід за частиною шостою статті 176 Кодексу не мають застосовувати. Згідно з частиною другою статті 177 Кодексу, зокрема, слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, що їх установлено Кодексом.

Аналізуючи частину першу статті 183 Кодексу, Конституційний Суд України звертає увагу, що законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним статтею 177 Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м`який, запобіжний захід, визначений Кодексом.

Відповідно до Кодексу можливість застосування застави до особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, визначених частиною третьою або четвертою статті 183 Кодексу (друге речення частини першої статті 182); „під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України" (абзац восьмий частини четвертої статті 183). Тобто із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.

Виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м`який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Разом з тим, питання застосування застави, як більш м`якого запобіжного заходу також вирішувалося судом під час продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою і суд не знайшов підстав для визначення її розміру. Наразі такі підстави також відсутні, оскільки ризики, що оцінювалися судом при продовженні запобіжного заходу не зменшилися та суду не надано достатніх доказів, що б спростовували це.

Таким чином, суд при продовженні строку дії запобіжного заходу не визначив розмір застави.

Оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави застосований до нього законно на підставі ч. 6 ст. 176 та абз. 3 ч. 4 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що інші запобіжні заходи не можуть бути застосовані судом в силу вимог Закону.

Суд наголошує на тому, що виключний перелік ризиків, запобігти яким має запобіжний захід, визначений ч. 1 ст. 177 КПК України. Виходячи з цього суд не вправі зважати на інші ризики та має зазначати в ухвалі дійсні ризики, а не кожен раз різні чи нові. Враховуючи те, що ризики із минулих судових засідань не зменшилися, суд зазначає дійсні ризики, яким кожного разу надає нову оцінку.

Суду не надано достатніх доказів того, що ризики, передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України та зазначені в ухвалі Солом`янського районного суду м. Києва, якою ОСОБА_7 було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, з минулого судового засідання, суттєво зменшилися чи зникли. Будь-які дані у суду щодо цього також відсутні.

Виходячи із зазначеного, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого - задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 60 днів.

Строк дії ухвали до 14 квітня 2025 включно.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення.

Повний текст ухвали оголошений 19 лютого 2025 р.

Головуючий

Судді