Рішення № 125880259, 03.03.2025, Буський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер №943/2184/24

Провадження № 2-а/943/9/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2025 року

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді ЖурибідаБ.М.

при секретарі Пирка В.М.

за участі представника позивача Скоробогатого М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду місті Буськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Скоробогатого Миколи Вікторовича до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Харківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

встановив :

ОСОБА_2 ,в інтересах якого діє адвокат Скоробогатий М.В., звернувся до Буського районного суду Львівської області із позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Харківській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3051724 від 15.09.2024 року.

Вимоги мотивує тим, що оскаржуваною постановою на нього було накладено адміністративне стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАПу виді штрафу у розмірі 3400 грн.

Позивач вказує, що відповідно до постанови 15.09.2024 року о 00:12 год. в м. Валки, вулиця М03430, ОСОБА_2 керував составом транспортних засобів Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_1 разом з причіпом ОТТО, д.н.з. НОМЕР_2 не маючи відповідної категорії ВЕ, зупинка ТЗ згідно постанови КМУ 1456, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ, кваліфікація ч. 2ст. 126 КУпАП.

Оскаржувану постанову вважає протиправною, адже вказаного правопорушення ОСОБА_2 не вчиняв. Після зупинки автомобіля, поліцейський, майже відразу, прийнявши рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, не проводячи фактичного розгляду справи, без зазначення доказів правопорушення, виніс постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2ст. 126 КУпАП. Поміж іншим зазначив, що згідно п.5 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, що затверджено Постановою КМУ від 08.05.1993 року № 340, водіям транспортних засобів категорій В, Cl, С, D1 і D дозволяється керувати такими засобами також з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів. При цьому водіям транспортних засобів категорії В дозволяється керувати такими засобами з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3500 кілограмів. Окрім того, пунктом 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» встановлено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії С, СІ на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії В. Згідно п. 4 Положення № 340 до категорії С1 відносяться транспортні засоби, призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), а до категорії С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), що дозволяло ОСОБА_2 керувати таким транспортним засобом. З вищенаведеного слідує, що на період воєнного стану особи, які мають посвідчення водія категорії С, С1, вправі керувати транспортними засобами з причепами, дозволена максимальна маса яких разом перевищує 7500 кілограмів. Така причина внесення відповідних змін до законодавства викликана нагальними потребами у забезпеченні в умовах воєнних дій сталих транспортних перевезень між регіонами України, у тому числі задля вирішення гуманітарних проблем.

На підтвердження своїх доводів, представником було долучено до матеріалів справи копію постанови Чернігівського апеляційного суду від 10.02.2025 року у справі №734/4762/24, відповідно до якої постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від07.01.2025 року щодо ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 5ст. 126 КУпАП,скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п.1ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу правопорушення. Відповідно до змісту вказаної постанови, яка на думку представника позивача має преюдиційне значення, на ОСОБА_2 було складено протокол за ч. 5 ст. 126 КУпАП за аналогічних обставин, тільки у пізніший час. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 08.01.2025 року відкрито провадження у даній справі, призначено підготовче судове засідання та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - п`ятиденний строк для подання відповіді на відзив. Копії ухвал про відкриття спрощеного позовного провадження надіслано сторонам.

Ухвалою судді від 05.02.2025 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача підтримав заявлені вимоги повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просить такі задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав відзив та клопотання про проведення засідання у відсутності представника, просить відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно положень п. 2 ч. 1ст. 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3051724 від 15.09.2024 року 00:12:35 м. Валки, вул.М03 430, ОСОБА_2 керував составом транспортних засобів Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_1 разом з причіпом ОТТО, д.н.з. НОМЕР_2 не маючи відповідної категорії ВЕ. Зупинка тз згідно постанови КМУ 1456, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ, у зв`язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушеннята накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень.

Так,пунктом 2.1. «а» ПДРУкраїни встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно ізпунктом 2.4 ПДРУкраїни на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАПкерування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зстаттею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАПвстановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАПзакріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно достатті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першоїстатті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію"(далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Судом встановлено, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертоюстатті 126 КУпАП, відповідачем не надано, тверджень позивача не спростовано. Відеозапису нагрудної камери поліцейського до відзиву не долучено з мотивів спливу значного терміну, однак судом враховується, що відповідачем позовна заява була отримана 25.09.2024 року, про що свідчить відповідна квитанція, долучена до позовної заяви, що давало можливість відповідачу зберегти відповідний відеозапис.

При цьому, згідно з положеннями ст. 77 КАС Україниу справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 283 КУпАПпостанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Виходячи зі ст. 9 КУпАП суд приходить до висновку, що в діянні ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки під час розгляду справи в суді не доведено наявність протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, якою було б порушено ч. 2ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто не доведено самого факту вчинення адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що на момент зупинки транспортного засобу 00:12:35 м. Валки, вул. М03 430, ОСОБА_2 пред`явив на вимогу працівників поліції посвідчення водія серії НОМЕР_3 , що зазначено працівниками поліції в постанові, копія якого наявна в матеріалах справи.

Разом з тим, з аналізу фактичних обставин справи та аргументів представника позивача встановлено, що згідно п. 5 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1, D дозволяється керувати такими засобами також з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 7500 кг. При цьому, водіям транспортних засобів категорії В дозволяється керувати такими засобами з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 7500 кг, але не перевищує маси автомобіля без навантаження і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3 500 кг.

У даному випадку, з урахуванням пункту 1 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами», якою встановлено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії С, С1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії В, така маса становить 7 500 кг.

Зазначені вимоги нормативних актівінспекторомполіції було проігноровано, зважування автомобіля не проводилось, що свідчить про передчасність прийняття рішення про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

Наведені обставини були встановлені Чернігівським апеляційним судом під час розгляду справи № 734/4762/24 за апеляційною скаргою адвоката Скоробогатого М.В. на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 07.01.2025 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

За обставин, описаних у постанові Чернігівського апеляційного суду «Вітов В. В., 15 жовтня 2024 року, о 20 год. 35 хв., ус. Кіпті, дорога М01 98 км, керував транспортним засобом Volkswagen LT 35, державний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом BORO BR2, державний номерний знак НОМЕР_2 , не маючи відповідної категорії «ВЕ». Правопорушення вчинено повторно протягом року, що підтверджується постановою від 15.09.2024 серії ЕНА №3051724, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху.»

Зазначені обставини суд вважає преюдиційними, оскільки ОСОБА_2 керував тим же автомобілем з тим самим причепом, що не заперечує і відповідач.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 06вересня 2022року у справі №640/10625/21вказано, що преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб`єктивними і об`єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

обставина встановлена судовим рішенням;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.

Верховний Суд у постанові від 03серпня 2022року у справі №160/5671/21зазначив, що за змістом частини четвертої статті78 Кодексу адміністративного судочинства України преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи. На користь такого висновку свідчить частина сьома статті78 цього Кодексу, відповідно до якої правова оцінка, надана судом факту під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Згідно з постановою Верховного Суду від 15серпня 2019року у справі №826/3356/13-апреюдиційні факти потрібно відрізняти від оцінки обставин іншим судом. Преюдиційні фактице явища дійсності, істинність яких вже було встановлено в рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактівце оцінне судження, зроблене судом під час зіставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В даному випадку фактичні обставини спав є аналогічними, тому враховуються судом при розгляді даного позову.

Так, автомобіль Volkswagen LT 35, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 відноситьсядо категорії вантажних, фургон малотоннажний, маса без навантаження 2200 кг., повна маса - 3500 кг., що підтверджується даними з реєстраційної картки на транспортний засіб.

Автомобіль Volkswagen LT 35 під керуванням ОСОБА_2 рухався з причепом, тип кузова платформа, повною масою 3300 кг., що також вбачається з реєстраційної картки на причіп.

ОСОБА_2 має посвідченняводія на право керування транспортними засобами категорій В1, В, С1, С, ксерокопія якого долучена до матеріалів справи.

Посвідчення водія категорії С дозволяютькерування повноцінними вантажними автомобілями, фурою з максимальною масою автомобіля більше ніж 7,5 тонн; категорія С1 відкривається для управління середніми вантажними автомобілями, масою 3,5 7,5 тони.

До керування транспортними засобами категорій В, С1, С, D1 і D з причепами, повна маса яких становить більш як 7500 кілограмів, а також зчепленими автобусами допускаються водії, які мають право на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE.

У водія ОСОБА_2 є дозвіл на керування з відкритими категоріями В, С1 та С, він керував автомобілем Volkswagen LT 35, державний номерний знак НОМЕР_1 з причепом платформоюBORO BR2, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Вага автомобіля згідно реєстраційних документів складає3500 кг, причепа 3300 кг. з навантаженням, загалом маса автомобіля з причепомстановила 6 800 кг., що не перевищує7500 кг.

Зважування автомобіля не проводилося, доказів того, що маса автомобіля з причепом та вантажем перевищувала вагу 7500 кг. в матеріалах справи немає.

Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами», то п. 1-1 вказаної Постанови зазначено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії B, відповідно особа, яка має допуск на керування автомобілями категорії В1, В, С1, С, має право керувати транспортними засобами повна маса яких становить більше ніж 7500 кг., на час воєнного стану, оголошеного у нашій державі та категорії ВЕ.

Аналізуючи обставини справи суд дійшов висновку, що винуватість водія ОСОБА_2 у керуванні транспортним засобом, не маючи відповідної категорії - "ВЕ", викликає розумні сумніви, з огляду на те, що транспортний засіб з причепом,який він керував,не перевищуємаксимальної маси для тих категорій, які він має, а з урахуванням воєнного стану у нашій державі і дозволу на керування вантажними автомобілями водіїв категорії В, керування автопоїздом водієм, у якого відкриті категорії С та С1, не є порушенням вимог п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху та не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Згідно з ч. 2ст. 62 Конституції Україниніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому, згідно з положеннямист.77КАС Україниу справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у оскаржуваній постанові, чи спростування обставин, викладених у доводах позивача.

Згідно ч. 3ст.283КУпАПпостанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Судом також враховується, що працівником поліції в оскаржуваній постанові вказано інший причіп, ніж той, який знаходився у составі транспортних засобів, яким керував ОСОБА_2 , що позбавляє суд змінювати такі обставини та свідчить про недотримання працівником поліції вимог ст. 283 КУпАП.

Виходячи зіст.9Кодексу Українипро адміністративніправопорушеннясуд приходить до висновку, що в діянні ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки під час розгляду справи в суді не доведено наявність протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, якою було б порушено ч. 2ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто не доведено самого факту вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи викладене, оскільки суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваної у даній справі постанови з огляду на ненадання доказів, які б у достатній мірі і беззаперечно свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченогоч.2 ст. 126 КУпАП, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Передбачено повернення судових витрат, здійснених особою у разі задоволення позову повністю або частково. Суд повинен враховувати понесені стороною судові витрати під час розгляду позову.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно висновку Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. «Суд висловлює сумнів щодо існування об`єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах». Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Данілов проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Позивачем, його представником не подано належних доказів на понесення судових витрат щодо правничої допомоги, тому такі задоволенню не підлягають.

При поданні позову, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 605,60 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією. Ураховуючи задоволення позову в частині скасування постанови, на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає відшкодуванню сплачений позивачем судовий збір в сумі 605,60 грн., що підтверджується долученою до справи квитанцією про сплату, який слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, що відповідатиме положенню частини першоїстатті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 20, 77, 243-246, 250, 255, 286, 297 КАС України, суд

ухвалив:

Адміністративний позов задоволити частково.

Скасувати постанову серії ЕНА № 3051724 від 15.09.2024 року про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Провадження у справі закрити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Харківській області, адреса 61033, м. Харків, вул. Шевченка, 315А ЄДРПОУ 40108646 в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , судовий збір в розмірі 605,60 гривень.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційні скарга на рішення, у відповідності до ч. 4 ст. 286 КУпАП, може бути поданапротягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 17 березня 2025 року.

Суддя Б. М. Журибіда