Рішення № 125869624, 14.03.2025, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/171/25

РІШЕННЯ

Іменем України

14 березня 2025 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

з участю секретаря Левченко М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Погребище Вінницького району Вінницької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення,-

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення.

Позов мотивовано тим, що 08.01.2025 року поліцейським з РПП СПД №1 ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області Шуваріним Р.О. винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 263012, відповідно до якої на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень, за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст. 122, ст.125 КУпАП.

Із вказаною постановою він не погоджується, оскільки вказаних адміністративних правопорушень він не вчиняв.

Оскаржувана постанова у його присутності працівником поліції не виносилася, а її копію він отримав лише 10.02.2025 року при ознайомленні в Погребищенському відділі ДВС із матеріалами виконавчого провадження про примусове виконання оскаржуваної постанови, що підтверджується копією його заяви від 05.02.2025 року.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, безпідставною та такою, що підлягає скасуванню.

Посилаючись на наведені обставини та положення ст.ст.9, 247, 251, 268, 280 КУпАП, ст.ст. 77, 286, 288 КАС України, просить скасувати постанову поліцейського з РПП СПД №1 ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області Шуваріна Р.О. від 08.01.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 263012, відповідно до якої на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень, за правопорушення, передбачені ч.1 ст. 122, ст.125 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративні правопорушення.

Ухвалою судді від 28.02.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 16 - 19).

10.03.2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ГУНП у Вінницькій області Орленко В.В., в якому він просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 через його безпідставність.

В обґрунтування заперечення проти позову посилається на те, що доказом вини позивача у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 122, ст. 125 КУпАП, є фактичні дані, на основі яких посадова особа, особисто спостерігаючи порушення ПДР, встановила наявність адміністративних правопорушень, а також запис із портативного відеореєстратора поліцейського №798789 (а.с.24-28).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 14.03.2025 року, не з`явився, проте через канцелярію суду подав заяву, в якій він просить судовий розгляд провести без його участі, позов підтримує, просить його задовольнити (а.с.42).

Представник відповідача ГУНП у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Матеріали позовної заяви містять заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яку обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова у його присутності працівником поліції не виносилася, а її копію він отримав лише 10.02.2025 року при ознайомленні в Погребищенському відділі ДВС із матеріалами виконавчого провадження про примусове виконання оскаржуваної постанови, що підтверджується копією його заяви від 05.02.2025 року, а тому вважає, що строк на оскарження постанови пропущений з поважних причин.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до реалізації своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбаченістаттею 132-2цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Згідно із ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Отже, законом встановлено десятиденний строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення з дня ухвалення відповідного рішення та протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови) щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі.

Оскільки предметом оскарження є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122, ст. 125 КУпАП, то застосуванню підлягає десятиденний строк звернення до суду з позовом з дня вручення відповідного рішення (постанови).

Як слідує з матеріалів справи, оскаржувану постанову винесено 08.01.2025 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 від отримання копії постанови відмовився.

Відповідачем у відзиві не спростовано та не надано доказів про направлення позивачу ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та отримання її позивачем раніше, аніж 10.02.2025 року.

Водночас, із дослідженого відеозапису із портативного відеореєстратора вбачається, що поліцейський в порушення вимог ст.279 КУпАП не здійснював в присутності ОСОБА_1 розгляд справи про зазначені адміністративні правопорушення, не роз`яснив останньому його права та обов`язки, не повідомив про винесення згаданої постанови, не запропонував йому надати пояснення по суті справи та отримати копію постанови.

В той же час, як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 05.02.2025 року про надання можливості ознайомлення з матеріалами ВП №77048936, адресованої на ім`я начальника Погребищенського відділу ДВС у Вінницькому районі Маркітана І.М., позивач одержав копію оскаржуваної постанови 10.02.2025 року (а.с. 12).

Адміністративний позов ОСОБА_1 подано до суду 20.02.2025 року, тобто в межах встановленого чинним законодавством строку для оскарження даного виду рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду із цим позовом суд не вбачає.

Також судом встановлено, що 08.01.2025 року поліцейським з РПП СПД №1 ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області Шуваріним Р.О. винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА № 263012, відповідно до якої на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень, за правопорушення, передбачені ч.1 ст. 122, ст.125 КУпАП.

За змістом цієї постанови ОСОБА_1 08.01.2025 року о 19 год. 40 хв. в м. Погребище по вул. Вінницькій, керуючи транспортним засобом «Ford Scorpion», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини, не пов`язану із наданням переваги у русі, чим порушив вимоги підпункту «ґ» п.15.9 ПДР, а також не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив вимоги підпункту «б» п 9.9 ПДР, та скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.122, ст.125 КУпАП. (а.с. 6).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд виходить із того, що за приписами частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно із п. 8 частини першої статті 23Закону України«Про Національнуполіцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Приписами п. 11 ч. 1 ст.23Закону України«Про Національнуполіцію» та ст.222КУпАП передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та розглядає справи, зокрема про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови позивачеві ставиться у вину не виконання вимог підпункту «ґ» п.15.9, підпункту «б» п 9.9 ПДР.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно із п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Підпунктом «ґ» п.15.9 ПДР визначено, що зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Однак, із досліджених судом доказів, а саме відеозапису із портативного відеореєстратора поліцейського, не можна достовірно встановити, що позивач здійснив зупинку ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини.

Більше того, належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є виключно замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини. Проте, таких доказів відповідачем надано не було.

З огляду на викладене, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

Такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 року у справі №216/5226/16-а(2-а/216/33/17).

Статтею 125 КУпАП передбачено, що за порушення інших правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128,частинами першою і другою статті 129,статтями 139і140цього Кодексу настає адміністративна відповідальність у вигляді попередження.

В оскаржуваній постанові зазначено, що після зупинки транспортного засобу водій ОСОБА_1 не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив вимоги підпункту «б» п. 9.9 ПДР.

Підпунктом «б»п.9.9ПДР передбачено,що аварійнасвітлова сигналізаціяповинна бутиввімкнена,зокрема уразі зупинкина вимогуполіцейського абовнаслідок засліпленняводія світломфар.

Проте, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що автомобіль «Ford Scorpion», державний номерний знак НОМЕР_1 , обладнаний аварійною світловою сигналізацією, і що даний факт був встановлений поліцейським, котрий виносив оскаржувану постанову, притягуючи позивача до адміністративної відповідальності за ст.125 КУпАП.

Крім того, із буквального (граматичного) тлумачення норми підпункту «б» п. 9.9 ПДР витікає, що аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена, зокрема у разі зупинки на вимогу поліцейського, що, на думку суду, виключає такий обов`язок водія у випадку самостійної зупинки транспортного засобу.

Із дослідженого відеозапису із портативного відеореєстратора поліцейського слідує, що останній повідомив водія ОСОБА_1 про те, що він зупинився ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини, і що зазначену обставину поліцейський особисто спостерігав, перебуваючи в службовому автомобілі, котрий рухався позаду транспортного засобу під керуванням позивача.

Таким чином, матеріали справи не місять даних про те, транспортний засіб під керуванням позивача було зупинено поліцейським.

Відповідно до статті 9КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ізстаттею 7КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ч. 2 ст.36КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Статтею 245КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Стаття 72КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У відповідності з п. 24 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від23грудня 2005року №14«Про практикузастосування судамиУкраїни законодавствау справахпро деякізлочини протибезпеки дорожньогоруху таексплуатації транспорту,а такожпро адміністративніправопорушення натранспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно зі ст.ст. 73, 74КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 75, 76КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст.77КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст. 78 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Таким чином, відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав доказів про порушення позивачем вимог ПДР, що, в свою чергу, свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятої поліцейським оскаржуваної постанови.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відтак, суд вважає, що постановою про притягнення до адміністративної відповідальності не підтверджується факт порушення позивачем вимог ПДР, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. 251, 252, 280 КУпАП, які свідчать про вчинення позивачем таких порушень та наявність в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ст.125 КУпАП.

За змістом п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За такого правового регулювання та обставин справи суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Такий висновоксуду узгоджуєтьсяіз правовоюпозицією,викладеною впостанові ВерховногоСуду від14.05.2020року усправі №240/12/17.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем був сплачений судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп. відповідно до квитанції до платіжної інструкції №0.0.4203156888.1 від 19.02.2025 року (а.с. 5).

Відтак, за наслідками розгляду справи необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Керуючись ст. ст.2, 9, 19, 20, 77, 139, 241-246, 250, 286 КАС України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 263012 від 08.01.2025 року, винесену поліцейським з РПП СПД №1 ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області Шуваріним Р.О., відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень, за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст. 122, ст.125 КУпАП.

Закрити справу про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122, ст. 125 КУпАП за відсутності складу адміністративних правопорушень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 40108672, місце знаходження: вул. Театральна, буд. 10, м. Вінниця, 21050.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністртивного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя