Рішення № 125869389, 17.03.2025, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 127/1020/25

Провадження № 2/135/195/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

17.03.2025 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижин Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал» (далі ТОВ «ФК «Юніт Капітал») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад обставин справи та позицій сторін

ТОВ «ФК «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 172 грн 12 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 906513814, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 7 500 грн на свою банківську карту № НОМЕР_1 .

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон плюс» належні йому права вимоги до боржників. 31.12.2020 додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 сторони дійшли згоди і виклали договір факторингу у новій редакції. 31.12.2021 сторони цього договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2022. 31.12.2022 сторони цього договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2023. 31.12.2023 сторони цього договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2024.

ТОВ «Таліон плюс» 16.11.2021 набуло право грошової вимоги, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021 на суму 14 436 грн 86 коп.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01 із рядом додаткових угод, у відповідності до якого ТОВ «Таліон плюс» передало (відступило) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021 на суму 26 172 грн 12 коп.

02.12.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 02/12/24-У, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало (відступило) ТОВ «Юніт Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021 на суму 26 172 грн 12 коп.

Позивач не здійснював додаткових нарахувань за кредитним договором. Однак, всупереч його умовам, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань та не погасив заборгованість.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021 становить 26 172 грн 12 коп., з яких: 7430 грн 25 коп. заборгованість за основним кредитом; 18 741 грн 87 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 172 грн 12 коп.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, які включають: 2 422 грн 40 коп. сплачений судовий збір; 7 000 грн витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позов не подавав.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Однак у позовній заяві зазначено, що позивач просить розглянути справу без його участі, повністю підтримує позовні вимоги та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України, оскільки позивач реалізував свої процесуальні права та належним чином висловив свою позицію щодо розгляду справи без його участі.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою суд постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання на 13 березня 2025 року. Відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву.

Відповідач не подав відзиву чи інших письмових пояснень, а також не повідомив суду про зміну своєї адреси. Водночас він був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки суд надіслав ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви з доданими матеріалами на його зареєстровану адресу.

Поштове відправлення не було вручено відповідачу, оскільки, згідно з інформацією про трекінг, воно не було отримане під час доставки.

Правова позиція щодо належного повідомлення відповідача.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 висловив правову позицію, згідно з якою надсилання судових документів рекомендованою кореспонденцією на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки отримання такого листа адресатом перебуває поза контролем відправника.

Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (провадження №11-268заі18), зазначивши, що належне повідомлення вважається здійсненим у разі надсилання документа на дійсну адресу особи.

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18, поштові відправлення, повернуті через «закінчення терміну зберігання» або з аналогічним формулюванням, вважаються належно врученими, якщо вони були направлені на реальну адресу реєстрації фізичної особи.

Отже, суд вжив усіх належних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи та надання йому можливості реалізувати своє право на захист.

За таких обставин справа може бути розглянута за відсутності відповідача на підставі наявних у справі матеріалів, оскільки суд дотримався вимог ЦПК України щодо належного повідомлення сторін.

IV. Підстави для ухвалення заочного рішення

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення за наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; відповідач не подав відзиву на позов; позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

З огляду на встановлені обставини та наявність усіх зазначених підстав, суд ухвалив здійснити заочний розгляд справи відповідно до статей 280281 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

V. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 ознайомився з паспортом споживчого кредиту продукту «СМАРТ» та подав заявку на отримання кредитних коштів. У зазначеній заявці відповідач вказав свої персональні дані, зокрема: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), номер телефону, адресу електронної пошти, фінансовий номер телефону НОМЕР_2 , номер банківської картки для перерахування коштів (№ НОМЕР_1 ) та місце реєстрації/проживання (а.с. 23-24, 47).

Того ж дня, 04 жовтня 2021 року, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 906513814, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 7 500 грн строком на 7 днів до 11 жовтня 2021 року. Позичальник, у свою чергу, зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до умов договору (а.с. 24 зворот 27).

Кредитний договір № 906513814 від 04 жовтня 2021 року підписаний відповідачем о 16:50:04 шляхом введення одноразового ідентифікатора в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 48).

Відповідач підтвердив, що до укладення договору отримав від кредитодавця всю необхідну інформацію, передбачену законодавством України, у тому числі вимоги, визначені статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» та статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Інформація була надана з дотриманням вимог законодавства, що забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п. 4.13 кредитного договору).

В АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відкрито банківський рахунок № НОМЕР_4 , до якого емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_5 . В анкетних даних відповідача зазначений номер НОМЕР_2 , який є його фінансовим номером (а.с. 121).

04 жовтня 2021 року кредитні кошти у сумі 7 500 грн перераховані на банківський рахунок відповідача № НОМЕР_4 , що підтверджується відповідним платіжним дорученням (а.с. 58) та меморіальним ордером № 5485146503 (а.с. 122).

Факт отримання та користування кредитними коштами підтверджується випискою по банківському рахунку відповідача № НОМЕР_4 за період з 04 жовтня 2021 року по 09 жовтня 2021 року (а.с. 123).

На підтвердження розміру заборгованості відповідача перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 906513814 від 04 жовтня 2021 року, згідно з яким станом на 16 листопада 2021 року загальна сума заборгованості становить 14 436 грн 86 коп., з яких: 7 430 грн 25 коп. заборгованість за основним кредитом; 7 006 грн 61 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом (а.с. 98).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» права грошової вимоги до боржників (а.с. 64-69).

Надалі строк дії цього договору факторингу неодноразово продовжувався та змінювався додатковими угодами, зокрема: 28.11.2019 (угода № 19) продовжено до 31.12.2020 (а.с. 70); 31.12.2020 (угода № 26) викладено договір у новій редакції (а.с. 71-75); 31.12.2021 (угода № 27) продовжено до 31.12.2022 (а.с. 76); 31.12.2022 (угода № 31) продовжено до 31.12.2023 (а.с. 77); 31.12.2023 (угода № 32) продовжено до 31.12.2024 (а.с. 78).

Зважаючи на те, що вказані договори факторингу було укладено до укладення кредитного договору, заборгованість за яким є предметом спору, судом прийнято до уваги, що за цими договорами факторингу право вимоги означає права грошових вимог ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до боржників по сплаті боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно з витягом із реєстру прав вимоги від 02 листопада 2021 року (№ 160), ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги до відповідача у розмірі 14 436 грн 86 коп. (а.с. 79).

На підтвердження розміру заборгованості відповідача перед ТзОВ «Таліон Плюс» надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 31.07.2023 становить 26172 грн 12 коп., яка складається: тіла кредиту в розмірі 7430 грн 25 коп.; заборгованості по відсоткам в розмірі 18741 грн 87 коп. (а.с. 99).

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло зазначені права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі прав вимоги (а.с. 81-85).

03 серпня 2021 року додатковою угодою № 2 строк дії договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року було продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с. 86).

30 грудня 2022 року додатковою угодою № 3 строк дії договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року було продовжено до 31 грудня 2024 року (а.с. 87).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 31 липня 2023 року (№ 10) до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 26 172 грн 12 коп. (а.с. 88).

02 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 02/12/24-У, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передало (відступило) ТОВ «Юніт Капітал» належні йому права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с. 90-94).

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору, підписання сторонами та скріплення їх печатками Акту приймання-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» прав вимоги заборгованості.

02 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було складено відповідний акт приймання-передачі (а.с. 97).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 02 грудня 2024 року до договору факторингу № 02/12/24-У від 02 грудня 2024 року, ТОВ «Юніт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 26 172 грн 12 коп. (а.с. 95).

Станом на час розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати зазначеної суми заборгованості за кредитним договором.

VІ. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 цього Кодексу) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов`язанні в тому ж обсязі і на тих самих умовах, що існували на момент переходу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про таку заміну, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У такому випадку виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові вважається належним виконанням.

Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 906513814 від 04.10.2021 передбачено право кредитора передавати права за договором третім особам без згоди позичальника. Законодавство також не містить заборони на заміну кредитора без згоди боржника в цьому виді зобов`язань.

Доказів визнання укладених договорів факторингу недійсними суду надано не було. Отже, після підписання відповідних Реєстрів прав вимоги, зокрема Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 02/12/24-У від 02.12.2024, відбулося сингулярне правонаступництво, внаслідок чого ТОВ «Юніт Капітал» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України). Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що зазвичай ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047, ч. 1 ст. 1055 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або в інформаційно-телекомунікаційній системі, що використовується сторонами. Якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, його також може бути підтверджено посиланням в одному документі на інші (за умови, що інше не передбачено законом). Правочин уважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв`язку, а також якщо він підписаний його сторонами. Якщо правочин вчиняє юридична особа, його підписують особи, уповноважені на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони можуть укласти договір, який містить елементи різних договорів (змішаний договір); у такому разі до відносин сторін застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містить змішаний договір, якщо інше не встановлено договором або не випливає із його суті.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, коли одна сторона підприємець зобов`язується здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться, а за змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах та можуть бути прийняті другою стороною лише шляхом приєднання до договору в цілому.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, його вважають укладеним у письмовій формі. Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та права й обов`язки учасників відповідних правовідносин.

Згідно із ст. 3 цього Закону, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується за нормами Цивільного та Господарського кодексів України й інших актів законодавства. Якщо договір укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону, він прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Судом встановлено, що кредитний договір № 906513814 від 04.10.2021 укладений між відповідачем і фінансовою установою в електронній формі. Суд дійшов висновку, що під час укладення цього договору сторони погодили всі істотні умови.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначено у ст. 3 ЦК України, зокрема свободу договору (п. 3 ч. 1 ст. 3) та принципи справедливості, добросовісності й розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони (сторін) договору. У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити кошти), а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо йдеться про кредит, то, згідно зі ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в договорі з урахуванням чинників кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій на ринку, облікової ставки тощо.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики або речі, визначені родовими ознаками, у строки та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання позичальникові коштів чи інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, звертаючись до суду з вимогами щодо повернення кредиту, просив стягнути не лише заборгованість за основною сумою боргу, а й за відсотками. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), позивач повинен надати обґрунтований розрахунок сум, які підлягають стягненню, а надалі, згідно з ч. 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України, довести обставини, на які він посилається.

Принцип змагальності зобов`язує сторони довести свої вимоги та заперечення. Він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною обставину, на яку сторона лише посилається. Таку обставину слід довести настільки, аби зазвичай можна було дійти висновку про більшу вірогідність її існування, аніж протилежного факту. Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що розумним є сумнів, який базується на конкретних обставинах і здоровому глузді, виходить із справедливого й зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подає достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд доходить висновку про її недоведеність. Водночас, згідно зі ст. 264 ЦПК України, суд має з`ясувати, які правовідносини випливають із встановлених обставин, і яку правову норму слід застосувати.

Отже, суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від того, чи є заперечення з боку відповідача. В обґрунтування розміру заборгованості позивач надав розрахунки, здійснені ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 16.11.2021 та ТОВ «Таліон плюс» станом на 31.07.2023 (а.с. 98, 99). Досліджуючи правильність обчислення заборгованості й оцінюючи докази, на яких вона базується, суд виходив із принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України), за яким відповідач вільно розпоряджається своїми процесуальними правами й вирішує, які саме докази підтверджують його заперечення. Оскільки відповідач не подав жодних доказів на спростування наведених у позові обставин, суд керується поданими позивачем матеріалами, перевіряючи їх за стандартом «більшої вірогідності».

Суд узяв до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є первинним бухгалтерським документом, а тільки відображає твердження позивача щодо її розміру. Водночас цей розрахунок оцінюється разом з іншими доказами. Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 наголосив, що схвалення правочину може включати будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, зокрема приймання майна для користування або реалізацію інших прав та обов`язків за правочином.

З урахуванням поданих позивачем доказів суд дійшов висновку, що відповідач справді отримав кредит за договором № 906513814 від 04.10.2021 у заявленому обсязі. Зокрема, з розрахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» видно, що відповідач частково погашав кредит: 14.10.2021 69 грн 75 коп. (основна сума кредиту) та 5 грн 25 коп. (проценти), 22.10.2021 5 грн 00 коп. (проценти), 05.11.2021 2000 грн 00 коп. (проценти). Відповідно, суд установив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором № 906513814 від 04.10.2021 у розмірі 16 985 грн 00 коп.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за відсотками за користування кредитом за договором № 906513814 від 04.10.2021 у розмірі 18 741 грн 87 коп. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позивач має право на отримання від позичальника процентів від суми позики згідно з умовами кредитного договору.

У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (їх розмір та підстави стягнення визначаються актами законодавства) та договірні (їх розмір і підстави стягнення встановлюються безпосередньо сторонами в договорі). Суд урахував як строк кредитування, визначений умовами кредитного договору № 906513814 від 04.10.2021, так і порядок нарахування відсотків за користування позикою.

Судом встановлено, що сторони кредитного договору № 906513814 від 04.10.2021 погодили строк кредитування до 11.10.2021 з можливістю його пролонгації та узгодили нарахування процентів за користування кредитом у межах визначеного строку. Зокрема, з 04.10.2021 до 11.10.2021 відсотки нараховувалися за дисконтною процентною ставкою (0,01%), згідно з п.п. 1.9.1 та 1.14.1 договору. Оскільки позичальник не сплатив вчасно відсотки до 11.10.2021, відповідно до п. 1.9.3 договору йому нараховано різницю між нарахованими відсотками за базовою процентною ставкою (1,98%) та фактично сплаченими відсотками за дисконтною процентною ставкою за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду.

Згідно з п. 1.12.1 кредитного договору, зобов`язання щодо повернення кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак у разі несплати основної суми кредиту зобов`язання щоразу відкладається на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду (тобто не більше ніж до 08.01.2022). Суд встановив пролонгацію строку кредитування, беручи до уваги положення п. 1.12.1 кредитного договору.

Зважаючи на користування відповідачем кредитом після завершення дисконтного періоду, відповідно до п. 1.9.3, п. 1.11 і п. 1.12 договору надалі нарахування здійснювалося за базовою процентною ставкою (2,98%), згідно з п. 1.12.2 договору, за період з 11.10.2021 до 08.01.2022, тобто тільки в межах пролонгації строку кредитування (п. 1.12.1 договору). Отже, суд дійшов висновку, що відсотки за користування кредитом нараховувалися відповідачеві на підставі погоджених сторонами умов кредитного договору та виключно протягом визначеного договором строку.

Як убачається з розрахунків заборгованості, складених ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», відповідач в рахунок погашення відсотків за користування кредитом здійснював платежі: 14.10.2021 на суму 5 грн 25 коп., 22.10.2021 5 грн 00 коп. та 05.11.2021 2 000 грн 00 коп. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач сплатив будь-які інші суми на погашення відсотків за користування кредитом за договором № 906513814 від 04.10.2021.

Зважаючи на викладене й принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом за договором № 906513814 від 04.10.2021 у розмірі 18 741 грн 87 коп. Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших загальноприйнятих вимог.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений договором чи законом строк. Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов договору (неналежне виконання). У такому разі настають правові наслідки, визначені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою та частиною п`ятою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу власних вимог або заперечень, а докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які відомості, що дають змогу встановити наявність чи відсутність обставин (фактів), котрі обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи й інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 ЦПК України належними вважаються докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предмет доказування включає обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, а також будь-які суттєві для справи факти. Частина друга статті 78 ЦПК України встановлює, що обставини, які за законом мають бути підтверджені певними видами доказів, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

За частиною першою і частиною третьою статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази безпосередньо до суду: позивач разом із позовною заявою, а відповідач разом із відзивом. Сторони у справі не повідомили суд про неможливість подання доказів у встановлений строк (ч. 4 ст. 83 ЦПК України). Також суд не отримував заяв про сумніви в достовірності чи оригінальності поданих документів, а жодних інших доказів, крім наданих позивачем, сторони не подали.

Відповідно до вказаних норм процесуального права, кожна сторона мала реальну можливість надати докази щодо обставин, на які вона посилалася, та прокоментувати такі докази. Крім того, сторони могли повідомити суд про будь-які додаткові факти, суттєві для розгляду справи. Ухвалою від 26.02.2025 суд роз`яснив сторонам наслідки ненадання доказів, а також механізм дій у разі неможливості самостійно подати докази й можливість звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, жодна зі сторін не перебувала в умовах суттєвої нерівності щодо надання доказів. За частиною першою статті 12 ЦК України кожна особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Згідно з частиною другою статті 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (за винятком випадків, передбачених Кодексом). Суд може збирати докази з власної ініціативи тільки у справах, коли це необхідно для захисту прав недієздатних, обмежено дієздатних, малолітніх чи неповнолітніх осіб або у визначених законом випадках.

Відповідно до частин другої й третьої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права на здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, а кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається, якщо інше не передбачено Кодексом. Згідно з пунктами 2, 4, 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи повинні сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин, подавати всі наявні в них докази в належні строки, виконувати процесуальні дії у встановлені строки та дотримуватися інших обов`язків, визначених законом або судом. Ч. 1 ст. 44 ЦПК України забороняє зловживати процесуальними правами, а ч. 4 ст. 12 ЦПК України покладає на кожну сторону ризик наслідків своїх процесуальних дій чи бездіяльності.

Суд, дослідивши всі письмові пояснення, наведені в позовній заяві, заперечення, викладені відповідачем у клопотанні, та оцінивши (відповідно до ст. 89 ЦПК України) належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємну узгодженість усіх доказів у справі, дійшов переконання, що позов підлягає задоволенню. Оскільки стаття 16 ЦК України передбачає, що суд може захистити порушене право чи інтерес у спосіб, установлений договором або законом, суд доходить висновку про наявність підстав та необхідності захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь із відповідача за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021 заборгованості у розмірі 26 172 грн 12 коп., з яких 7 430 грн 25 коп. становить заборгованість за кредитом, а 18 741 грн 87 коп. заборгованість за відсотками.

VІI. Розподіл судових витрат між сторонами

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката несуть сторони, за винятком випадків, коли правнича допомога надається за рахунок держави.

Позивач заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. На підтвердження понесених витрат він надав належні докази (а.с. 10-16), що свідчать про їх реальність та обґрунтованість.

Суд вважає, що визначений сторонами гонорар є співмірним, обґрунтованим та пропорційним до обсягу виконаної роботи й наданих послуг. Він відповідає складності справи та критерію розумності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, понесені позивачем витрати на правничу допомогу слід покласти на відповідача в повному обсязі. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо судового збору

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 19.12.2024 (а.с. 20).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд повністю задовольнив позовні вимоги, відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 422 грн 40 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 906513814 від 04.10.2021 у розмірі 26 172 (двадцять шість тисяч сто сімдесят дві) грн 12 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «ЮнітКапітал» 2422(двітисячі чотиристадвадцять дві)гривні 40коп.судового зборута 7000(сімтисяч)гривень 00коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніт Капітал», місце знаходження: вул. Рогнідинська, буд. 4-А, офіс 10, м. Київ, 01024, ЄДРПОУ 43541163;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Заочне рішення складено та підписано суддею 17.03.2025.

Суддя