Рішення № 125863693, 11.03.2025, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 390/168/24

Номер провадження 2/404/331/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

у складі: головуючого-судді Павелко І.Л.

за участі секретаря Андон`євої В.Л.

розглянувшиу відкритомусудовому засіданнів м.Кропивницькому цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС в Кіровоградській області про зняття арешту, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить зняти арешт з нерухомого майна, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 яке належало ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пославшись на те, що ОСОБА_3 є власником майна, проте не може вільно користуватись та розпоряджатись ним по причині накладеного арешту на нього, актуальність якого вже втрачена.

Ухвалою судувід 13 березня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження по вищевказаній справі.

Позивач та її представник до суду не з`явились, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача до суду не з`явився, повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи у їх відсутності. Подав відзив, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 13.07.2010 року слідчим СУ України в Кіровоградській області лейтенантом міліції Бойченко О.В., в рамках кримінального провадження № 10-055 винесено постанову про накладення арешту на нерухоме майно обвинуваченого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке знаходиться за адресом АДРЕСА_1 з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна так як санкція статті передбачала конфіскацію майна(а.с.14-15).

Кіровоградським районним судом Кіровоградської області 02.09.2011 року завершено розгляд кримінального провадження № 1-9/2011 та постановлено вирок, яким ОСОБА_4 засуджено до п`ятнадцяти років позбавлення волі(а.с. 19-27).

Вироком суду в справі № 1 -9/2011 до засудженого ОСОБА_2 така міра покарання як конфіскація майна не застосовувалась, солідарно з трьох обвинувачених на користь потерпілої стягнуто моральну шкоду в розмірі 15000.00 грн., питання про зняття арешту з майна засуджених в тому числі з майна ОСОБА_2 не вирішувалося.

В 2022 році ОСОБА_2 звільнився з місць позбавлення волі по закінченню строку відбування покарання, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 24.10.2023 року(а.с.13).

Правовідносини виникли за дії КПК України 1960 року. Порядок накладання арешту на майно та скасування арешту було урегульовано у статтях 126, 234 КПК України 1960 року. Зокрема, у статті 126 КПК України 1960 року зазначено, що забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Позивач - ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_2 , після укладання шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб(а.с.11-12).

ОСОБА_3 після смерті батька звернулася до нотаріуса з заявою про вступ у спадщину, в ході підготовки спадкової справи нотаріус повідомила, що не може видати свідоцтво на право на спадщину так як майно яке належало спадкодавцю ОСОБА_2 перебуває під арештом.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа мае право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересів.

Згідно ч. 1 та ч. 5 ст. 41 Конституції України кожен мае право володіти, користуватися і розпоряджатися своею власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно з даною статтею фізична або юридична особа мае право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» 1994 / Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служите не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності.

Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Стаття 1 Протоколу вимагає перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним /рішення в справі «Півень проти України» 2004 рік/.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, право власності позивача, як абсолютне право, може бути захищене лише при доведеності самого факту порушення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, частиною пятою цієї статті встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, мае право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, крім цього ст. 16 цього ж кодексу зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу .

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник може звернутися до суду з вимогою усунення будь-яких порушень його права. Статтею 391 ЦК України передбачено право власника на усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти,

користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї

інтелектуальної,творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до постанови №5 пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна».

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року№2677-УІ) .

У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

У випадку безоплатної передачі майна юридичній особі ця особа також є відповідачем у справі.

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом заставі (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Частиною 1 ст.81ЦПКУкраїни встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи, що відповідачами в справі може бути боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване, виходячи з того, що ГУ МВС в Кіровоградській області не є належним відповідачем, суд відмовляє в задоволенні вказаного позову.

На підставі ст.ст. 319, 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 76-80, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головногоуправління МВСв Кіровоградськійобласті про зняттяарешту знерухомого майна,яке знаходитьсяза адресою АДРЕСА_1 яке належало ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційнаскарга нарішення судуподається безпосередньодо Кропивницькогоапеляційного судупротягом тридцятиднів здня йогопроголошення.

Відомості про учасників справи:

представник позивача адвокат Нофенко Юлія Вікторівна, місце знаходження: вул. Гагаріна, 7 , м. Кропивницький, 25006;

позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 ,місце реєстрації: АДРЕСА_2

відповідач:Головне управлінняМВС вКіровоградській області,місце знаходження:вул.В.Чміленка,41,м.Кропивницький.25006.

Текст рішення складено 11.03.2025 року.

Суддя Кіровського І. Л. Павелко

районного суду

м.Кіровограда