Рішення № 125846514, 29.01.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18552/20

Провадження № 2/761/791/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Тихій П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорбук», Шевченківська районна у місті Києві рада, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, про стягнення матеріальних збитків,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «Лорбук», Шевченківська районна у м.Києві рада, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради, про стягнення матеріальних збитків.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16 липня 2008 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради та ТОВ «Лорбук» був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні, відповідно до умов якого право власності на нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, №№№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 перейшло до ТОВ «Лорбук». В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року ТОВ «Лорбук» продало вказані нежитлові приміщення ОСОБА_1 . Вартість приміщень за договором становила 1152180,00 грн. Після отримання приміщення у власність позивачем були проведенні ремонтні роботи за власні кошти. Між тим, рішенням Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року у справі № 16/621 позов Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України (далі - ВГОТ «Знання») до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради; ТОВ «Лорбук», третя особа: Шевченківська районна у м.Києві рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, задоволено, визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (літера «А»), з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., оформлений протоколом від 15 липня 2008 року № 05-05/08 про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук», а також визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради та ТОВ «Лорбук». Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року у цій справі рішення Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ВГОТ «Знання». Постановою Вищого господарського суду м.Києва від 13 жовтня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року скасовано, рішення Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року залишено без змін. Крім цього, в провадженні Шевченківського районного суду м.Києва перебувала цивільна справа № 761/38793/14-ц за позовом Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське МБТІ та РПВОНМ»), ВГОТ «Знання», про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов`язання вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення; за позовом ВГОТ «Знання» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи: Київська міська рада, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Київське МБТІ та РПВОНМ», про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року позови Київської місцевої прокуратури № 10 та ВГОТ «Знання» задоволені частково. Визнано недійсним договір оренди нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, №№№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 , що укладений 04 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано за ВГОТ «Знання» право користування приміщеннями на умовах договору оренди від 01 березня 2000 року № 08/00; витребувано їх від ОСОБА_2 на користь ВГОТ «Знання» для подальшого використання на умовах оренди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 26 грудня 2016 року у справі № 761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, та апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» відхилено. Апеляційні скарги ТОВ «Лорбук», ОСОБА_1 задоволені. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Київської місцевої прокуратури № 10 про визнання договору оренди недійсним, в частині вирішення позовних вимог третьої особи та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора м.Києва задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м.Києва від 26 грудня 2016 року в частині відмови у витребуванні майна та визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій, незміненій апеляційним судом частині, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду м.Києва від 26 грудня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 04 жовтня 2017 року у справі № 761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відхилено; апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» у частині оскарження рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 10 про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року у частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора м.Києва задоволені частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 04 жовтня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову прокурора про витребування майна скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким витребувано нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, №№№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади м.Києва. Позивач вважала, що неправомірні дії Шевченківської районної у м.Києві ради стали підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на аукціоні з ТОВ «Лорбук» та встановлення ознак нікчемності договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_1 , та витребування приміщень від позивача. При цьому, правонаступником Шевченківської районної в місті Києві ради у спірних правовідносинах є Київська міська рада. Посилаючись на наведене, позивач просила суд стягнути з ДКСУ на відшкодування майнової шкоди, яка завдана неправомірними діями Київської міської ради, в розмірі 10759873,32 грн, з яких: вартість приміщень за договором купівлі-продажу - 1152180,00 грн; грошова маса з урахуванням індексу інфляції - 4040695,26 грн; вартість проведення невід`ємних поліпшень в приміщенні - 1140841,85 грн; грошова маса, витрачена за придбання нерухомого майна з врахування відсоткової ставки за депозитами фізичних осіб - 4426156,31 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 02 лютого 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 02.02.2021 р. та постанову Київського апеляційного суду від 14.06.2021 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва суду від 08 серпня 2022 року прийнято справу до розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва суду від 11 травня 2023 року задоволено клопотання представника позивача, залучено до участі у справі Шевченківської районної у м.Києві ради та Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, прийнято до розгляду позовну заяву в новій редакції, а також встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив та пояснення щодо позову і відзиву.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва суду від 27 лютого 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові та інших поданих ним заявах по суті справи.

Представник відповідача Київської міської ради в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в поданих ним заявах по суті справи.

Представники відповідача Державної казначейської служби України та третіх осіб в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомили.

З врахуванням думки присутніх в судовому засіданні учасників справи, суд вирішив здійснювати розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явились.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 20 жовтня 2008 року між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв.м. Продаж нежилих приміщень за домовленістю сторін вчинено за 1152180 грн.

03 листопада 2008 року право власності на вказані приміщенні зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується реєстраційним посвідченням Київського МБТІ № 026420.

05 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сфінкс» укладений договір підряду щодо виконання комплексу робіт з ремонту нежилого приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв.м. Вартість робіт становить 164 343 грн.

15 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сфінкс» укладено договір підряду щодо виконання комплексу робіт з ремонту нежилого приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв.м. Вартість робіт становить 430 145 грн.

Згідно з висновком експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року вартість на дату проведення дослідження невід`ємних поліпшень, які виконані у групах приміщень № 96 та № 97 в житловому будинку АДРЕСА_1 за період з 2011 року до 2015 року, за даних, які містяться в наданих на дослідження документах, станом на момент проведення експертного дослідження складає 1 140 841,75 грн з ПДВ.

У провадженні Господарського суду м.Києва перебувала справа № 16/621 за позовом ВГОТ «Знання» до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в місті Києві ради, ТОВ «Лорбук», третя особа - Шевченківська районна в місті Києві рада, про визнання недійним договору купівлі-продажу.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року позов ВГОТ «Знання» задоволено. Визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 10 (літера «А»), з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв. м, оформлений протоколом № 05-05/08 від 15 липня 2008 року про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук», а також визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної в місті Києві ради та ТОВ «Лорбук». Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року рішення Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ВГОТ «Знання». Постановою Вищого господарського суду м.Києва від 13 жовтня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року скасовано, рішення Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що при здійсненні приватизації нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (літера «А»), порушено статті 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що у відповідності до статті 20 цього Закону та статті 215 ЦК України є підставою для визнання недійсними відповідних аукціону та договору купівлі-продажу.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року у цивільній справі № 761/38793/14-ц позов Київської місцевої прокуратури № 10 та позов ВГОТ «Знання» задоволені частково. Визнано недійсним договір оренди нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 , що укладений 04 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано за ВГОТ «Знання» право користування вказаними приміщеннями на умовах договору оренди від 01 березня 2000 року № 08/00; витребувано їх від ОСОБА_2 на користь ВГОТ «Знання» для подальшого використання на умовах оренди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вказане рішення суду першої інстанції набрало законної сили згідно з рішенням Апеляційного суду м.Києва від 26 грудня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 761/38793/14-ц касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора м.Києва задоволені частково. Рішення Апеляційного суду м.Києва від 26 грудня 2016 року в частині відмови у витребуванні майна та визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій, незміненій апеляційним судом частині рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду м.Києва від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 04 жовтня 2017 року у справі №761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відхилено; апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» у частині оскарження рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 10 про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року у частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора м.Києва задоволені частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 04 жовтня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову прокурора про витребування майна скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким витребувано нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади м.Києва.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 06 липня 2022 року вказав, що позивач протягом довгого часу володіла на праві власності спірним майном та здійснила у групах приміщень поліпшення, що є невід`ємними, проте позбавлення позивача права на відповідну компенсацію вартості майна та цих поліпшень є порушенням права на справедливий суд відповідно до Конвенції і не може мати легітимну мету. Верховний Суд звернув увагу на те, що позивачем заявлено позов до власника майна, на користь якого у неї його витребувано, саме про стягнення вартості придбаних приміщень та вартості проведених в приміщеннях невід`ємних поліпшень. Верховний Суд зазначив, що при новому розгляді справи необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись ч.1 ст. 417 ЦПК України, суд при розгляді даної справи враховує вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною другою статті 393 ЦК України передбачено, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки особи, яка завдавала шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є безумовним та безпосереднім наслідком такої протиправної поведінки.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 308/10255/17.

Ч. 1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно з ч.1 ст. 77 цього Закону, шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

У пунктах 6.11-6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відрізняються від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права при розгляді справ про відшкодування шкоди державою (органом місцевого самоврядування) суд враховує при вирішенні цієї справи.

Таким чином, правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає такі складові елементи як необхідні умови притягнення до відповідальності: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц вирішував питання щодо вираження волі територіальної громади, спрямованої на передачу права власності стосовно спірного об`єкта нерухомості. Зі змісту цієї постанови вбачається, що рішенням Господарського суду м.Києва від 20 травня 2010 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2010 року, аукціон з продажу спірних нежитлових приміщень та договір купівлі-продажу від 16 липня 2008 року визнані недійсними з тих підстав, що ВГОТ «Знання» повідомлено про приватизацію спірних приміщень із пропуском строку, установленого частиною другою статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв на момент прийняття рішення Шевченківською районною в місті Києві радою та проведення аукціону. Також підставою визнання недійсними аукціону та договору купівлі-продажу стало порушення статті 15 зазначеного Закону щодо поширення інформації про проведення аукціону у неналежному друкованому виданні.

З наведеного вбачається, що саме порушення встановленого статтями 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» порядку повідомлення про проведення аукціону, з боку посадових осіб Шевченківської районної в місті Києві ради, стали підставою для визнання недійсним аукціону з продажу спірних нежитлових приміщень, що в подальшому призвело до витребування вказаних нежитлових приміщень у позивача на користь Київської міської ради та повернення цих приміщень у комунальну власність територіальної громади м.Києва.

Таким чином, судом встановлено наявність всіх трьох елементів, необхідних для притягнення органу місцевого самоврядування до відповідальності за завдану шкоду: неправомірність дій Шевченківської районної в місті Києві ради, збитків, яких позивач зазнала внаслідок витребування у неї майна, що полягають у її витратах на придбання приміщень та проведення в них невід`ємних поліпшень, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими неправомірними діями і збитками.

Суд приймає до уваги, що, як встановлено постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц, рішенням Київської міської ради VI сесії, VI скликання від 09 вересня 2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» було ліквідовано районні в м.Києві ради. Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м.Києва» майно територіальної громади Шевченківського району м.Києва передано до комунальної власності територіальної громади м.Києва, затверджені переліки об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Києва, що розміщені на території районів, в тому числі Шевченківського. Відповідно до додатку № 10 до зазначеного рішення до переліку увійшов, зокрема, будинок на АДРЕСА_1 . Правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, зокрема і спірною нерухомістю, належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада, яка набула відповідних прав після відкриття процедури ліквідації Шевченківської районної у м.Києві ради.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно з ч.3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 статті 60 зазначеного Закону установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ч.2 ст. 64 цього Закону сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Таким чином, Київська міська рада є правонаступником Шевченківської районної у м.Києві ради у спірних правовідносинах, і саме Київська міська рада, як єдиний представницький орган територіальної громади м.Києва, який наділений правом представляти її інтереси, розпоряджається комунальним майном територіальної громади та коштами відповідного місцевого бюджету, та на користь якого у позивача були витребувані спірні нежитлові приміщення, має відповідати за відшкодування заподіяної позивачу шкоди.

Суд враховує, що позивачем заявлено позов до власника майна, на користь якого у неї його витребувано, про стягнення вартості придбаних приміщень та вартості проведених в приміщеннях невід`ємних поліпшень, на підтвердження якої позивач надала висновок експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складений судовим експертом Свістуновим І.В.

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Брайловська проти України» (Braylovska v. Ukraine) встановив, що відбулося «позбавлення майна» у розумінні другого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та зазначив, що, Суд має встановити, чи було оскаржуване позбавлення майна виправданим відповідно до цього положення. Суд наголосив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення майна має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватися «на умовах, передбачених законом», що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади, здійснюватись «в інтересах суспільства» та забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вістінш і Перепьолкінс проти Латвії» (Vistins and Perepjolkins v. Latvia)). Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції («на умовах, передбачених законом») полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy)). Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece)). Вона також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy)).

Щодо статті 41 Конституції України, Суд зазначив, що це положення дозволяє відчуження майна як виняток з мотивів суспільної необхідності. Проте, як і частина друга статті 346 ЦК України, вона вимагає, щоб випадки відчуження майна та порядок здійснення такого відчуження були визначені законом. Апеляційний суд у цій справі не конкретизував цього питання та не пояснив, як це положення застосовувалося до обставин справи заявниці, у тому числі, який відповідний закон виправдовував відчуження квартири заявниці.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц, яка набрала законної сили, витребувано у позивача нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв.м., у будинку АДРЕСА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади м.Києва.

Також судом встановлено, що позивач протягом довгого часу володіла на праві власності зазначеними нежитловими приміщеннями, за придбання яких вона відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року сплатила ТОВ «Лорбук» 1152180,00 грн, та здійснила поліпшення, які виконані у групах приміщень № 96 та АДРЕСА_2 за період з 2011 року до 2015 року, що є невід`ємними.

Вартість здійснених поліпшень в сумі 1140841,75 грн підтверджується висновком експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складеним судовим експертом Свістуновим І.В.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо стягнення з Київської міської ради вартості придбаних приміщень за договором купівлі-продажу в розмірі 1152180,00 грн та вартості проведених в приміщеннях невід`ємних поліпшень в розмірі 1140841,75 грн, а тому задовольняє позовні вимоги у частині стягнення з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 збитків в загальній сумі 2293021,75 грн (1152180 грн + 1140841,75 грн).

Щодо позовних вимог в частині стягнення грошової маси з урахуванням індексу інфляції у сумі 4040695,26 грн та грошової маси з урахуванням відсоткової ставки за депозитами фізичних осіб в сумі 4426156,31 грн, суд вважає що позивачем не наведено правових підстав для стягнення з відповідача вказаних сум у правовідносинах, що склалися між сторонами, не наведено розрахунків відповідних вимог окремо за кожен період часу, не надано жодних доказів на підтвердження понесення позивачем збитків у вказаних розмірах, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

А отже, на підставі викладеного, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорбук», Шевченківська районна у місті Києві рада, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, про стягнення матеріальних збитків - задовольнити частково.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 2303531 (два мільйони триста три тисячі п`ятсот тридцять одна) грн 75 коп., з яких: 2293021 (два мільйони двісті дев`яносто три тисячі двадцять одна) грн 75 коп. - матеріальні збитки; 10510 (десять тисяч п`ятсот десять) грн 00 коп. - витрати по сплаті судового збору.

В решті вимог позов задоволенню не підлягає.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: