Рішення № 125819287, 12.03.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2025 року Справа № 480/7101/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7101/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

10.07.2023 через систему "Електронний суд" до Сумського окружного адміністративного суду через представника Дзундзу Ю.Р. звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 02.03.2019 року по 23.06.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 02.03.2019 року по 23.06.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів направлення на адресу відповідача копії позовної заяви з додатками (листа з описом вкладення) або надати до суду копії позовної заяви з додатками для відповідача.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії і додані до неї документи повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 по справі № 480/7101/23 скасовано. Справу № 480/7101/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

18.12.2023 адміністративна справа надійшла до Сумського окружного адміністративного суду після розгляду в апеляційній інстанції та прийняті до розгляду в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2019 року №54 позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 01.03.2019 року.

Проте, при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне позивачу грошове забезпечення у зв`язку з чим він був змушений звернутися за захистом свої прав до суду.

Так, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 1 червня 2021 року у справі № 480/2830/21, постанов Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №480/2829/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 480/6855/22 відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення: 12.07.2021 року в розмірі 14 909,41 грн.; 18.02.2022 року в розмірі 123 356,17 грн.; 24.06.2023 року в розмірі 25 277,54 грн.; що підтверджується виписками з банку про надходження коштів.

Позивач звертає увагу суду на те, що загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 163 543,12 грн. (14 909,41грн. + 123 356,17грн. +25 277,54грн.).

Фактичний розрахунок здійснив лише 24.06.2023 року. Виписками з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 02.03.2019 року по 23.06.2023 року.

За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належну їй вихідну допомогу, позивач вважає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідачем надано до суду відзив в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема, зазначивши, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 01.03.2019, тоді як фактичний розрахунок по справі № 480/2830/21, відповідно до статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України, було здійснено військовою частиною НОМЕР_1 24.06.2023 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 в адміністративній справі № 480/2830/21, тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів. При цьому, відповідач просить суд врахувати, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Позивачем надано до суду додаткові пояснення у справі в яких зазначає підрахунки щодо частки коштів, яка не була виплачена позивачу у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві виплат. Така частка становить 87,73 %.

Виходячи з вищезазначеного, позивач просить суд врахувати висновки Верховного Суду висловлених у постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 та від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23. З урахуванням висновків Верховного Суду, за підрахунками позивача, - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - період з 02.03.2019 року по 18.07.2022 року, виходячи з принципу пропорційності становить 345 127,10 грн. (87,73% від 393 396,90 грн.). Тобто 87,73% від загальної суми середнього заробітку за даний період.

Щодо періоду з 19.07.2022 року по 23.06.2023 року, - в даний період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив. Обмежений 6 місяцями період є період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, що становить 184 дні. розмір середньоденної заробітної плати - 318,54 грн.

Таким чином, за підрахунками позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 318,54 грн. х 184 дні = 58 611,36 грн..

Отже, позивач просить суд врахувати, що виходячи з вищезазначеного розмір середнього заробітку, який належить позивачу до виплати:

1)за період з 02.03.2019 року по 18.07.2022 року, виходячи з принципу пропорційності становить 345 127,10 грн;

2)за період з 19.07.2022 року по 23.06.2023 року, що обмежений 6 місяцями становить 58 611,36 грн.

Таким чином, за підрахунками позивача, загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року становить 403 738,46 грн. (345 127,10 грн + 58 611,36 грн).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та обставини справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступгого:

Як свідчить з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2019 року №54 позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 01.03.2019 року.

Проте, при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом свої прав до суду.

Так, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 1 червня 2021 року у справі № 480/2830/21, постанов Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року у справі №480/2829/21, від 20 квітня 2023 року у справі №480/6855/22 відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення: 12.07.2021 року в розмірі 14 909,41 грн.; 18.02.2022 року в розмірі 123 356,17 грн.; 24.06.2023 року в розмірі 25 277,54 грн.; що підтверджується виписками з банку про надходження коштів від 19.02.2022 , від 18.02.2022 та від 24.06.2023.

Загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 163 543,12 грн. (14 909,41грн. + 123 356,17грн. +25 277,54грн.).

Фактичний розрахунок відповідач здійснив лиш 24.06.2023 року.

Таким чином, виписками з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 02.03.2019 року по 23.06.2023 року.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з органів прокурату) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з органів прокурату) було передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі Закон України №2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу при звільненні 01.03.2019 року. протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення.

Належні позивачу суми було виплачено на виконання рішення суду лише 24.06.2023 року.

Виписками з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 02.03.2019 року по 23.06.2023 року.

Отже, у даному випадку спірним періодом є 02.03.2019 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 23.06.2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 30.04.2024 року у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 року у справі № 140/16184/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 02.03.2019 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 23.06.2023 включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу 1пункту 8 Порядку № 100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку робочих днів.

Відповідно до Довідки військової частини від 21.02.2024р. №74 (в справі), середньоденна заробітна плата позивача складає 305,49 грн.

При цьому період затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019р. до 18.07.2022 року становить 831 робочих днів та з 19.07.2022 року по 23.06.2023 включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України) становить 118 робочих днів.

Отже сукупна кількість робочих днів становить 949 робочих днів.

При цьому судом враховано, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, який діє і до цього часу.

Згідно із ч.2,3 ст.1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. (ч.2). У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч.3).

Відповідно до ч.6 ст.6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Таким чином середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить - 305,49грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 1419 кількість днів за час затримки розрахунку (за період з 02.03.2019р. по 18.07.2022р. = 1235 днів; за період з 19.07.2022р. по 23.06.2023р. в межах шестимісячного строку - 184 днів) = 433490.31грн.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Разом з тим, суд звертає увагу, що фактично зміст частини 1 статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням але не більше як за шість місяців. Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини 1 статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Викладене, на переконання суду, не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі №520/9192/22.

Водночас, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.04.2023 у справі № 200/5415/20-а (адміністративне провадження № К/990/27188/22).

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, в якій Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Судом встановлено істотність частки невиплаченої при звільненні суми грошового забезпечення із середнім заробітком за час затримки розрахунку, сума істотності частки складає: 163 543,12грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум ) / 433490,31 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1419 дні х 305,49 грн.)) х 100 = 37,73%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 37.73% становить: 305,49 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 37.73% х 1419 (дні затримки розрахунку за період з 02.03.2019 по 23.06.2023 з урахуванням шестимісячного строку) = 163555,88 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 163555,88 грн., з урахуванням істотності частки недоплачених сум порівняно із середнім заробітком.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 163 555,88 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

А відтак, позовні вимоги позивач підлягають задоволенню в частині стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 163555,88грн. Відповідно, в іншій частині, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.03.2019 року по 23.06.2023 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019 року по 23.06.2023 року в сумі 163 555 (сто шістдесят три тисячі п"ятсот п"ятдесят п"ять) грн. 88 коп.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець