Рішення № 125812331, 24.02.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5201/21

Провадження № 2/752/205/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря- Зінченко Д.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд-

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 і просив:

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий 29 листопада 2002 року Київською міською радою, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №79-2-01093 про право власності ОСОБА_2 за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 1024 га., кадастровий №8000000000:79:318:0060;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

06 серпня 2021 року позивач подав уточнену позовну заяву, яка ухвалою суду від 27 липня 2022 року була залишена без руху.

02 серпня 2022 року на виконання ухвали суду від 27 липня 2022 року про залишення позову без руху, подав уточнену позовну заяву в новій редакції, якою просить:

- визнати недійсним рішення Київської міської ради від 11 липня 2002 року № 114/114 в частині внесення змін в додатку до рішення Київської міської ради від 28 січня 1999 року №116-2/217 щодо площі земельної ділянки, переданої відповідачу ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 з «0, 0834» на «0,1 га»;

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий 29 листопада 2002 року Київською міскою радою, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №79-2-01093 про право власності ОСОБА_2 за мемельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 1024 га., кадастровий №8000000000:79:318:0060 та скасувати її державну реєстрацію;

- визнати недійсним договір дарування від 07 травня 2019 року, яким 81/100 земельної ділянки була передана у власність відповідача ОСОБА_3 , а 19/100 - відповідача ОСОБА_4 .

Посилається в позові на те, що на підставі договору дарування від 19 квітня 2013 року він є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Власником іншої часини будинку є ОСОБА_5 .

Будинок складається з двох окремих частин, а тому в їх користування перейшла конкретно визначена частина будинку від первинних власників.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 05 вересня 2014 року будинок поділено між ними, як співвласниками: йому виділено квартиру №2 , а ОСОБА_5 квартиру №1 .

Будинок побудований на земельній діляні площею 1187 кв.м., виділеній першим власникам будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 рішенням Кагановичської районної ради народних депутатів трудящих №694 від 04 червня 1948 року та нотаріально посвідченого договору про право забудови і безстрокове користування земельною ділянкою №4608 від 22 лютого 1949 року.

Оскільки він є правонаступником першого власника будинку ОСОБА_6 , до нього перейшло і право оспорювання рішень, якими були порушені його права.

Рішенням від 04 червня 1948 року про відведення земельної ділянки вона відразу була розподілена між співвласниками: ОСОБА_6 передано в користування 593 кв.м. з виходом на вул.Цимбалів Яр , а ОСОБА_7 - такий же розмір з виходом на вул. Листопадну .

Це також підтверджується актом від 10 липня 1948 року.

В той же час, земельна ділянка ОСОБА_5 не межує з територією загального користування на вул. Листопадній , не підлягаючою передачі у приватну власність чи користування.

Більше того, її вихід на вулицю загального користування заблокований земельними ділянками інших осіб.

Тобто, ОСОБА_5 виходу на вул.Листопадну не має, як і спірна земельна ділянка ОСОБА_2 .

В свою чергу, вихід ОСОБА_5 на вул.Цимбалів Яр заблокований переданою в корисування ОСОБА_2 земельною ділянкою.

З урахуванням особливостей рельєфу земельної ділянки між його з ОСОБА_5 ділянкою АДРЕСА_5 та не приватизованою земельною ділянкою НОМЕР_2 , користувачем якої є ОСОБА_2 , був передбачений проїзд, через який ОСОБА_5 та ОСОБА_2 потрапляли до своїх будівель з вул. Цимбалів Яр .

Передана йому у власність частина земельної ділянки ніколи не межувала з земельною ділянкою ОСОБА_2 , між ними був вільний простір 4 м., по якому прокладено газопровід для газопостачання до будинків НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , тобто до його та ОСОБА_5 будинку.

Це підтверджується проектом газифікації, складеним виконкомом Київської міської ради за 1966 рік та проектом газифікації, який складено проектним інститутом в 1988 році.

В подальшому ОСОБА_2 загородив проїд з газопроводом своїми воротами та заблокував ОСОБА_5 можливість проходу до своїх будівель з вулиці загального користування повз його ділянки, який був у цьому місці.

До моменту закриття проходу він також користувався даним проїздом, а після закриття перемістив ворота.

Після вжиття ряду заходів йому в 2018 році стало відомо, що рішенням Київської міської ради № 116-2/217 від 28 січня 1999 року ОСОБА_2 було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 0834 га по АДРЕСА_1 .

В подальшому рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року до вказаного рішення були внесені зміни, цифру «0, 0834» змінено цифрою «0, 1».

Вважає, що Київська міська рада в 2002 році прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог закону, оскільки на той момент втратив чинність ЗК України 1990 року, а новий ЗК України передбачав інший порядок передачі земельних ділянок у власність.

На підставі даних рішень ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю №79-2-01934 від 29 листопада 2002 року на 1024 га, кадастровий номер: 8000000000:79:318:0060, внаслідок чого ОСОБА_6 , правонаступником якого він є, став межувати з ОСОБА_2 .

Вважає, що земельна ділянка ОСОБА_2 була передана у власність у порушення діючих у 2002 році норм закону, без врахування можливості передачі земельної ділянки у власність та без перевірки можливості порушення прав інших землекористувачів.

Крім того, вважає, що земельна ділянка у власність відповідача в 1999 році не передавалася, а була передана в 2002 році внаслідок зміни рішення, що не передбачено законом.

Вважає, що внаслідок цього до переданої відповідачу земельної діялянки потрапила вся вільна між їх земельними ділянками територія з газопроводом.

З урахуванням того, що земельна ділянка була передана у власність в 2002 році і без врахування норм діючого в 2002 році законодавства, спірна ділянка передана у власність без будь-якого затвердженого проекту та без узгодження та висновків компетентних органів.

Так, супереч ст.198 ЗК України межі земельної діянки з ОСОБА_6 , як суміжним землекористувачем на той час, не узгоджувалися, що є обов`язковим відповідно до п.2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04 травня 1999 року.

Тобто, погодження меж з суміжними користувачами є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Передачею ОСОБА_2 існуючого між їх земельними ділянками вільного простору, ОСОБА_5 фактично було закрито прохід до своїх будівель з вулиці загального користування, а тому він змушений відкривати їй свою земельну ділянку для проходу, що обмежує та звужує його право землекористувача, що перетворює її в ділянку загального користування з ОСОБА_5 , зменшує його земельну ділянку та змінює існуючий порядок землекористування.

Крім того, ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку з газопроводом, що суперечить п.2.16 вище приведеної Інструкції.

Розмір земельної ділянки, на яку відповідачу видано оспорюваний акт, перевищує встановлений ч.2 ст.121 К України гранично допустимий розмір, хоч у рішенні Київради за 2002 рік вказано розмір «0, 1 га».

В рішенні Київради також допущена помилка в написанні прізища, а саме: « ОСОБА_8 » замість « ОСОБА_9 », тото підстава в виготовленні державного акта була відсутня.

Договором дарування від 07 травня 2019 року ОСОБА_2 подарував 81/100 земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 , а 19/100 - відповідачу ОСОБА_4 .

З урахуванням того, що він оспорює правомірність набуття права власності на земельну ділянку відповідачем ОСОБА_2 , вказаний правочин також вважає недійсним.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 24 травня 2023 року в прийнятті заяви про уточнення позових вимог у частині вимог про визнання недійсним договору дарування було відмовлено.

( т.2, а.с. 40 - 43 )

Позов був зареєстрований судом 24 лютого 2021 року та відповідно до ст.33 ЦПК України був визначений склад суду.

Ухвалою від 16 березня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачам додатково копію позову з додатками.

Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачам був наданий строк для надання відзиву.

13 травня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 подав відзив, яким протии позову заперечує.

Посилається на те, що інформація про його земельну ділянку з кадастровим №8000000000:79:318:0060, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 , міститься в базі даних міського земельного кадастру.

Відповідно до витягу від 15 липня 2013 року належна йому земельна ділянка позначена за номером НОМЕР_3, а земельна ділянка позивача під номером НОМЕР_4 .

Земельні ділянки мали спільну межу, що підтверджується Актом встановлення існуючих зовнішніх меж від 05 січня 1994 року, яким встановлено існуючі зовнішні межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за участі суміжних користувачів, у тому числі ОСОБА_6 , який підписав даний Акт.

З Акту та Витягу чітко вбачається наявність спільної межі між його та позивача земельними ділянками, а тому права позивача як суміжного користувача не порушені.

Земельна ділянка позивача має вихід на вул.Цимбалів Яр , він користується воротами для проїзду транспорту.

ОСОБА_5 має вихід із своєї земельної длянки на вул.Уральську, якою і користується.

Щодо газопроводу зазначив, що відносно нього ПАТ`Київгаз» не виносилися приписи про усунення порушень щодо безпеки користування.

Крім того, питання газопроводу регулюється Кодексом газорозподільчих систем, норми якого він не порушував.

Звернув увагу на те, що позивачем не наведено будь-яких аргументів, у чому полягає порушення саме його прав виділенням йому у власність земельної ділянки, оскільки передача йому земельної ділянки у власність проведена з дотриманням вимог закону.

Просить у позові відмовити.

19 травня 2021 року позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що Акт узгодження меж не містить жодних схем узгодження ділянок, тобто не містить жодних фактичних даних, що конкретно та частина земельної ділянки, яка на даний час перебуває в його користуванні, межувала з земельною длянкою відповідача.

Оскільки земельна ділянка передавалася в користування як одна, яка в подальшому була поділена, земельна ділянка № НОМЕР_1 межувала з земельною ділянкою ОСОБА_2 лише в частині двору земельної ділянки, якою на даний час користується ОСОБА_5 .

Зазначає, що Акт в 1994 році складався не в зв`язку з приватизацією, яка мала місце в 2002 році, а ним узгоджувалася не та земельна ділянка.

Крім того, відповідач не надає доказів, що ОСОБА_5 має вихід на вул.Уральську.

Так як під час приватизації в 2002 році на спірну ділянку не було виготовлено жодного проекту землеустрою, земельна ділянка у власність ОСОБА_2 була передана без врахування дних по охоронні зони та без встановлення йому будь-яких обмежень.

12 липня 2021 року відзив на позов подав представник Київської міської ради.

Посилається на те, що розпоряження землями є виключною компетенцію Київської міської ради.

ОСОБА_2 отримав земельну ділянку у власність відповідно до вимог закону, який діяв на момент передачі.

Актом встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 05 січня 1994 року та державним актом від 29 лисопада 2002 року становлено наявність спільної межі між земельними ділянками та відсутності вільного простору між ними.

Зазначає, що Київська міська рада жодним чином не порушувала прав позивача.

Вважає також, що позивач пропустив строк звернення до суду, а тому просить у позові відмовити.

03 жовтня 2023 року подав відзив на уточнену позону заяву представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яий підтримав приведені в відзиві відовідача ОСОБА_2 обставини набуття права власності на земельну ділянку та його законність.

Вважають, що вимоги позивача направлені на позбавлення їх права власності на земельну ділянку, в той час, коли непорушність права власності гарантується Конституцією України та нормами ЦК України.

Просять у позові відмовити.

13 листопада 2023 року позивач подав відповідь на вказаний відзив, яким підтримав приведені обставини на відзив відповідача ОСОБА_2 .

Після надання пояснень у справі сторони в судове засідання не з`явилися.

Позивач у судове засідання не з`являвся неодноразово, подаючи клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю явки до суду адвокатів.

Відповідачі та їх представник подали заяву про розгляд справи в їх відсутності.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

На підставі викладеного та ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності сторін.

Заслухавши пояснення відповідачів та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Частиною 2 ст.2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державноївлади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.ч.1,2, 3 ст.4 ЗК України ( в редакції Закону України №561-XII 18 грудня 1990 року ) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Пунктом 3 ч.1, ч.2 ст.6 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться

місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Згідно зі ст.10 ЗК України до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Таким чином, право розпорядження землями територіальної громади належить Київській міській раді.

Судом встановлено, що позивач на підставі договору дарування від 19 квітня 2013 року є власником частини будинку АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки.

Власником іншої частини будинку є ОСОБА_5 .

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 05 вересня 2014 року будинок був поділений між ними, як співвласниками.

З матеріалів справи вбачається, що належний на даний час позивачу та ОСОБА_5 будинок АДРЕСА_1 був побудований на земельній ділянці площею 1187 кв.м., виділеній першим власникам будинку рішенням Кагановичської районної ради народних депутатів трудящих №694 від 04 червня 1948 року та нотаріально посвідченого договору про право забудови і безстрокове користування земельною ділянкою №4608 від 22 лютого 1949 року.

Відповідно до Плану земельної ділянки від 12 липня 1948 року земельна ділянка поділена на рівні частини, при цьому частина, позначена літ. «А», має вихід на вул.299 Нову(Добрий путь), а частина під літ.»Б» на вул.Цимбалів Яр .

З садибою НОМЕР_2 земельна ділянка має спільну межу.

Це ж підтверджується і Актом представника Управління в справах архітектури м.Києва від 10 липня 1948 року про відведення земельної ділянки в натурі відповідно до рішення №694 від 04 червня 1948 року.

( т.1, а.с.13 - 48 )

Рішенням Київської міської ради № 116-2/217 від 28 січня 1999 року відповідачу ОСОБА_2 було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 0834 га по АДРЕСА_1 кадастровим №8000000000:79:318:0060.

Рішенням Київської міської ради № 114/114 від 11 липня 2002 року до вказаного рішення були внесені зміни в частині розміру переданої ОСОБА_2 земельної ділянки, цифру «0, 0834» змінено цифрою «0, 1».

29 листопада 2002 року ОСОБА_2 був виданий державний акт про право приватної власності на землю площею 0, 1024.

З витягу з бази даних міського земельного кадастру від 15 липня 2013 року вбачається, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка до будинку АДРЕСА_1 позначена під номером НОМЕР_3, а земельна ділянка НОМЕР_1 , якою користується позивач, під номером НОМЕР_4.

З Витягу вбачається, що земельні ділянки мають спільну межу.

Це ж підтверджується Актом встановлення існуючих зовнішніх меж від 05 січня 1994 року, яким встановлено існуючі зовнішні межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за участі суміжних користувачів, в тому числі ОСОБА_6 , який підписав даний Акт.

( т.1, а.с.33 - 36; 51 - 54; 105 - 108 )

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного абогосподарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 відповідно до рішення Київської міської ради від 28 січня 1999 року.

Рішенням від 11 липня 2002 року до вказаного рішення були лише внесені зміни в частині розміру земельної ділянки, а саме: цифру «0, 0834» змінено цифрою «0, 1».

Державний акт про право власності на землю видано 29 листопада 2002 року.

Земельна ділянка ОСОБА_2 була отримана у власність відповідно до процедури, встановленої діючим на момент виникнення правовідносин законодавством, останній здійснив всі передбачені законодавством дії для проведення державної реєстрації свого права власності.

Частиною 1 ст.21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до постанов Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним.

Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15 та від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 зазначено, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 ( у подібних правовідносинах ) зазначено, що "у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем.

Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста".

Крім того, у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15 та від 19 січня 2022 року в справі № 449/1165/17 ( в справах з приблизним предметом спору) зазначено, що сторонам у справі потрібно усунути технічні помили, допущені під час визначення меж суміжних земельних ділянок, яке проводилось у різний час, відповідно до порядку, визначеному у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр".

Встановлення (відновлення) меж земельних ділянок потрібно у зв`язку з неможливістю визначення меж, які б відповідали державним актам, можливо, і шляхом зміни площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок обох сторін.

При цьому формування нових земельних ділянок не здійснюється, а лише вносяться зміни до відомостей про нові межі земельних ділянок до Державного земельного кадастру.

Таке встановлення (відновлення) може бути здійснено за згодою сторін як за фактичним використанням, такі за межами, які сторони погодять між собою".

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України).

Верховний Суд у даних судових рішеннях зазначив, що сторони у позасудовому порядку мають можливість скористатися визначеним у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" способом відновлення своїх порушених прав, шляхом усунення технічних помилок, і лише у разі, якщо цей спосіб виявиться недієвим, чи згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок не буде досягнуто, позивачі, чиї права порушені у результаті невідповідності інформації землевпорядної документації фактичним даним щодо площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок, так і даним, визначеним державними актами, що є порушення вимог земельного законодавства, можуть звернутись до суду за захистом порушених прав.

При вирішенні спору суд враховує наступне.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Звертаючись до суду, будь-яких доказів, які б свідчили про наявність обставин, достатніх для висновку про порушення його прав, позивач не надав.

Інший співвласник будинку ОСОБА_5 , про порушення прав якої позивач зазаначає в позові, до суду з позовом про усунення таких порушень не зверталася і представництво своїх інтересів у суді позивачу не доручала.

Крім того, суд враховує, що процедура приватизації земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 була закінчена в 1999 році, в 2002 році Київською міською радою вносилися лише зміни до свого рішення від 28 січня 1999 року, а саме в частині її розміру, а не сама процедура приватизації.

З урахуванням цього, твердження позивача про недотримання визначеної станом на 2002 рік процедури передачі земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_2 , в тому числі ЗК України у редакції Закону України № 2768-IIIвід

25 жовтня 2001 року, не можуть бути прийняті до уваги.

Суд також вважає, що допущена Київською міською радою описка в написанні прізвища відповідача не порушує прав позивача.

Зазначений в державному акті про право власності на землю розмір переданої відповідачц земельної ділянки також не порушує прав позивача, як землекористувача суміжної земельної ділянки.

Виходячи з цих обставин, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Суд при цьому також враховує, що відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням приведеного, відсутності доказів приведним у позові обставинам, суд приходить до висновку про відсуність підстав для задоволеня вимог позивача.

Керуючись ст.ст.2, 15, 16, 21 ЦК України, ст.ст. 4, 6,10 Земельного кодексу України( в редакції Закону України №561-XII 18 грудня 1990 року ), ст.ст.96, 118,152, 158, 198, Земельного кодексу України ( у редакції Закону України № 2768-IIIвід

25 жовтня 2001 року ),ст.ст.ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації земельної ділянки- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 березня 2025 року.

Суддя К.В.Машкевич