Рішення № 125801078, 12.03.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46851/24-ц

пр. 2-3803/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/46851/24-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: Відділ у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_4 , про що було складено актовий запис №3166 від 08.09.2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, зареєстрований у Реєстрі 08.09.2012 року за №00079972056. Відомості про батька записано на підставі ч. 1 ст. 135 СК України за вказівкою матері та зазначено ОСОБА_5 .

Вказує, що у 2020 року позивач познайомилась з громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 , між ними склались романтичні стосунки, після чого вони стали проживати разом, вести спільне господарство, однак проживали без реєстрації шлюбу, з її сином у відповідача склалися теплі стосунки, він сприймав його як батька.

08.07.2021 року на підставі спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 батьком дитини державним реєстратором Дарницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесено зміни про батька дитини та зазначено батьком: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, змінено по батькові « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Вказує, що після повномасштабного вторгнення Російської Федерація 24.02.2022 року відповідач покинув територію України, розірвав всі стосунки з нею та її сином, не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його життям, матеріально не забезпечує, а отже ухиляється від виховання дитини та виконання свої обов`язків, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків, а отже наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

15.10.2024 року на запит суду надійшла відповідь із Єдиного держаного демографічного реєстру про відсутність відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а. с. 31).

16.10.2024 року суддею зроблено запит до Територіальної громади міста Києва для підтвердження місця проживання відповідача (а. с. 32).

31.10.2024 року надійшов Витяг з Реєстру Територіального громади міста Києва від 21.10.2024 року №121084752, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який передано судді 25.11.2024 року (а. с. 33).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, роз`яснено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а. с. 34).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 35-49).

09.12.2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність (а. с. 50-61).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 63).

19.12.2024 року від Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації надійшла заява про неможливість надання висновку органу опіки та піклування у зв`язку із перебуванням позивача з малолітнім сином за межами України (а. с. 67-70).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, пояснення на позов не подала.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність відповідача та третьої особи, суд, виходить із наступного.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та третьої особи, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_4 , про що було складено актовий запис №3166 від 08.09.2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, зареєстрований у Реєстрі 08.09.2012 року за №00079972056. Відомості про батька записано на підставі ч. 1 ст. 135 СК України за вказівкою матері та зазначено ОСОБА_5 (а. с. 20-24).

08.07.2021 року на підставі спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 батьком дитини державним реєстратором Дарницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесено зміни про батька дитини та зазначено батьком: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, змінено по батькові « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (а. с. 20-24).

Судом також встановлено та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 познайомилась з громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 лише 2020 року, між ними склались романтичні стосунки, після чого вони стали проживати разом, вести спільне господарство, однак проживали без реєстрації шлюбу, з її сином у відповідача склалися теплі стосунки, він сприймав його як батька, що стало підставою для подання спільної заяви про визнання ОСОБА_2 батьком дитини.

Однак, після повномасштабного вторгнення Російської Федерація 24.02.2022 року відповідач покинув територію України, розірвав всі стосунки з позивачем та її сином, не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться його життям, матеріально не забезпечує, а отже ухиляється від виховання дитини та виконання своїх обов`язків.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення в інтересах дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Вищезазначений правовий висновок про переважність найкращих інтересів дитини над інтересами батьків викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі №712/10623/17.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Вирішуючи спір, суд враховує зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України і з`ясовує які безсумнівні докази свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини за нормами ст. ст. 141, 150, 157 СК України, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, чи вживалися до нього заходи реагування, а також досліджує соціально-побутових умов життя та матеріального становища відповідача.

Право звернення до суду з даним позовом та правові наслідки позбавлення батьківських прав врегульовані нормами ст. ст. 165-166 СК України.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав, як вже зазначалось вище, є винятковим та крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, дослідивши обставини справи, надавши оцінку наявним у ній доказам, приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 виявляє ознаки стійкого небажання підтримувати особисті відносини з сином, не контактує з ним, не виявляє піклування про дитину, що свідчить про свідоме ухилення відповідача від виховання дитини та нехтування своїми обов`язками.

Крім того, суд враховує, що з часу коли особа звернулась із заявою про визнання його батьком дитини та розірванням між ними сімейних стосунків минуло менше року, відповідач, який фактично не є біологічним батьком дитини, взятих на себе обов`язків щодо утримання та виховання дитини не виконує, не спілкується з ним, не проявляє зацікавленості у його подальшій долі, а також після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації покинув сім`ю та сина, не переймаючись за життя і здоров`я сина в умовах воєнного стану в країні, що підтверджує нехтування відповідачем своїми батьківським обов`язками, а отже позбавлення відповідача батьківських прав не буде суперечити інтересам дитини.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде відповідати в першу чергу інтересам дитини.

Згідно з положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 141, 150, 157, 164, 165, 166 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Відділ у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, адреса: вул. Ялтинська, 14, м. Київ, 02096, код ЄДРПОУ 37448223.

Суддя Г.О. Матійчук