Рішення № 125790062, 27.02.2025, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

27.02.2025 Єдиний унікальний номер 205/2404/24

Справа № 205/2404/24

Провадження № 2/205/1292/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про оспорювання батьківства та припинення стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач та відповідач 22.07.2006 року уклали шлюб, який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2023 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до судового наказу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2023 року із позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини заробітку позивача, починаючи з 04.04.2023 року і до досягнення дітьми повноліття. Після розірвання шлюбу сторони проживали окрему, у кожного було своє життя. Коли позивач наполягав на зустрічі з дітьми, відповідач повідомила його, що він не є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи вищевикладене, позивач звертається до суду та просить виключити із актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про позивача, як про батька та припинити стягнення аліментів.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2024 року по вказаній справі призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР, провадження на час проведення експертизи було зупинено.

12.08.2024 року на адресу суду від КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР надійшов висновок експерта.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2024 року провадження по справі було поновлено та призначено підготовче провадження по справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.10.2024 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності оскільки він перебуває у зоні бойових дій, позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 письмово просила судове засідання проводити за її відсутності, у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, письмово просив розгляд справи проводити за відсутності представника відділу.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Як вбачається із правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року № 752/8103/13-ц (61-6892св23), якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи, за наявності зібраних по справі матеріалів яких, на думку суду, достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі.

На підставі ч. 1 ст. 280ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22.07.2006 року уклали шлюб, який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2023 року було розірвано (а.с. 12).

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у свідоцтві про народження записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11).

Як вбачається із копії судового наказу, який було видано Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 12.04.2023 року, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку позивача, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини та не більше 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 04.04.2023 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 13).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскільки це можливо, має право знати своїх батьків.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст.136СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першоїстатті 123 цього Кодексу. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Сімейним кодексом України, встановлена презумпція шлюбного батьківства. Відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до частини 1 статті 108ЦПК України експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи.

У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».

Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається з метою формування належної, допустимої та достатньої за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» доказової бази.

Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (при наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. В результаті проведення ДНК-аналізу на предмет встановлення батьківства ймовірність похибки позитивного висновку становить 0,000001%. Негативний факт батьківства встановлюється із 100% ймовірністю.

Європейський Суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти російської федерації», Kalachevav. russia, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно із якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146ЦПК України може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Так, ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2024 року по вказаній справі призначено судово-генетичну експертизу, у якій експертам було поставлено наступні питання: чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 та малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якщо так, то чи являється ОСОБА_1 біологічним батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

12.08.2024 року на адресу суду від КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР надійшов висновок експерта з якого вбачається, що ОСОБА_1 є біологічним батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 Ймовірність даної події складає 99,999999 % (а.с. 46-48).

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань

Як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 676/1200/20, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Згідно із ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Стаття 129Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Суд зазначає, що будь-яких доказів на підтвердження відсутності кровного споріднення позивача та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до матеріалів справи не додано.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, враховуючи, що позивач є біологічним батьком дитини, що підтверджується висновком молекулярно-генетичної експертизи, суд вважає недоведеним факт відсутності кровного споріднення між позивачем та малолітньої дитиною ОСОБА_4 , а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги про припинення стягнення аліментів задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимоги про виключення відомостей про позивача як про батька з актового запису про народження дитини.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (а.с. 1), який, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено, відповідно до ст 141 ЦПК України, суд покладає на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 121, 125, 136 СК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про оспорювання батьківства та припинення стягнення аліментів відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн. покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: Федотова В.М.