Рішення № 125784159, 11.03.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2025 року Справа № 480/1156/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/1156/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини належного їй грошового забезпечення за час проходження військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.08.2021 по 16.01.2024. у сумі 355040,92 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (інші найменування: ІНФОРМАЦІЯ_1 та НОМЕР_2 прикордонний загін). У відповідності до наказу відповідача від 13.08.2021року № 357-ос позивачку було звільнено з військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 15 серпня 2021 року.

Остаточною датою закінчення військової служби було визначено 15 серпня 2021 року.

При цьому, позивачка просить суд врахувати, що при звільненні з військової служби, відповідач, який здійснював нарахування та виплату їй грошового забезпечення, у тому числі і здійснював остаточний розрахунок з позивачкою при звільненні, починаючи з лютого 2020 року до моменту виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, невірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, що знайшло своє підтвердження у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі 480/6158/22.

Як зазначає позивачка, невірно нараховане грошове забезпечення під час проходження військової служби було їй сплачено (здійснено остаточний розрахунок належних сум при звільненні) лише 16 січня 2024 року.

З урахуванням того, що відповідачем з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків частини з позивачкою повністю не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби (грошове забезпечення) то, на переконання позивач, вона набула право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 15.08.2021 по 16.01.2024 (884 дні).

Позивачка вважає, що за період з 15.08.2021 по день фактичного розрахунку (16.01.2024) відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити їй компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середній заробіток за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100) в сумі 355040,92 грн.

Для розрахунку позивачка застосовує показник середньоденного грошового забезпечення у розмірі 401,63грн. (401.63 грн. х 884 дні = 355040 грн. 92 коп.).

Так, відповідно до особистої картки грошового забезпечення позивачки за 2021 рік що додається до матеріалів справи, розмір її грошового забезпечення за червень 2021 року (12024,36 грн.) та липень 2021 року (12475,63 грн.). становить 24499,99 (12024,96 + 12475,63). Отже, для обчислення середнього заробітку з 15.08.2021 до дня фактичного розрахунку - виплати грошового забезпечення за час проходження військової служби (16.01.2024) позивачка застосовує показник 401,63 грн. в день (24499,99 грн./61 день).

Таким чином, на переконання позивачки, відповідач зобов`язаний виплати середній заробіток за час затримки розрахунку з 15.08.2021 по день фактичної виплати 16.01.2024 терміном 884 дні, що становить 355040,92 грн. (401,63грн. * 884 дні).

Ухвалою суду від 19.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, якому проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що положення ст. 116, 117 Кодексу законів про праці України на правовідносини між військовим частинами та військовослужбовцями. Відповідач просить суд врахувати, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст.117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

При цьому, відповідач зазначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц існують обставини, здатні вплинути на суму грошової компенсації у порядку ст. 117 КЗпП України.

Так, Великою Палатою Верховного Суду в вищезазначеній постанові зазначено, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та відповідних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат з урахуванням податків складав 175234,62 грн. (підтверджується розрахунковим листом за серпень 2021).

У вересні 2021 Позивачу виплачено грошову компенсацію за харчування у загальному розмірі 153,66 грн.

У грудні 2021 року Позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у загальному розмірі 96511,36 грн.

У січні 2024 року року Позивачу на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі №480/6158/22 виплачено 45213,47 грн.

Відповідач просить застосувати формулу (зазначає у відзиві) розрахунку середнього заробітку, застосувавши 25,80% від загального розміру несвоєчасно виплачених коштів (175234,62 грн.) = 45210,53 грн.

Таким чином, на переконання відповідача, якщо навіть допустити, що на користь Позивача має бути стягнутий середньомісячний заробіток, то обґрунтованою залишається вимога щодо ненарахування середнього заробітку на суму, яка виплачена позивачу при звільненні - 175234,62 грн., 25,80 % від якої складає 45210,53 грн., але і ця сума не є остаточною і судом має бути застосований принцип співмірності при визначенні суми середнього заробітку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (інші найменування: ІНФОРМАЦІЯ_1 та НОМЕР_2 прикордонний загін).

У відповідності до наказу відповідача від 13.08.2021року № 357-ос позивачку було звільнено з військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 15 серпня 2021 року.

Остаточний розрахунок належних позивачці сум при звільненні було здійснено лише 16 січня 2024 року.

З урахуванням того, що відповідачем з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків частини з позивачкою повністю не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби (грошове забезпечення), позивачка вважає, що набула право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 15.08.2021 по 16.01.2024 (884 дні) із застосуванням показника 401,63 грн. за день.

Позивачка вважає, що при здійсненні остаточного розрахунку, відповідачем мало бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку. Оскільки відповідачем його самостійно не було виплачено, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно статті 25 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 № 661-IV держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з абз. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Варто зазначити, що спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16 (провадження № /9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, зазначеними в постанові від 04.12.2019 № 825/742/16.

Як свідчить з матеріалів справи, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат з урахуванням податків складав 175234,62 грн. (підтверджується розрахунковим листом за серпень 2021).

Так, у вересні 2021 Позивачу виплачено грошову компенсацію за харчування у загальному розмірі 153,66 грн. У грудні 2021 року Позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у загальному розмірі 96511,36 грн. У січні 2024 року Позивачу на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі №480/6158/22 виплачено 45213,47 грн.

Остаточною датою закінчення військової служби було визначено 15 серпня 2021 року. При звільненні з військової служби, відповідач, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачці, у тому числі і здійснював остаточний розрахунок при її звільненні, починаючи з лютого 2020 року до моменту виключення позивачки зі списків особового складу невірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, що знайшло своє підтвердження у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі 480/6158/22.

Лише на підставі рішення прийнятого судом відповідачем 16.01.2024 року відповідачем було перераховано кошти на картковий рахунок позивачки.

Отже, невірно нараховане грошове забезпечення під час проходження військової служби позивачці було сплачено (здійснено остаточний розрахунок належних позивачці сум при звільненні) відповідачем лише 16 січня 2024 року.

Дана обставина відповідачем не заперечується та не спростовується.

Як вже вище зазначалось, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Відтак, остаточною датою розрахунку з позивачем суд вважає 16.01.2024р.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19.

При цьому, доказів щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем суду надано не було. А тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Разом з тим, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі № 805/3167/18-а адміністративне провадження № К/9901/9908/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне зазначити , що у даному випадку спірним періодом є 15.08.2021р. - день виключення зі списків військової частини по 15.01.2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 30.04.2024 року у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 року у справі № 140/16184/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини:

- з 15.08.2021р. до 18.07.2022 року та

- з 19.07.2022 року по 15.01.2024 включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу 1пункту 8 Порядку № 100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку робочих днів.

Відповідно до довідки військової частини від 29.02.2024р. №113, середньоденна заробітна плата позивача складає 392,11 грн. (додано до відзиву).

При цьому період затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2021 року до 18.07.2022 року становить 230 робочих днів та з 19.07.2022 року по 15.01.2024р. (день, що передує остаточному розрахунку) включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України) становить 132 робочих днів. Отже сукупна кількість робочих днів становить (230 = 132 = 362) 362 робочих днів, а не 884 календарних днів, як зазначено позивачем у позовній заяві.

При цьому судом враховано, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, який діє і до цього часу.

Згідно із ч.2,3 ст.1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, від 15 березня 2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. (ч.2). У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч.3).

Відповідно до ч.6 ст.6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Таким чином середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить - 392,11 грн. (середньоденна заробітна плата позивача - довідка додана до відзиву) х 362 робочих днів (час затримки розрахунку) = 141943,82 грн.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Разом з тим, суд звертає увагу, що фактично зміст частини 1 статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини 1 статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Викладене, на переконання суду, не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі №520/9192/22.

Водночас, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.04.2023 у справі № 200/5415/20-а (адміністративне провадження № К/990/27188/22).

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, в якій Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Судом встановлено, що істотність частки невиплаченої суми у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 25.80% від 175234.62 грн. загальна сума перерахованих коштів при звільненні = 45210,53грн. (Розрахунок наведено також відповідачем у відзиві).

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 25.80% становить 45210,53грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 45210,53грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

А відтак, позовні вимоги позивач підлягають задоволенню в частині стягнення з Сумської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 45210,53грн. Відповідно, в іншій частині, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 45210,53грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець