Рішення № 125748286, 11.03.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2025 року м. Київ справа №320/59632/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доГоловного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, Одеська область, м. Одеса, вул. Преображенська, 45, код ЄДРПОУ 37811384) Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470)провизнання протиправними та скасування подання і рішеннявстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі також Відповідач -1) та Державної міграційної служби України (надалі також- Відповідач -2), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо внесення подання про позбавлення статусу біженця від 27.09.2023 у справі 2019OD0119 громадянина рф ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05.10.2023 №173-23 про позбавлення статусу біженця громадянина рф ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення ДМС від 05.10.2023 №173-23 реалізована процедура, що передбачена ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позбавлено позивача статусу біженця як особу, що становить загрозу національній безпеці України. Для прийняття рішення про позбавлення статусу біженця, необхідною умовою є обґрунтована та підтверджена належними доказами інформація про те, що особа, яка позбавляється статусу біженця, займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України. Позивач зазначив, що не займався і не займається діяльністю, що може становити загрозу національній безпеці України та є незрозумілим, на підставі чого відповідачі прийшли до висновку, що він може становити загрозу національній безпеці України, що свідчить про протиправність внесення подання про позбавлення ОСОБА_1 , статусу біженця.

Крім того, представником позивача зазначено, що оскільки подання ДБР, надано в межах своєї компетенції, проте не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами. В оскарженому рішенні зазначено про те, що листом Головного управління від 26.09.2023 №5100.5.1-11340/5100.5.1.1-23 ОСОБА_1 повідомлено про початок процедури припинення стосовно нього статусу біженця, а також роз`яснено щодо можливості брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону. Однак, останній до Головного управління не з`явився, про причини неявки не повідомив. При цьому, звертав увагу Суду, що вказаний лист датований 26.09.2023, однак відсутні докази його направлення, а 27.09.2023 (одразу на наступний день) ГУДМС в Одеській області було затверджено подання про позбавлення Позивача статусу біженця. Тобто, не було забезпечено передбачений порядок щодо можливості особою, відносно якої вирішується питання, брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , визнаний біженцем рішенням Державної міграційної служби України від 15.05.2020 №165-20, відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Вказану особу документовано посвідченням біженця серії НОМЕР_2 та проїзним документом біженця для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 з терміном дії до 15.05.2025. Процедуру позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця ініційовано ГУ ДМС в Одеській області у зв?язку з надходженням подання Державного бюро розслідувань (ДБР) від 26.09.2023 за вих. №10-3-04-03-22803 про позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця. Відповідач-1 діяв у межах законодавства, а тому позовна заява не підлягає задоволенню судом.

Представником Державної міграційної служби України надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що відповідачів діяв у межах наданих повноважень на підставі норм чинного законодавства, а саме в межах положень частини 4 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також, представник відповідача наголошував на тому, що за даними сайту «Судова влада» за критеріями пошуку « ОСОБА_1 », вбачається, що позивач по теперішній час звернувся до Верховного Суду, як до суду інстанції, із позовною заявою до Президента України, де просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 30 грудня 2023 року №877/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», у частині введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме пункту 3 додатку, відповідно до якого застосовано санкції до ОСОБА_1 строком на п`ять років.

Відповідно до вище вказаного вбачається, що до позивача застосовані персональні санкції, а тому відповідачі діяли в межах наданих повноважень щодо прийняття оскаржуваного рішення.

Представник позивача надіслав до Київського окружного адміністративного суду відповіді на відзиви, в яких звернув увагу, на той факт, що у відзивах представники відповідачі жодним чином не спростували доводів, викладених у позовній заяві, а лише констатували норми чинного законодавства, а також нерелевантну практику Верховного Суду.

Також, представник позивача у відповіді на відзив Державної міграційної служби України звертав увагу суду на той факт, що запровадження санкцій у відношенні позивача Указом Президента України від 30 грудня 2023 року №877/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» не були покладені в основу оскарженого рішення, більше того, запровадження таких санкцій було ініційовано Службою безпеки України, а оскаржуване рішення було прийнято на підставі подання ДБР, а тому запровадження таких санкцій жодним чином не можуть впливати на правомірність оскаржуваного рішення.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином російської федерації.

В 2019 році позивача вибув з рф через сфабриковану кримінальну справу, переслідування щ боку правоохоронної системи рф за власні переконання та переїхав до України, оскільки вважає Україну демократичною, правовою та цивілізованою Державою.

15.05.2020 на підставі рішення ДМС України №165-20 позивач отримав посвідчення біженця НОМЕР_2 .

26.09.2023 Державним бюро розслідувань до Відповідача-1 було направлено подання за вих. №10-3-04-03-22803 про позбавлення позивача статусу біженця, відповідно до якого «під час оперативно-розшукових заходів здобуто інформацію, яка свідчить, що ОСОБА_1 є одним з організаторів осередку міжнародного злочинного угрупування, яке займається вербуванням в Україні спеціалістів хімічної галузі для відкриття та Функціонування лабораторій з незаконного виготовлення (синтезу) наркотичних і психотропних речовин з метою їх подальшого збуту в Україні, а також контрабандного переміщення до Європейського Союзу, РФ та інших країн пострадянського простору, що становить загрозу національній безпеці України та негативно впливає на міжнародний імідж нашої країни»;

27.09.2023 Відповідачем-1 до Відповідача-2 було внесено подання про позбавлення Позивача статусу біженця від 27.09.2023 у справі 20190D0119.

05.10.2023 Відповідачем-2 було прийнято рішення №171-23 про позбавлення поизвача статусу біженця.

11.10.2023, на підставі вказаного рішення, Відповідачем-1 було сформовано повідомлення про позбавлення статусу біженця від 11.10.2023 №192, відповідно до якого зазначено, що на підставі п. 3 ч. 1, ч. 14 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та пп. «а» п.7.7 розд. VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, ДМС України прийняла рішення про позбавлення статусу біженця у зв?язку з тим, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України, на підставі чого прийнято рішення ДМС від 05.10.2023 №172-23.

11.10.2023 Відповідачем-1 було прийнято наказ №203 «Про визнання недійсним/вилучення посвідчення біженця.

19.10.2023 повідомлення про позбавлення статусу біженця від 11.10.2023 №192 було надіслано Відповідачем-1 засобами поштового зв?язку на ім?я Позивача на адресу: АДРЕСА_2 .

Вважаючи дії відповідачів щодо прийняття оскаржуваного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 8 липня 2011 року №3671-VI.

Відповідно до положень ст.1 Закону України № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частиною 5 ст.11 Закону № 3671-VI визначено, що особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.

У відповідності до положень ч. 7, 8 ст.11 Закону №3671-VI підставою для подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту може бути клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п`ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.

Відповідно до ч.9 ст.11 Закону №3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частинами 11, 12 ст. 11 Закону №3671-VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати додаткової інформації від уповноваженої посадової особи, яка внесла подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби в установленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів щодо особи, стосовно якої вирішується питання про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до положень ч.14 ст.11 Закону № 3671-VI на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішень про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 №649.

Порядок оформлення втрати і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначені у розділі VII Правил 649.

Так, п. 7.1. Правил №649 рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до п.7.2 Правил №649 підставами для подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є: а)відомості, отримані безпосередньо територіальним органом ДМС щодо наявності підстав, зазначених у частині першій або п`ятій статті 12 Закону; б) особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту; в) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про втрату особою статусу біженця або додаткового захисту; г) надходження до територіального органу ДМС клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади про позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту.

Згідно з п. 7.3. Правил №649 подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Пунктом 7.4. Правил №649 визначено, що у разі отримання територіальним органом ДМС документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань (додаток 30) та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації; б) у письмовій формі інформує особу, якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання; в) готує подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк підготовки подання не може перевищувати двох місяців з дня отримання документів, що містять одну з підстав, передбачених пунктами 7.2 або 7.3 цього розділу.

У поданні про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов`язково зазначаються відомості щодо підстав для підготовки такого подання (особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, клопотання органу Служби безпеки України чи іншого органу державної влади, власна ініціатива територіального органу ДМС), а також викладаються обставини, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У поданні також викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття відповідного рішення. Подання уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особи, яка здійснювала розгляд отриманих матеріалів) затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У цьому поданні обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

У відповідності до положення 7.6. Правил №649 під час розгляду подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС має право: а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який вніс подання; б) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.

Як вбачається з подання Управління шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області від 27.09.2023 у справі №2019OD0119, підставою для реалізації процедури, передбаченої статтею 11 Закону України № 3671-VI, стало подання ДБР від 26.09.2023.

Так, в тексті подання ДБР від 26.09.2023 зазначено, що під час оперативно-розшукових заходів здобуто інформацію, яка свідчить, що ОСОБА_1 є одним з організаторів осередку міжнародного злочинного угрупування, яке займається вербуванням в Україні спеціалістів хімічної галузі для відкриття та функціонування лабораторій з незаконного виготовлення (синтезу) наркотичних і психотропних речовин з метою їх подальшого збуту в Україні, а також контрабандного переміщення до Європейського Союзу, РФ та інших країн пострадянського простору, що становить загрозу національній безпеці України та негативно впливає на міжнародний імідж нашої країни.

Отже, згідно повідомлення про позбавлення статусу біженця, на думку відповідача, позивач займається діяльністю, «що становить загрозу національній безпеці України», а тому був позбавлений статусу біженця згідно ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Підставою позбавлення статусу біженця визначено частину 5 ст. 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а як зазначено в повідомленні від 11.10.2023 №192 - на підставі «пункту 3 частини першої» цієї статті.

Крім цього, в повідомленні вказано, що відповідач керувався «пп. «а» п.7.7 Правил». Проте, відповідно до п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: « 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.».

Також, згідно пп. «а» п.7.7 Правил, за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає, зокрема, рішення: «а) про втрату статусу біженця або додаткового захисту».

Враховуючи, що відповідач прийняв рішення саме про позбавлення позивача статусу біженця та аналізуючи повідомлення про позбавлення статусу біженця, необґрунтованими є підстави прийняття оскаржуваного рішення, адже посилання відповідача на п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та пп.«а» п.7.7 Правил - суперечить змісту повідомлення, в якому вказано, що ДМС прийняла рішення про позбавлення статусу біженця у зв?язку з тим, що він займається «діяльністю, що становить загрозу національної безпеці України.»

Наведені норми Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлюють, що рішення про позбавлення особи статусу біженця може бути прийнято, якщо ця особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю населення України, на підставі відповідного клопотання органу Служби безпеки України або іншого органу державної влади та на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів.

Також, суд звертає увагу, що орган ДМС при прийнятті рішення повинен оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для особи.

Окрім того, всупереч вимогам Правил №649 у діях відповідача не вбачається будь-якої перевірки інформації наданої ДБР або ж ознак її аналізу.

Зокрема, відповідачем-1 не проведено всебічного вивчення наведеної у поданні інформації, відповідач не запитував додаткову інформацію ні в ініціатора подання, ні в інших органів, про яких зазначено у поданні, а лише на основі зазначеного, без будь-якої перевірки та з`ясування обставин, отримання пояснень від іммігранта, прийняв рішення про позбавлення статусу біженця.

Водночас, викладені у поданні ДБР відомості не містили належно підтвердженої та конкретної інформації, яка б дозволяла відповідача одразу прийняти спірне рішення про позбавлення статусу біженця.

Наведене підтверджується правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах по справі №260/5694/22 від 14.02.2024 та по справі №500/1254/23 від 21.02.2024.

Також в оскарженому рішенні зазначено про те, що листом Головного управління від 26.09.2023 №5100.5.1-11340/5100.5.1.1-23 ОСОБА_1 повідомлено про початок процедури припинення стосовно нього статусу біженця, а також роз`яснено щодо можливості брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону. Однак, останній до Головного управління не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Суд звертає увагу, що вказаний лист датований 26.09.2023, однак відсутні докази його направлення, а 27.09.2023 (одразу на наступний день) ГУДМС в Одеській області було затверджено подання про позбавлення позивача статусу біженця.

Тобто, не було забезпечено передбачений порядок щодо можливості особою, відносно якої вирішується питання, брати участь у розгляді відповідних матеріалів шляхом надання пояснень та матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті рішення, передбаченого статтею 11 Закону.

Крім цього, лист-повідомлення щодо проведення процедурних заходів датований 26.09.2023 та містить адресу позивача АДРЕСА_3 , проте адреса реєстрації позивача - АДРЕСА_4 .

Також, квитанція, яка міститься в матеріалах особової справи, не підтверджує відправлення листа-повідомлення позивачу щодо проведення процедурних заходів, оскільки ця квитанція про відправлення датована - 26.10.2023 (за адресою АДРЕСА_3 ), лист сформований 26.09.2023, спірне рішення про позбавлення статусу біженця прийнято 05.10.2023.

Сукупність зазначених фактів свідчить про неповідомлення позивача про початок процедури припинення стосовно нього статусу біженця, що є суттєвим порушенням прав позивача бути обізнаним стосовно прийняття щодо нього оскаржуваного рішення.

З вищевказаних положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил, чинних на дату прийняття оскаржуваного рішення про позбавлення статусу біженця, вбачається, що рішення органу ДМС України про позбавлення статусу біженця, повинно містити обґрунтовану та підтверджену відповідними матеріалами та доказами інформацію про те, що особа, яка позбавляється статусу біженця, займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю населення України.

Аналогічний висновок був зроблений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 15.04.2020 у справі №640/5486/19.

Частиною 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для прийняття рішення про позбавлення статусу біженця, необхідною умовою є обґрунтована та підтверджена належними доказами інформація про те, що особа, яка позбавляється статусу біженця, займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю населення України.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 розділу VII Правил, рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. 3 аналізу наведених норм вбачається, що формуванню подання передує обов?язок територіального органу ДМС здійснити перевірку документів, шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації.

Проте відповідачем, в порушення п. 7.4 розділу VII Правил, не проінформовано позивача у письмовій формі про наявність підстав для втрати чи позбавлення його статусу біженця або додаткового захисту, чим позивача позбавлено права брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.

При прийнятті рішення суд враховує, що оскаржуваними діями ГУ ДМС в Одеській області щодо внесення подання та оскаржуваним рішенням ДМС, ОСОБА_1 передчасно позбавлено статусу біженця, в результаті чого він втратив захист на території України від переслідування владою рф за ознакою політичних переконань, а також через його проукраїнську позицію, тривалу безпосередню активну участь в українських військових і волонтерських зусиллях та особисту підтримку логістичних операцій Збройних Сил України і Сил оборони України до та одразу ж після початку повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України, що полягає зокрема в тому, що він: протягом свого перебування в Україні Позивач систематично займався благодійною діяльністю, зокрема, неодноразово допомагав і продовжує допомагати малозабезпеченим родинам, дитям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Після початку повномасштабного вторгнення російських окупантів на 30.06.2022 отримав посвідчення волонтера №0116 в Благодійній організації «Відродження України», де постійно долучався до допомоги Збройним Силам України.

Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: посвідченням волонтера №0116 від 30.06.2022, подяка від Служби у справах дітей Шосткинської міської ради.

Окрім цього, в інтересах Позивача до Офісу Генерального прокурора та Державного бюро розслідувань було направлено адвокатські запити з проханням повідомити: чи надходили з 2019 року по день надання відповіді на адвокатський запит до відповідного правоохоронного органу, повідомлення чи будь-яка інша інформація щодо вчинення неправомірних дій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації, відомості згідно з Єдиним державним реєстром платників податків російської федерації: НОМЕР_4 . Посвідчення біженця НОМЕР_2 та повідомити, чи здійснюється досудове розслідування або процесуальне керівництво співробітниками відповідних органів, у кримінальних провадженнях, в яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації, відомості згідно з Єдиним державним реєстром платників податків російської федерації: НОМЕР_4 . Посвідчення біженця НОМЕР_2 є підозрюваним.

У відповіді на вказані адвокатські запити було повідомлено, кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного відсутні, а також що будь-які заяви, повідомлення щодо вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень зареєстрованими не значяться.

Вказане також підтверджується і витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» №ФОВА-002666394, відповідно до якого: «громадянин(ка) країни Російська Федерація ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець(ка) м. Стерлітамак, Російська Федерація на території України станом на 27.11.2024 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває».

Стосовно посилань представника відповідача-2 на запровадження санкцій у відношенні позивача Указом Президента України від 30 грудня 2023 року №877/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», суд зазначає, що такі факти не були покладенні в основу оскаржуваного рішення, більше того, виникли після прийняття відповідачем-2 оскаржуваного рішення, а тому не можуть бути належною підставою для визнання оскаржуваного рішення правомірним та таким, що відповідає положенням статті 2 Кодексу адміністративного судочинства.

Таким чином, вказане підтверджує, що Позивач ніколи не займався діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров?ю населення України.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення ДМС України про позбавлення статусу біженця ОСОБА_1 №173-23 від 05.10.2023 не відповідає вимогам, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, а саме обґрунтованості та вмотивованості, та, як наслідок, підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п.14 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, Одеська область, м. Одеса, вул. Преображенська, 45, код ЄДРПОУ 37811384) та Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправними та скасування подання і рішення задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо внесення подання про позбавлення статусу біженця від 27.09.2023 у справі 2019OD0119 громадянина рф ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05.10.2023 №173-23 про позбавлення статусу біженця громадянина рф ОСОБА_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.