Рішення № 125748154, 10.03.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2025 року Справа № 320/26105/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просить суд:

1. Визнати дії Головного управління Національної гвардії України (ЄДРПОУ 08803498), щодо невиконання Указу Президента України № 149/2024 від 07.03.2024 р. про звільнення солдата Збройних сил України, Національної Гвардії України ОСОБА_1 з військової служби - незаконними.

2. Визнати дії Головного управління Національної гвардії України (ЄДРПОУ 08803498), щодо невиконання Указу Президента України № 149/2024 щодо відмови в задоволенні рапорту солдата Національної Гвардії України ОСОБА_1 на звільнення з Національної Гвардії України як особи термін строкової служби в Національній Гвардії України якого закінчився в період дії в Україні правового режиму воєнного стану-незаконними.

3. Визнати солдата Національної Гвардії України ОСОБА_1 особою, який підлягає звільненню зі Збройних Сил України, як особи термін строкової служби в Національній Гвардії України якого закінчився в період дії в Україні правового режиму воєнного стану.

4. Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України (ЄДРПОУ 08803498) розглянути рапорт від 19.03.2024 року та звільнити з Національної Гвардії України - солдата Національної Гвардії ОСОБА_1 згідно Указу Президента України № 149/2024 від 07.03.2024 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова у звільненні позивача від військової служби є протиправною, оскільки ОСОБА_1 жодних контрактів для подальшого проходження військової служби не підписував, будь-яких документів не отримував, а при наявності такого контракту, стверджує про його підробленість. Крім того позивач вказує про протиправні дії відповідача щодо не розгляду адвокатського запиту щодо надання другого екземпляру контракту для проведення почеркознавчої експертизи. Позивач зауважує, що термін строкової служби позивача закінчився 12.05.2023 року, тобто під час дії воєнного стану у зв`язку з чим позивач в квітні-травні 2024 року має бути звільнений зі Збройних Сил України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем військової частини Національної Гвардії України НОМЕР_1 , яка підпорядковується ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач з 11 листопада 2021 року призваний на строкову військову службу до військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України.

У відповідності до Довідки № 2018 від 11.12.2021 р., ОСОБА_1 з 12.11.2021 перебуває на строковій військовій службі в Національній Гвардії України, термін якої закінчився 12 травня 2023 року.

У відповідності до Довідки № 3353 від 04.04.2024 р. ОСОБА_1 з 12.11.2021 року по 21.04.2023 року перебував в строковій військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 НГУ.

З 21 квітня 2023 року прийнятий на військову службу за контрактом на строк до моменту оголошення рішення про демобілізацію наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 31 о/с від 21.04.2023 року.

07 березня 2024 року Президент України підписав Указ № 149/2024 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової військової служби», згідно якого відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" постановив: На виконання пункту 71 глави XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" звільнити у квітні - травні 2024 року в запас зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, інших утворених відповідно до законів України військових формувань військовослужбовців строкової військової служби, строк військової служби яких встановлений частиною першою статті 23 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу", закінчився під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 3022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року 2102-1X, та військову службу яких продовжено понад встановлені строки відповідно до частини дев?ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу".

У зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 19 березня 2024 року подав рапорт на ім?я командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо звільнення його зі строкової військової служби відповідно до Указу Президента України № 149/2024 від 07.03.2024.

До рапорту долучено :

- копія витягу з наказу № 7 Державного закладу професійної (професійно технічної) освіти Старокостянтинівський аграрно-промисловий ліцей;

- копія довідки № 179 від 18.03.2024.

Після отримання рапорта, командування військової частини НОМЕР_1 повідомило ОСОБА_1 , що він не може бути звільнений з військової служби, оскільки ним підписано контракт для подальшого проходження військової служби.

За повідомленням ОСОБА_1 він жодних контрактів чи інших документів стосовно подальшого проходження військової служби не підписував, будь яких документів не отримував.

Враховуючи наведене, на адресу відповідача в інтересах позивача направлено адвокатський запит (вих. № 227/24 від 08.04.2024 року) для надання оригіналу примірника другого екземпляра контракту з метою проведення почеркознавчої експертизи.

Військовослужбовець ОСОБА_1 з дозволу безпосереднього командування військової частини Національної Гвардії України № НОМЕР_1 в період з 10.03.2024 по 14.03.2024 перебував у короткочасному звільненні.

Як вбачається із заяви (вих. № 193/24 від 20.03.2024) внаслідок захворювання військовослужбовець ОСОБА_2 , 14 березня 2024 року в терміновому порядку госпіталізований на стаціонарне лікування до Броварської багатопрофільної клінічної лікарні (Київська область, м.Бровари), де перебував станом на 20.03.2024 р.

У зв?язку з вищевикладеним військовослужбовець ОСОБА_1 , внаслідок непередбачуваних обставин, які сталися поза його волею не має можливості прибути вчасно до військової частини для подальшого проходження військової служби.

У вказаній заяві зазначено, що в діях військовослужбовця НГУ ОСОБА_1 , відсутній умисел на самовільне залишення частини чи на дезертирство, а також міститься інформація, що з 24 лютого 2022 року по 20.03.2024 включно військовослужбовець ОСОБА_3 виконує бойові завдання в районах бойових дій. Відповідно до зазначеної заяви в інтересах позивача виражено прохання: подати до відповідної комісії документи про надання військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - статусу учасника бойових дій; звільнити з військової служби позивача.

У відповідь на вказану заяву, відповідач склав лист-відповідь від 01.04.2024 №3/29/12-4476, яким повідомлено, що солдат ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій 04.04.2024 під особистий підпис. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 31 о/с від 21.04.2023, солдат ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом на строк до моменту оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідач у листі також вказав, що, зважаючи на те, що військовослужбовець змінив вид служби зі строкової військової служби на військову службу за контрактом осіб рядового складу, положення підпункту 7-1 глави ХІ Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не застосовуються.

Саме вказане вище рішення відповідача, оформлене листом від 01.04.2024 № 3/29/12-4476, в розумінні наведених приписів є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо звільнення особи з публічної (військової) служби та предметом даного позову, якому і надаватиметься правова оцінка судом, тобто дотримання відповідним суб`єктом критеріїв, наведених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом також встановлено, що за результатами розгляду звернення (№ 173 від 15.03.2024, № 192 від 20.03.2024) в інтересах позивача ГУ НГУ листом від 17.04.2024 № 27/14-Т-976 повідомлено, що солдат ОСОБА_1 статус учасника бойових дій отримав у 2023 рік. У зв`язку з тим, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом, підстав для звільнення його з військової служби відповідно до вимог Указу Президента України станом на 17.04.2024 (дата складання цього листа) немає.

Враховуючи наведене, на адресу відповідача в інтересах позивача направлено адвокатський запит (вих. № 299/24 від 13.05.2024 року) з проханням направити на адресу адвоката позивача відомості про результати розгляду рапорту позивача про звільнення від 10.03.2024 року, заяви від 20.03.2024 (вих. № 193/24), заяви від 20.03.2024 (вих. № 192/24), адвокатського запиту від 08.04.2024 (вих. № 227/24).

Однак станом на час судового розгляду справи вказаний адвокатський запит не розглянуто з боку відповідача.

Вважаючи вищевказані дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно з приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз.4 ч. 4 ст. 4 цього Закону одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Згідно частини 4 статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.

Порядок та умови укладання контракту, прийняття на військову службу за контрактом та її проходження регулюються, зокрема, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454.

Абзацом 1 п. 15 вказаного Положення встановлено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до пп.2 п. 16 цього Положення, право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається: посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського.

Згідно з абз.7 п. 18 цього Положення контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Пунктом 26 даного Положення передбачено, що контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

Відповідно до пункту 2.20 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 за результатом відбору до проходження військової служби за контрактом кандидати з особовими справами та приписами військових комісаріатів направляються до військових частин.

У військових частинах стосовно кандидатів проводяться, зокрема, такі заходи: оформлення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

При успішних результатах відбору командир військової частини укладає з громадянами контракт про проходження військової служби та призначає на відповідні військові посади, про що видається наказ по особовому складу.

З аналізу наведених норм вбачається, що укладення контракту про проходження професійної військової служби проходить дві стадії: 1) узгодження волі сторін, яка характеризується добровільністю вступу на професійну військову службу (суб`єктивна сторона), водночас, відсутність волі не породжує військово-службових відносин; 2) волевиявлення, тобто підпис контракту і тим самим надання узгодженій волі зовнішнього виразу (об`єктивна сторона). Волевиявленню передує перевірка відповідності громадянина (військовослужбовця) вимогам, встановленим для вступу на професійну військову службу за контрактом.

Для надання контракту про проходження військової служби юридичної сили обов`язковою умовою є його підписання сторонами, а саме державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України (уповноваженою на те посадовою особою) та громадянином України, який бажає вступити на військову службу за контрактом, і всі взаємні права та обов`язки між учасниками вказаних правовідносин виникають лише після підписання відповідного контракту.

Відповідно до абзацу дев`ятнадцятого пункту 2.2 розділу II Положення запис про день набрання чинності контрактом здійснюється у відповідному пункті форми контракту та додатка до контракту про проходження військової служби (додатки 1-3 до Положення) і завіряється підписом командира (начальника) військової частини, де зберігається перший примірник особової справи військовослужбовця. Другий примірник контракту надається військовослужбовцю під особистий підпис у відповідному пункті першого примірника контракту. Запис про продовження строку контракту у випадках, визначених пунктами 31-33 Положення, або продовження дії контракту у випадках, визначених пунктом 33-1 Положення, здійснюється в пункті 11-2 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, форма якого визначена додатком 1 до Положення, за підписами командира (начальника) військової частини, де зберігається перший примірник особової справи військовослужбовця, та військовослужбовця. У випадках, визначених пунктом 33 Положення, та в разі тимчасової відсутності військовослужбовця з об`єктивних причин зазначений підпис здійснюється після його прибуття до місця проходження служби.

Судом встановлено, що листом-відповіддю від 01.04.2024 № 3/29/12-4476 відповідачем повідомлено, що солдат ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій 04.04.2024 під особистий підпис та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 31 о/с від 21.04.2023, він як солдат прийнятий на військову службу за контрактом на строк до моменту оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідач у листі також вказав, що, зважаючи на те, що військовослужбовець змінив вид служби зі строкової військової служби на військову службу за контрактом осіб рядового складу, положення підпункту 7-1 глави ХІ Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не застосовуються.

Судом також встановлено, що за результатами розгляду звернення (№ 173 від 15.03.2024, № 192 від 20.03.2024) в інтересах позивача ГУ НГУ листом від 17.04.2024 № 27/14-Т-976 повідомлено, що у зв`язку з тим, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом, підстав для звільнення його з військової служби відповідно до вимог Указу Президента України станом на 17.04.2024 (дата складання цього листа) немає.

Крім того, із заяви позивача (вих. № 193/24 від 20.03.2024) судом встановлено, що внаслідок захворювання військовослужбовець ОСОБА_2 , 14 березня 2024 року в терміновому порядку госпіталізований на стаціонарне лікування до Броварської багатопрофільної клінічної лікарні (Київська область, м.Бровари), де перебував станом на 20.03.2024 р.

У зв?язку з вищевикладеним військовослужбовець ОСОБА_1 , внаслідок непередбачуваних обставин, які сталися поза його волею не має можливості прибути вчасно до військової частини для подальшого проходження військової служби.

У вказаній заяві зазначено, що в діях військовослужбовця НГУ ОСОБА_1 , відсутній умисел на самовільне залишення частини чи на дезертирство, а також міститься інформація, що з 24 лютого 2022 року по 20.03.2024 включно військовослужбовець ОСОБА_3 виконує бойові завдання в районах бойових дій. Відповідно до зазначеної заяви в інтересах позивача виражено прохання : подати до відповідної комісії документи про надання військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - статусу учасника бойових дій; звільнити з військової служби позивача.

З урахуванням викладеного суд не приймає до уваги доводи позивача щодо його необізнаності про існування контракту та не підписання контракту власноручно, оскільки вищевказаними діями позивач, зокрема, подаючи заяву (вих. № 193/24 від 20.03.2024) вказував про свою належність до військової частини НОМЕР_1 та безпосередньо клопотав у керівництва про надання йому як військовослужбовцю зазначеної військової частини статусу учасника бойових дій, що і було виконано в інтересах позивача.

Зворотного матеріалами справи не доведено.

Вільне волевиявлення учасника правочину є тією вимогою, яка відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, характеризує чинність правочину. Матеріали справи свідчать про вільне волевиявлення позивача на укладання контракту про проходження військової служби.

Натомість матеріали справи свідчать, що дійсними намірами позивача є звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, що вбачається, зокрема, з прохальної частини заяви (вих. № 193/24 від 20.03.2024), а доводи щодо недійсності контракту від 21.04.2023 є лише штучно створеним способом такого звільнення, та, відповідно, свідчить про зловживання позивачем своїм правом на звернення до суду.

Суд вказує, що станом на час судового розгляду справи позивач змінив вид служби зі строкової військової служби на військову службу за контрактом осіб рядового складу, у зв`язку з чим відповідач правомірно вказав про непоширення положення підпункту 7-1 глави ХІ Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на позивача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Станом на момент ухвалення рішення позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправності оскаржуваних дій відповідача.

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема також витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, відсутності інших заяв до розподілу судом витрат у справі, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.