Рішення № 125741242, 11.03.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46966/24-ц

пр. 2-3841/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/46966/24-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв про визнання протизаконним наказу №68-ка від 31.03.2022 року про призупинення трудових відносин, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку, -

представник відповідача - адвокат Стукальська І. М.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року позивач через систему «Електронний суд» звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протизаконним наказ № 68-ка від 31 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв в умовах воєнного стану» у частині призупинення трудового договору з ОСОБА_1 з 01.04.2022 року; зобов`язати Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за часу вимушеного прогулу з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року у розмірі 32 658, 21 грн; зобов`язати Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації за невикористану відпустку за період з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року у розмірі 7 938, 10 грн; зобов`язати Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв сплатити за ОСОБА_1 страхові внески за період вимушеного прогулу з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року та зарахувати вказаний період до стажу роботи; зобов`язати Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв виплатити на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 000, 00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 12.02.2018 року ОСОБА_1 була призначена на посаду провідного концертмейстера кафедри естрадного і академічного вокалу та звукорежисури Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв згідно наказу №28-к від 08.02.2018 року.

Наказом №280-ка від 01.09.2023 року ОСОБА_1 була звільнена з посади провідного концертмейстера у зв`язку із реорганізацією кафедри на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 01.09.2023 року.

Вказує, що на її вимогу відповідачем були надіслані засобами електронного зв`язку 23.07.2024 року копії документів стосовної її трудової діяльності в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, із яких вона дізналась про наказ №68-ка від 31.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв в умовах воєнного стану».

Так, наказом №68-ка від 31.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв в умовах воєнного стану» було призупинено дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Національною академією керівних кадрів культури і мистецтв, із 01.04.2022 року.

Позивач вважає наказ №68-ка від 31.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв в умовах воєнного стану» протиправним, оскільки позивача жодним чином не повідомляли про призупинення дії трудового договору у розумні строки за наявності такої можливості, оспорюваний наказ у частині, що стосується позивача є незаконним, дискримінаційним і таким, що порушує її конституційні права, а також таким, що не оформлений з порушенням вимог чинного законодавства України,що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.10.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 34).

Копію ухвали про відкриття провадження було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу позивачем, на виконання вимог абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, було направлено 07.10.2024 року копію позовної заяви з додатками до електронного кабінету. Також вказану ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасників справи (а. с. 35).

Відповідно до довідок на електронну пошту позивача ухвалу доставлено - 16.10.2024 року (а. с. 36), до електронного кабінету позивача ухвалу доставлено - 16.10.2024 року (а. с. 39).

Відповідно до довідок на електронну пошту відповідача ухвалу доставлено - 16.10.2024 року (а. с. 37), до електронного кабінету відповідача ухвалу доставлено - 16.10.2024 року (а. с. 38).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За частиною 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

24.10.2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач недостовірно стверджує те, що вона не була ознайомлена з даним наказом №68-к від 31.03.2022 року, посилається на вимогу від 23 липня 2024 року надати їй наказ про призупинення трудового договору, проте позивач не вказує саме коли їй стало відомо про даний наказ та не надає до суду жодного доказу. Також позивач, спілкуючись з її слів з працівниками Академії, не могла не знати про ситуацію, яка склалась в академії і про призупинення трудових договорів в цілому, оскільки як працівник також не виконувала умови договору (не працювала) на даний період призупинення. Позивач у позові посилається на порушення оформлення наказу №68-к від 31.03.2022 року, але жодним чином не підтверджує ніякими нормативними актами, якими передбачено порядок оформлення такого наказу, отже, позивач самостійно встановила порядок оформлення такого наказу. Вказує, що даний наказ складено та підписано відповідно до чинного трудового законодавства. Крім того, позивач не надала суду інформації, що до дати призупинення договору, позивачу нараховувалась заробітна плата незважаючи на те, що воєнні дії розпочались 24.02.2022 року і позивач на той час не виконувала роботу. Також зазначає, що позивач вводить в оману суд, що вона виконувала на період призупинення договору свої службові обов`язки дистанційно, що це було неможливо саме в період на початку воєнного стану, оскільки жоден студент в цей період не навчався, дистанційна робота не проводилась і жодним доказом позивач не може підтвердити цей факт(а. с. 44-52).

28.10.2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій, зокрема, вказано, що відповідач вводить суд в оману стверджуючи, що не мав жодної електронної адреси працівників, тому що корпоративна електронна пошта існувала принаймні з квітня 2021 року і робочі документи через неї надсилались. Вказує, що дізналась про факт існування даного наказу 29 травня 2022 року із спілкування з методисткою кафедри щодо заповнення журналів навантаження викладачів, проте з текстом наказу вона не була ознайомлена, а про попередження вперше дізналась із даного відзиву відповідача. Стосовно дотримання норм чинного законодавства при складанні наказу, у п. 2. ст. 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено вимоги щодо оформлення наказу про призупинення дії трудового договору: «Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі: про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору». Проте відповідачем жодну з вказаних вимог не дотримано. Стосовно визнання протизаконного призупинення трудових відносин фактом вимушеного прогулу та виплати за цей час середнього заробітку, у КЗпП України відсутня норма права, яка у даній ситуації регулювала б питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України та згідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону) (а. с. 53-59).

28.10.2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про забезпечення позову, яку передано судді 25.11.2024 року (а. с. 60-62).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2024 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (а. с. 63).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 12.02.2018 року ОСОБА_1 була призначена на посаду провідного концертмейстера кафедри естрадного і академічного вокалу та звукорежисури Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв згідно наказу №28-к від 08.02.2018 року (а. с. 7-8).

Наказом №68-ка від 31.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв в умовах воєнного стану» було призупинено дію трудового договору, в тому числі укладеного між ОСОБА_1 та Національною академією керівних кадрів культури і мистецтв, із 01.04.2022 року (а. с. 14-15).

Наказом №222-ка від 30.08.2022 року Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв «Про поновлення дії трудового договору з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » було поновлено дію трудового договору та наказано приступити до виконання роботи відповідно до затверджених трудових обов`язків з 01.09.2022 року ОСОБА_1 , провідному концертмейстеру кафедри естрадного і академічного вокалу та звукорежисури Інституту сучасного мистецтва (а. с. 16).

Наказом №32-ка від 27.01.2023 року Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану окремим працівникам Академії» було призупинено дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Національною академією керівних кадрів культури і мистецтв, із 01.02.2023 року (а. с. 17).

Наказом №280-ка від 01.09.2023 року Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв ОСОБА_1 була звільнена з посади провідного концертмейстера у зв`язку із реорганізацією кафедри на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 01.09.2023 року (а. с. 9).

Встановлено, що між сторонами виник спір з приводу законності наказу відповідача про призупинення дії трудового договору з позивачем та відшкодування втраченого заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до пп. 5 п. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.04.2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, який набув чинності 24 березня 2022 року.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення КЗпП України доповнено пунктом 2 такого змісту: Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з частинами 2, 3 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням даного Закону також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (станом на момент видачі оскаржуваного наказу) визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Водночас, таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

У справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (Постанова Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 207/1385/16-ц).

Відповідач обґрунтовуючи рішення про призупинення дії з позивачем трудового договору посилається у тому числі на те, що позивач була ознайомлена з оспорюваним наказом №68-к від 31.03.2022 року та не могла не знати про його існування, оскільки у вказаний період також не виконувала умови трудового договору. При цьому, посилається на те, що саме позивач не надала суду доказів того, що коли їй стало відомо про даний наказ. Також вказує, що попередження та наказ №68-к від 31.03.2022 року було надіслано у загальний чат працівників.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних доказів, що попередження та наказ №68-к від 31.03.2022 року було надіслано у загальний чат працівників, де позивач була проінформована про існування вказаного наказу, як і доказів існування такого чату, у якому перебуває також позивач.

Отже, суду не надано належних та допустимих доказів того, що позивач дізналася про оскаржуваний наказ раніше, ніж 23.07.2024 року (дата отримання відповіді на звернення позивача щодо розрахунку виплати від 13.04.2024 року).

Із матеріалів справи з`ясовано, та не спростовано відповідачем, що відповідач своєї діяльності не припиняв, як станом на час початку збройної агресії РФ проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу установа працювала, та продовжує працювати.

Будь-яких доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано.

Отже, стороною відповідача не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення дії трудового договору саме з позивачем, яка працювала на посаді провідного концертмейстера кафедри естрадного і академічного вокалу та звукорежисури Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

За таких обставин, відповідачема належним чином не доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати.

Таким чином, суд вважає, що ефективним та достатнім захистом прав позивача є визнання незаконним та скасування наказу №68-ка від 31 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв в умовах воєнного стану» у частині призупинення трудового договору з ОСОБА_1 з 01.04.2022 року, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Як встановлено вище, наказом №222-ка від 30.08.2022 року Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв дію трудового договору з позивачем було поновлено з 01.09.2022 року (а. с. 16).

Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював та своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо визнання незаконним призупинення дії трудового договору з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року, вказаний період часу буде вважатися фактично вимушеним прогулом, викликаним незаконними діями роботодавця.

Тому у даному випадку, суд, керуючись відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України принципами верховенства права, вважає за можливе, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, застосувати за аналогією закону, що передбачено ч. 9 ст. 10 ЦПК України, положення ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, оскільки позивача вже поновлено на роботі, доцільним буде стягнути з відповідача на користь позивача тверду суму, якою є середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

За вимогами п. 8 даного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Час вимушеного прогулу за період часу з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року становить 103 робочих дня.

За розрахунком позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року становить 32 658, 21 грн.

Суд зауважує, що відповідач власного рахунку на спростування розрахунку позивача до суду не подавав, а отже суд вважає наданий позивачем розрахунок вірним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року у розмірі 32 658, 21 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів, а також відповідні відрахування страхових внесків до органу Пенсійного фонду.

Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку за період з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року у розмірі 7 938, 10 грн, то суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позову у цій частині, оскільки скасування наказу про призупинення дії трудового договору, не призупиняє трудових відносини між роботодавцем та працівником та не є підставою для стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Також суд зазначає, що припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв не є предметом розгляду даної справи.

Щодо вимог в частині зобов`язання Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв зарахувати період вимушеного прогулу з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року до стажу роботи, то в цій частині позов також не підлягає задоволенню, у зв`язку із безпідставною позовних вимог.

Згідно з положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 15, 58, 60 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 137 ЦПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, необхідно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06.11.2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 року, справа №160/6762/21).

Так, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.

Разом з тим, при поданні позовної заяви та до ухвалення рішення у справі позивачем не надано будь-яких доказів надання позивачу правової допомоги адвокатом та доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, позовна заяву була подана самою позивачем, а матеріали справи не містять договору про надання правої допомоги позивачу, опису наданих робіт.

Таким чином жодних доказів щодо оплати витрат на професійну правничу допомогу при подачі позову та в ході розгляду справи позивачем не надано, а отже витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн не підлягають відшкодуванню позивачу.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач при зверненні до суду із даним позовом звільнена від сплати судового збору.

У зв`язку з частковим задоволенням позову судовий збір у розмірі 1 937, 92 грн (по 968, 96 грн за кожну із задоволених позовних вимог), сплачений з понижуючим коефіцієнтом 0, 8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання в електронній формі позовної заяви, підлягає стягненню із відповідача на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 64 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 21, 139, 235 КЗпП України, ст. ст. 6, 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»,ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв про визнання протизаконним наказу №68-ка від 31.03.2022 року про призупинення трудових відносин, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №68-ка від 31 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв в умовах воєнного стану» у частині призупинення трудового договору з ОСОБА_1 з 01.04.2022 року.

Стягнути з Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв на користь ОСОБА_1 середній заробіток за часу вимушеного прогулу з 01.04.2022 року по 31.08.2022 року у розмірі 32 658, 21 грн, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути з Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв на користь держави судовий збір у розмірі 1 937, 92 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, адреса: вул. Лаврська, 9, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 02214142.

Суддя Г.О. Матійчук