Рішення № 125741098, 11.03.2025, Оболонський районний суд міста Києва

11.03.2025 Справа № 756/16007/24

Справа № 756/16007/24

Провадження № 2/756/1715/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2025 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Тиха О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малика О.В., звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вказаним позовом.

В обґрунтування позову зазначено, що 18.02.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис № 1032 про стягнення з ОСОБА_1 як з боржника на користь ТОВ «Ізі кредит» заборгованості за кредитним договором № 252589 від 23.12.2019 у сумі 27 629,50 грн.

Вважає, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог чинного законодавства України, а отже наявні всі підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню, з огляду на наступне.

Так, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Я.В. при вчиненні виконавчого напису нехтувала чинними нормами діючого законодавства, які регулюють вчинення виконавчих написів по кредитних договорах, оскільки перед вчиненням оскаржуваного виконавчого напису не здійснила ретельного дослідження поданих документів, не з`ясувала наявність між позивачем та відповідачем договірних відносин, не перевірила безспірність суми боргу за кредитним договором № 252589 від 23.12.2019, чим порушила норми Закону України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Позивач стверджує, що жодних кредитних договорів з відповідачем не укладав. У той же час, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, передбачено, що обов`язковою умовою вчинення виконавчого напису є наявність оригіналу нотаріально посвідченого договору, разом з тим, кредитний договір № 252589 від 23.12.2019 був укладений у простій письмовій формі. Отже, нотаріус не врахувала, що стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин шляхом вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, на момент вчинення виконавчого напису, не передбачалось чиним законодавством.

Враховуючи наведене, представник позивача просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною 18.02.2021, зареєстрований в реєстрі за № 1032, щодо стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ»» заборгованості у розмірі 27 629,50 грн., а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 23.12.2024 відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом в ухвалі зазначено, що відповідач протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі має право подати письмовий відзив разом з доказами, що обґрунтовують доводи його заперечень, який повинен відповідати положенням ст. 178 ЦПК України.

11.02.2025 та 18.02.2025 до суду від представників відповідача надійшла заява про визнання позову, в якій останні також просили зменшити витрати на правничу допомогу до 2 000,00 грн., обгрунтовуючи це тим, що справа є малозначною та відноситься до категорії справ, судова практика по яким є усталеною та однозначною.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 18.02.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис № 1032 про стягнення з ОСОБА_1 як з боржника на користь ТОВ «Ізі кредит» заборгованості за кредитним договором № 252589 від 23.12.2019 у сумі 27 629,50 грн., яка утворилася за період з 22.03.2020 по 01.02.2021.

22.02.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою М.В. відкрито виконавче провадження на підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса (ВП № НОМЕР_2).

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно п.19 ст.34 Закону України "Про нотаріат" виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Згідно ст.87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до п. п. 1.1., 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.

Безспірний борг - це борг, що визнається боржником та кредитором і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника вимога кредитора вважається безспірною.

Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року затверджено Перелік документів (далі - Перелік), за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Постановою Кабінету Міністрів України, №662 від 26.11.2014 року внесено зміни до вказаного Переліку та доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом « Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», відповідно до якого для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору;б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.»

Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року по справі № 826/20084/14, яку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, залишено без змін, визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Отже, на момент вчинення виконавчого напису набрало чинності судове рішення, яким визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України, №662 від 26.11.2014 року, якою доповнено Перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Вказана обставина дає змогу дійти висновку про те, що вчинений виконавчий напис для стягнення боргу з позивача вчинений на правочині, що не передбачає звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів, оскільки на момент його вчинення зміни до Переліку, якими було запроваджено можливість вчинення виконавчих написів по стягненню заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин, було визнано нечинними судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 6 ст. 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Керуючись вимогами ст.ст. 200, 206 ЦПК України, враховуючи, що відповідач повністю визнав позов і визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд приймає визнання позову відповідачем у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши обставини в їх сукупності, надавши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Частиною 1 ст.142 ЦПК України, ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Із матеріалів справи убачається, що 02.01.2023 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» укладено договір про надання правничої допомоги № 02-01/2023.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: копію Договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 04.12.2024; додаток № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 04.12.2024, в якому зазначено, що фіксована оплата праці адвоката у вказаній справі становить 15 000,00 грн.; Акт виконаних робіт від 16.12.2024 на загальну суму 15 620,00 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера № 01 від 04.12.2024, з якої вбачається, що позивачем сплачено 15 000,00 грн.

Перевіривши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін на відповідність заявлених до стягнення сум наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи предмет та підстави позову та його обгрунтування, законодавство та судову практику щодо правовідносин, які склались між сторонами, суд вважає, що справедливим і співмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач визнав позов, на підставі ст.ст. 141, 142 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (за подання позовної заяви (50%) та заяви про забезпечення позову позивачем, якого звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України "Про захист прав споживачів").

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 142, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1032, вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна 18.02.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованості за № 252589 від 23.12.2019 у сумі 27 629,50 грн., яка утворилася за період з 22.03.2020 по 01.02.2021.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» на користь держави, в особі Державної судової адміністрації України, судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ», код ЄДРПОУ 36183990, місцезнаходження: м. Київ, вул. Оболонська Набережна, буд. 15, корп.4;

Третя особа 1: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ;

Третя особа 2: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова Марія Вікторівна: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, офіс 14.

Суддя О.О. Тиха