Ухвала суду № 125732105, 10.03.2025, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

10 березня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/3/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

розглянув матеріали справи

за позовом Заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (проспект Злуки, 47, м. Тернопіль) в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради (вул. Листопадова 5, м. Тернопіль, 46001)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство СІЛЕН (м. Київ, бульвар Кольцова, 14-Д, офіс 610, 03194)

про визнання недійсним договору в частині включення до ціни суми ПДВ та стягнення грошових коштів в сумі 335000 грн.

За участі від:

прокуратури не з`явився

позивача не з`явився

відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом, в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство СІЛЕН про:

- визнання недійсним п. 3.3. договору про закупівлю товару від 27.11.2024 № 389, укладеного між Тернопільською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «СІЛЕН», в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 335000 грн;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «СІЛЕН» на користь Тернопільської міської ради коштів у сумі 335000 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурором зазначено, що за результатами проведення процедури відкритих торгів UA-2023-11-06-014602-а, між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю товару №389 від 27.11.2023, зміст п. 3.3 якого вказує на включення податку на додану вартість до вартості товару.

Прокурором стверджено про те, що така умова договору не відповідає підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсним згідно з ст. 215 ЦК України. Зайво сплачена в ціні товару сума податку на додану вартість підлягає стягненню з відповідача згідно з ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до п. 5.2 договору місцем його виконання зазначена адреса: 46001, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5, тобто адреса позивача.

З урахуванням умов п. 5.2 договору та ч.5 ст. 29 ГПК України, прокурор звернувся з позовною заявою до Господарського суду Тернопільської області.

Ухвалою суду від 06.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/3/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у даній справі призначено на 03.02.2025.

У зв`язку із перебуванням судді Шумського І.П. з 03.02.2025 у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення підготовчого засідання 03.02.2025, ухвалою суду від 22.01.2025 підготовче засідання у справі № 921/3/25 призначено на 24.02.2025.

03.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив б/н від 31.01.2025 (вх. №819) на позовну заяву, у якому він просив суд відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Таке клопотання мотивоване тим, що за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство СІЛЕН є: м. Київ, бульвар Кольцова, 14-Д, офіс 610, 03194. З урахуванням приписів ч.1, ч.2 ст. 27 ГПК України, за доводами відповідача, такий спір повинен розглядатись Господарським судом міста Києва за його місцезнаходженням.

12.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява б/н від 12.02.2025 (вх. №1070), у якій він повторно просив суд передати справу за підсудністю до Господарського суду міста Києва, додатково посилаючись на висновки постанови Верховного Суду від 03.06.2019 у справі №903/432/118.

14.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшли заперечення б/н від 13.02.2025 (вх. №1113) на клопотання про передачу справи за підсудністю.

Прокурор у своїх запереченнях просив суд відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство СІЛЕН про передачу справи за територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду м. Києва за місцезнаходженням відповідача.

В обґрунтування своїх заперечень прокурором зазначено, що з урахуванням ст. 532 ЦК України, сторонами у п. 5.5 договору №389 від 27.11.2023 обумовлено, що зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання усієї кількості товару належної якості у повній комплектації у власність замовника у місці поставки на підставі видаткової накладної. У п. 5.2 договору №389 від 27.11.2023 місцем поставки товару є: вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001.

На виконання договору Тернопільською міською радою через систему дистанційного обслуговування «Клієнт Казначейства - Казначейство» Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі на рахунок ТОВ «ВП «СІЛЕН» сплачено 2010000 грн, у тому числі сума ПДВ 335000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.12.2023 № 1831.

Враховуючи те, що місцем виконання (поставки та оплати) договору від 27.11.2023 №389 є м. Тернопіль Тернопільської області, даний позов пред`явлено до Господарського суду Тернопільської області, з урахуванням ч.5 ст.29 ГПК України.

14.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону також надійшла відповідь на відзив б/н від 13.02.2025 (вх. №1114), з проханням задоволити позов.

За клопотанням Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 24.02.2025 підготовче засідання було відкладено на 10.03.2025.

06.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача адвоката Пилюченко І.Г. надійшло клопотання б/н від 05.03.2025 (вх. №1619) про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, мотивоване її зайнятістю у іншому судовому процесі.

Учасники справи явку повноважних представників в підготовче засідання 10.03.2025 не забезпечили.

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (ч.1 ст. 181 ГПК України).

Згідно п. 10 ч.2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Судом з`ясовано, що згідно з інформацією офіційного сайту Єдиний державний реєстр судових рішень, доступ до якого є безоплатним, вільним та цілодобовим, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2024 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу № 924/698/23.

Позовні вимоги у справі №924/689/23 обґрунтовані тим, що внесення змін до договору, з урахуванням вказаних сторонами процентних величин збільшення ціни товару, суперечить законодавству, відповідно до якого збільшення ціни товару до 10 % повинно відбуватися пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку. Отже, укладення спірних додаткових угод здійснено з порушенням чинного законодавства, що в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням від 26.02.2024 у справі №924/689/23 Господарський суд Хмельницької області задовольнив позов у повному обсязі. Мотивував тим, що укладені між сторонами додаткові угоди не відповідають вимогам ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Оскільки додаткові угоди є недійсними, то розрахунок за поставлену електричну енергію мав би здійснюватися за ціною, вказаною в договорі від 17.02.2022 №43. Натомість позивач-1 необґрунтовано сплатив відповідачу кошти в сумі 41420,73 грн. Вказав на те, що цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, на підставі яких укладені спірні додаткові угоди №2 та №3 до договору, не містять інформацію про коливання ціни електричної енергії на ринку, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава для підвищення ціни за одиницю товару на ринку. Суд наголосив на тому, що не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Врахував також те, що в залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін.

Виснував, що оспорювані прокурором додаткові угоди не відповідають приписам Закону України "Про публічні закупівлі". Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними, відповідач зобов`язаний повернути позивачеві надміру сплачені кошти за електричну енергію.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 16.04.2024 у справі №924/689/23 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження у справі №924/689/23, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначив про те, що спір вирішили з порушенням правил територіальної підсудності.

У справі №924/689/23 господарські суди попередніх інстанцій визначили територіальну підсудність справи про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 41420,73 грн за місцезнаходженням позивача, застосувавши при цьому положення ч. 1 та ч. 5 ст. 29 ГПК України з огляду на те, що умовами укладеного сторонами договору місцем поставки визначені населені пункти, які знаходяться у Хмельницькій області.

Під час касаційного перегляду колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23 з`ясувала, що Верховний Суд здійснював касаційний перегляд справи №924/674/21 за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Хмельницької обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейн Енерджі" про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення.

У постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду визнала безпідставними доводи товариства про те, що справа №924/674/21 була розглянута з порушенням територіальної підсудності, оскільки відповідно до умов договору місце поставки товару здійснюється за місцезнаходженням АЗС учасника на території Хмельницької області.

Також у постанові від 30.01.2024 у справі №924/564/22 Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що суд першої інстанції рішення ухвалив з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) з огляду на ч. 5 ст. 29 ГПК України, оскільки умовами договору було погоджено місце поставки товару.

Проте, колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23 не погодилась з цими висновками.

Верховним Судом у справі №924/689/23 зазначено, що спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору поставки, а місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору. Іншими словами, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов`язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов`язання виник спір. Тому, на думку колегії суддів Верховного Суду, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується п. 3 ч. 1 ст. 532 ЦК України.

У разі спору про стягнення грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору не підлягає застосуванню і п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК України, відповідно до якого якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання; якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов`язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов`язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.

Отже, поняття місця виконання грошового зобов`язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції і не може бути встановлене договором. У зв`язку з цим не підлягає застосуванню і ч. 5 ст. 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.

Верховним Судом у справі №924/689/23 зазначено, що позовна вимога про визнання недійсним правочину не стосується місця виконання договору ані в частині поставки, ані в частині сплати коштів.

Отже, на переконання Верховного Суду у справі №924/689/23, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом ч. 1 ст. 27 ГПК України: позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23, пропонуючи відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 щодо застосування ч. 1 та ч. 5 ст. 29 ГПК України та з метою формування єдиної правозастосовчої практики, передала справу №924/698/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Надалі, ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 924/698/23 прийнято до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 924/698/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопрод Сервіс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні 04.10.2024, котре надалі призначалось на 01.11.2024, 20.12.2024, 07.02.2025 та 21.03.2025.

Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема схожість суб`єктного складу учасників господарських відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм.

З огляду на вказане, вбачається подібність суб`єктного складу правовідносин у даній справі та справі №924/689/23.

Крім того, у них подібними є предмети позовів, які в межах заявлених вимог сформульовані про визнання недійсною окремої частини договору чи додаткової угоди до нього, а також про стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Як вже зазначалось, у справі №921/3/25 відповідач в обґрунтування доводів поданих клопотань про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва, зазначив про свою незгоду з обраною прокурором підсудністю даного спору.

Разом з тим, у справі №924/698/23 на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що спір у цій справі суди вирішили з порушенням правил територіальної підсудності.

Проте, на переконання колегії суддів Верховного Суду у справі №924/689/23, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом ч. 1 ст. 27 ГПК України: позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, що стало підставою для передачі справи №924/698/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки з метою формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів Верховного Суду у справі №924/689/23 пропонує відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у справі №924/674/21 щодо застосування ч. 1 та ч. 5 ст. 29 ГПК України.

За таких обставин, для суду у справі №921/3/25 постає питання застосування ч. 1 та ч. 5 ст. 29 ГПК України, що аналогічне по своїй суті тому питанню, що передав для вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд у справі №924/689/23.

Відтак, суд у справі №921/3/25 вважає, що висновок щодо застосування ч. 1 та ч. 5 ст. 29 ГПК України у справах у подібних правовідносинах об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №924/689/23 буде практикоутворюючим та матиме значення для надання правової оцінки застосування норм ч. 1 та ч. 5 ст. 29 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Норма такого ж змісту наведена у ч. 1 ст. 11 ГПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року ("C. G. andOthersv. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року ("OleksandrVolkovv. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ("Cantoniv. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsovv. Ukraine", заява "№ 20372/11, § 65)).

Слід зазначити, що суперечливі правові позиції суду порушують ст. 6 Конвенції.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини" (заява № 4529/06), передає інформаційний ресурс: UkrainianAspect вказавши на те, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У пункті 6 частини 2 цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Беручи до уваги, що спір у справі №921/3/25 виник у правовідносинах, які є подібними з правовідносинами у справі № 924/698/23, судове рішення у якій на даний час передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду будуть висловлені правові позиції щодо застосування норм ч. 1 та ч. 5 ст. 29 ГПК України, а відтак і питання підсудності даного спору, оскільки такі позиції об`єднаної палати, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України повинні враховуватися судом, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 921/3/25 до вирішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання щодо застосування частин першої та п`ятої статті 29 ГПК України в іншій справі № 924/698/23.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку (п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України).

З урахуванням наведеного, а також того, що в ухвалі від 24.02.2025 явка учасників справи не визнавалась обов`язковою, суд відмовляє у задоволенні поданого представником відповідача клопотання б/н від 05.03.2025 (вх. №1619 від 06.03.2025) про відкладення підготовчого засідання.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 53, 55, 73-74, 182, 228-229, 232-235 ГПК України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Зупинити провадження у справі №921/3/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) № 924/698/23.

2. Ухвала, в порядку ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання 11.03.2025.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повну ухвалу складено 11.03.2025.

Суддя І.П. Шумський