Рішення № 125727968, 26.11.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5661/24-ц

пр. 2-448/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: Хитрової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення безпідставно списаних коштів з карткового рахунку та припинення списання відсотків за використання кредитного ліміту, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ «КБ «Приватбанк»), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 78 156,78 грн., з яких: 49 806,68 грн. - безпідставно списаних коштів; 8 349,78 грн. - відсотки за використання кредитного ліміту; 20 000,00 грн. - моральної шкоди; припинити нарахування позивачу за рахунком № НОМЕР_1 щомісячних платежів, пені, відсотків за користування кредитним лімітом, що утворився в результаті списання коштів внаслідок проведення операції (транзакції) 01.07.2023 року на суму 49 806,68 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що у 2019 році позивач отримала в AT КБ «ПриватБанк» карту «Універсальна», при оформленні якої ОСОБА_1 було зазначено фінансовий номер НОМЕР_2 . З моменту оформлення кредитної картки позивач номер телефону не змінювала, паролі від карти та інтернет-банкінгу нікому не передавала та картками в Інтернет-магазинах не розраховувалася. Вказує, що 01.07.2023 року приблизно о 06 год. 00 хв. ОСОБА_1 зайшла до додатку «Приват24» та виявила, що з карти «Універсальна» № НОМЕР_3 зникло 49 806,68 грн., у період часу з 02 год. 44 хв. до 03 год. 49 хв. дев`ятнадцятьма транзакціями. Вказані транзакції позивач не робила, хто міг здійснити дані витрати їй невідомо. З даного приводу здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 112023041720000730 від 01.07.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, в якому ОСОБА_1 визнана потерпілою. Так, в ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні було встановлено, що з банківської картки ОСОБА_1 № НОМЕР_3 (рахунок № НОМЕР_1 ) було здійснено транзакції на невідомий рахунок за допомогою терміналу, який належить AT «СенсБанк». Посилається на те, що позивач не порушила умови договору про обслуговування карткового рахунку, негайно повідомила обслуговуючий банк про несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунку, звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення та із заявою про припинення нарахування відсотків за використання кредитного ліміту до обслуговуючого банку, звернулася зі скаргою до Національного банку України, тобто вчинила всі дії для відновлення своїх майнових прав. Проте відповідач протягом значного періоду часу ігнорує її звернення. Крім того, починаючи з 01.09.2023 року з картки позивача автоматично почали вираховувати відсотки за використання кредитного ліміту, що відбувається по теперішній час, що підтверджується випискою по картці від 27.12.2023 року. На даний момент сума списаних відсотків становить 8 349,78 грн. Крім того, представник позивача зазначає, що такою протиправною поведінкою АТ КБ «Приватбанк» заподіяло позивачу моральну шкоду, яку остання оцінює в 20 000,00 грн. Посилаючись на вказані обставини, на підставі ст. ст. 23, 1068, 1073, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про платіжні послуги», позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

Крім того, одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову в якій остання просила зупинити автоматичне списання відсотків за використання кредитного ліміту до вирішення даної справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.02.2024 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення безпідставно списаних коштів з карткового рахунку та припинення списання відсотків за використання кредитного ліміту, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.06.2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.02.2024 року в задоволені заяви про забезпечення позову відмовлено.

17.05.2024 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гливук М.І. надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 17.06.2024 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів, яка 20.05.2024 року передана головуючому судді Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2024 року у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Гливук М.І. про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів з карткового рахунку та припинення списання відсотків за використання кредитного ліміту, в режимі відеоконференції відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.06.2024 року, у зв`язку із неявкою учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час та місце судового засідання, ураховуючи клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 16.09.2024 року.

13.06.2024 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гливук М.І. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, в якій остання зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити. Вказане клопотання було передане головуючому судді Григоренко І.В. 24.06.2024 року.

13.06.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Яндульського Д.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи та продовження строку для подання відзиву на позовну заяву. Вказана заява була передана головуючому судді Григоренко І.В. 24.06.2024 року.

27.08.2024 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Гливук М.І. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, в якій остання зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

27.08.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Абібулаєвої Т.Г. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, оскільки неправомірності дій чи бездіяльності банку, як сторони договору, на проведення платежів не встановлено, всі платежі проводилися з проведенням автентифікації клієнта, оскільки всі генеруючі ключі та паролі доступу до системи Приват24, згідно з якими можливо розпорядження рахунком, знаходилися виключно у клієнта. Отже здійснене банком списання грошових коштів не може вважатися безпідставним і виключає відповідальність АТ КБ «Приватбанк» згідно з умовами договору та вимогами законодавства. При цьому відсутність факт негайного звернення клієнта до банку з приводу заперечення спірних транзакцій. Крім того, представник відповідача зауважує, що позивачем не надано будь-яких доказів в обґрунтування розміру заподіяної шкоди, розрахунку такої шкоди та вини відповідача у спричиненні позивачеві такої шкоди. Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протокольними ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 16.09.2024 року приєднано до матеріалів справ відзив на позовну заяву та, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 26.11.2024 року.

19.11.2024 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Мартинової Н.Ю. надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 26.11.2024 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2024 року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Мартинової Н.Ю. про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів з карткового рахунку та припинення списання відсотків за використання кредитного ліміту, в режимі відеоконференції відмовлено.

В судове засідання 26.11.2024 року з`явився представник відповідача. Позивач та її представник в судове засіданні 26.11.2024 року не з`явилися, про дату, час та місце повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України. У заявах від 13.06.2024 року та від 27.08.2024 року представник позивача просила розглядати справу за відсутності позивача та її представника.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

В судовому засіданні представник відповідача щодо задоволення позову заперечував з викладених у відзиві підстав та просив в позові відмовити.

Вислухавши вступне слово представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що 24.01.2020 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMNDWFC00057667735, та позивач є власником картки «Універсальна» № НОМЕР_3 (рахунок № НОМЕР_1 ), яка відкрита в АТ КБ «ПриватБанк». Кредитний ліміт позивачу встановлений банком у розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як зазначає відповідач і не заперечує позивач, договір № SAMNDWFC00057667735 від 24.01.2020 року, укладений між позивачем та відповідачем, є договором приєднання, публічна частина якого - Умови та Правила надання банківських послуг - встановлена банком та розміщена в мережі Інтернет на сайті https://privatbank.ua/terms (далі - Умови та Правила надання банківських послуг).

Відповідно до п.п. 2.1.4.12.3, 2.1.4.12.5 Умов та Правил надання банківських послуг, Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних. Клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати картки, розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію.

01.07.2023 року у період часу з 02 год. 46 хв. до 03 год. 39 хв. в результаті проведення 9 транзакцій кошти з кредитної картки № 4149439312136397 клієнта ОСОБА_1 на загальну суму 44 750,00 грн. (з урахуванням комісії - 49 806,68 грн.) були переведені на картки інших банків через термінал W0000327 (банк-еквайєр «JOINT-STOCK COMPANY SENSE BANK») (а. с. 136).

Відповідно до витягу Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 112023041720000730 від 01.07.2023 року, 01.07.2023 року до Відділення поліції № 1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області із письмовою заявою звернулася ОСОБА_1 та повідомила про те, що 01.07.2023 року приблизно в період часу з 02 год. 50 хв. до 03 год. 20 хв. невстановлена особа, діючи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України, отримавши доступ до банківської кредитної картки останньої, скоїла крадіжку кредитних коштів в загальній сумі 50 110 грн., чим завдала ОСОБА_1 матеріального збитку на вказану суму. Дата надходження заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення - 01.07.2023 року. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (а. с. 15).

Згідно з копією протоколу допиту потерпілого від 05.07.2023 року ОСОБА_1 визнана потерпілою у кримінальному провадженні № 112023041720000730 від 01.07.2023 року (а. с. 17).

Відповідно до наданих АТ КБ «ПриватБанк» відомостей службового розслідування, за 9 днів до проведення спірної транзакції, а саме 22.06.2023 року о 01 год. 33 хв., в ПК банку зафіксовано вхід у акаунт П24 клієнта ОСОБА_1 з нетипового пристрою GALAXY S8+ SAMSUNG (ідентифікатор банку CABA23412F907A06) та IP-адреси НОМЕР_4 ( НОМЕР_2 IMEI CABA23412F907A06) 2023-06-22 01.33.29.477, 01:33:29 PHONE GALAXY S8+ SAMSUNG 84.239.42.7 (а. с. 107).

Вхід у мобільний додаток Приват 24 з нетипового пристрою було підтверджено та авторизовано клієнтом ОСОБА_1 зі свого особистого мобільного телефону через дзвінок банку, який надійшов 22.06.2023 року о 01 год. 32 хв. в IVR-виклику та через Приват24.

Жодних звернень з питань підозрілих операцій від 22.06.2023 року від позивача до банку не надходило.

У зв`язку із підозрілими транзакціями, 01.07.2023 року банком було заблоковано картку ОСОБА_1 .

03.07.2023 року ОСОБА_1 повідомила АТ КБ «Приватбанк» про вказані транзакції, здійснені 01.07.2023 року.

Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 627, ст. 629 ЦК України).

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України).

Як визначено у ч. 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1092 ЦК України, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно п. 1.27 ст. 1 Закону, платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до п. 6.3 ст. 6 Закону, порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

У пунктах 32.1, 32.7 ст. 32 Закону визначено, що банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання.

Згідно п. 37.2 ст. 37 Закону, у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктами 1.15, 1.23, 1.24 ст. 1 Закону встановлено, що ініціатор - це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу; отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі; неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою; помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі; неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі; платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів; неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

Системний аналіз п.п. 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 ст. 1 Закону дає підстави для висновку про те, що рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, якщо: ініціатором такого переказу виступила особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник); кошти були списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.

Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі, тобто платіжної картки (п.п. 4 п. 21.1 ст. 21 Закону).

Загальні вимоги Національного банку до емісії банками-резидентами, філіями іноземних банків електронних платіжних засобів, а також порядок здійснення операцій з їх використанням передбачений Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням (далі - Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 3 Розділу І Положення, його вимоги поширюються на платіжні організації, учасників платіжних систем, які є суб`єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих із використанням електронних платіжних засобів цих платіжних систем та користувачів електронних платіжних засобів (далі - користувач).

Так, згідно п. 1 розділу VI Положення, користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Відповідно до п. 5 розділу VI Положення, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.

Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до п. 9 розділу VI Положення, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Отже, після виявлення помилкового або неналежного переказу, користувач зобов`язаний негайно повідомити банк-емітент про такі операції у спосіб, що передбачений договором.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2018 року у справі № 552/2819/16-ц вказано, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

У постановах Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 754/15020/15-ц (провадження № 61-22283св18) та від 28.08.2019 року у справі № 127/9899/17-ц (провадження № 61-28261св18) зроблено висновок, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Вказана правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 05.09.2018 року у справі № 462/1343/17, від 05.06.2019 року у справі № 712/4463/16-ц, від 03.07.2019 року у справі № 161/6089/17, від 10.07.2019 року у справі № 522/22780/15-ц.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що вищевказані транзакцію 01.07.2023 року вона не здійснювала, електронні платіжні засоби нікому не передавала, інформацію за ними (ПІН-код, CVV, особисті дані) не розголошувала; мобільний телефон, до якого прив`язаний фінансовий номер, та платіжні картки знаходились у неї.

Разом з цим, відповідно до проведеної службової перевірки встановлено, що за 9 днів до проведення спірної транзакції, а саме 22.06.2023 року о 01 год. 33 хв., в ПК банку зафіксовано вхід у акаунт П24 клієнта ОСОБА_1 з нетипового пристрою GALAXY S8+ SAMSUNG (ідентифікатор банку CABA23412F907A06) та IP-адреси НОМЕР_4 ( НОМЕР_2 IMEI CABA23412F907A06) 2023-06-22 01.33.29.477, 01:33:29 PHONE GALAXY S8+ SAMSUNG 84.239.42.7.

Тобто, вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону позивача та іншої особистої інформації.

Отже, вхід в додаток Приват 24 був здійснений під авторизацією позивача та з використанням її фінансового телефону.

При цьому, суд звертає увагу на те, що саме клієнт зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції, які не виконувалися ним. До моменту такого повідомлення відповідальність у повному обсязі за всі операції несе виключно клієнт.

Доводи позивача про те, що невідомі особи заволоділи її коштами з картки, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме: обвинувальним вироком по справі.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З наведеної норми вбачається, що лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.

Отже, а ні факт порушення кримінального провадження № 112023041720000730 від 01.07.2023 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а ні факт визнання позивача потерпілою у вказаному кримінальному провадженні не є належним та допустимим доказом неправомірного заволодіння коштами позивача третіми особами.

При цьому, суд зазначає, що позивач, як потерпіла у кримінальному провадженні № 112023041720000730, не позбавлена права заявити цивільний позов про відшкодування завданої їй майнової шкоди.

За таких обставин, позивачем не доведено факт списання грошових коштів з її рахунку саме з вини банку, оскільки такі транзакції були ініційовані позивачем.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача припинити нарахування позивачу за рахунком № НОМЕР_1 щомісячних платежів, пені, відсотків за користування кредитним лімітом, що утворився в результаті списання коштів внаслідок проведення операції (транзакції) 01.07.2023 року на суму 49 806,68 грн., суд зазначає, що порядок нарахування процентів, пені та штрафних санкцій встановлений договором між позивачем та відповідачем.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Як зазначалось вище, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Отже, в даному випадку позивач уклав із відповідачем договір про надання банківських послуг, який містить в собі елементи кредитного договору.

Пунктами 1.1.1.54, 1.1.1.55 Умов та Правил передбачено, що кредит (кредитна лінія, кредитний ліміт) - це розмір коштів, що надаються Банком клієнту на строк, обумовлений у Договорі, на умовах платності та зворотності; кредитна картка - платіжна картка зі встановленим кредитним лімітом.

Овердрафт - короткостроковий кредит, який Банк надає клієнту у разі, якщо сума операції за платіжною карткою перевищує суму залишку коштів на його рахунку, в розмірі ліміту кредитування. Використання клієнтом грошових коштів понад залишку на рахунку або встановлений Банком ліміт овердрафту є несанкціонованим овердрафтом (п. 1.1.1.63 Умов та Правил).

Права та обов`язки клієнта передбачені розділом 1.1.2. Умов та Правил.

Так, відповідно до п.п. 1.1.2.1.5, 1.1.2.1.6, 1.1.2.1.7, 1.1.2.1.8, 1.1.2.1.9. клієнт зобов`язаний: одержувати виписки про стан картрахунків і про здійснені операції за картрахунками; у разі незгоди зі змінами Правил та/або Тарифів Банку звернутися до Банку для розірвання Договору і погасити заборгованість, що виникла перед Банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих Держателю картки і його довіреним особам. У разі незгоди зі списанням коштів з картрахунка інформувати (також письмово, якщо вирішення питання передбачає таку необхідність) Банк про це протягом тридцяти п`яти днів з моменту списання; погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитратою платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором; у разі невиконання зобов`язань за Договором на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту й овердрафту), оплати винагороди Банку; стежити за витратою коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту.

За вказаних обставин суд вважає, що позивачем шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг був укладений договір про надання банківських послуг із відповідачем, який містить в собі умови кредитного договору.

Вказаний договір містить всі істотні умови, станом на момент звернення позивача із позовом до суду недійсним в судовому порядку не визнаний.

Як зазначалось вище, ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Отже, AT КБ «Приватбанк» правомірно, відповідно до вимог закону та умов договору банківського обслуговування, може здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-якого рахунку належного позивачу на погашення існуючої кредитної заборгованості.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідачем неправомірно були списані грошові кошти з її рахунків.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача припинити нарахування позивачу за рахунком № НОМЕР_1 щомісячних платежів, пені, відсотків за користування кредитним лімітом, що утворився в результаті списання коштів внаслідок проведення операції (транзакції) 01.07.2023 року на суму 49 806,68 грн, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В силу положень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За загальним правилом моральну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини.

Аналогічного підходу дотримується і Верховний Суд, що знайшло своє відображення у його постанові від 19.09.2019 року у справі № 335/10080/15-ц (провадження № 61-10703св18).

Крім того, у постанові від 23.09.2019 року у справі № 638/10448/14-ц (провадження № 61-23506св18) Верховний Суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не обґрунтовано належними доказами, що їй було завдано моральну шкоду, не доведено, що моральна шкода була завдана саме протиправними діями відповідача, а також, що наявний причинно-наслідковий зв`язок між такою шкодою і протиправними діяннями АТ «ПриватБанк».

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується, а відповідачем належних доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 23, 1054, 1057, 1066, 1068, 1071, 1073 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 6, 21, 32, 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 273, 274-279, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення безпідставно списаних коштів з карткового рахунку та припинення списання відсотків за використання кредитного ліміту - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 09.12.2024 року.

Суддя І.В. Григоренко